«Ладан, ікони, кераміка — поштою...» Аби свято вдалося, хтось має потрудитися

Паломництво в храми досягає апогею, перевищивши навіть різдвяно-водохресний пік. Черги за пасками, яйцями й іншими символами великого свята нагадують часи радянської епохи дефіциту...

Не менше мирян збирається біля яток і магазинів, де торгують церковним приладдям: іконами, хрестиками та свічами, ніби даючи зрозуміти — навіть такі «небесні товари» не падають на землю як манна. Для того аби достойно відзначити релігійне свято, потрібно мати певні атрибути, які створюють особливу, світлу атмосферу таїнства. І цей делікатний товар хтось виробляє та продає... Що ж сьогодні відбувається в цій сфері?

Прямуючи святкового дня до церкви, парафіяни передусім зупиняються біля притвору чи іншого особливого куточка, у народі іменованого «свічковою скринькою» — саме тут вишиковується основна черга бажаючих придбати свічі. Роблячи своєрідні пожертвування, віруючі купують досить дорогу воскову чи відносно дешеву парафінову свічу — у кого які можливості. Треба сказати, продукція має велетенський попит.

Із воску та парафіну

Воскових свічок для всього населення України просто не вистачить. У цьому переконані експерти, оскільки бджоли не в змозі добути таку кількість воску.

Водночас більшість відомих храмів (приміром, Печерської лаври) не дозволяють використовувати в своїх стінах парафінові свічі — кіптява може зіпсувати ікони й настінний розпис. Тому, вирушаючи до церкви, радніше купувати змішану свічку — із парафіну й воску або бодай свічку з очищеного парафіну.

Ціни на свічі залежать від виробника й торговельної точки, але в середньому коливаються від 1,5 до 5 гривень за воскову свічу, від 25 копійок за змішану та близько 12 гривень/кілограм — за парафінові. До речі, у підземних переходах і сумнівних наметах найчастіше продаються свічки, рекламовані як воскові, хоча містять лише медовий ароматизатор і барвники. Проте невисока ціна — від 15 до 75 копійок — робить цей товар ходовим.

Аби знайти свій «рецепт» свічки, майстер витрачає не один рік. В Україні свічі виробляють старим барабанним методом. Кожен майстер має свої секрети, а працівники приватних підприємств, які виготовляють свічі, підписують договір про нерозголошення комерційної таємниці. Отож свіча — це своєрідна скрипка Страдіварі.

Справа з благословення архієрея

Для занять підприємницькою діяльністю на поприщі православ’я необхідно одержати благословення архієрея, хоча порушник несе суто моральну відповідальність — жодних «матеріальних» санкцій церква не застосовує. А от покупці (особливо настоятелі храмів) обходитимуть такого підприємця стороною.

Церковні атрибути продаються як при церквах, так і в магазинах, але статус у суб’єктів такої господарської діяльності різний. Виробники й підприємці, котрі торгують церковним посудом, обкладаються податками й контролюються податковими службами, як і всі ПП.

Що стосується церкви, то товари, вироблені ченцями, відповідно до розпорядження Кабінету міністрів від 1997 року, зазвичай входять до переліку неоподатковуваних товарів.

Цікавий міжнародний досвід: у Німеччині, приміром, громадянин, котрий заявив про свою приналежність до тієї чи іншої релігії, сплачує податок на утримання церкви, причому досить істотний.

У Ізраїлі конкретна ділянка території закріплена за певним рабином, і парафіяни сплачують податок на його утримання. Це не дивно, оскільки рабини проходять тривале навчання та мають право присвоювати магазинам знак кошерності.

У Росії Держдума дозволила церковним організаціям і їхнім підприємствам торгувати предметами культу й релігійної літератури без касових апаратів. Підприємці, котрі займаються цією діяльністю, податків не сплачують, а чималу частину доходу Московської патріархії становить її всесвітньо відоме художньо-промислове підприємство «Софрино», яке спеціалізується на випуску церковного посуду.

Багато товарів церковної приналежності не мають сертифікатів якості, а вироби з дорогоцінних металів — проби, оскільки виготовляються ченцями. Це є зручною лазівкою для нечесних ділків. Так, працівники московської міліції виявили злочинну групу, котра торгувала предметами православного культу, привезеними з-за кордону: срібло надходило з Польщі, золото — із Туреччини й Італії. Ясна річ, жодного стосунку до ченців такі вироби не мали, а доходи від їхнього продажу йшли зовсім не на потреби храмів.

У Києві найрізноманітніші лавки, які торгують згаданими товарами, можна зустріти досить часто — біля станцій метро, неподалік від церков. Тут можна за 3—5 гривень купити брошурку на релігійну тему, за 50 гривень — вінчальну пару ікон, а за 12—15 гривень — лики святих…

Зрозуміло, товари в переходах і подібних до них місць навряд чи освячені. Прикриваючись фальшивими дозволами, їхні власники примудряються торгувати за два кроки від Печерської лаври й центральних київських соборів. Обивателю здається, що товари в таких точках набагато дешевші.

Проте зробити якісну покупку за реальну ціну і при цьому отримати справді освячений товар можна лише в магазинах, які добре себе зарекомендували.

Розповідає директор Білоцерківської іконописної школи і магазину церковних товарів Леонід Бачинський:

— Ображає, що наші люди купують побутову техніку за величезні гроші, а, приходячи в магазин за іконою, намагаються вибрати подешевше, заощадити. Раніше в кожній кімнаті висіло по іконі, а зараз українці хапаються за голову лише тоді, коли потрібно вінчати дітей. Тому бажано, аби в кожному домі були бодай дві ікони для вінчання (саме такими, що передаються з покоління в покоління іконами, що здійснювали цей обряд). Добре мати ікону Миколи-Чудотворця, Іверську Пресвяту Богородицю, Таємну Вечерю. Пара ікон коштує в нашому магазині від 50 до 120 гривень. Заможніші люди замовляють ікону обраних святих (із зображенням усіх святих, ім’ям котрих названо членів родини), нехай вони й жили в різні епохи. Це воістину сімейна реліквія. Вартість роботи визначається матеріалами, і в середньому становить близько 2000 гривень...

Ладан і ефірні масла з Греції

Сьогодні церковним посудом в Україні торгують, що називається, із розмахом — спеціалізовані видання переповнені оголошеннями: «Бані й шатри — під ключ», «Ладан, ікони, кераміка — поштою», «Масло лампадне — фасоване й на розлив»... Звучить незвично, але, хай там як, це також вид підприємницької діяльності.

Іконописна школа Бачинського відкрилася в Білій Церкві 1992 року, а через кілька років, коли нагромадилася продукція, довелося відчинити магазин для її збуту.

Сьогодні твори майстрів школи добре знають у Росії, Білорусі, Молдові і навіть Узбекистані. У Сочі є два іконостаси білоцерківських умільців.

Те, що відсутнє в асортименті магазину, підприємці беруть у своїх колег — це свічники, ланцюжки та хрестики, які, до речі, наполовину дешевші, ніж у ювелірних магазинах: вартість звичайного срібного ланцюжка 25—30 гривень. Такі вироби мають пробу, а секрет їхньої низької собівартості продавці не поспішають відкривати.

Для тканин у магазині просто не знайшлося місця. До речі, найкрасивіші та найякісніші виробляють у Греції та Єрусалимі. Тканини ці найдорожчі, тому в українських парафіях використовуються рідко. Церкви, котрі прийшли в занепад за роки радянської влади, просто не в змозі їх купувати. Донедавна тканину отримували з підмосковного «Софрино», але зараз Київська митрополія налагодила випуск церковних тканин непоганої якості. Вони виготовляються за закордонною технологією, гарні й набагато дешевші від російських.

Ладан і ефірні масла в Україну традиційно надходили з Греції, причому найбільше славиться афонський ладан. Кілограм такого дорогоцінного товару коштує майже 50 доларів.

На території грецьких монастирів і в церковних крамницях вартість 50-грамового пакетика ладану дорівнює від 1 до 5 євро, залежно від сорту (там їх велике розмаїття).

Для порівняння, у магазинах за 20-грамовий пакетик ладану потрібно віддати 3—5 гривень, але його приналежність до грецького виробництва ще потрібно довести. Українські інститути давно намагаються розробити свій ладан на основі воску, ладанового дерева й інших пахучих компонентів, благо попит на нього завжди великий. Наразі вдалося налагодити виробництво ефірних масел (їх випускають у Криму), а от другий компонент ладану — смолу — доводиться завозити з Греції.

Антикварні речі можна зустріти лише в великих художніх салонах столиці, там можна побачити першотвори XVIII — XIX і навіть XVII століть, а також сучасні ікони, зроблені в професійних іконописних майстернях — з оксамитним тильником і окладом із карбованого срібла. Трапляються й живописні роботи, приміром, вишуканий живопис на кипарисовій дошці з Афонської гори російського Пантелеймонового монастиря. Ціни — від 200—400 до 25000 гривень…

— Наші ікони виконано в класичному та візантійському стилі темперними й олійними фарбами, — розповідає Леонід Бачинський, — а як матеріал ми використовуємо липу й дубове дерево. Ціни на свою продукцію намагаємося стримувати, але вони все одно підвищуються, коли піднімаються ціни на електроенергію, лаки, фарби й інші матеріали. У нашій іконописній школі щорічно освоюють іконопис, різьблення по дереву, карбування — кілька дітей, це майбутні майстри.

Практично в кожному храмі Білоцерківського району є наші роботи. Серед товарів Київської митрополії — наша продукція, є вона й у країнах СНД.

Деякі церковні атрибути — наша гордість — можна виготовити лише під замовлення — це іконостаси, які не можна купити ані в «Софрино», ані в Митрополії (може не підійти певна частина через розміри й архітектурні особливості храму).

Продукти донецького виробництва

У кожній релігії є свої неповторні особливості виробництва й використання церковного посуду. У католицьких костьолах продавати церковні речі не можна — тільки біля храму. У деяких західних країнах, де переважає католицизм, приміром, у Польщі, така підприємницька діяльність — справа звична, причому дозволу церкві на це не потрібно.

У багатьох містах України немає своїх католицьких костьолів або їх не повернули віруючим. Ікони, фігури святих і духовну літературу місцеві католики замовляють через свою громаду в Польщі. В Україні є лише видавничий відділ «Кайрос» Інституту релігійних наук св. Фоми Аквінського й видавничий відділ «Свічадо».

Свічами католики не користуються, але в столичних костьолах є спеціальна скринька з свічками для православних, котрі захотіли відвідати костьол.

На Великдень, який поточного року католицький світ відзначив на тиждень раніше православного (до речі, наступного року вони співпадуть за часом), парафіяни використовують ті самі яйця, паски й шоколадні фігурки, причому свого виробництва таких святкових атрибутів у католиків в Україні немає.

Песах, що його іудеї України відзначають майже водночас з Великоднем, не вимагає особливого церковного приладдя. Єврейські громади отримують кошерну мацу й виноградний сік з Ізраїлю, який безплатно роздають віруючим. Церковні атрибути іудеїв не такі різноманітні, як у деяких інших конфесій — це Сидур (у перекладі на нашу мову «Порядок») — про те, як правильно читати молитви, кіпи (шапочки, які віруючі вдягають на знак того, що вони схиляються перед Богом) і мінора — семисвічник.

Торгувати церковними речами в іудеїв не заведено, виняток становить кошерна їжа, котру привозити з-за кордону дорого й далеко. Тому виробництвом згаданих продуктів займаються підприємці з Донецька. Вони виготовляють за особливими технологіями майонез, молочні вироби й деякі інші продукти харчування. Торгівля кошерною їжею широко поширена в Ізраїлі.

Кіпи й деякі інші церковні предмети виготовляються Федерацією іудейських релігійних громад, яка міститься в Дніпропетровську, але вся ця продукція поширюється як гуманітарна допомога.

Євангелійно-лютеранська церква не схвалює торгівлі предметами релігійного культу. У великих храмах свічки просто лежать для потреб віруючих, а поряд стоїть скарбничка, куди парафіяни кидають — хто скільки зможе, а часом і беруть безплатно, це ніким не контролюється. Релігійну літературу й газети віруючі одержують із Росії — від петербурзьких одновірців, ця продукція йде через Одесу. У невеликих містах релігійні громади мають у своєму розпорядженні скромні церковні атрибути — це переносний вівтар і парамонт. На Великдень серед парафіян цієї конфесії заведено прикрашати будинки весняними вінками — із квітами, використовувати яйця й шоколадні фігурки…