ЛІЗИНГ ПО-УКРАЇНСЬКИ — ГРОШІ БЕЗ ПОВЕРНЕННЯ? - Економіка - dt.ua

ЛІЗИНГ ПО-УКРАЇНСЬКИ — ГРОШІ БЕЗ ПОВЕРНЕННЯ?

27 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 27 вересня-4 жовтня

У країні закінчилися жнива. Чутно переможні реляції — врожай зібрали вище від очікуваного. Втім, свято життя геть не торкнулося українського сільськогосподарського машинобудування...

У країні закінчилися жнива. Чутно переможні реляції — врожай зібрали вище від очікуваного. Втім, свято життя геть не торкнулося українського сільськогосподарського машинобудування. Ще ніколи його «проліт» повз поля країни не виявлявся таким оглушливим. Приміром, зернозбиральних комбайнів до жнив викуплено аж 25 штук; майже аналогічна історія з тракторами і взагалі зі складною сільськогосподарською технікою.

Може, країні просто не потрібні нові машини? Та ні, навпаки, наявний зараз парк сільгосптехніки зношений мінімум на 80%. За розрахунками Міністерства агропромислової політики, щорічна потреба в тих же комбайнах складає мінімум 5 тис., реально ж випускається в 17 разів менше.

І це при тому, що гроші для закупівлі сільськогосподарських машин у бюджеті-02 передбачені. І досить-таки непогані — 911 млн. грн. Цілком сучасним є і механізм, за яким ця техніка надходитиме селянам, — це лізинг, який гарно показав себе в Європі, Америці й у тій же Росії.

У бюджеті закладено кошти і на 30-відсоткову компенсацію селянам вартості купленої ними складної техніки вітчизняного виробництва: на ці цілі виділили 275,8 млн. грн. З їхньою допомогою на селі мав почати працювати механізм фінансування закупівель сільгоспмашин. Вже нинішнього року селяни могли б одержати сотні вітчизняних комбайнів і тисячі тракторів й іншої сільгосптехніки.

Причому все це здійснювалося б на поворотній основі шляхом здавання техніки в лізинг або компенсації частини її вартості з бюджету. Загалом, усе просто чудово, усі все знають і бачать. Лише результату немає. Усьому заважає частка «б» — могли б, одержали б тощо.

І це при тому, що проблему тримають на контролі Кабінет міністрів і Президент. Ухвалюються постанови, а доручення їхні вже обчислюють десятками. А по суті справа стоїть: заводи вже практично перейшли на поштучне вироблення продукції. Випускаючі трактори Харківський тракторний і дніпропетровський «Південмаш» постійно балансують на грані зупинки. Стоять комбайнові заводи. Як то кажуть, приїхали.

Що особливо прикро — останнім часом сільгоспвиробники чимало попрацювали і над розширенням випуску техніки та поліпшенням її якості. Тим більше заділи були. Ще за радянських років наш Херсонський комбайновий посідав друге місце з випуску машин, та й зараз розроблений на ньому комбайн «Славутич», за відгуками селян, цілком конкурентоспроможний. Непогані відгуки і про кіровоградський «Лан», гарні трактори роблять у Дніпропетровську.

Однак відгуки відгуками, а поки що навіть із того мізеру, який надходить на поля, левова частка — імпорт. Торік частка імпортних комбайнів склала 82% серед усіх закуплених. Причому переважна більшість із них, близько 900 штук, склала різного роду секонд-хенд. Зустрічалися геть дивні випадки, коли імпортувалися старі «Ниви» екс-НДРівського складання. Цього року ситуація стала ще гіршою, хоча, здавалося б, куди вже...

Як відомо, у перемоги багато батьків, а невдача завжди сирота. Приміром, вітчизняне комбайнобудування так і не оговталося від удару 1996—1998 років, коли за кількома кредитними програмами було поставлено понад тисячу американських комбайнів John Deere і шість сотень німецьких Case і Claas. Загальна вартість закупівлі західної техніки склала до мільярда доларів, що дорівнювало вартості дворічної програми вітчизняних заводів. Причому річ навіть не в самій закупівлі. Передбачалося, що, затративши колосальні гроші, держава отримає швидку віддачу.

І фактично весь розвиток складної вітчизняної сільгосптехніки — комбайнів, тракторів, кормозбиральних машин тощо — прив’язали до повернення цієї суми. Але майже ніякого повернення не було. До речі, автори рішення про імпорт, що підкосив вітчизняних машинобудівників, якось не прагнуть популярності. Хоча багато хто й досі перебуває на цілком пристойних посадах.

Можлива причина в тому, що імпортна техніка розійшлася відповідно до основного критерію «Найкраще — своїм людям». Ну, а ті прийняли її як подарунок палко коханої держави і не стали забивати собі голову дурницями на кшталт схем погашення боргу. Батьківщина багата, вона простить. Між іншим, розрахунок виявився вірним: дійсно, із усіх сил намагається так і зробити. Якщо не сама, то її чиновники.

Взагалі з постанов Кабміну, а їх набралося мінімум одинадцять, вимальовується цікава схема, як розтікалися по країні, приміром, імпортні комбайни. Спочатку техніка вартістю 91% витраченої суми опинилася в найбільш сільськогосподарському районі країни — Києві, а уже звідти пішла по регіонах. Втім, і зараз 17% комбайнів висять на балансі суто київських структур. Але віддавати гроші ніхто не квапиться.

У результаті виникло замкнене коло. Селяни, знаючи, що держава виділила кошти для пільгового фінансування, не дуже хочуть купувати техніку прямо. Відсотки за лізинговими платежами за техніку більш ніж щадні (5%). Жоден банк кредит під такі відсотки не дасть. Природно, селяни воліли б купувати за дешевою ціною по лізинговій програмі і чекають, коли ж відповідні фонди наповняться. У результаті майже не купують нову техніку. Дійсно, є різниця — купити комбайн за 50 чи 70 тис. дол. Однак реально ніяких грошей не надходить і, природно, ніхто нічого не купує.

Як наслідок, вітчизняні заводи з виробництва сільгосптехніки залишилися без замовлень. А незабаром випуск тракторів і комбайнів упав до поштучної кількості, що у свою чергу б’є по двигунобудуванню й інших галузях сільгоспмашинобудування.

Щоб розрядити ситуацію, у країні було створено спеціальну Національну акціонерну компанію (НАК) «Украгролізинг». На жаль, ініціатори подібного кроку погано засвоїли уроки історії. Тим часом давно відомо: аби створити в країні дефіцит, приміром, бананів, досить зробити усього дві речі — заборонити усім займатися їхнім ввезенням і створити контору з імпорту, скажімо «Головбанан». І все, банани будуть лише у потрібних людей.

Доля нової НАК у цілому підтвердила цю тезу. Вона відразу зайнялася першочерговими справами — вибиванням пристойного офісу (замилуєшся!), формуванням штату, підготовкою статуту з 44 видами діяльності тощо. Хіба до лізингу було в настільки відповідальний момент? У результаті якщо до створення цієї чудової установи лізингові програми ще якось ішли, то після діяльність помітно вщухла.

Хоча з планами усе було гаразд. Тих же зернозбиральних комбайнів НАК «Украгролізинг» запланувала, як і годилося потужній і відповідальній структурі, придбати до тисячі одиниць. Але вийшла маленька неув’язка. Реально змогли придбати менше сотні. Та й ті значною мірою — у борг перед заводами. Аналогічна ситуація із закупівлею тракторів, двигунів.

За підсумками 2001 року перевірка Міністерства АПК сумовито зафіксувала, що за наявності 2,6 млрд. грн. боргів отримувачів імпортної техніки на рахунки НАК прийшло близько 1%. Тобто такими темпами років через сто їх повернуть майже усі...

Більше того, оскільки «Украгролізинг» існує вже кілька років, то він і сам роздав чимало техніки. І в планах минулого року повернення лізингових платежів запланували в сумі 50 млн. Реально прийшло лише 8,9 млн. грн., що майже в точності збігалося з витратами на утримання центрального апарата (8,1 млн. грн.). При цьому запити в компанії були ще більшими. На утримання себе, улюбленої, і регіональних філій вона хотіла б 20 млн. грн. Якби ці скромні апетити були задоволені повністю, вона перейшла б на класичне самозабезпечення. За 2001-й із трьох мільярдів — саме таких розмірів досяг сукупний борг за техніку — повернули 26 млн. І майже всі вони пішли б на потреби управління. Ну, а що залишилося — те, безумовно, рідному селу...

До речі, у статуті НАК передбачено, що одна з її цілей — отримання прибутку. Інакше кажучи, бюджетними грошима займається комерційна структура. Втім, це було б півсправи, якби вона працювала.

Зрозуміло, що домогтися 100-відсоткового повернення боргів малореально, однак такого провалу ніхто не очікував. Компанія на третьому році існування демонструвала невміння — і добре, якщо просто небажання — налагодити хоча б подобу порядку в розрахунках. Те, що з обіцяних Кабміном 20 млн. прийшло чотири, ще можна списати на форс-мажор. Але на що списати, що майже за півроку повернули аж 3,2 млн. грн. «кредитних грошей»? У результаті виробництво агротехніки просто стало... Борги лише тракторобудівникам, тому ж «Південмашу» і ХТЗ — близько 100 млн. грн. А компанія тим часом уже стала купувати трактори не в заводів-виготовлювачів, а посередників.

Цікаво, що недавно НАК сама оцінила свою діяльність, звернувшись у Кабмін із проханням виділити їй півсотні мільйонів гривень з урядового резервного фонду. Він, як відомо, призначений на випадок стихійних лих. Що ж, принаймні самокритично. Зараз у «Украгролізингу» уже новий керівник. Але якихось принципових змін поки що не помітно. Та й не дивно, коли врахувати, що за старих часів він, глава компанії, був першим заступником...

Тим часом, фактично питання стоїть так: будуть у країні випускатися власні машини чи станемо працювати на чужих. Нинішнього року в Криму вже трудилися турецькі механізовані загони — на своїх комбайнах. Це за наявності в Україні п’яти заводів, які випускають комбайни!

Цікаво, чи порушував хтось найпростіше питання: чому спеціально створена структура не може забезпечити елементарного збору платежів? До речі, для цього не треба навіть кудись далеко їздити. Як уже говорилося, 17% боржників — суто київські структури, ще 10% живуть у Київській області. Зайнявшись лише ними, можна забезпечити, принаймні, перевищення того жалюгідного одновідсоткового рівня платежів.

На випадок, якщо «відповідальні лізингові товариші» не знають, — виробництво зерна високоприбуткове. 2000 року рентабельність його була 62%, торік 43% (усі ридма ридали через низькі ціни), зараз знову очікується за 60%. Якщо отримане зерно перетворити на борошно, що багато трейдерів і роблять, то рентабельність взагалі йде глибоко за 100%.

Україна бачила багато чудес, але, здається, в її історії ще не було механізованого загону, який працює на збиранні врожаю безплатно. Всі ці переміщувані по країні колони John Deere—Case—Claas заробляють гроші для своїх власників.

Запитання панам із НАК: на вас «висить» чимало подібної техніки. Даруйте великодушно, чому ж у такому разі вам не платять? Ніхто не каже, що збирати гроші легко. З одержувачів п’ять років практично нічого не вимагали, вони до цього звикли, і в розрахунках рентабельності ніхто і не думає закладати платежі по лізингу. Привчати їх платити буде важко. Доведеться псувати стосунки із поважними людьми, деякі з них приїжджатимуть на гарних машинах — цікавитимуться, як здоров’я, чи усе гаразд із головою і чи добре розумієте, «на кого підняли хвіст».

Звісно, без усього цього спокійніше. Можна вдавати бурхливу діяльність, проте основний критерій — це кошти, запущені в повторний обіг. Якщо їх немає, про що мова?

А років через три-чотири з’ясується, що комбайни почали хутенько продавати за залишковою вартістю. Більше того, активно мусується питання про те, щоб взагалі усе списати або передати в статутний фонд тієї ж НАК. Багата в нас країна — мільярд туди, мільярд сюди.

… Наприкінці серпня Президент України дав ще одне доручення про розвиток фінансового лізингу. Цікаво, як часто він буде змушений знову повертатися до цієї теми? І чи дочекаються грошей заводи, а селяни — техніки?

Жнива ми вже пропустили, вочевидь, тепер черга за посівною?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво