«КОЗЯЧА МАМА» З УЖГОРОДА - Економіка - dt.ua

«КОЗЯЧА МАМА» З УЖГОРОДА

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Здавалося б, із реформуванням вітчизняного сільського господарства і проголошеними пріоритетами підтримки розвитку його приватного сектора, фермерські господарства мали б рости, як гриби після дощу, і процвітати...

Здавалося б, із реформуванням вітчизняного сільського господарства і проголошеними пріоритетами підтримки розвитку його приватного сектора, фермерські господарства мали б рости, як гриби після дощу, і процвітати. Певно, саме такі оптимістичні думки колись і спонукали одне подружжя спробувати себе у цій близькій закарпатцям ґаздівській справі. Родина Піричів вирішила відкрити ферму, що спеціалізується на козах, і виготовляти шановані в усьому світі «здорові», екологічно чисті продукти з козячого молока.

За діло узялись цілком по-науковому. Пані Ганна, маючи диплом хіміка, додатково вивчилась на зоотехніка. Відтак за оголошенням у газеті поїхала до Словаччини оволодівати премудростями виготовлення сирів. У тамтешньому містечку Спіска Нова Вес безкоштовно працювала на шведському підприємстві, аби перейняти 110-річний досвід відомих сироварів. Приїхавши додому, закупили з чоловіком племінних кіз і почали газдувати. У мріях вимальовувалася заможна ферма. Тим більше що чиновники пообіцяли: «Ви нарощуйте поголів’я, а ми вам спеціальну лінію з переробки поставимо». З часу тих мрій минуло багато років.

Такий сир по закордонах коштує по 50 доларів за кілограм

Проїжджаючи об’їзною дорогою на Мукачеве біля моста через Уж, багато хто звертав увагу… ні, не на ферму у звичайному розумінні цього слова, а на купи дощок і шпал, вагончики, господарські дерев’яні недобудови і стадо кіз. Це і є омріяна Піричами ферма із лагідною назвою «Золотий цапок».

Спочатку їм виділили 12 га землі, але 8 га цієї площі були суцільною цілиною, на додаток ще й із залишками будівництва моста. Оскільки коштів не було, заповзяті фермери вручну довели цю землю до ладу, найняли техніку і повивозили гравій. Ділянку за ділянкою створили пасовиська, посіяли лікарські трави, метр за метром рухалися до мети. Вірилося: ось, ось і буде успіх. Приватизували 7,2 га. 600 кіз давали непогані надої — по 12 літрів молока на добу. З нього виходив чудовий натуральний твердий сир без барвників, крохмалю і желатину, який по закордонах коштує десь із 50 доларів за кг. (Принаймні так стверджують іноземці, приїжджаючи до пані Ганни за цілющим продуктом. Як переконує один французький професор з їх числа, такий сир виводить шлаки, якщо його вживати щоранку зі шматочком лимона і ложкою оливкової олії.)

Аби доглядати кіз, сину Піричів довелося покинути школу на шостому класі. Утім, його мати переконана, що знаннями він не поступається одноліткам.

Не все так склалося, як гадалося

У сироварінні фермери досягли «шведських» результатів, але інші справи пішли далеко не так успішно. Насамперед, як ви, певно, вже і здогадалися, обіцяної лінії з переробки молока Піричі чекають і досі. Натомість самотужки і за власний кошт довелося проводити півторакілометрову електролінію від залізниці, встановлювати своє КТП на 40 кіловат. Власними зусиллями узялися зводити і ферму, але зробили тільки базу, стіни так і не звели, бо справи йшли все гірше і гірше. Брати кредити під величезні проценти ентузіастам-фермерам не під силу. Одну таку позику ледве повернули, місяцями голодували. Що ж до збуту продуктів із козячого молока, то і тут усе виявилося не так просто. Допомогти з реалізацією продукції просили і обласну, і районну, і міську адміністрації. Нічого не домоглися. Їм відмовили, мовляв, бюджет порожній, а собівартість козячого молока дуже висока (3 гривні за один літр). Великою проблемою є і те, що в Україні не існує Гостів (норм Держстандарту) на продукцію з козячого молока. Виготовлення пакету необхідних документів коштує 25 тис. гривень. Для Піричів це астрономічна сума.

Поступово відійшли і постійні клієнти-організації: дитсадки, санаторій «Малятко», лікарні. Покупців-приватників нині — лише 10 осіб. «Хіба на такому збуті виживеш?» — риторично запитує фермерка. Зі стада залишилося 60 кіз разом з козенятами.

Абсолютно адекватні такому бізнесуванню і побутові умови, в яких проживають Піричі. Сім’я живе у металевих будках. Раніше чоловік із двадцятирічним сином мешкали в одній, а жінка з донькою Христиною — у другій. (До речі, наймолодша представниця сім’ї Піричів народилася тут, в урочищі «Клени», у дерев’яній будці. Дитина, певно і не знає, як виглядають пігулки чи шприц, жодної прививки вона не має. Слава Богу, ніколи не хворіла.

Головна проблема — нема тепла. У холодну пору року родина мерзне так само, як і її рогаті «підопічні». Отже, і цієї зими мерзнутимуть. Хіба що зруб дерев’яний врятує від холоду, який планують збудувати. Нещодавно рубали дерева, одне впало на лінію електропередач. Тепер Піричі живуть і без світла.

Важкою травмою для пані Ганни стало те, що їх сімейну справу покинув син. Не витримав ізольованості від міста, від сучасного життя, ровесників. Працює в Ужгороді, продає аудіо, відеопродукцію, зрідка навідується до батьків і сестри. Не хоче бути у них «на шиї».

Епілог

Після розчарування з козами Піричі не здаються. Думають перепрофілюватися. Можливо, займуться рослинництвом. Подружжя завело і пасіку, але використовує її продукцію поки що для власних потреб.

І ще одна деталь: пані Ганна у боротьбі за виживання не втратила інтересу до життя, самовдосконалення. Пасучи кіз, вона читає Карлоса Кастанеду. Певно, уявляє, як би стати бульбашкою і попливти течією до цивілізованого світу, де б зусилля і працелюбність давно зробили свою справу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво