Лікувати причини, а не симптоми - Економіка - dt.ua

Лікувати причини, а не симптоми

28 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 28 квітня-12 травня

Оцінка поточної економічної ситуації Хоча економічні параметри у першому кварталі 2006 року виявилися кращими від тих, що очікували практично всі урядові та неурядові установи, ситуація, на жаль, залишається нестійкою...

Оцінка поточної економічної ситуації

Хоча економічні параметри у першому кварталі 2006 року виявилися кращими від тих, що очікували практично всі урядові та неурядові установи, ситуація, на жаль, залишається нестійкою.

До безперечного позитиву слід віднести: стабілізацію економічної активності, низький рівень інфляції, зростання реальних доходів і депозитів населення, прискорення кредитування економіки і громадян.

Водночас залишаються високими девальваційні та інфляційні очікування, погіршується фінансове становище підприємств і зростає рівень неплатежів за газ.

Уже третій квартал поспіль ми спостерігаємо висхідну динаміку економічного зростання: якщо за третій квартал минулого року приріст ВВП становив 1,2%, а за четвертий — 1,7%, то підсумок перших трьох місяців цього року — 2,4%. Більше того, у березні почали зростати ціни на метал на світових ринках. Завдяки цьому значно поліпшилася ситуація у металургії, де у березні порівняно з лютим поточного року виробництво зросло на 18,4%. Усе це — дуже добрі сигнали. Однак слід брати до уваги і той факт, що нинішнє економічне зростання спирається на недостатньо здорову основу. Адже зростання ВВП у першому кварталі більш як наполовину забезпечене прискоренням транзитного транспортування нафти і газу та збільшенням споживання і, відповідно, виробництва електроенергії, газу та води внаслідок складних погодних умов на початку року. На жаль, і доволі високі темпи приросту у сільському господарстві певною мірою зумовлені тією ж причиною, а отже, необхідністю пересівання озимих культур. А внесок в економічне зростання обробної промисловості, на жаль, усе ще залишається від’ємним.

У цьому контексті дуже показовою є суттєва відмінність оцінок суб’єктами господарювання стану і перспектив розвитку власних підприємств та очікувань щодо економічної ситуації в країні загалом. Маю на увазі результати опитувань ділових очікувань підприємств, які були уперше проведені Національним банком у лютому цього року і зі звітом про які можна ознайомитися на офіційному сайті НБУ. Понад 80% респондентів оцінили своє фінансове становище як добре або задовільне. Вони реалістично передбачають збільшення цін на вхідні матеріали. І цей фактор визначено ними як головний серед тих, що стримуватимуть можливість нарощування власних доходів. Водночас більшість опитаних очікують зростання виробництва та реалізації своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, планують розширення інвестиційних вкладень та збільшення кількості працюючих на своїх підприємствах. Крім того, респонденти дали позитивну оцінку можливості отримати банківський кредит, доступ до якого, на їх думку, поліпшився. Водночас майже половина підприємств очікувала погіршення загальноекономічної ситуації в Україні, девальвації національної валюти та подальшого зростання споживчих цін на рівні, що значно перевищує оновлений офіційний урядовий прогноз. Ці очікування є результатом політичної невизначеності перед виборами та невпевненості щодо політики влади, в тому числі економічної. І цю недовіру суб’єктів господарювання і населення в цілому дуже чітко ілюструє графік (рис.1). Як бачимо, кожна вагома політична подія або заява високопосадовців супроводжується стрімким зростанням попиту на іноземну валюту.

Про справжні проблеми нашої економіки

На сьогодні чимало аналітиків і журналістів звертають особливу увагу на два показники: від’ємне сальдо торговельного балансу та зменшення валютних резервів НБУ майже на 2 млрд. дол. у першому кварталі 2006 року та вважають це загрозою для української економіки. Однак я ці показники назвав би тільки симптомами хвороби.

А що ж є справжньою ключовою проблемою? Переконаний, що це непередбачуваність (непрогнозованість і нечіткість) економічної політики та інституційна слабкість державних і недержавних установ, які були і залишаються характерними для нашої держави впродовж усієї новітньої історії. Але починаючи з другої половини 2004 року до цього додалися значне погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури для товарів українського експорту та змагання за прихильність електорату шляхом кардинального підвищення соціальних стандартів під час останніх виборчих кампаній. Достатньо згадати про дворазове підвищення пенсій у другій половині 2004 року без наявності відповідного фінансового забезпечення більш як на два-три найближчі місяці.

Минулого 2005 року зазначена невизначеність економічної політики була посилена публічними дискусіями про напрями і масштаби реприватизації. Не лише олігархи, а й значна частина інших власників відчули непевність і незахищеність своєї приватної власності (адже як влучно було сказано, кожен український райцентр має свою «Криворіжсталь»). На державному рівні вчасно не були використані конкретні поради і рекомендації багатьох експертів, у тому числі міжнародних, щодо необхідності визначити і затвердити на прозорій основі обмежений перелік стратегічних підприємств, до яких у влади є претензії щодо законності їх приватизації. Стосовно ж решти об’єктів влада (президент та уряд) повинна була взяти зобов’язання, що до них у подальшому не буде висуватися жодних претензій щодо права власності. На жаль, на практиці ми стали свідками лише гучних заяв про повну відсутність реприватизації у державі, про повагу до приватної власності, та й то тільки тоді, коли недовіра внутрішніх і зовнішніх інвесторів та кредиторів до таких заяв уже остаточно зміцніла. Звідси ще один сумний результат — практична відсутність приросту приватних інвестицій, втеча капіталу з нашої держави, очікування фінансової нестабільності. Тому навіть за умов значного збільшення надходжень валюти в Україну попит на неї перевищував пропозицію, в тому числі і завдяки продовженню відпливу капіталу з країни.

З іншого боку, економічних підстав для девальвації гривні не було, як немає їх і сьогодні. Тому, усвідомлюючи, що на тлі високих девальваційних і інфляційних очікувань нестабільність гривні дала б дуже значний поштовх до розкручування інфляції, НБУ підтримував стабільність обмінного курсу гривні до долара США на рівні 5,05 грн./дол.

Про від’ємне сальдо торговельного балансу

При простому порівнянні цифр сальдо торговельних балансів перших кварталів цього та минулого років впадає в око вражаючий розрив між ними (за попередніми оцінками першого кварталу 2006 року, сальдо торговельного балансу становило -1,1 млрд. дол. США, а за аналогічний період 2005-го — +1,2 млрд. дол. США). Але це тільки на перший погляд. Адже є кілька речей, які його пояснюють і про які не варто забувати.

По-перше, значне погіршення умов торгівлі (падіння цін на чорні метали, що експортуються, та підвищення цін на енергоносії, що імпортуються) розпочалося ще в четвертому кварталі 2004 року. І це треба враховувати для правдивої оцінки і порівняння результатів як за економічною активністю, тобто ВВП, так і за експортом та імпортом.

Крім того, потрібно зважати і на непорівнянність баз для порівняння перших кварталів цього року і минулого. Оскільки затвердження програми «Контрабанда-стоп» і перегляд митних тарифів відбулися у квітні 2005-го, отже, у другому кварталі.

З огляду на перелічені моменти, вже у другому кварталі 2005 року сальдо торговельного балансу було майже нульовим, а у третьому та четвертому — вже спостерігалося його від’ємне значення.

І нарешті, у першому кварталі 2006-го чималу частку у зростанні імпорту становить зростання питомої ваги машин та обладнання (як інвестиційного, так і споживчого призначення). Причину цього вбачаємо у зростанні інвестиційного попиту підприємств і доходів населення та збільшенні у їх витратах частки споживчих товарів тривалого використання.

Між іншим, Національний банк передбачав такий розвиток подій. Попередні оцінки платіжного балансу України за перший квартал, у тому числі і за рахунком сальдо поточних операцій, збігаються з прогнозом НБУ.

Справдився і прогноз щодо збереження і посилення тенденції до збільшення обсягів надходження прямих іноземних інвестицій. Так, за попередніми оцінками, за перші три місяці цього року в Україну їх надійшло близько 820 млн. дол. Для порівняння: за аналогічний період 2005-го цей показник був більш як втричі менший. Так, ці інвестиції поки що значною мірою є вкладеннями в уже існуючий капітал. Проте їх обсяги, як і нарощування середньо- та довгострокових кредитів, разом із позитивною динамікою поточних трансфертів і балансу послуг цілком забезпечили достатню стійкість валютного ринку навіть з урахуванням того, що відплив короткострокового капіталу виявився більшим від очікуваного.

З урахуванням накопичених резервів НБУ має можливість і в подальшому забезпечувати стабільність гривні.

Ризики і загрози

Підвищення ціни на газ можна сприймати як негатив. Як на мене, це краще сприймати як виклик, на який треба знайти відповідь. За нашими аналітичними оцінками, підвищення ціни на імпортований газ на рівні 95 дол. США за 1000 кубометрів на кордоні України до кінця 2006 року та її збереження на цьому рівні призведе до втрати 1,5—2,0 в.п. ВВП та додаткового зростання інфляції на 2,0—2,5 в.п. Водночас зростання ціни на газ не спричинить значного підвищення цін, оскільки в основному негативно впливатиме на сектори, які орієнтовані на експорт. Виробники ж не зможуть істотно піднімати ціни, бо вже продають за світовими. Взагалі зростання інфляції в 2006 році здебільшого буде зумовлене підвищенням тарифів, які регулюються адміністративно, зокрема на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги. З одного боку, це обмежить попит на інші послуги та товари, а з іншого — невисокі темпи економічного зростання стримуватимуть інфляцію попиту.

Потрібно визнати, що підвищення ціни на газ ще практично не вплинуло на економічну активність у країні. Разом з тим треба враховувати, що існує низка цілком реалістичних загроз для економіки України:

— подальше підвищення цін на газ (уже у другому півріччі 2006 року);

— ще більше погіршення умов торгівлі у 2006—2007 рр. внаслідок подальшого зростання світових цін на нафту і газ та можливого зниження світових цін на продукцію металургійної та хімічної промисловості;

— відсутність єдиного бачення у різних політичних сил стратегії (програми) економічних реформ, що забезпечить фінансову стабільність і стійке економічне зростання;

— погіршення інвестиційних та інфляційних очікувань у разі відсутності такої програми.

Про програми

Останнім часом у суспільстві дуже часто лунають заяви про недостатню кількість економічних програм. Не можу з цим погодитися. Більше того, Україна є лідером у питаннях розробки будь-яких програм, стратегій та концепцій, у тому числі довгострокових (згадайте і «Україна—2010», і «Стратегію економічного і соціального розвитку до 2015 року» президента Кучми, і програми урядів).

І справа не в тому, що одну політичну силу змінила інша, яка не хоче виконувати програму попередників. Річ в іншому: те, що в нас звикли називати програмами, не є ними по суті. Вони не відповідають найкращим, визнаним у світі стандартам підготовки аналітичних і програмних документів. У переважній більшості діючих програм відсутнє чітке визначення цілей і завдань, критеріїв їх досягнення. Але найголовніше, що програми можуть бути успішними лише у разі виконання таких умов:

— чесність у визначенні реальних проблем;

— врахування позицій різних соціальних груп та їх реакції на запропоновані рішення;

— суспільні дискусії та громадський контроль на етапах формування та реалізації (формат «білих» і «зелених» книг).

Водночас реалізація програм потребує такого:

— посилення інституційної спроможності урядових і неурядових структур;

— концентрації зусиль і підпорядкування всіх дій політиків вирішенню пріоритетних завдань;

— роботи з групами інтересів, які виграють чи програють у разі реалізації завдань, для одержання їх максимальної підтримки.

Про інституційну спроможність державних установ сказано багато. А про слабкість і нерозвиненість недержавних інституцій свідчить, наприклад, такий факт: аби перелічити аналітичні центри в Україні, які працюють у сфері економічної політики, виконують якісну аналітичну та прогнозну роботу, що має неабиякий попит у суспільстві, вистачить пальців однієї руки.

Енергетичний блок

Візьмемо, наприклад, документ «Енергетична стратегія України до 2030 року». Всі визнають, що енергетичний сектор потребує фінансового оздоровлення і вкладення чималих інвестицій. У стратегії ця потреба визначена у розмірі 30 млрд. дол. до 2030 року. Звернімо увагу на інформацію про рівень тарифів на газ та електроенергію для населення і промислових споживачів в Україні та інших країнах (рис.2). Добре відомо, що ціна на газ для населення у нас до останнього часу була нижчою, ніж в Росії. Крім того, в Україні порівняно з Росією набагато вищим є розрив між цінами на газ для промислових споживачів і громадян, тобто ми більше застосовуємо перехресне субсидування. Так, якщо в Росії ціни на газ для населення і промислових споживачів відносяться як 37:47, то в Україні — 34,1:72,6. А, приміром, у Молдові, Польщі, Німеччині спостерігаються протилежні тенденції. Така ж ситуація і з середніми тарифами на електроенергію.

Водночас у Стратегії відсутні відповіді на два ключові питання. Перше питання. Коли врахувати значні розбіжності у тарифах на електроенергію і газ, що діють у нашій державі та інших країнах (навіть Східної Європи), то якою вбачається динаміка цих тарифів в Україні? Адже ми змушені будемо вийти на такий рівень, який відповідає середньому рівню, що склався на ринках, відшкодовує витрати й одночасно не пригнічує виробництво в інших секторах економіки (не можна перекладати на промислових споживачів витрати домогосподарств). Бо саме низькі тарифи і призводять до надзвичайно високої енергоємності, і це є ключовим питанням української економіки.

Залишається поза увагою й інше питання: що відбуватиметься з приватизацією енергокомпаній, якою буде структура власності енергетичного сектора до 2030 року? А через це немає відповіді на питання, за рахунок яких джерел фінансування (приватні кошти чи державні, кошти іноземних інвесторів тощо) будуть здійснені ці конче необхідні інвестиції. Тому і загальна користь цієї Стратегії дуже низька: дані щодо фізичних обсягів видобутку/потреби енергоресурсів і навіть майбутньої енергоємності не мають під собою чіткого і конкретного підґрунтя.

Сказане в жодному разі не означає необхідності негайного простого арифметичного підвищення тарифів до рівня країн Східної Європи. Бо це не розв’яже проблеми високої витратності та неефективного функціонування самого енергетичного сектора.

Разом з тим варто пам’ятати, що в Україні діє все ще занижений обмінний курс гривні до долара США, а існуючий рівень тарифів у доларовому еквіваленті в країнах Східної Європи зумовлений значною номінальною ревальвацією валют цих країн протягом останніх років.

І ще. Відповідно до прогнозу енергоємності ВВП у 2030 році вона очікується на рівні 0,41 кг умовного палива на 1 дол., що перевищує сьогоднішній середній у світі (0,34 кг умовного палива на 1 дол.) та значно перевищує нинішні рівні у ряді країн зі схожою структурою економіки. Це означає, що навіть якщо цього року Україні вдасться втримати ціну на газ на кордоні на рівні 95 дол. за 1000 кубометрів, то рано чи пізно (але швидше рано) ціна все ж таки зросте. А з огляду на світові ціни на нафту ціна на газ у нашій державі може сягнути 200 дол. і вище.

Тому надзвичайно важливо, і це обов’язок держави, негайно визначити чітку траєкторію виходу на нові ринкові ціни:

— визначити динаміку встановлення ринкових цін на електроенергію та газ, щоб не пізніше кінця 2008 року вони відшкодовували витрати підприємств. Послідовно ліквідовувати перехресне субсидування;

— підвищити рівень конкуренції у природних монополіях через створення і забезпечення якісного функціонування незалежних регуляторних органів у сфері енергетики, комунікацій, транспорту та надання комунальних послуг;

— забезпечити прозорість фінансових потоків державних холдингів, насамперед НАК «Нафтогаз» та НАЕК «Енергоринок». Запровадити звітування перед урядом і суспільством відповідно до діючих міжнародних стандартів.

Головне — не порушити фінансову стабільність як економіки країни в цілому, так і її окремих секторів та підприємств. Інакше це підживлюватиме негативні очікування і у виробників, і у потенційних інвесторів, і у можливих кредиторів. І ці песимістичні очікування будуть гіршими за прогнози урядових структур.

Забезпечення фінансової стабільності

Насамперед необхідно визначити реалістичні макроекономічні параметри на 2006 рік та на три наступні роки з урахуванням нових цін на газ. У разі потреби слід внести відповідні зміни до бюджету на 2006 рік. Ключовим питанням при цьому є утримання цінової стабільності.

Переконаний, що жоден керівник будь-якого центрального банку світу ніколи не скаже, що його установа опікується виключно інфляцією. Бо насправді основною метою будь-якої влади є підвищення добробуту населення, а це можливо тільки за умов економічного зростання. (До слова, для України бажаними і необхідними є щорічні темпи економічного зростання у шість і більше відсотків. Лише такі темпи дадуть змогу наздоганяти країни Східної Європи та економічно розвинені держави.)

Цілком логічно, що Національний банк України, як і центральні банки інших країн, ставить перед собою мету — сприяти економічному зростанню. Водночас світовий досвід показує, що найкращим підґрунтям для цього є забезпечення цінової стабільності у довгостроковій перспективі. Дуже часто поняття цінової стабільності сприймається як утримання, у тому числі і за рахунок пригнічення економічної активності, інфляції на низькому — 2—3% у середньому за рік чи навіть на нижчому рівні. Тому у декого з експертів та урядовців навіть спроба обговорити питання щодо утримання в Україні цінової стабільності викликає відкритий спротив.

Однак давайте проаналізуємо саме визначення цінової стабільності. Алан Грінспен, наприклад, будучи головою ФРС США, визначав цінову стабільність як «ситуацію, коли інфляція не впливає суттєво на економічну поведінку (на рішення домогосподарств і фірм), тобто інфляційні очікування є прив’язаними до чіткого стандарту у довгостроковому періоді з допомогою певної транспарентної заяви центрального банку».

Нині перед країною стоїть завдання значного підвищення тарифів і цін, які регулюють адміністративно. Як зазначалося вище, очікується і перехід до інших параметрів цін на газ. З огляду на частку тарифів на електроенергію та газ для населення в структурі кошика, що використовується при розрахунку інфляції, навіть відносно помірні цьогорічні темпи підвищення цих тарифів означатимуть зростання інфляції на рівні 3—5% на рік. Також потрібно враховувати шоки імпортованої інфляції, можливі цінові дисбаланси внаслідок структурних змін. Треба визнати, що українська економіка приречена на високу інфляцію в наступні два роки. Водночас світова практика свідчіть, що утримання інфляції на рівні, що перевищує 10%, є значно складнішим завданням, ніж до 10%. Саме тому такою магічною цифрою є одновимірна інфляція (до 10%). Разом з тим важливо, щоб усі суб’єкти знали реалістичну оцінку інфляції на середньострокову перспективу та могли закладати її в свої плани. Тому так важливо, щоб оголошення середньострокової мети щодо інфляції на наступні п’ять років спиралося на реалістичний макроекономічний прогноз, який передбачав би відновлення високих темпів економічного зростання.

Хотілося б наголосити на ключових цілях і завданнях (крім вищезазначених), які, на нашу думку, має містити програма діяльності майбутнього уряду.

Першочергові завдання:

— повністю ліквідувати заборгованість з відшкодування ПДВ і запровадити санкції до ДПА у разі немотивованої затримки його виплати у майбутньому;

— публічно оголосити перелік підприємств, до яких в уряду є претензії щодо законності приватизації, прийняти зобов’язання щодо відсутності претензій до інших підприємств;

— забезпечити безумовне гарантування прав власності, розробити послідовну стратегію приватизації;

— розробити реалістичний макроекономічний прогноз до кінця 2006-го і на 2007 рік та на наступні три роки, і у разі потреби переглянути Держбюджет на 2006 рік;

— визначити разом з НБУ цілі щодо інфляції на 2006 рік і на середньострокову перспективу;

— утримуватися від зміни податкових норм законами про держбюджет України на відповідний рік;

— внести до ВРУ проект закону України «Про акціонерні товариства», який буде, зокрема, захищати права міноритарних акціонерів без перешкод для діяльності підприємств;

— внести до ВРУ проект змін до Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо запровадження обов’язкової ідентифікації безпосередніх власників банків і подальшого посилення вимог до кредитування пов’язаних сторін;

— забезпечити вступ країни до СОТ і не допускати прийняття рішень, що порушують норми та принципи СОТ;

— сприяти прийняттю закону України «Про Кабінет міністрів України» з урахуванням проведеної політреформи.

Завдання на середньострокову перспективу:

— здійснювати приватизацію тільки на прозорих рівноправних засадах, як це і було зроблено у випадку з ВАТ «Криворіжсталь»;

— вирішити питання продажу земель сільськогосподарського призначення;

— переглянути регуляторні акти у разі їх невідповідності Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської політики», забезпечити суворе дотримання норми цього закону у подальшому;

— забезпечити невтручання держави у діяльність підприємств, окрім передбачених законодавством випадків; розробити чітку політику щодо розвитку конкуренції, у тому числі посилення ролі Антимонопольного комітету;

— привести соціальні зобов’язання держави у відповідність до бюджетних можливостей;

— забезпечити поступове збільшення капітальних видатків у структурі видатків бюджету;

— запровадити єдиний соціальний внесок з метою зниження податкового навантаження на ФОП та спростити сплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

— зменшити частку перерозподілу ВВП через бюджет починаючи з 2007 року до 25—28%;

— сприяти посиленню політичної та операційної незалежності Національного банку України та інших незалежних регулюючих органів. Внести зміни до відповідних законів з метою приведення їх у відповідність до стандартів ЄС;

— підготувати «білі» та «зелені» книги з питань адміністративної, податкової реформ тощо. Провести їх широке обговорення з обов’язковим врахуванням його результатів;

— розпочати повномасштабну судову реформу, спрямовану на істотне посилення захисту прав та свобод людини і громадянина;

— створити зону вільної торгівлі з ЄС.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво