Криза, світ і Україна - Економіка - dt.ua

Криза, світ і Україна

9 вересня, 2011, 13:56 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

DT.UA продовжує публікувати думки експертів про ситуацію у світовій і вітчизняній економіці.

© Getty Images/Fotobank

DT.UA продовжує публікувати думки експертів про ситуацію у світовій і вітчизняній економіці. Наш співрозмовник – Анатолій БАРОНІН, директор аналітичної групи Da Vinci AG

— Наскільки серйозною може бути (чи вже є) друга хвиля світової кризи?

— Вважаю, що друга хвиля світової кризи ще не настала. Крім того, я говорив би радше про розвиток кризи 2008—2009 років, аніж про нову хвилю. Нинішні проблеми глобальної економіки зумовлені відомими подіями останніх трьох років, зокрема державними позиками, що призвели до боргової кризи. Однак це лише результат багаторічного, неадекватного соціально-економічним реаліям господарювання в більшості країн світу: надмірного навантаження на бюджет, ігнорування демографічних тенденцій, помилкової міграційної політики, низької безпеки на фінансових ринках, надмірного споживкредитування тощо.

Сьогодні ми можемо казати про те, що новий виток кризи неминучий. Питання лише в тому, коли вона настане і як довго триватиме. Це залежатиме від того, наскільки швидко і ефективно ключові економіки розв’язуватимуть свої проблеми сьогодні.

Однак уже можна стверджувати: нинішній економічний порядок піде в минуле. Світ іде до політики економії та зниження соціальних стандартів. Фактично сьогодні повторюється ситуація 92-річної давності. Боргова криза, яка настала із завершенням Першої світової війни, загалом нагадує ту, що ми бачимо нині у США та Європі. Щоб вирішити існуючі проблеми, необхідне або повернення до протекціонізму, або глобальна перебудова економічних інституцій.

Перший шлях веде до великої війни. Другий — потребує узгодженості дій. Однак в нинішніх умовах триваючої диференціації національних економік, навіть у межах одного геоекономічного простору (наприклад Європи) годі й розраховувати на це. Це означає, що перебудова глобальної економіки відбудеться не до глобального її падіння, а лише після, як результат спільного пошуку виходу.

Найбільшою проблемою, на мій погляд, є те, що для великої кількості країн така перебудова означатиме реверс соціальних стандартів — різке розшарування суспільства і втрату свого роду American dream у кожній із них. Втрата відчуття соціально-економічної захищеності в таких країнах докорінним чином змінить не тільки економічну, а й політичну конфігурацію цілих регіонів. І я не думаю, що подібні трансформації приведуть до зміни лідерів. Багаті країни стануть біднішими, а бідні — ще біднішими.

— Що це означає для України? Чи є прості рішення? Як бути з реформами, чи зможемо обійтися без МВФ?

— В умовах нинішньої глобалізації економіки шанси для будь-якої країни залишитися осторонь глобальних кризових процесів наближаються до нуля. Особливо це стосується країн із орієнтацією економіки на експорт і з низьким розвитком внут­рішнього ринку. Сумно констатувати, але сьогодні в арсеналі немає жодних ефективних економічних заходів, здатних запобігти черговій хвилі кризи в нашій країні. Забезпечення економічної незалежності держави необхідно було починати з моменту здобуття політичної незалежності. Це насамперед комплексні програми розвитку альтернативної енергетики, модернізації виробничих потужностей та інфраструктури, перебудови збиткових для бюджету схем — пенсійної системи, системи охорони здоров’я, оборони тощо. Вирішувати ці завдання необхідно в період сприятливої світової кон’юнктури. Намагатися поспішно перебудувати економіку в період загострення панічних настроїв, стриманості інвесторів, глобальних політичних розбіжностей і нестабільності профільних для України експорт­них ринків — утопія. У результаті план не спрацює або буде створено непрацездатну модель.

Вважаю, що сьогодні нам слід говорити не про глобальну стратегію розвитку країни, а про тактику реагування на кризові явища та фіксацію позитивних трендів державної економічної політики. Навіть розпочавши реформи сьогодні, більшість із них ми об’єктивно не зможемо завершити в найближчі десять років. Я кажу про реформи в сферах альтернативної енергетики, охорони здоров’я, ЖКГ.

Для України найбільш важливо не стільки вийти на високі темпи зростання, скільки усунути системні проблеми в економіці. По-перше, це проблема зростання держборгу. Більш розвинена Європа сьогодні переживає боргову кризу. Тому я скептично оцінюю можливість України взагалі залишатися далеко від цієї проблеми. Пріоритетне завдання — запобігти подальшому зростанню цього показника і забезпечити передумови для його зниження. Політика зовнішніх запозичень — це неминучість найближчих кількох років.

Що стосується кредитів МВФ, то для України це не єдине джерело позикових коштів, тим більше що найвище навантаження припадає на державні облігації. У питанні позик важливою є не лише відсоткова ставка, а й умови їхнього отримання. Кредити МВФ завжди сковують можливості країни, змушують приймати антисоціальні рішення. Тому для Києва у результаті дешевшою може бути робота без залучення МВФ.

— Якими можуть бути рекомендації щодо державної регуляторної політики?

— Ключовою помилкою Кабміну є надмірна поспішність прийняття стратегічних рішень. Так було з Податковим кодексом і пенсійною реформою. Для держави сьогодні важливіше продемонструвати позитивну стабільність у сфері економіки, ніж якісь різкі зміни та реформи. Інвестори, реальний сектор економіки чітко відчувають відмінність між видимістю змін і змінами на практиці. Це позначається на довірі. Ринку необхідна стабільність і упевненість, ціна яких на тлі ризику повторення кризи лише зростає. Якщо уряду вдасться протягом одного-двох років сформувати і зберегти сприятливі умови бізнес-клімату в країні, то бізнес-спільнота відреагує активізацією і зростанням економічних показників. Сьогодні бізнес, особливо високоліквідний і прибутковий, надзвичайно мобільний. Поліпшення умов ведення підприємництва на ринках країн Азіатського регіону змусило згортати виробництва в таких, здавалося б, сприятливих регіонах, як США і Європа.

Погіршення бізнес-клімату призводить до того, що Україна втрачає не тільки потенціал, а й уже існуючий бізнес. Я переконаний, що сьогодні, якщо покласти на шальки терезів наповнення бюджету і розвиток реального сектора економіки, переважувати має останній. Адже дефіцитний бюджет не такий страшний, як втрата джерел його наповнення. І досвід Зімбабве — наочне тому підтвердження. На мою думку, проблема полягає у відсутності комплексного бачення ситуації урядом. Плани й оцінка базуються на зусиллях щодо зведення видаткової та прибуткової частин бюджету. При цьому ігноруються наслідки фіскальних рішень для економіки, їхній ефект і вплив у перспективі. Можливо, це могло б спрацювати в 50-х роках минулого століття. Але це не спрацює в умовах глобалізації та мобільного капіталу. Економіка має отримати довгострокові конкурентні стимули, орієнтовані на інвестора. Безумовно, найпростіше це зробити у фіскальній, митній і регуляторній сферах. І якщо уряду вдасться запровадити і зафіксувати такий опціон на один-два роки, ставлення інвесторів до країни зміниться. Хоча, звісно, чекати моментальної зміни ставлення до ведення бізнесу в Україні не можна.

— Що в нинішній ситуації робити пересічному громадянину з його заощадженнями?

— Нинішні коливання на ринку стосуються в основному великого капіталу. Тут грає принцип «що більший капітал, то більші втрати». Для населення, чиї заощадження зазвичай лімітовані еквівалентом у кілька тисяч доларів, ризики нинішніх коливань мінімальні. Окрім того, оскільки Україна є експор­тоорієнтованою еко­номікою з високим рівнем доларизації, виникаючі сьогодні «гойдалки» на світових ринках у будь-якому разі позначаться на її економіці. Як результат, усі значні коливання ключових світових валют будуть компенсовані коливанням курсу гривні. Що стосується невеликих змін курсу, то вони не позначаться на гаманці громадян. Тому я переконаний, що населенню не слід піддаватися прово­каціям і панічним настроям. Усі заощадження в іноземній валюті, призначені на довгострокову перспективу, я рекомендував би не чіпати або диверсифікувати ризики шляхом розподілу кош­тів, номінованих у доларі, євро і, можливо, швейцарському франку чи британському фунті. Що стосується переходу на золото, чим сьогодні активно займаються, наприклад, громадяни Росії, вважаю це не найкращим варіантом, беручи до уваги, що ціни на цей метал продовжують зростати, оновлюючи історичні максимуми. Золото явно переоцінене, ринок схильний до спекуляцій, а маржа між купівлею і продажем дуже велика. Це означає, що така операція вигідна лише в довгостроковій перспективі і при великих обсягах операції.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво