Кредитні граблі №2

Поділитися
От уже три місяці міська влада Запоріжжя намагається визначитися з укладанням попередньої фінансової угоди з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР)...

От уже три місяці міська влада Запоріжжя намагається визначитися з укладанням попередньої фінансової угоди з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Йдеться про перспективу одержання кредиту під будівництво трьох когенераційних станцій сумарною електричною і тепловою потужністю 14 і 17 МВт відповідно.

Ідея когенерації (комбінованого процесу одночасного виробництва тепла та електроенергії) вперше була реалізована Томасом Едісоном у 1882 році на першій у США електростанції. Проте технологія, яка продемонструвала на практиці не тільки свої переваги, а й недоліки, не одержала до цього часу ажіотажного попиту. І масове її впровадження пророкують здебільшого країнам, що розвиваються. Чи відповідає їхнім критеріям регіон, який має найбільшу в Європі АЕС, теплову та гідроелектростанцію, — запитання з розряду риторичних. Але це так, до слова...

Заручившись підтримкою виконкому, міський голова Євген Карташов наполягає на позитивному рішенні. Адже дуже умови вигідні: 12 млн. євро під 7,5% річних із дев’ятирічним строком погашення. Та й перспективи привабливі. Реалізація проекту дасть можливість концерну «Міські теплові мережі» (МТМ) взимку на 90% покривати власні потреби в електроенергії, а влітку — розраховуватися її надлишками з водоканалом за поставлену воду. За прикидками фахівців МТМ, це обіцяє щорічну економію 32 млн. грн. Щоправда, у концерні не заперечують, що на час повернення кредиту тариф на опалення неминуче підвищать. Його зобов’язуються знизити, але згодом — після виплати боргу. От тільки ще не визначилися, на скільки.

У депутатської більшості щодо цього думка не така оптимістична, судячи з неодноразово заявленого небажання «втягувати жителів обласного центру в кредитну кабалу та свідомо йти на підвищення тарифів».

Утім, і прибічники кредиту не заперечують певних ризиків, побоюючись зростання неплатежів споживачів. Але, як висловився Є.Карташов: «Нутром відчуваю, що треба брати».

Чим відчуває потенційний позичальник, на жаль, невідомо. Та й про мотиви щедрості теж залишається лише здогадуватися. Судіть самі: 15 млн. євро заявленого кошторису інноваційного проекту включають 12 млн. євро кредитних коштів і ще тримільйонний грант європейських держав. Можна подумати, що попередній досвід фінансового співробітництва із запорізькими комунальниками так нічого ЄБРР і не навчив.

У 1995 році запорізька влада взялася обговорювати з Європейським банком отримання кредиту під реконструкцію міськводоканалу. Переговорний процес тривав чотири роки, і наприкінці травня 1999-го
міністр фінансів Ігор Мітюков і перший віце-президент ЄБРР Чарльз Франк підписали відповідну гарантійну угоду між Україною і банком. Через деякий час розпочалося фінансування робіт, які подавалися чиновниками не більше не менше як «грандіозний проект водопостачання та очищення води».

З урахуванням 28-мільйонного кредиту, його кошторисна вартість була визначена в 42,5 млн. дол. Хоча на повну реконструкцію комунального підприємства було потрібно приблизно 200 млн. Однак висновки двох іноземних консультаційних фірм були категоричними: брати в борг слід не більш як 28 млн. дол. Інакше кредит навряд чи вдасться повернути. До того ж основне устаткування було потрібно купувати за кордоном, оскільки воно мало відповідати прийнятим у Європі нормам. А коли так, то дуже вже чітко проглядалася випробувана схема реінвестування зарубіжних підприємств.

Проте ці особливості позичальник залишив без уваги, можливо, на догоду гаслу «Мета виправдовує засоби».

— Ми переконані, що це буде зразковий проект для всієї України, — заявляв тодішній директор українського представництва ЄБРР Ярослав Кінах. Зрозуміло, у середині 1999-го він не міг знати, що всього лише через півтора року настрій кредитора буде не настільки оптимістичним. Про це дуже красномовно свідчить цитата з листа ЄБРР позичальнику: «Банк серйозно стурбований великими затримками і загальним погіршенням ходу реалізації проекту впродовж кількох останніх місяців. Подальше погіршення чи відсутність прогресу може призвести до припинення кредиту і, можливо, його анулювання і дострокового стягнення».

До крайніх заходів справа не дійшла. На початку липня 2007-го КП «Водоканал» одержало останній кредитний транш. А нинішнього року Є.Карташов заявив: «Я пишаюся тим, що нам, нарешті, вдалося завершити реконструкцію міськводоканалу в тій частині, в якій це планувалося». От тільки у фахівців Рахункової палати прямо протилежна думка.

У поданому звіті стверджується, що численні організаційні та фінансові прорахунки призвели до затягування строків виконання контрактів і подовження дії кредитної угоди на п’ять років. Навіть при подовжених строках впровадження — до кінця 2007 року реалізацію проекту не завершено й досі. Більшості записаних у техніко-економічному обгрунтуванні цифр так і не досягнуто. Замість передбаченого проектом щорічного скорочення втрат води в мережі на 30%, цей показник виріс із 31,4% у 2004 році до 36,2 — у 2008-му. Із запланованих у ТЕО 3400 лічильників води на введеннях житлових будинків встановлено всього 887. Завдання з відновлення водогінних мереж виконано менш ніж наполовину. Майже півмільйона євро витрачено на устаткування для реставрації аварійних трубопроводів, яке не використовується.

Ці та інші прорахунки міська влада називає витонченим терміном «технічні накладки», вважаючи, що їхньою причиною була різка зміна валютного курсу. Через це комунальному підприємству довелося не тільки розірвати контракт з основним підрядником — німецькою компанією WTE Wassertechnik Gmbh, а й залагоджувати протиріччя в судовому порядку.

— Юристи КП «Водоканал» півтора року позивалися у швейцарському суді, щоб відновити справедливість, — каже Є.Карташов. — Вперше в європейській практиці українське комунальне підприємство виграло суд. І це їм плюс, що вони змогли відстояти свою позицію та не заплатили ще 11 млн. грн., які у них вимагала німецька фірма, що виконувала реконструкцію, як компенсацію валютної різниці.

Чи справді вигідним виявилося таке рішення, можна судити з того, що звернення в Арбітражний суд при Торговельній платі Цюріха коштувало водоканалу велику суму — 6,4 млн. грн. Ще 2 млн. було втрачено у вигляді комісійних за зобов’язаннями за невикористані ресурси через кількаразове перенесення термінів вибірки кредитних коштів. А це, у свою чергу, майже в 1,5 разу (на 1,1 млн. дол.) збільшило витрати на консультаційні послуги іноземних фахівців. Загалом же, на думку Рахункової палати, тільки на реконструкцію центральних очисних споруд у Запоріжжі 45,5% коштів використано з порушенням чинного законодавства, планову вартість робіт завищено на
15,7 млн. грн.

Хай там як, передбачені кредитною угодою 28 млн. дол. міськводоканал отримав і витратив. Тепер настав час повертати борги. А це, виявляється, набагато важче, ніж брати в борг. Принаймні минулого літа для своєчасного повернення банку чергового траншу в сумі
15,2 млн. грн. комунальному підприємству довелося грунтовно поскребти по засіках, аби уникнути жорстких штрафних санкцій. І хтозна, чи вдасться це наступного разу.

Тепер саме час поцікавитися, як змінився фінансовий стан комунального підприємства за минуле десятиліття із моменту вступу в силу кредитної угоди.

Отже, у 1999-му «Водоканал» був не тільки самоокупним, а й прибутковим. За підсумками минулого року його збитки становили 23,4 млн. грн. І це при тому, що тарифи на воду в Запоріжжі регулярно підвищуються двічі на рік, бо кредитна угода передбачає приведення їх у відповідність із витратами підприємства.

Десять років тому з посиланням на договір влада стверджувала, що подорожчання послуг «Водоканалу» можливе лише у разі інфляції чи «падіння» гривні. Порівнюємо. У червні 1999 року за кубометр води населення платило 12 коп., промислові підприємства — 90. Долар коштував 3,93 грн. Рішенням виконкому Запорізької міськради №246 від 30.06.2009 р. «Про встановлення тарифів на послуги КП «Водоканал» вартість кубометра води для всіх категорій споживачів було підвищено до 3,54 грн. Виходить, на тлі дворазового подорожчання американської валюти вартість води для промислових підприємств зросла майже в чотири, а для населення — у 29,5 разу.

Гадаєте, це поліпшило економіку підприємства? Якби ж то! Рівень оплати за послуги міськводоканалу знизився з 95% у 2001 році до 92,2 — у 2008-му. Відповідно, борги споживачів уже перевалили за 150 млн. грн.

До речі, аналогічних «успіхів» концерн «Міські теплові мережі» уже досяг — самостійно та без кредитної підтримки. До квітня минулого року борги споживачів послуг МТМ обчислювалися 145 млн. грн. І це, судячи з усього, не межа. З нового року міська влада не виключає 40-відсоткового підвищення комунальних тарифів…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі