Ларс Танелл: «В агробізнесі, енергозбереженні та фінансовому секторі діяльність МФК в Україні може дати найбільший ефект»

Міжнародна фінансова корпорація (МФК), мабуть, у певному сенсі унікальна: в її структурі немає посади президента. Формально ним є президент Групи Світового банку, до якої входить МФК. А першою особою самої корпорації (в англійській термінології СЕО — Chief Executive Officer) є виконавчий віце-президент.

На початку тижня Ларс Танелл, який обіймає цю посаду, побував зі своїм першим у цій ролі офіційним візитом в Україні. Програма була досить насиченою. Крім іншого, вона включала поїздку по регіонах, а також цілу низку зустрічей із вітчизняними бізнесменами, фінансистами, високопоставленими урядовцями. В ексклюзивному інтерв’ю для «ДТ» пан Танелл не лише поділився своїми враженнями від побаченого і почутого, а й досить докладно розповів про плани МФК щодо нашої країни.

— Пане Танелл, на прес-конференції для українських журналістів ви назвали пріоритетні сфери діяльності МФК в Україні. Це — агробізнес, енергозбереження, а також поліпшення доступу до фінансування. А чи не можна докладніше зупинитися на діяльності МФК у цих напрямах і, скажімо, на якихось конкретних проектах, які ви фінансуєте зараз чи запланували на майбутнє?

— Давайте повернемося трохи в історію. МФК працює в Україні вже 15 років. Корпорація реалізує низку проектів як інвестиційного, так і консультативного характеру. Сумарно це 42 інвестиційні проекти на загальну суму близько мільярда доларів із власного рахунку МФК плюс 500—600 млн. дол. синдикованих кредитів. А загальна вартість проектів, реалізованих за участі МФК в Україні, за нашими оцінками, становить учетверо більшу суму, аніж власне інвестиції. Тож ці проекти мали загальний ефект у розмірі близько 6 млрд. дол.

Як ви знаєте, ми також надаємо активне технічне сприяння. На сьогодні завершені або перебувають у стадії реалізації ряд консультативних проектів, які сприяють, зокрема, реформуванню регуляторного середовища, розвитку лізингу, іпотеки, аграрного страхування, запровадженню міжнародних стандартів корпоративного управління.

Крім того, з допомогою наших консультативних програм МФК бере участь і в розвитку кількох інтегрованих ланцюжків поставок продуктів харчування.

Довідка «ДТ»

Міжнародна фінансова корпорація (IFC — International Finance Corporation) була створена 1956 року в складі 31 держави-члена для сприяння розвитку приватного підприємництва. Є однією з організацій Групи Світового банку, котра здійснює інвестиції в приватному секторі.

Сьогодні акціонерами МФК є 179 держав-членів, що сформували статутний фонд у розмірі 2,4 млрд. дол., спільно визначаючи політику організації та затверджуючи інвестиції.

Вищим керівним органом IFC є рада управляючих, до якої країни-члени призначають своїх представників, зазвичай у ранзі міністрів фінансів. Рада управляючих делегує чимало зі своїх повноважень раді директорів, у якій представлені всі члени IFC.

Оперативне керівництво діяльністю IFC здійснює виконавчий віце-президент.

У штаті IFC налічується 3100 працівників, причому 49% працюють у штаб-квартирі у Вашингтоні, а 51% — у більш як 80 місцевих відділеннях.

Із дня свого створення МФК інвестувала понад 65 млрд. дол. власних коштів і синдикувала понад 25 млрд. дол. кредитів у 3600 компаній у 140 країнах. За підтримки країн-донорів організація також виділила понад
1 млрд. дол. на програми технічного сприяння та консультативну роботу.

Україна стала акціонером і членом цієї організації 1993 року. З 1992-го МФК займалася реалізацією в Україні програми технічної допомоги, сприяла приватизації малих підприємств та об’єктів незавершеного будівництва, а також приватизації земель і масовій приватизації.

На 30 червня 2008 року МФК інвестувала в 42 проекти в Україні близько 988 млн. дол. Майже третину цієї суми було надано минулого фінансового року.

Об’єктивка «ДТ»

Ларс Х. Танелл, громадянин Швеції, є виконавчим віце-президентом однієї з організацій Групи Світового банку — Міжнародної фінансової корпорації.

Виконує свої обов’язки з 2006 року, зробивши успішну кар’єру в секторі фінансових послуг. Його попередня посада — президент «Скандинавіска Енскілда Банкен» AB, одного з банків Північної Європи зі штаб-квартирою у Швеції (активи — 240 млрд. дол. США, кількість співробітників — 20 тис. чоловік).

У 90-х роках Л.Танелл був президентом шведської страхової компанії «Трігг Ханса» і заступником президента «Нордбанкен». Обіймав низку посад у радах директорів міжнародних компаній і неурядових організацій. За його плечима — багатий досвід міжнародної діяльності, накопичений за час роботи в ABB Цюріх і в American Express у Нью-Йорку.

Одержав докторський ступінь у Стокгольмському університеті. Працював науковим співробітником у Центрі міжнародних досліджень Гарвардського університету.

Якщо казати про майбутнє, то саме ці три сфери — агробізнес, енергозбереження, а також фінансовий сектор — мають життєво важливе значення для України. Саме в агробізнесі, енергозбереженні та фінансовому секторі діяльність МФК може дати найбільший позитивний ефект. Якщо візьмемо сільське господарство, то тут ми бачимо величезний потенціал для вашої країни і чудові можливості для нас.

Цього року Україна виростила майже вдвічі більший врожай зернових, аніж торік. Хоча існує думка, що цей врожай можна було б збільшити ще як мінімум удвічі, якби ви змогли повністю реалізувати ваш потенціал.

Український агросектор потребує величезних інвестицій. Дехто з ваших фахівців з числа моїх співрозмовників зазначали: щоб вивести сільськогосподарське виробництво в Україні на рівень передових європейських стандартів, потрібно десь 50 млрд. дол. США. А в сфері переробки сільськогосподарської продукції і виробництва продуктів харчування знадобиться ще 30 млрд. дол. Тож, щоб реалізувати цей потенціал, необхідні спільні зусилля всіх учасників ринку. Органи влади повинні забезпечити сприятливе нормативно-правове середовище. Плюс потрібна активна участь місцевого приватного сектора і місцевих банків.

Також є потреба й у прямих іноземних інвестиціях. Очевидно, це і є та сфера, в якій, на мій погляд, МФК слід відіграти свою роль каталізатора. І ми можемо допомогти зробити так, щоб вигоди від цього економічного зростання стали відчутними і для найбідніших прошарків населення, і для бідних регіонів країни.

Якщо казати про енергетичний сектор, то ви й самі знаєте, що в країні домінує важка промисловість, зокрема потужна металургія на сході України. І фактично решта інфраструктури країни зав’язана на цей сектор. Вся вона, вочевидь, працює дуже неефективно, значна частина потужностей застаріла.

Водночас ціни на енергоносії дуже зросли останнім часом, і, наскільки я розумію, ціни на паливо, особливо на природний газ, в Україні продовжать збільшуватися. Тому, я вважаю, є реальна мож­ливість допомогти модернізувати як ці заводи, так і решту інфраструктури, зробивши їхнє енергокористування раціональнішим. І це дасть потрійний ефект. По-перше, це зробить ваші виробництва більш конкурентоспроможними на світовому ринку. По-друге, величезної економії буде досягнуто на витратах на енергоносії, що також допоможе підтримати погіршене торговельне сальдо країни. І, по-третє, це допоможе екології, у тому числі допоможе запобігти зміні клімату.

З досвіду інших країн відомо, що енергозберігаючі технології та обладнання окупляться надзвичайно швидко. Тому, на мій погляд, тих, хто програє, не буде. Ми є однією з провідних організацій у світі, що сприяють упровадженню енергоефективних технологій і стандартів. На мій погляд, це природна для нас сфера, де ми можемо вкладати інвестиції і здійснювати консультативні проекти.

Сектор фінансових послуг також дуже важливий для будь-якої країни. Тому що в більшості країн і галузей, які розвиваються, стримуючим чинником є саме ускладнений доступ до фінансування. Не випадково щонайменше 40% нашого інвестиційного портфеля становлять кошти, розміщені в сферах, що пов’язані з фінансовими послугами.

Наша участь у фінансовому секторі дає країні чимало вигод. По-перше, ми розвиваємо цей сектор як такий. Окрім того, через місцевих фінансових посередників ми маємо можливість «дотягтися» до тих компаній і тих секторів, які за інших умов не могли б отримати кошти.

Адже з огляду на особливості діяльності нашої організації ми аж ніяк не можемо допомогти всім малим і середнім підприємствам інакше, як через учасників місцевого фінансового ринку. Однак завдяки такій схемі діяльності ми можемо допомогти всім. Підписана нами сьогодні кредитна угода зі Сведбанком про надання йому коштів для кредитування малих і середніх підприємств, а також іпотечного фінансування для фізичних осіб — приклад саме такої співпраці.

— А чи не могли б ви зупинитися на інших конкретних проектах, які вже розробляються чи готуються до реалізації?

— Наскільки мені відомо, ті чи інші напрацювання у нашого київського офісу є за всіма напрямами. Але, як правило, ми оголошуємо про свої проекти лише тоді, коли підписуємо угоду. Перш ніж прийти в МФК, я тривалий час працював банкіром, тому керуюся правилом: говори про угоду лише тоді, коли її підпишеш.

— Гаразд, не будемо про конкретні проекти. А чи не можна в такому разі конкретизувати суму фінансування, яку МФК планує вкласти в Україні? Або інакше: яку частину з необхідних для агросектора та сектора переробки 50 млрд. і 30 млрд. дол. планує внести очолювана вами організація?

— Я можу говорити загалом. Із зустрічей і розмов, які відбулися вчора, мені стало зрозуміло, що багатьом тутешнім сільгоспвиробникам треба укрупнитися за рахунок придбання земель, а на це потрібні гроші. Всі вони пройшли через процес розпаду великих старих господарств — колгоспів, що існували раніше. А тепер з’явилася потреба в об’єднанні цих розрізнених шматочків, щоб досягти певного розміру. Розмір, звичайно, може бути різний, але в будь-якому разі на це фермерам потрібні кошти.

Крім того, перед ними стоять питання купівлі насіння, добрив, пестицидів — на це також потрібні гроші. Причому не варто забувати, що ціни на ті самі насіння й добрива набагато збільшилися, майже вдвічі порівняно з минулим роком. Тому навіть якщо господарству і вдалося збільшитися за рахунок новокупленої землі, потреби в оборотному капіталі в нього все одно зросли мінімум удвічі.

Також господарству необхідні гроші на нову сільгосптехніку, елеватори та зерносховища, транспортні засоби. Та й потім, якщо ти хочеш переробляти хоча б частину вирощеного тобою зерна, на це також треба гроші.

А ще для багатьох господарств є доцільною диверсифікація: крім зерна, вони хотіли б почати вирощувати, скажімо, фрукти й овочі. А в багатьох випадках ті самі яблуневі сади вже старі, тож треба посадити нові. Для цього також необхідні гроші. І, як сказав один фермер учора, якби в нього було сховище для яблук, це допомогло б йому значно збільшити виробницт­во. А був би у нього склад-холодильник, він міг би збільшити строки зберігання своїх яблук до зими, що збільшило б його власні доходи, а споживачі отримали б більше можливостей купувати яблука взимку.

Ключовою проблемою в цій ситуації є те, що банки хочуть, аби під їхні кредити в заставу йшла земля. Та оскільки існує мораторій на продаж землі, її не можна пропонувати в заставу, а право на оренду землі віддати в заставу важко. Крім того, терміни оренди землі також скоротилися. Якщо раніше її можна було орендувати на 30—40—50 років, то нині цей термін становить у середньому щонайбільше десять років, а це значно ускладнює використання землі як застави. І це також означає, що фермер вимушений мислити коротшими термінами, орієнтуватися на короткострокову перспективу.

При цьому сільське господарство є довгостроковим бізнесом. Таким чином, поле діяльності для МФК дуже велике.

— Якщо ми правильно зрозуміли, то з вами як із професійним банкіром можна говорити про все — тільки не про гроші.

— Ні, зі мною можна говорити про гроші, але я не готовий називати конкретні майбутні проекти.

— Тоді назвіть, будь ласка, загальну суму, яку ви готові інвестувати.

— Минулого фінансового року (липень 2007-го — червень 2008-го) обсяг інвестицій МФК в Україні становив близько 300 млн. дол., і я закликаю наших місцевих співробітників істотно збільшити цю суму. За найскромнішими оцінками, обсяг інвестицій нинішнього фінансового року збільшиться мінімум до 400 млн., і я був би радий, якби він зріс до 500 млн. дол. Зауважте, це — тільки власні кошти МФК. Але ж майже в усіх наших проектах є або синдикат, або паралельне фінансування, як у випадку зі Сведбанком.

Це — дуже важливий аспект, бо якщо ми не лише вкладаємо наші ресурси, а й приводимо із собою партнерів, які можуть потім залишитися з цим клієнтом у майбутньому, то й справді можемо давати набагато більше. Хочу підкреслити, що коли ми говоримо про суми, то ми зі свого боку пропонуємо не лише позикові кошти, а й пайову участь в акціонерному капіталі. І на цьо­му етапі нам хотілося б збільшити суми пайової участі також, особливо в компаніях місцевих підприємців. На наш погляд, це — один із способів налагодження міцніших відносин із національним бізнесом.

— Яким, здогадно, буде співвідношення між вашими власними коштами та тими, які ви залучаєте ззовні?

— Як я вже казав, за роки роботи МФК в Україні ми інвестували близько 1 млрд. дол. власних коштів і мобілізували близько 500—600 млн. додатково. Однак це в середньому за 15-річний період. А тепер, коли ми значно збільшуємо свої обсяги, то й партнерська частка також зростатиме.

Водночас не варто забувати, що світова економіка нині переживає фінансову кризу. Це означає, що на нинішньому етапі буде не так просто мобілізувати кошти, як це було торік чи як буде через два роки. Тому в рамках нашої стратегії для України цього року для МФК, можливо, буде прийнятним і нижче співвідношення.

— Останніми роками міжнародні донори, які співпрацюють з українським урядом, поступово згортають свою діяльність в Україні чи принаймні не нарощують її обсягів. МФК, навпаки, — судячи з названих вами сум — має намір в Україні активізуватися. Це пов’язано з вашою специфікою, із тим, що ви працюєте з приватним бізнесом і не зобов’язані шукати порозуміння з нашими чиновниками? Чи з тим, що українські компанії дедалі міцніше стоять на ногах, стають серйознішими, соліднішими?

— Гадаю, що це явище універсальне, характерне для всіх країн світу. За останні три роки МФК збільшила обсяг своїх операцій у глобальному масштабі вдвічі. Це відбувається тому, що існує попит на наші послуги. Компанії-клієнти хочуть отримати наше фінансування і/або нашу пораду. До того ж уряди в більшості країн світу визнали, що приватний сектор успішніше створює нові робочі місця, будучи водночас джерелом податків до бюджету. Саме тому останнім часом ми так активно зростаємо.

МФК — одна з небагатьох багатосторонніх організацій, яка істотно збільшила бюджет протягом кількох останніх років. І однією з переваг нашої організації є те, що ми самі себе інвестуємо, бо працюємо на комерційній основі. Тобто ми отримуємо прибуток від своїх операцій і потім його реінвестуємо. Торік МФК надала 500 млн. дол. Міжнародній агенції розвитку (International Development Agency — IDA) — нашій сестринській організації, яка працює в найбідніших країнах.

— Чи можна це розуміти так, що міжнародні донори усвідомили, що фінансування державного сектора неефективне, й вирішили згортати діяльність у цьому напрямі з тим, щоб збільшити обсяги інвестування в приватному секторі? Чи є це частиною стратегії Світового банку, до Групи якого входить МФК?

— Я вважаю, потрібно розглядати окремо кожну конкретну країну. Щодо справді бідних країн, то операції IDA там більш масштабні, ніж будь-якої іншої організації. Нині, після всіх поповнень, її бюджет становить приблизно 40 млрд. дол. США.

Однак і в країнах із середнім рівнем доходу, таких як Україна, ми бачимо, що МФК здійснює операції в такому ж обсязі, а в окремих випадках — і в більших, ніж Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Це не є частиною нашої стратегії, але саме так зрештою складається. Тому що є попит на послуги МФК.

І коли вже мова зайшла про МБРР. Навіть там спостерігається зсув у бік приватного сектора — у співвідношенні фінансових коштів, які виділяються для державного сектора і для приватного. Близько 70—80% фінансування МБРР припадає саме на приватний сектор. Тобто ми бачимо той самий зсув, що й по всій Групі Світового банку.

— Під час щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку, що відбулися навесні цього року в Києві, звучала критика, що міжнародні донори такого рівня, як ЄБРР, МБРР, МФК, вибирають партнерами по проектах в основному іноземні компанії або компанії з іноземним капіталом, такі як Сведбанк, «Райффайзенбанк Аваль», Міжнародний іпотечний банк та ін. І в такий спосіб сприяють експансії цих компаній тут, в Україні, допомагають їм завойовувати місцевий ринок. Мовляв, багаті допомагають багатим... Як ви ставитеся до таких висловлювань?

— Мені зрозуміло, чому в пресі розгорнуто таку полеміку, і я вважаю, що вона цілком доречна. Гадаю, це пов’язано з тим, що на початковому етапі МФК працювала винятково з великими фірмами з Західної Європи та США. Та згодом ситуація змінилася, тож коли подивитися на нинішній стан речей у світі, то можна побачити, що близько 65% усіх наших клієнтів — це саме місцеві компанії. Й це ті люди, яких ми хотіли б підтримувати.

Водночас прямі іноземні інвестиції також мають велике значення для кожної країни. І не тільки з погляду фінансових ресурсів, а й з погляду передачі нових технологій. Тому я не згоден із твердженням, що «багаті допомагають багатим». Навіть коли ми працюємо з цими банками, ми намагаємося реалізовувати з ними спеціальні програми, спрямовані на розширення доступу до фінансових ресурсів найбільш вразливих верств населення.

Наприклад, у нас є спеціальні програми, спрямовані на малі й середні підприємства, іпотечне фінансування житла за доступними цінами, на розвиток сільського господарства. І в багатьох випадках ми не тільки допомагаємо таким банкам у розробці цих спеціальних продуктів, а й поділяємо з ними спільні ризики, щоб власним прикладом показати, що ці сегменти не такі вже й високоризикові, як це звикли вважати.

Якщо подивитися на нашу нинішню клієнтуру в Україні, то картина приблизно така сама. Ввечері в понеділок я, наприклад, вечеряв із представниками шести банків. Половина з банкірів, які там були, представляла міжнародні банки, а половина — місцеві.

Не треба забувати, що всі ми живемо в глобальному світі. А у вчорашній нашій розмові з клієнтами обговорювалося й те, що згодом і в українських компаній, у міру того як вони стають ліпшими й соліднішими, з’являється бажання виходити за межі України. Тому одне з наших найважливіших завдань полягає в тому, щоб допомогти компаніям з однієї країни, що розвивається, з ринком, що формується, вийти на інші ринки, що формуються.

Якщо ж казати про два банки, про які ви згадали, то з «Райффайзенбанк Авалем» ми почали працювати 2004-го, коли він ще був просто «Авалем» (30 млн. дол.), а зі Сведбанком почали співпрацювати 2005-го, коли він був «ТАС-Комерцбанком», у межах проекту з удосконалення практики корпоративного управління. Таким чином, ми швидше допомагаємо бідним стати багатими, а не навпаки.

— Нещодавно ви побували в Росії та деяких країнах Центральної Азії. Чи можна виокремити спільні для України й цих країн процеси, а також щось, що їх відрізняє? Як, на ваш погляд, змінилася Україна за ті три роки, що минули з часу вашого попереднього візиту?

— Спільні риси, безумовно, є. Так, за останні три роки всі ці країни домоглися чималого прогресу. Та якщо задатися запитанням, наскільки змінилося регуляторне середовище, то з’ясується, що змін насправді не так багато, як мало б бути. У цьо­му сенсі Україна, на жаль, ближче до країн Центральної Азії, ніж навіть до країн Центральної та Східної Європи. Про це можна судити, наприклад, з рейтингу Світового банку Doing Business: одна з найбільш обтяжливих у світі податкових систем, 140-ве місце із захисту прав інвесторів і мінімум реальних реформ.

Така картина складається, якщо судити й за іншими міжнародними рейтингами: індексами конкурентоспроможності, сприйняття корупції тощо.

Оскільки у фокусі моєї поїздки до Центральної Азії, як і до України, було сільське господарство, ще один момент, який вразив мене, полягає в тому, що всім цим країнам доводиться проходити такий само процес реформування сільського господарства. Спочатку були великі колгоспи, земельні володіння яких розпаювали, а тепер, щоб досягти ефективного господарювання, окремі дрібні ділянки треба знову об’єднувати. Всі ці країни мають спочатку здійснити роздержавлення землі і встановити справедливі ринкові правила, створити нормальне регуляторне середовище. Потім потрібно завезти нову сільгосптехніку та обладнання, перепідготувати фахівців і працівників сільського господарства тощо.

Я дуже поважаю всі політичні моменти й розумію, що якщо величезна частина населення країни живе у селі, то справді дуже важко управляти всіма цими процесами. Крім того, потрібно забезпечувати баланс інтересів нових великих підприємств, які працюють у сільському господарстві, й інтересів дрібних фермерів.

Україна багато в чому випереджає багато сусідніх країн, адже в деяких із них досі існують такі проблеми, як, наприклад, використання дитячої праці, що, на щастя, не характерне для вашої країни.

На мене велике враження справили українські підприємці. Вони — не тільки хороші бізнесмени, а й піклуються про своїх земляків. Наприклад, один із фермерів, з яким я познайомився, підкреслив, що, диверсифікувавши свій бізнес і почавши, крім зерна, вирощувати ягоди, він забезпечує роботою жителів сусідніх сіл і в такий спосіб не дає їм перетворитися на пустку. На мій погляд, це дуже розумна стратегія.

Вважаю, що такі моменти, як і наявність надзвичайно родючих земель, дають Україні чудові шанси на якісний прорив в агросекторі, якими вона просто зобов’язана скористатися.