ЛАМПОЧКА ПО-ДОНЕЦЬКОМУ - Економіка - dt.ua

ЛАМПОЧКА ПО-ДОНЕЦЬКОМУ

19 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 19 квітня-26 квітня

Квітень потішив Донбас здійсненням давньої мрії — нарешті в нього є власна енергогенерувальна компанія...

Квітень потішив Донбас здійсненням давньої мрії — нарешті в нього є власна енергогенерувальна компанія.

Відтепер трьома донецькими електростанціями керуватиме донецьке ТОВ «Схід-Енерго». Саме ця скромна фірма, статутний фонд якої становить 11,8 тис. грн., відтепер поставляє половину споживаної в Донецькій і Луганській областях електроенергії. Тим самим усім, хто ще сумнівається, було наочно продемонстровано: якщо не можна, але дуже хочеться, завжди можливі варіанти. Навіть коли шлях до цього триває кілька років.

Коли створювали український «Енергоринок», управління ним «замикали» на Київ. Там же ділилися грошові надходження. Але в міру зростання сил і впливовості регіональних бізнес-еліт ця обставина їх дедалі більше дратувала. Не випадково немає жодної генерувальної компанії, у якої котрась з облдержадміністрацій не намагалася урвати електростанцію.

Природно, що особливо сильним тиск був у Донецьку. На території області розміщено п’ять великих електростанцій. У принципі, чотирма з них керували з місцевої Горлівки, але в умовах, коли понад 75% акцій належало Міненерго, роль Києва була все-таки велика. З погляду місцевих еліт, навіть занадто.

Звісно, фактичний вплив регіону зростав, та однак не так, як їм хотілося б. А щоб оцінити потужність фінансового потоку, досить пригадати, що 2001 року в Донбасі спожито електроенергії на 4,2 млрд. грн. Це стимулювало бажання змінити становище. Тим паче що ще до створення «Енергоринку», на початку 90-х років, пропонувалося об’єднати в єдину компанію «Донецьквугілля» й тодішній «Донбасенерго». Тоді під одним крилом опинилися б шахти, ТЕС та енергорозподільні мережі.

Перед виборами 1994 року навіть було видано указ Президента України «Про додаткові заходи з делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, яке перебуває в державній власності». Але тоді обрали «не того» президента, і указ було миттєво забуто.

Через шість років, у січні 2000-го, донеччан знову ощасливили новим указом. Цього разу — «Про заходи з розвитку базових галузей економіки у Дніпропетровській і Донецькій областях». Відповідно до нього, планували «відстебнути» великий і солодкий кусень пирога. Серед іншого Кабміну доручалося в місячний термін «вирішити питання передачі повноважень з управління корпоративними правами, які належать державі, у майні ВАТ «Дніпренерго», «Енергетична компанія «Дніпробленерго», «Донбасенерго» й «Донецькобленерго».

До речі, Донецькій обладміністрації пообіцяли більше, ніж Дніпропетровській. Донецьку пообіцяли передати права на управління «іншими господарськими підприємствами, розміщеними на території області».

Тим самим указом велілося вивчити питання створення регіонального енергоринку, до повноважень якого мало входити «встановлення лімітів споживання електроенергії і забезпечення розрахунків між регіональними учасниками «Енергоринку». Передбачалось і створення двох «сепаратних» залізниць, вантажопотік яких перевищив би половину загальноукраїнського. Одне слово, місцеві ледве не одержали все й відразу.

Проте саме це згодом і насторожило Київ. Аж надто величезний кусень випливав з-під контролю. Тим паче що одержати ту ж таки енергетику назад було б проблематично. Одним із пунктів указу був пункт про відпрацювання питання створення регіональних паливно-енергетичних компаній (ПЕК). Реалізація цієї ідеї цілком могла призвести до ліквідації наявних чотирьох енергокомпаній і до створення на їхній базі двох нових. Причому не приховувалося, що до складу «ДонПЕК» на правах акціонерів увійдуть інвестори, які працюють на вугільних шахтах. Оскільки таких у Донбасі було тільки два — корпорації «ІСД» й «АРС», — справа ставала цікавою.

Йшлося про створення вертикально інтегрованих компаній, що контролюють весь ланцюжок — від видобування вугілля до його перетворення на електроенергію, а з урахуванням контролю над обленерго — і до її розподілу. Потім це все перетворювалося б на ліквідно-експортну продукцію, яку везли б «своїми» дорогами, у «свої» порти.

У Києві вирішили, що це занадто. Уряд Ющенка став відверто саботувати реалізацію цієї ідеї. До того ж і на Банковій зрозуміли, що явно перебрали, і указ благополучно «спустили на гальмах». Правда, минулої осені, напередодні формування передвиборного блоку, Президент знову, але не дуже конкретно, пообіцяв вивчити питання. Та це, радше, була чемна форма відмови.

Втім, у Донбасі завжди знали, що не варто чекати милості згори, треба й самим ворушитися. Уже кілька років явочним шляхом створюються досить солідні енергокомпанії. Приміром, енергопідприємство ВО «Донецьквугілля» взяло на свій баланс низьковольтні мережі донбаських шахт. Відтак за обсягом електроенергії, яку передає, воно перевершує низку обленерго заходу України.

Заради справедливості зазначимо, що робота з шахтами була далеко не синекурою — мережі перебували в жахливому стані, і наведення навіть подоби порядку потребувало неабияких зусиль.

Досвід сподобався, і невдовзі Донбас потішили появою нової фірми — підприємства електричних мереж (ПЕМ) «Енерговугілля». Акціонерами цієї не дуже відомої, але теж великої організації стали очолювана Ігорем Гуменюком компанія «АРС», «Емброл Україна» (акціонер фірми «Люкс»). А номінальний держатель контрольного пакета — «Донміськбанк». Його очолює інший і значно відоміший співзасновник фірми «Люкс» — Ринат Ахметов.

Загалом процес потихеньку пішов. І якщо перші дві компанії працювали переважно там, куди обленерго не дуже рвалося, то вже на літо 2000 року обстановка різко змінилася. На початку травня 2000 року високовольтні мережі «Донецькобленерго» було описано за борги обсягом 25 млн. У червні того ж року їх продали на аукціоні Авдіївському КХЗ (контрольний пакет у номінального держателя «Донміськбанк», фірми Leman Commodities) і ТОВ «Сервіс-Інвест».

Саме «Сервіс-Інвест» і купив основні мережі, які ведуть на найбільші металургійні підприємства, ставши четвертою за величиною енергопостачальною компанією країни. Оголошений обсяг поставок електроенергії — 7 млрд. кВт·год. — це приблизно третина загального споживання Донецької області. Споживачі її — Донецький МЗ, «Азовсталь», «Азовмаш», «Маркохім», Макіївський МК та інші. Його ж мережами йде транзит на Маріупольський МК ім. Ілліча. Загалом металургам ТОВ планує постачати 86% загального обсягу електроенергії. У район його поставок увійшов і солідний шмат сходу України (вісім районів Донецької та два Дніпропетровської області).

Загалом, із розподільними мережами все було нормально. У самому «Донецькобленерго» процес скуповування акцій пільгової підписки відбувався досить непогано. Представники донецького міськенерго уже входили до складу спостережної ради обленерго. Спроби київських структур теж прикупити пакетик припинялися коректно, але жорстко. Це чітко показала історія продажу на Донецькій фондовій біржі невеликого пакета акцій обленерго — крім місцевого брокера, ніхто інший на торги просто не потрапив. І, слід зазначити, ті натяк зрозуміли.

Проте розподіл — розподілом, але ж і робити щось треба. За радянських часів Донбас продукував електроенергії більше, ніж споживав. І хоча тепер район став енергодефіцитним, левова частка електроенергії все-таки виробляється на місці на власному вугіллі. Тим паче що на той час приватизація металургії вийшла на фінішну пряму, і треба було шукати іншого застосування сил. І генерування опинилося на першому місці. Оскільки фінансовий стан генерувальних компаній давно став катастрофічним, приводу довго чекати не довелося.

2001 року за вже обкатаною «сервіс-інвестною» схемою було куплено три місцеві ТЕС (Зуєвська, Кураховська й Луганська) загальною потужністю до 4 млн. кВт. Торік ці станції дали 68% виробництва електроенергії «Донбасенерго».

Покупцем стало нікому не відоме ТОВ «Техремпоставка», заплативши близько 206 млн. грн. Цікаво, хто їх йому позичив? Але так чи інакше, це була велика перемога регіону. І саме так її й сприймали. Губернатор області Володимир Янукович, коментуючи придбання ТЕС, сказав, «що в результаті... енергетика регіону може отримати справжнього господаря, який живе і працює в Донбасі. Енергетика — стратегічна галузь, і ми не хочемо, щоб розвиток усього Донбасу залежав від доброї волі когось у Лондоні чи Парижі». Або, додамо від себе, у Києві...

У столиці продаж викликав легкий шок, заяви про події як про «підготовлені й ретельно сплановані заходи» та гарячкові обіцянки все скасувати. І що? Після цілої серії програних «Донбасенерго» судів усе заспокоїлося.

У грудні станції було знято з балансу генерувальної компанії. Місяців чотири «Донбасенерго» орендувало свої ж колишні станції, а з 1 квітня на цьому устаткуванні вже працює новий господар — «Схід-Енерго». Воно на три роки за 36 млн. щорічної оплати на рік орендувало станції у «Техремпоставки».

До речі, орендна плата досить низька, отож щоб «відбити» витрачені гроші, знадобиться шість років. І це без урахування інфляції, девальвації та відсотків. Очевидно, що рентабельність забезпечуватимуть в інший спосіб. Приміром, на тих-таки поставках палива. Про це вже говорив генеральний директор «Схід-Енерго» Ігор Глущенко (колишній заступник глави «Донбасенерго» з питань палива). Він розраховує знизити собівартість за рахунок роботи з інвесторами, зокрема й щодо вугілля. Плюс ще заявлена модернізація ТЕС, на що теж потрібні гроші. А якщо потенційні інвестори (у Донбасі енергетичним вугіллям займаються переважно «АРС», «ІСД» і трохи концерн «Енерго») згодні, то Бог їм у поміч.

Нині майже сім тисяч працівників станцій перейшли на роботу в нову структуру, а «Донбасенерго» залишилося з двома станціями. Одна з них, «Слов’янська», майже в безнадійному стані. Її загалом можна вписати в книгу рекордів Гіннесса — ТЕС роками працює на половинці останнього енергоблоку. Ну, природно, нікуди не поділися величезні, приблизно 2 млрд. грн., борги генерувальної компанії, їх їй люб’язно залишили. «Схід-Енерго» починає роботу з чистого аркуша...

До речі, це досить непоганий метод розвантаження станцій від боргів. І в Кабміні цілком серйозно «гуляє» думка щодо його подальшого тиражування. А загалом усе це — класичний варіант відновлення виробничо-енергетичного об’єднання (ВЕО), де в одних руках зосереджено як генерування, так і розподіл електроенергії.

Правда, все це може мати й низку цікавих наслідків. Ще 2000 року прораховували схеми роботи «ДонПЕК». Передбачалося запустити так зване «мале коло» — видобування вугілля, спалювання його на донецьких ТЕС, постачання споживачам, збирання грошей, купівля нової порції вугілля. І все це без виходу на Київ. Гроші, крім частини податків, крутилися б у регіоні.

Проте з’ясувалося, що електроенергія коштуватиме на 20% дорожче, ніж та, яку одержують з «великого «Енергоринку». З шести донбаських ТЕС чотири — старі, і зовсім немає АЕС із дешевою енергією. Ну, а тепер й ідея «малого кола» не реалізується — поставки, як і раніше, йтимуть через оптовий «Енергоринок».

Хоча не все ще й скінчилося. Приміром, на території області залишається «неохоплена» й цілком сучасна Вуглегірська ТЕС (належить «Центренерго»). Її теж не раз намагалися виділити в самостійну юридичну особу. До чого б це? Можливі й інші варіанти. Віднедавна донецькі структури почали працювати з постачанням устаткування на Запорізьку АЕС.

Та й не варто гадати, що шукають власне генерування в Донецьку лише ці структури. Той-таки Маріупольський МК торік поставив сам собі 2,2 млрд. кВт·год. електроенергії. Те ж саме робив «Стирол» (0,68 млрд. кВт·год). Загалом, хто шукає — той і знаходить.

Щодо центру, то йому залишається перейматися перспективами майбутніх продажів 65% ВАТ «Донецькобленерго». З «Донбасенерго» простіше — його вже продали.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво