Лісник, дроворуб і лісоторговець в одній особі. Держкомлісгосп намагається узаконити свої «виключні права» у новому Лісовому кодексі

На початку жовтня в рамках міжнародної виставки «ЛісДеревМаш» відбулося засідання медіа­клубу за назвою «Концепція реформування і розвиток лісового господарства України». В обговоренні концепції, запропонованої Державним комітетом лісового господарства, брали участь зацікавлені особи. Ця дискусія перевершила всі сподівання організаторів, виявивши серйозні проблеми і розбіжності між представниками деревообробної промисловості і Держкомлісгоспом. Гостроти дискусії, на думку учасників засідання, додали філософія і підходи, закладені в концепції, які плавно перекочували до неї з нової редакції Лісового кодексу. Адже проект кодексу, котрий, зважаючи на все, вимагає доопрацювання відповідно до ринкового курсу розвитку економіки, незабаром може бути поданий на розгляд парламенту.
Усе багатство
в одні руки
Як зазначив присутній на засіданні головний науковий співробітник відділу проблем економіки лісового господарства і природокористування НДЕІ Міністерства економіки Андрій Бобко, проект Лісового кодексу новизною і ринковістю не вирізняється. Практично більша частина документа була механічно переписана з нині чинного кодексу 1994 року, котрий свого часу був так само сумлінно переписаний із радянського аналога. Автори постаралися максимально зберегти існуючу систему. Проте деякі суттєві правки усе ж були зроблені. Державний комітет лісового господарства пропонується вважати «постійним лісокористувачем», який має «виключні права на заготівлю деревини» і «право власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації» (п.19 проекту Лісового кодексу). Окрім того, Держкомлісгоспу пропонується передати в управління всі ліси, які на цей час належать іншим лісокористувачам: армії, лісовим господарствам агросектора, науковим та іншим установам.
Тим часом навіть існуючий стан речей у галузі важко назвати нормальним. Як підтверджує президент Всеукраїнського галузевого об’єднання організацій роботодавців деревообробної промисловості Ігор Щапін, сьогодні діяльність лісгоспів погано вписується як у юридичні, так і в адміністративні рамки. На думку деревообробників, підміна поняття «лісове господарство» (тобто галузь, вид економічної діяльності) поняттям «лісгосп» (тобто «суб’єкт під­приємницької діяльності») вміло використовується чиновниками для досягнення підприєм­ницьких цілей.
Що далі в ліс,
то більше «дров»
Проблема нераціонального використання лісових ресурсів виникла не сьогодні і навіть не в смутні часи реформування економіки незалежної України. Її корені сягають у 60-ті роки минулого століття, часи ударного будівництва соціалізму. Тоді керівникам лісової галузі спала на думку блискуча, на перший погляд, думка - об’єднати в одній юридичній особі адміністративні і господарські функції з питань лісівництва і лісокористування. Колишні лісгоспи перетворили на лісгоспзаги (лісове господарство і заготівля), в областях Карпатського регіону - лісокомбінати. Це різко змінило повноваження колиш­ніх лісгоспів у питаннях лісокористування і контролю за веденням лісового господарства. Лісгоспзаги почали самі охороняти ліс, самі відводити ділянки під вирубку, оцінювати для себе і купувати у себе деревину на пні, рубати і продавати лісоматеріали, самі контролювати дотримання собою ж таки лісів­ничих і природоохоронних норм і правил...
З 1962 року в Україні починають стрімко збільшуватися обсяги заготівлі деревини від рубки догляду, санітарних та інших рубок проміжного користування. Незабаром вони стали перевищувати обсяги заготівлі деревини шляхом рубання головного користування. Відбувалося це тому, що отримана внаслідок проміжних рубок деревина належить до ресурсів місцевого значення і заготовляється традиційно лісгоспами навіть без попенькової плати. До того ж у цьому разі ділову деревину легше на папері перевести в розряд «дрова». За словами Андрія Бобка, у результаті «реформування» 60-х років обсяги тільки проміжних рубок до кінця 80-х років зросли з 2 до 9 млн. куб. м3. Усе це, на думку спеціаліста Мінекономіки, призвело до надмірного розрідження лісонасаджень, погіршення стійкості і продуктивності лісових екологічних систем, їхнього пошкодження внаслідок стихійних явищ - буреломів, ураження хворобами і шкідниками.
Де, що і почім?
«Ліс - наше багатство» - гасло, відоме усім із дитинства. Яке багато в чому формує наше ставлення до лісу. Проте навіть поверхове знайомство з об’єктивною ситуацією і порядками, які існують у лісовій галузі, змушує засумніватися у справедливості цієї простої і ємної фрази.
В Україні 10,5 млн. га лісу, тобто приблизно 25% площі всієї оброблюваної землі держави. Щорічний приріст деревини - близько 35 млн. м3. Ціна кубометра неопрацьованої деревини («кругляка») залежно від сорту і породи дерева становить від 40 до 260 доларів.
Здавалося б, багатства незліченні, проте до бюджету країни практично нічого не потрапляє. Більш того, лісгоспи є дотаційними і фінансуються за рахунок бюджету. Приміром, у законі про держбюджет-2005 на ведення лісового і мисливського господарства державними лісгоспами виділено 216 млн. грн. Заплановані податки за використання лісових ресурсів - усього 60,8 млн. грн. Погодьтеся - ситуація абсурдна. Перше, що спадає на думку, - можливо, у нас стали менше рубати дерева. Ні. За оцінками спеціа­лістів, за останні десять років вирубування збільшилося. В ок­ремих областях - у 1,3-1,5 разу. За рік використовується близько 15 млн. м3 деревини. Проте, куди йде зрубана деревина, за якими цінами і де реалізується, спеціалісти Мінекономіки точно не змогли відпо­вісти автору. Зважаючи на все, держлісгоспи не дуже щедрі на такого штибу інформацію. За даними Ігоря Щапіна, сьогодні різними каналами чимало деревини іде за кордон, причому за цінами, нижчими від цін внут­рішнього ринку. Наслідком цього є необгрунтоване подорожчання вітчизняної готової продукції.
У «постійних лісокористувачів» своя арифметика. Відповідно до фінансово-господарських планів Держкомлісгоспу, для того щоб садити, охороняти, прочищати - одне слово, доглядати за лісом, лісгоспам потрібно близько 1 млрд. грн. на рік. П’яту частину виділяє бюджет, решта - із «власних надходжень». Останнє щоразу подається з усіх трибун як велике досягнення лісогосподарських підприємств. А варто було б дивуватися таким цифрам, оскільки, на думку спеціалістів, значна частина лісу відновлюється природним шляхом, рубки догляду окупають себе з лишком, а лісова охорона взагалі на бюджеті. Залишаються хіба що адмінвитрати, але навряд чи вони можуть потягти на такі солідні суми.
Сперечатися про цифри можна довго й безрезультатно. Фактом залишається хибність самої системи одноособового і безконтрольного використання від імені держави лісових земель і ресурсів деревини, які належать українському народу.
Про сплату земельної ренти навіть не йдеться, оскільки держ­лісгоспи досі не мають державних актів на право користування землями від їхніх розпорядників - органів державної влади і місцевого самоврядування. А це означає, що користування земельними ресурсами і ресурсами деревини в Україні перебуває за межами законодавчого поля, як і сама діяльність держлісгоспів, котрі, по суті, привласнили собі звання лісокористувачів. І новий Лісовий кодекс, схоже, може узаконити антиринковий стан речей, замість того, щоб створити сприятливі можливості для формування ринку лісових матеріалів і вільного доступу до нього всіх суб’єктів бізнесу деревообробної, меблевої та інших видів промисловості.