КВАРТИРА ДЛЯ РОБОТИ, А БУДИНОЧОК ДЛЯ ДУШІ ПРИВАТНИЙ КАПІТАЛ АКТИВІЗУВАВ ПОШУКИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЖИТЛА

Поки грошові іммігранти з провінції беруть участь у родео під назвою «бум на ринку столичних квартир», кияни вже шукають застосування своїм заощадженням у низькоповерховому житлі. Потягнуло ближче до природи — кортить жити в зелених зонах столиці або її передмісті. Власники київських апартаментів дружно (хоча й не змовляючись) перейнялися бажанням мати приватний будиночок, аби якщо не назовсім, то хоча б на теплу пору року втекти від міської метушні, шуму й загазованості... Вони готові платити за це власним часом і грішми. Ріелтори у зв’язку з цим прогнозують уже з наступного року різке збільшення продажів саме в цьому сегменті житлової нерухомості. Так і дивись, гроші з перегрітого квартирного ринку перекинуться на «зелені пасовища», острівці якого розкидано в рекреаційних зонах Києва чи в його передмісті. До речі, така тенденція не позбавлена й економічного сенсу. Навіщо, приміром, платити 30 тис. дол. будівельникам (та ще й на два роки наперед) за необлаштовану однокімнатну квартиру в спальному районі, коли за ці самі гроші можна спорудити власний будинок не набагато далі від центру міста?..

Пішла друга хвиля

Природно, йдеться не про дачі, а про повноцінне житло з усім комплексом вигод, до яких так звикли кияни. Фактично маємо справу з другою хвилею розвитку заміської нерухомості. До речі, перша зазнала фіаско. Досі, під’їжджаючи до обласних центрів, можна побачити містечко недобудованих котеджів. Доля їхня сумна — фахівці впевнені, що їх просто знесуть. Довгобуд легше перебудувати, ніж доводити до пуття. Зате помилки попередніх забудовників, що зводили монстрів площею 500—1000 кв. м, які сиротливо туляться на крихітних земельних ділянках, напевно вже не повторяться. Тим паче що нинішнім замовником житла виступає українець із середнім рівнем статку. У нього, на відміну від «нових росіян», грошовий ресурс обмежений, та й завдання цілком інакші.

На сьогодні найперспективнішими вважаються проекти, розраховані на добротний будинок площею до 200 кв. м. Без більярдної, спортзалу, басейну й інших надмірностей. Правда, з погляду фахівців із продажу, бажано, щоб цей будиночок стояв на території облаштованого заміського містечка, де б усі ці й інші надмірності були. При цьому площа індивідуальної ділянки становить мінімум 12—15 соток. Само собою, райське містечко лежить в екологічно чистому місці неподалік транспортної артерії, що з’єднує зі столицею.

Скільки коштуватиме дім...

Благо з будматеріалами проблем немає. Їх пропонують на будь-який смак і статок. Вистачило б тільки грошей. Хочеш — отоварюйся на складі чи в магазині, на ринку чи просто на окружній дорозі, де далекобійники приторговують прямо зі своїх автомобілів. Тільки місце вкажи, відразу завезуть.

І кваліфікована робоча сила є. Найчастіше це бригади з Західної України. Будують дешево, якісно та швидко. Важко не помітити, що на ринку присутні й фірми-забудовники. Ці виконують більш масштабні проекти. Їх нескладно знайти — своєю рекламою вони заповнили газети, а тепер вже опановують і центральні канали телебачення.

…якщо є земля

Навіть в умовах, коли більшість киян ще тільки придивляються до нового ринку, ціни на землю, придатну для будівництва житла, уже зростають. У Києві й передмісті на землі, що давно вважаються рекреаційними зонами: Осокорки, Нижні й Русанівські сади, Зазим’я, Петрівці, Лісники, — ціни вже наближаються до 1000 дол. за сотку. А охочих «пустити коріння» у престижній Кончі-Заспі вже не лякає навіть 3—5 тис. «зелених» за сотку. То хіба може таких солідних покупців відвернути від переселення в зелену зону збільшення видатків на утримання приватного будинку, порівняно з жеківською квартирою?

Проте, схоже, це лише «квіточки». Протягом найближчого року тенденція зростання цін на землю триватиме. На думку ріелторів, вона ще далека від свого піка. При тому що ціни вже підскочили практично вдвічі. Від швидкого зростання їх поки що стримує нерозвиненість ринку, відсутність критичної маси вільних грошей і професійних спекулянтів. Останні досі видушують соки з квартирного ринку. Але «роботи» їм там залишилося мало.

Навіть маючи гроші, непросто зробити необхідне придбання в межах міста. Адже продавці часто виставляють на продаж «латки» по шість соток. (Це відлуння радянської доби.) А далеко не завжди вдається приєднати до ділянки, що продається, сусідні, аби вийти на прийнятну площу.

У передмісті ситуація краща. Найбільший попит на ділянки в 30-кілометровій зоні. Землю надають сільради спочатку під забудову, потім отриману ділянку можна приватизувати. Але не завжди вона сусідить із необхідною комунальною і транспортною інфраструктурою. Крім того, не слід плекати ілюзій стосовно дармової ділянки (якщо ви, звісно, не обтяжені владними повноваженнями) — сільради вже навчилися надавати землю на умовах її оплати й користуються цим дедалі частіше.

Існують і вигадливіші схеми добування землі. Адже примудряються (попри мораторій) купувати ділянки навіть у курортних регіонах України. Причому площі цих ділянок вимірюються вже гектарами. Навіть якщо слово «покупка» у таких оборудках із землею й не фігурує, суть залишається та сама. Причому можливостей для махінацій із часом тільки більшає. Приміром, закон про іпотеку надає банкам право видавати кредити під заставу землі, зокрема сільськогосподарського призначення. У чиїй, скажіть, власності опиниться ця земля, якщо одержувач кредиту не поверне гроші? Ото ж бо й воно. Як мовиться: дешево й суворо... То чи не було б чесніше скасувати лукавий мораторій, що встановлює на ринку землі подвійні стандарти й залишає державну скарбницю без грошей, які вже платять забудовники. Ті, хто втомився дихати асфальтом і бетоном. Вони мріють про власну зелену галявину...

Бліцінтерв’ю з ріелтором

Олександр БОНДАРЕНКО,
президент Асоціації фахівців
із нерухомості (ріелторів) України

— Тисяча за сотку на Русанівських садах, Осокорках і Нижніх садах — це нормальна ціна. Лісники — 500—600 дол. теж уже нормально. Хоча років зо два тому було всього 200—300 дол. У Кончі-Заспі 3,5—4,5 тис. дол. за сотку вже нікого не зупиняють. Більше того, якщо квартири подешевшають, то земля ще подорожчає.

— Українці, сподіваюся, не оригінальні у своєму прагненні залишити обжиті квартири?

— Прагнення жити за містом властиве всій Європі й Америці. Те ж саме можна сказати і про Росію, де за останні 2—2,5 року під містами-мільйонниками з’явилися спальні містечка. Квартира в столиці — це так, про всяк пожежний випадок. Не встиг — залишився заночувати. У будинку, де живе твоя родина, де росте травичка, ти справді відпочиваєш, а не задихаєшся від столичної загазованості.

— У чомусь виявляється особливість національного будівництва?

— Нині трохи змінюється психологія замовників. Відповідно, забудовники змінюють стратегію розвитку цього сегмента нерухомості. Дається взнаки й національна специфіка: більшість українців віддають перевагу придбанню землі з наступним самостійним будівництвом. (Тут я бачу негативну тенденцію — економічно вигідніше будувати ціле селище.) Тож нині багато клієнтів ріелторських агентств купують землю про запас, навіть якщо в них немає грошей на будівництво будинку. Причому шість соток уже практично нікого не цікавлять.

Крім того, у нас ця тенденція та прагнення жити за містом не підтримується розвитком транспортних мереж. Справді, жити за містом комфортніше й престижніше. З погляду здоров’я — краще. Ми поступово сприймаємо це. Але ми ще не досить багаті. Отож і виходить: «Я спочатку придбаю земельку, а потім, коли зароблю грошей, почну будувати».

— Але ж нині таке популярне різноманітне кредитування.

— Одержати кредит під придбання чи будівництво заміського будинку практично неможливо. Правда, ось-ось почне діяти закон про іпотеку. Та й кілька банків уже готують програму іпотечного кредитування під таку забудову. Загалом, є шанс, що з’явиться додатковий стимул для будівництва.