Космічна стратегія: не маєш своєї — стаєш частиною чужої - Економіка - dt.ua

Космічна стратегія: не маєш своєї — стаєш частиною чужої

19 лютого, 2010, 16:05 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

Два з половиною роки тому, коли було прийнято нову Загальнодержавну космічну програму на 2008—2012 роки, ми спробували проаналізувати перспективи нашої космічної діяльності в контексті світових тенденцій («ДТ» №31 (660)...

Два з половиною роки тому, коли було прийнято нову Загальнодержавну космічну програму на 2008—2012 роки, ми спробували проаналізувати перспективи нашої космічної діяльності в контексті світових тенденцій («ДТ» №31 (660). Зазначалося, що повинна підвищитися віддача від космічної техніки, оскільки головний акцент програми — застосування космічної інформації для нагальних державних потреб. Міжнародна спрямованість має стимулювати нові коопераційні зв’язки, а отже, високий рівень проектів і роботу з головними гравцями на космічних ринках. І, нарешті, націленість на нові технології — єдиний спосіб виживання галузі в умовах, коли доробок минулих років практично вичерпано.

Володимир Горбулін
Володимир Горбулін
У цій статті ми не аналізуватимемо перебіг виконання програми або окремих її проектів, хоча реалії фінансування дозволяють говорити про якісь результати лише в гіпотетичному плані (досить сказати, що наукові космічні дослідження 2009 року не фінансувалися зовсім). Національну космічну програму спіткала доля багатьох аналогічних документів. Ухвалена як закон України, програма служить формальною підставою для отримання хоч якихось бюджетних коштів. Цілі, пріоритети, пакет взаємозалежних проектів і завдань існують окремо від практичної роботи промисловості й науки. Настає час підготувати довгострокову стратегію, нову космічну програму, документи, які може спіткати така ж доля, — знак того, скільки в бюджеті виділено «на космос».
Олег Федоров
Олег Федоров
Зайве говорити про значимість розробки й реалізації національної стратегії; добре відомо — якщо не маєш власного проекту, неодмінно стаєш частиною чужого. Це тим більш актуально для космонавтики: космічні ринки регулюють держави, а космічні проекти курирують президенти. Космічна стратегія — це не план підтримки відповідної галузі (такий план — тема окремої розмови); передусім, це відповіді на актуальні питання економічного, соціального, науково-технічного розвитку країни, забезпечення національної безпеки.

Щоб дати правильні відповіді на запитання, потрібно коректно їх поставити. У статті ми прагнули позначити коло таких запитань і контекст, у якому, на нашу думку, варто обговорювати пріоритети нашої космічної стратегії.

Пріоритети сучасної космонавтики і проблема вибору

Українську космонавтику традиційно розглядають під кутом зору перспектив успадкованої ракетно-космічної галузі та збереження стратегічного потенціалу. Доля 30-тисячної армії фахівців найвищої кваліфікації, які одержують (у середньому) 1700 гривень на місяць і достойно впорюються (поки що) з найскладнішими міжнародними проектами, — питання першорядної важливості. Проте, кажучи про майбутнє, варто глянути на проблему з погляду пріоритетів і вузлових точок космічної діяльності як елемента цілісної стратегії соціально-економічного розвитку країни, або, іншими словами, з погляду затребуваності космічного потенціалу.

Спочатку — кілька тез про сучасний космос, точніше — кілька штрихів до того висновку, який ми сформулювали в попередній статті. А саме: висновку про те, що в сучасному світі космонавтика набула нової якості, а космічна політика стала пріоритетом державної політики розвинених держав (підкреслимо — не тільки космічних гігантів).

Теза 1. Космічна індустрія — галузь світової економіки, яка розвивається найбільш динамічно.

Понад 250 млрд. доларів у рік на космічну діяльність — це, можливо, відносно небагато (приблизно ВВП України). Проте щорічне зростання — понад 10% протягом останніх чотирьох років (включно з кризовим часом) примушує експертів визнати, що через 10—15 років цей сектор буде одним із визначальних у світовій економіці.

На зламі століть стався якісний перелом у фінансуванні космонавтики — інвестиції приватного капіталу перевищили всі держбюджетні вкладення (включно з військовим космосом!), а цілі галузі (насамперед телекомунікаційна) взагалі не споживають бюджетних грошей. Нині у згаданих 250 мільярдах частка урядів — не більше третини.

Істотне зростання космічних програм пов’язується з потужним припливом приватних інвестицій, розвитком космічного туризму, перші зразки приватних ракет-носіїв — провісники буму комерціалізації в космосі.

Теза 2. Космонавтика перестала бути монополією космічних країн-гігантів.

Відомо, що на сьогодні США вклали в космос учетверо більше коштів, ніж решта країн, разом узяті. У наші дні швидко розширяється коло країн, котрі мають космічні програми (тепер їх понад 40) і відповідні технології. Найбільше вражає космічний ривок Китаю та Індії, що стрімко наближаються до космічних держав-гігантів, а з низки показників (наприклад, підготовки фахівців) випереджають лідерів.

Серед досягнень минулого року — запуск таїландського супутника спостереження за Землею, пуск нової південнокорейської ракети, індійська місячна місія Чандараян, китайський пілотований політ на Шенчжоу-7 із виходом тайконавтів у відкритий космос. Знаковою видається й програма шести африканських країн зі створення спільного постійно діючого угруповання спостереження за поверхнею континенту, прийнята в грудні 2009 року.

Нас не повинні залишати байдужими космічні успіхи країн-сусідів, які раніше не входили до космічного клубу: Туреччини, Казахстану, Ірану, а також колишніх соцкраїн — Болгарії, Румунії, Польщі, Чехії. Останні, не маючи космічної промисловості, стали активними учасниками європейських проектів. Три європейські країни — Великобританія, Польща та Білорусь — перебувають у стадії формування національних космічних агентств.

Стисла вибірка фактів, що не претендують на репрезентативність, демонструє усвідомлення на політичному рівні ролі аерокосмічних технологій, які у XXI столітті становлять основу конкурентоспроможності національної економіки. Відзначимо важливу закономірність: країни, що демонструють найкращу динаміку економічного розвитку, мають, звичайно, й найвищі темпи зростання космічного сектору.

Теза 3. Проблеми безпеки у сучасних умовах можуть вирішуватися тільки в контексті розвитку космічних технологічних систем.

Космічна діяльність трансформувала зміст геополітики, змінивши пріоритетність чинників, що визначають безпеку і впливовість держави. Використання космічних систем привело до того, що географічне розташування країни перестало бути домінантою міжнародних відносин, а власне геополітика охоплює й політику в космосі. Остання істотно визначається космічною потужністю — здатністю використання цивільних, розвідувальних, комерційних космічних систем і інфраструктури для підтримки стратегії національної безпеки, досягнення національних цілей. Ключова роль сучасних космічних систем визначається їхніми унікальними можливостями: високою інформативністю, розрізнювальною здатністю, всепогодністю, а також можливістю доведення команд до кожного учасника подій.

Ми є свідками гострої боротьби двох підходів до концепції застосування космічних коштів в інтересах безпеки. Перший розглядає космос як ресурс, що дозволяє забезпечити інформаційну підтримку, другий — як місце розміщення бойових засобів. Чинна з 2004 року американська космічна стратегія передбачає повне домінування США в космосі й запобігання будь-яким діям інших країн, які становлять загрозу, або її виникненню. Така позиція викликала не тільки стурбованість інших країн, а й відповідні практичні заходи.

Власні навігаційні системи швидкими темпами розвивають Китай, Росія і Європейський Союз. Один із пріоритетів європейської космічної політики — ініціатива GMES (Глобальний моніторинг в інтересах захисту навколишнього середовища та забезпечення безпеки) набуває чіткого акценту на завданнях безпеки. Незадоволена темпами реалізації цих проектів Франція розвиває власну систему космічного спостереження.

У контексті цієї діяльності відсутність у нас безперервної інформації супутникового спостереження особливо контрастує з розгортанням таких систем нашими сусідами.

Теза 4. Практичне здійснення космічної політики відбувається в наш час із допомогою організації метапроектів (надпроектів). Це не модний термін чи методична новація. Йдеться насамперед про нову культуру космічних проектів — їх залежність від глобальних і національних пріоритетів та завдань, «вбудованість» у спільну стратегію розвитку держави, орієнтованість на користувача. Характерні приклади: Міжнародна космічна станція (МКС), глобальна «система систем» спостереження за Землею (GEOSS), Глобальна стратегія досліджень (освоєння Місяця, Марса й далі).

Остання будується на основі узгоджених наукових проектів різних країн, розробки нових космічних засобів, наукової апаратури, численних наземних досліджень. Глобальне завдання — походження життя і доля цивілізації — потребує координації не тільки власне дослідників космосу, а й політиків, економістів... Великий резонанс викликали висновки комісії Августина (створеної президентом Б.Обамою для аналізу програм НАСА в галузі згаданої стратегії). Запропоновано підхід, відмінний від концепції НАСА, так званий гнучкий шлях, який і став основою нової американської стратегії і який ліг в основу бюджету НАСА на 2011—2015 роки.

Звернімо увагу на механізм ухвалення рішень у рамках таких проектів. Концепція, розроблена фахівцями космічної галузі, проходить апробацію в незалежних експертів, учених і менеджерів, економістів. Необхідна умова проходження проекту — підтримка громадян (не менше 50%), а також міжнародних партнерів. Для країн, яким не до снаги власні масштабні місії, участь у таких метапроектах — питання космічної перспективи.

Всебічний аналіз пріоритетів сучасної космонавтики та шляхів її розвитку виходить за рамки цього тексту. Але незаперечним є вихідний тезис про нову якість сучасної космонавтики. Дозволимо собі з цього приводу трохи патетики.

Початок космічної ери у 60-х роках ХХ століття — це не тільки технологічний прорив у розвитку цивілізації. Слід усвідомити, що настав новий етап, у якому якісно змінюється масштаб діяльності людини. Космос стає найбільшим ресурсом розвитку людства, а його освоєння — умова стійкого розвитку і, власне, виживання людини як виду.

Повсякденне життя кожного з нас уже стало залежним від космічних технологічних систем, насамперед телекомунікаційних, навігаційних, метеорологічних. Відома теза про космічні технології як локомотив розвитку високотехнологічних галузей нині набуває нової, чіткішої форми. Цілі галузі не можуть розвиватися без космічних технологій, інформації, сервісів. Зі сказаного випливає, що космонавтика тепер — не спосіб підвищення авторитету чи успадкована проблема; це сфера, яка визначає можливість інноваційного розвитку. Тому усвідомлення власного місця в доленосному процесі освоєння й використання космосу — це питання вибору. Між розвитком і стагнацією, цивілізованістю й хуторянством, наукою і мракобіссям. Не буде перебільшенням твердження, що визначення орієнтирів власної стратегії космічних досліджень — питання вибору власного майбутнього.

Яка космонавтика потрібна Україні?

Наведена висока оцінка ролі сучасної космонавтики викликає практичне запитання про наш власний шлях, пріоритети, масштаби космічної діяльності з урахуванням економічних реалій, сьогоденних проблем і найближчих потреб. У нині чинні політичні документи закладено приблизно таку логіку (спрощень у стислому викладі не уникнути, але смисл, думаємо, адекватний).

Україна — космічна держава, яка володіє практично повним циклом розробки, випробувань, запуску та експлуатації космічних засобів, а також отримання та обробки інформації. Ми посідаємо високі місця в рейтингах космічного потенціалу, кількості пусків, залучені в основні міжнародні організації, які приймають рішення у сфері космосу. Ми реалізували один із найефективніших комерційних проектів — Морський старт, беремо участь в інших важливих проектах (Циклон-4 з Бразилією), створили для Єгипту супутник спостереження Землі та реалізуємо власну космічну програму.

Далі йде негатив: абсолютно недостатнє фінансування космічної програми, зношеність основних фондів підприємств, неможливість впровадження нових технологій, критичне старіння кадрів. Слід додати ще слабке міжнародне співробітництво, відсутність недержавних замовників, неосвіченість потенційних користувачів космічної інформації. Висновок — необхідно збільшити бюджетне фінансування програм, закріпитися на міжнародних ринках запусків, залучити позабюджетні ресурси, здешевити проекти, залучаючи закордонних партнерів, модернізувати структуру галузі.

Така оцінка ситуації — тільки один із можливих підходів, що базується на галузевій точці зору. Національна космічна стратегія, яка претендує на підтримку суспільства та політикуму, повинна базуватися й на інших зрізах проблеми. Спробуємо тезисно сформулювати підходи, які, на нашу думку, повинні враховуватися у процесі вироблення власної космічної стратегії.

Теза 1. Підпорядкованість пріоритетів космічної діяльності основним національним пріоритетам (в економіці, безпеці, науці, освіті, підвищенні якості життя громадян).

Інакше кажучи, в сучасних умовах не може бути власне космічних пріоритетів, обумовлених внутрішніми закономірностями розвитку космонавтики. «Вбудованість» космічних проектів у загальнодержавні програми розвитку — наслідок зміни у XXI столітті парадигми космічної діяльності, а саме — переходу від стратегічної гонки в ім’я лідерства до пріоритету стійкого розвитку та орієнтації на споживача.

Ефективність космічних програм оцінюється не кількістю пусків чи параметрами космічної техніки. Суспільна і державна підтримка конкретної програми залежить від відповідей на запитання: наскільки зросте безпека країни і регіону, який виграш від прогнозу катастроф чи оцінки лиха, як поліпшилися конкретні управлінські рішення? Навіть коли йдеться про фундаментальні наукові завдання, необхідна оцінка безпосереднього впливу проекту на науково-технічний потенціал країни та вирішення глобальних проблем.

Формування технологічної, науково-технічної та кадрової політики жорстко пов’язане з можливістю космічних технологій ефективно вирішувати пріоритетні державні та суспільні завдання. Від цього залежить відповідь на запитання про масштаб і пропорції розвитку нових систем, технологій та виробничих потужностей.

Теза 2. Адекватна оцінка ефективності та затребуваності наявних технологій і коштів.

Тривалий час головним гаслом нашої космічної політики було збереження і розвиток потенціалу галузі. При цьому, як саме собою зрозуміле, передбачалося збереження, оскільки ресурсів для розвитку не було. Найбільш вдалий і загалом успішний проект використання технологій холодної війни для сучасних потреб — «Морський старт» — зіграв (разом із російськими замовленнями) неоціненну роль у тому, що космічна галузь жива, а Україна має одну з небагатьох високотехнологічних галузей.

Питання дальших перспектив — ключове в нашій космічній стратегії. Якщо звернутися до попередньої тези, то слід усвідомлювати принаймні три позиції. Перша — потенціал, який ми успадкували, — це частина неіснуючого цілого. Тому планування власного розвитку на основі збереження успадкованих технологій і структури галузі — безперспективне. Друга — план, який реалізується нині, по суті не є нашим власним. Якщо звернутися до базового принципу ставлення західного співтовариства до високотехнологічних галузей країн колишнього СРСР (сформульований у дослідженні Британського інституту стратегічних досліджень у 1994 році), то він коротко зводиться до терміна incentivness (що означає — заохочення, сприяння). Йдеться про ліквідацію потенціалу, який може становити загрозу партнерам, і залучення нас у проекти, які їх цікавлять. Цей план, можна вважати, реалізований, партнери використовують найкраще з наших напрацювань в інтересах своїх користувачів. Достойна кількість пусків ракет-носіїв українського виробництва сприяє переважно розвитку телекомунікацій на Американському континенті. І, нарешті, третє. Розвиток космічних технологій може відбуватися виключно за рахунок власних зусиль. Бо немає таких партнерів, які зацікавлені допомагати нам у створенні ракетно-космічної техніки. Проблема ця міжгалузева і потребує не тільки ресурсів, системного підходу, а й безпосередньої координації з боку вищого керівництва країни.

Теза 3. Інноваційна стратегія як умова розвитку.

Практично в кожному документі (включно з цією статтею) декларується інноваційна природа космонавтики як стимулююча роль для інших галузей і економіки в цілому. Водночас, зрозуміло, що фізичне існування космічного потенціалу не означає автоматично наявності інноваційної інфраструктури. Причому річ не тільки й не стільки в малій кількості нових розробок (немає грошей) і практично відсутній системі трансферу космічних технологій (немає просунутих користувачів). Ідеться про зміст процесу оновлення.

Спроби, які були досі («програми впровадження технологій»), базувалися на стратегії впровадження, тобто на уявленні про відому з радянських часів тріаду: наука — техніка — виробництво. Тим часом за словами про впровадження й інновації стоять дві принципово різні моделі оновлення. У центрі стратегії впровадження саме нововведення — відкриття, технологія: якщо воно є, то питання тільки в організації процесу. На відміну від цього, інноваційна діяльність передбачає створення «зразків сучасності» й, відповідно, передбачає не ідеологію вдосконалення, а ідеологію розвитку. Створення цих зразків — суб’єктів інноваційного розвитку — проблема дуже складна: якщо щось нове привноситься у сформовану систему, остання або відкидає новацію, або перебудовується. Такий суб’єкт не формується сам собою, а вироблення механізмів його створення і є центральним завданням державної політики. Нагромаджено чималий закордонний досвід з організації «центрів складання» (США) чи «полюсів конкурентоспроможності» (Франція). У нас, наскільки можна судити, зазначена проблема не тільки не вирішується, а й не усвідомлена. Тому важливо, щоб цей напрям космічної стратегії не залишився в тіні декларацій про інноваційний потенціал космічної галузі.

Теза 4. Наукові проекти — рушійна сила розвитку космонавтики.

Scientific-driven approach — ключова позиція практично всіх національних космічних стратегій. Чи не суперечить це вищевказаним комерціалізації та спрямованості на споживача? Відзначимо принаймні три моменти, які пояснюють взаємодію цих тенденцій. Перший — суто прагматичний, точно сформульований одним із керівників аерокосмічної корпорації «Боїнг»: відсутність наукових проектів із їх максимально високими вимогами до космічної техніки веде до стагнації виробництва. Другий — соціальний: немає більш надихаючої сфери долучення творчих сил науково-технічної інтелігенції, особливо молоді, ніж космос. Тому кожен космічний проект Європейського космічного агентства передбачає в ролі складової частини освітній аспект. А кожен американський школяр знає, що космічний телескоп Хаббла і Міжнародна космічна станція — це національне надбання.

Третій, на якому слід зупинитися трохи докладніше, — світоглядний. Практична космонавтика останніх років вражає землян своїми досягненнями.

Шість років марсохід СПІРИТ безперервно працював на поверхні «червоної планети», а тепер перетворюється на стаціонарну обсерваторію. Створено сузір’я космічних телескопів, які безперервно досліджують далекий космос у всіх діапазонах електромагнітного випромінювання; останній із запущених — гама-телескоп ФЕРМІ — тільки за кілька місяців роботи виявив 16 нових пульсарів. Планетологія стала й експериментальною наукою: космічні апарати безпосередньо вивчають планети і малі тіла Сонячної системи (японський зонд Хабаясі наразі на шляху до Землі зі зразками речовини комети). Люди, далекі від космології, стежать за пошуками темної матерії та темної енергії: з’ясувалося, що світ навколо нас на 98% складається з невідомих раніше об’єктів. Найближчі космічні місії дадуть відповідь на питання про існування різних всесвітів.

Аналітики зробили висновок, що у XXI столітті з-поміж усіх галузей знань найбільше вплинуть на прогрес людства саме космічні дослідження. Немає іншої галузі наукового знання, яка такою б мірою впливала на наше сприйняття навколишнього світу; кожен новий крок у космосі породжує найбільшу кількість нових викликів; тільки космонавтика здатна відповісти на питання про минуле та майбутнє Всесвіту і долю людства.

Тому головний пріоритет міжнародного співробітництва в космосі — реалізація нової Глобальної стратегії досліджень, перші кроки до якої вже зроблено. Зовнішній бік дискусій (коли припинять польоти Шаттли, які наслідки перегляду програми НАСА CONSTELLATION) не повинен заступати магістральної теми: дослідження космосу є абсолютним пріоритетом сучасної космічної діяльності. При цьому кожна країна обирає свій шлях, масштаб участі. Неприйнятна тільки позиція неучасті, відкладення космічних досліджень до кращих часів. З огляду на наші реалії, ключовим моментом космічної стратегії має бути ефективне міжнародне співробітництво.

У чинній Загальнодержавній космічній програмі сформульовано низку багатообіцяючих проектів наукових досліджень, яка, фактично, є нашим внеском у міжнародні зусилля. Дослідження близького космосу (космічна погода), програма експериментів на МКС, участь у міжнародних місіях із використанням унікальних антенних засобів у Євпаторії.… Один із центральних проектів цієї програми — ІОНОСАТ — викликав зацікавлення закордонних колег, наміри брати участь у ньому.

Цей перелік можна вважати мінімальним набором проектів, який робить нашу космічну діяльність осмисленою і забезпечує майбутнє нашій науці та високим технологіям. Підкреслимо, що практичне співробітництво з міжнародною космічною спільнотою, плани вступу в ЄКА та інші поступальні кроки можливі тільки в контексті виконання наукових проектів.

Висновок

Упродовж останніх півтора року Україна і Євросоюз здійснювали цікавий проект — TWINNING (близнюк), покликаний прискорити наше наближення до євростандартів на різних рівнях управління. Космічній діяльності, як очевидному пріоритету, присвячено спеціальну програму, причому найбільш плідними були живі зустрічі та обговорення з експертами (переважно з Німеччини і Франції). Характерним виявився семінар, на якому обговорювалася проектна частина нашої космічної діяльності. Темою дискусії було питання надзавдання України в космічній сфері, проектів, навколо яких слід вибудовувати конкретне співробітництво. З’ясувалося, що ми цілком по-різному розуміємо предмет спільних планів і співробітництва як такого.

Якщо окремі вироби продаються партнерам, підписано рамкові угоди і проводяться ознайомлювальні семінари — це тільки прелюдія до співробітництва. Що стосується нас, немає жодного проекту, хай малого, який здійснювався б спільно.

Чому так відбувається? Ключовий момент — усвідомлення своїх інтересів, коли в процесі реалізації власного плану виникає потреба у спільній праці. З іншого боку, європейські партнери хотіли б зрозуміти, а що, власне, робимо ми в довгостроковій перспективі, оскільки у принципі хотіли б із нами працювати.

Довгострокова програма дій у космічній сфері — свідчення зрілості та компетентності, які ми ще тільки маємо продемонструвати. Вироблення такої програми (точніше — стратегії) виходить далеко за межі підготовки якогось формального документа. Питання, які ми окреслили в цій статті, стосуються не так положень чи формулювань, що їх слід враховувати. Насамперед ідеться про роль космічної стратегії в системі концептуальних документів, які визначають політичні рішення. Тому й технологія створення космічної стратегії потребує апробованих в інших країнах підходів до такої роботи.

По-перше, принципово важливим є вироблення кількох варіантів стратегії, які базувалися б на різних пріоритетах (причому не конче серед варіантів буде «хороший» і «поганий»). Варіативність підходів не тільки потрібна для визначення оптимальних рішень, а й обумовлена можливістю «зміни віх» під час практичної роботи.

По-друге, стратегія має базуватися на аналітичних документах, розроблених різними групами фахівців — учених, економістів, представників промисловості.

По-третє, космічна стратегія життєздатна, коли її співавторами є представники користувачів (аграрії, метеорологи, військові).

По-четверте, положення національної космічної політики мають бути зрозумілі закордонним партнерам, цей пункт виконує навіть НАСА.

І, нарешті, останнє. Обговорення в різноманітних аудиторіях (фахівців і просто зацікавлених) основних напрямів космічної політики, на наше переконання, абсолютно необхідне. Ми зобов’язані переконувати співвітчизників, що уряд не забирає в незаможних кошти «на космос», а піклується про розвиток нації. Сподіваємося, така дискусія матиме продовження і на сторінках «Дзеркала тижня».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво