Країна згасаючих технологій

Коли дуже погано підприємцям, учителям, медикам, шахтарям, вони виходять на демонстрацію або стукають касками на вулиці Банковій. Якби на демонстрацію прийшли військові та оборонники, це вже була б барикада. Вони, зціпивши зуби, мовчать — дається взнаки прищеплений за радянських часів комплекс дисципліни. Тому коли вони письмово, через ЗМІ звертаються до прем’єра, це означає лише одне: вони починають страждати від асфіксії.

Саме так можна оцінити написаний, але поки що не опублікований «Відкритий лист Прем’єр-міністру України Азарову М.Я.», який підписали глава Асоціації підприємств ОПК «Українські оборонні технології», експерти Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння і співробітники компанії Defense Express. Так чи інакше, ці структури є виразниками настроїв тієї частини сектора національної безпеки, яку можна позначити як оборонна промисловість і, частково, армія — її середня, робоча ланка. Вони й забезпечують горезвісну обороноздатність країни.

Оборонний сектор економіки, якого вже немає

«Країна не будує нових заводів, не вдосконалює існуючих виробничих ліній, не впроваджує сучасних технологій; із кожним роком знижується науково-технічний потенціал, знання та досвід ідуть разом із не потрібними сьогодні державі фахівцями на пенсію та в інший світ...» — зазначає Володимир Грек, глава Асоціації оборонної промисловості та ініціатор відкритого звернення до керівника уряду.

Публічне звернення до глави уряду містить детальний аналіз ситуації та вказує на головну причину інженерної деградації країни — відсутність державного замовлення машинобудівним підприємствам, причому не тільки тим, які випускають оборонну продукцію.

«Тож чому в Україні не розвивається оборонна промисловість? Немає грошей у держави? Неправда. Щоб переконатися в цьому, досить уважно вивчити щорічні закони про державний бюджет. Не потрібно нове озброєння? Але й тут не можна погодитися. За заявою міністра оборони, ЗСУ оснащені озброєнням тільки на 80% (хоча Україна справно торгує надлишками вже майже два десятиліття). Коли озброєнню вже 25—40 років, важко розраховувати на успіх, навіть якщо врахувати, що свого часу його виробляли дуже надійно. Ставка на ремонт правильна, але з кожним роком дедалі більше сумнівів викликає можливість його проведення, адже запасні частини для ремонту теж не вічні. А з урахуванням того, що електроніка в наявній техніці давно вийшла з ладу, дуже гостро постає питання про ремонтопридатність складних зразків ОВТ, особливо це важливо для зенітно-ракетних комплексів». Це — із тексту листа. Усе по суті, і про це, у принципі, влада не може не знати.

Невипадково великі побоювання викликає оприлюднений проект стратегічного оборонного бюлетеня, згідно з яким Міноборони, за пропозицією Мінфіну значно скоротивши витрати, планує зберігати на озброєнні наявну техніку ще до 2025 року і тільки після 2020-го розпочати програму переозброєння, відкривши нові дослідно-конструкторські роботи. Не потрібно бути аналітиком, щоб зрозуміти: ці замовлення нікому буде виконувати. Створити нову зброю, нові технології можна лише тоді, коли держава займається цим системно, постійно та послідовно. Директори підприємств ОПК стверджують, що й три-чотиримісячні перерви у фінансуванні на початку року повністю підривають подальшу роботу, навіть якщо наприкінці року з’являються «золоті гори». А тому традиційне зволікання з прийняттям постанови про держоборонзамовлення просто вбиває перспективні розробки.

У 2010 році державні асигнування на розробку і закупівлю нової техніки не збільшилися. Тобто не змінилося ставлення влади до національної армії. Армія не стала пріоритетом і тому не може претендувати на авторитет. Непопулярною стала й професія військового. Тому розмови про стабілізацію у ЗСУ, як мінімум, недоречні. Якщо, відповідно до заяви міністра оборони Михайла Єжеля, для приведення техніки ЗСУ в належний стан необхідно близько 8 млрд. грн., то за нинішнього рівня фінансування її катастрофічний стан зберігатиметься впродовж найближчих п’яти років.

На думку В.Грека, законодавство, яке зобов’язує держзамовників проводити конкурси на продукцію, що випускається тільки на одному підприємстві, а підприємства — проводити тендери на комплектуючі, що виробляються виключно за затвердженою документацією на підготовленому виробництві, у 2010 році цілком паралізувало роботу оборонки. Горезвісний стабфонд довів проблему одержання коштів до абсурду: щоб одержати з нього гроші, необхідно було випустити додатково дві постанови Кабміну. Керівник Асоціації підприємств ОПК стверджує, що кошти на підприємства так практично і не надійшли.

Оборонка — «на щиті», армія — як звір у загоні

Тепер коротко про результати 2010 року. Бюджетна програма із закупівлі озброєнь має становити 7,1 млн. грн. за загальним фондом (це вартість 1,5 модернізованого танка), програма з розробок озброєнь передбачає виділення 80,9 млн. грн. за загальним фондом (вартість одного етапу однієї дослідно-конструкторської роботи з проектування складного комплексу озброєння). При цьому на початок року, відповідно до укладених договорів, на підприємствах ОПК перебувала в розробці та виробництві науково-технічна продукція, що потребувала фінансування на суму більш як 1,5 млрд. грн. До речі, й ці мізерні гроші надійшли в 2010 році в четвертому кварталі, що вже стало традицією. Тому поки що в ОПК виживають тільки ті заводи, які виконують контракти в інтересах іноземних замовників. Тобто говорити про перспективні плани розвитку немає сенсу.

Найгірший результат 2010 року — заморожування всіх проектів зі створення нових комплексів озброєнь. Орієнтири для промисловості зруйновані. Не узгоджені Мінфіном і не затверджені урядом програма розвитку озброєння та військової техніки до 2015 року (передбачала задіяти більш як 200 підприємств), програма будівництва корабля класу «корвет» (передбачається участь понад 60 підприємств), не внесені зміни в програму Ан-70 (працюють більш як 40 українських підприємств). Не кажучи вже безпосередньо про обороноздатність.

Якщо дослідний зразок ракетного комплексу «Сапсан» з’явиться в 2016 році, то ще три-чотири роки піде на те, щоб поставити його на озброєння. От і виходить, що найближче десятиліття є періодом вакууму, і казати про спроможність держави адекватно відповісти на загрозу військової агресії, м’яко кажучи, складно. Час взагалі перейнятися запитанням: а чи потрібна Україні армія?

Парламентський комітет із питань національної безпеки та оборони після засідання на цьому тижні дійшов висновку про неприпустимість зупинки програм будівництва корвета, розробки ОТРК «Сапсан», виробництва Ан-70. За словами глави профільного комітету Верховної Ради Анатолія Гриценка, про це, а також про неприпустимість зупинки заводів спецхімії президенту та главі уряду спрямовані звернення.

Тепер про проект держбюджету на 2011 рік. На зазначені бюджетні програми по загальному фонду передбачено 350 млн. грн. при необхідних для виконання робіт за вже укладеними договорами близько 6 млрд. грн. У відкритому листі М.Азарову зазначається, що ця цифра відповідає затвердженій у 2009 році концепції Державної програми розвитку озброєння. Однак попередні укази президента і попередні рішення уряду в Україні, схоже, виконувати не прийнято.

До цього варто додати, що особливо гостро необхідна послідовність дій при виконанні контрактів з іноземними оборонними компаніями. У 2010 році ні створення літака Ан-70 із РФ, ні модернізація вертольота Мі-24 із Францією, ні розробка та виробництво корвета з Францією, Італією, Швейцарією та іншими країнами не фінансувалися. Щоправда, по корвету здійснені розрахунки за роботи, виконані 2009-го. Цікаво, що із заяв Міноборони випливає: не варто очікувати їхнього фінансування й у 2011 році. Невже Україні вигідніше платити штрафні санкції та бути ненадійним, непередбачуваним партнером? Наприклад, угодою між урядами України і РФ передбачено, що припинення фінансування призводить до сплати штрафних санкцій в обсязі 20% від вартості проекту.

За інформацією глави Асоціації «Українські оборонні технології», відповідно до рішень Кабміну в період 2007—2009 років проведено сім раундів переговорів із РФ щодо продовження проекту Ан-70. У результаті вдалося переконати партнерів у необхідності продовження робіт (про вихід із проекту РФ оголосила в грудні 2006-го). За проектом будівництва корвета проведено близько 200 раундів складних переговорів з іноземними компаніями, за їхніми результатами отримано дозволи урядів Франції, Італії, Швейцарії на поставку корабельного озброєння. Перший модернізований вертоліт Мі-24 у грудні 2010 року має вже літати, але його немає. Це не може не дивувати, коли взяти до уваги, що на вертольоті — новий український двигун, нові українські ракети і приціли, сучасна європейська авіоніка, яка дає можливість виконувати завдання в нічний час... Цей проект значно підвищує ефективність застосування армійської авіації. Та найголовніше, він демонструє спроможність України як учасника модернізації озброєнь іноземного виробництва.

Непослідовність в оборонній сфері — катастрофа для обороноздатності України та її оборонної промисловості. З цим погоджуються й експерти, і промисловці. Але на тлі цього загального розуміння в 2010 році за пропозицією Мінфіну значно скорочені раніше затверджені видатки на програму розвитку озброєнь.

Є сенс нагадати, що указом президента України від 2004 року про затвердження довгострокової програми розвитку озброєнь і військової техніки на період 2005—2015 років на розробку і закупівлю озброєння має бути передбачено більш як 23 млрд. грн. Рішенням Кабміну від 2009 року про затвердження Концепції середньострокової програми розвитку озброєнь і військової техніки на 2010—2015 роки з урахуванням інфляції визначено прогнозні асигнування на зазначений період у розмірі 39 млрд. грн. Але ці цифри не просто урізано. Нинішній оборонний міністр є першим в історії України главою відомства, який не наполягає на збільшенні коштів на національну оборону!

Україна залишається країною, в якій питання закупівлі озброєнь і військової техніки, управління національним ОПК і військово-технічне співробітництво все ще не ув’язані в єдиний управлінський вузол. Не кажучи вже про те, що все це має прямий стосунок до розвитку технологій, до економічного зростання.

«Шановний Миколо Яновичу, майбутнє Збройних сил і оборонно-промислового комплексу перебуває сьогодні повністю у вашій компетенції. Сьогодні є унікальна можливість відродити розвиток наукомістких галузей оборонної промисловості та закласти основи обороноздатності країни, високого інтелекту народу України, створити умови для роботи людей і подальшого розвитку прикладної науки і техніки в Україні» — так закінчується відкритий лист до прем’єра. Чи достукається оборонка до глави уряду? Чи їй доведеться, як і раніше, жити окремо від держави, сподіваючись на іноземні армії, що активно переозброюються?