Корпоративне питання: крадуть завжди в темряві? - Економіка - dt.ua

Корпоративне питання: крадуть завжди в темряві?

15 липня, 2011, 14:23 Роздрукувати Випуск №26, 15 липня-22 липня

Минулого тижня за підтримки Української спілки промисловців і підприємців відбувся круглий стіл на тему «Корпоративне право в Україні: проблеми і шляхи вирішення».

© Getty Images/Fotobank

Минулого тижня за підтримки Української спілки промисловців і підприємців відбувся круглий стіл на тему «Корпоративне право в Україні: проблеми і шляхи вирішення». Захід мав аншлаг, виступали юристи, звучали вельми розумні ідеї.

Українські корпоративні відносини — взагалі річ дивовижна. Зовні все практично так само, як і на Заході, — закони, юридичні інституції, судові процедури. Але реальна практика, на жаль, абсолютно інша. Права акціонера захищені дуже слабко, і за бажання їх відверто ігнорують.

Причому це стосується як великих, так і малих пакетів акцій. Усе це і створило дуже сприятливе середовище для рейдерства, тобто для тих чи інших форм перехоплення контролю власності. Бізнес цей вельми дохідний і в наших умовах малоризикований. Фактів накопичилося вже достатньо. Були випадки, коли підприємства захоплювали, маючи буквально кілька акцій, зате використовуючи відпрацьовану процедуру залучення дружніх судів. Взагалі надія на об’єктивність нашої судової системи у разі серйозного корпоративного конфлікту невисока.

До цього навіть звикли і вже майже не обурюються. За словами колишнього голови Верховного суду України, наші суди часто мають «обрядовий характер». У результаті щодо серйозних питань вітчизняні бізнесмени часто судяться за межами нашої країни. Це складніше, а зате тамтешні судді не так буквально сприймають термін «ціна питання».

На проведеному круглому столі очікувалася дискусія — серед запрошених були представники акціонерів алкогольної компанії Nemiroff. Але була присутня тільки одна сторона конфлікту — власників. Зараз цей один із небагатьох справді міжнародних брендів країни переживає не найкращі часи — йде поділ влади. Причому, на жаль, все відбувається в «найкращих традиціях» наших корпоративних воєн. Тобто з групами «силової підтримки», з правоохоронцями, які щосили прагнуть «злитися з рельєфом». Із судами, рішення яких неважко передбачити, і з величезними репутаційними втратами для країни.

Безглуздість ситуації полягає в тому, що оперативний менеджмент, усунутий від керівництва 100-відсотковим її власником, — кіпрською компанією Nemiroff Holding LTD, також звинувачує власників майже 75% акцій підприємства — голову ради директорів холдингу Якова Грибова (представляє 40% акцій) і Анатолія Кіпіша (35%) у спробах захопити контроль над основним заводом. Зате інша група акціонерів, родина Глусів, маючи 25,04% акцій, гордо іменує себе «легітимним керівництвом» і, судячи з усього, нікуди йти не збирається.

На жаль, дискусії не вийшло — на круглий стіл від родини Глусів прийшов тільки юрист, котрий мовчки просидів до кінця засідання і відмовився дати коментарі журналістам. А на столі так і залишилася стояти табличка для Олександра Глуся. Напевно, у нього знайшлися справи важливіші, ніж пояснювати свою позицію.

А ще зовсім недавно ніщо не віщувало такого бурхливого розвитку подій. Компанія, по суті, просто хотіла провести реорганізацію структури з більш чітким розподілом повноважень і призначенням незалежного директора.

За словами голови ради директорів холдингу Nemiroff Vodka і одного з власників компанії Якова Грибова (представляє 40% акцій), «стратегію розвитку компанії визначає більшість — це нормально».

«Як такий підхід може викликати конфлікт? Ситуація, коли стовідсотковий власник компанії не може відкликати її керівника, взагалі абсурдна. Ми не збираємося ні у кого забирати жодних акцій, просто хочемо управляти своєю власністю. П’ять років тому, коли я був президентом, до мене прийшли акціонери, які мали 60% акцій, і сказали, що треба спробувати нову людину. Я протягом дня здав справи, представив нового керівника, і компанія працювала далі. Це нормально, так працюють у всьому світі. Є амбіції, а є бізнес. Чому зараз має бути інакше?

Дивіться, наприклад, вам пропонують за 100 тис. дол. купити лінію на 6 тис. пляшок за годину і лінію на 24 тис. пляшок за годину. При цьому витрати на обслуговування й утримання, на всі технологічні процеси однакові. Що ви купили б?

Як інвестор, я приймаю рішення придбати лінію на 24 тис. пляшок. Аналогічна ситуація і зі зміною менеджера. Власник хоче бачити на чолі підприємства того, хто молодший, професійніший, ефективніший, сучасніший», — розповідає Я.Грибов.

Іронія ситуації полягає в тому, що про це ж раніше казав і нині звільнений акціонерами з посади президента (і з похвальним завзяттям відновлюваний вінницькими судами) Олександр Глусь.

Однак ще зовсім недавно він стверджував, що зміна керівництва потрібна була тому, що «будь-які структурні зміни потребують перерозподілу повноважень. На ринку сформувалася нова кон’юнктура, посилилася конкуренція. В цих умовах абсолютно по-іншому потрібно реагувати на події, що відбуваються, необхідні нові підходи до управління компанією».

Путівка на війну?

Власне, історія відносин акціонерів досить довга. Компанію було створено 1992 року, і серед її засновників був його батько, Степан Глусь (тоді директор Немирівського спиртзаводу, а нині народний депутат, спочатку від Блоку Юлії Тимошенко, а зараз — від Партії регіонів).

Компанію створили на базі кальвадосного цеху місцевого спиртзаводу. Річ у тім, що виробництво спирту і дотепер державна монополія, а от кальвадосний цех підпадав під дію закону про приватизацію. Серед засновників СП були і німці, й американці з британцями.

У результаті з’явився невеликий приватний виробник алкогольної продукції, а з 1994-го в основному горілка непогано продавалася на російському ринку. Благо, що тоді в Україні акцизи і ПДВ експортерам повертали, а в Росії акцизів і ПДВ на українську горілку ще не нараховували. Про якийсь бренд у той час мови не було — горілку випускали під назвами «Столична», «Московська», «Посольська».

Досить веселе життя тривало до кінця 1996 року, коли росіяни різко змінили правила гри, після чого підприємство швидко опинилося на межі банкрутства. Іноземні акціонери вирішили його залишивши, не вбачаючи подальших перспектив.

І тоді прийшли інші — це були Яків Грибов (за його словами, про існування Немирівського лікеро-горілчаного заводу він уперше дізнався в середині 90-х років, коли почав поставляти зерно для спиртзаводів) і Анатолій Кіпіш із братом. Найкращою оцінкою тодішньої ситуації є те, що сумарно попередні власники поступилися новим інвесторам — Грибову і Кіпішу — часткою у 80%. При цьому було досягнуто домовленості, що не менш як три роки весь прибуток, генерований компанією, вкладатимуть у її розвиток.

Цікаво, що зараз однією з груп акціонерів це подається таким чином: «Лише 1997 року в компанію, котра широко реалізовувала свою продукцію на внутрішньому ринку і на експорт, Степан Глусь запросив до складу акціонерів Кіпіша і Грибова».

Тим часом на початку січня 1997 року, коли нова команда прийшла на завод (тоді єдиний), працювала всього одна лінія. Робітники вісім місяців не отримували зарплати і в основному сиділи вдома.

Потрібно було розпочинати все з нуля, і не тільки на заводі. Компанія займала лише 1,5% українського ринку, а з російського ринку її продукція, як і інші українські горілки, практично зникла. Розбираючись із спадщиною, що дісталася від попередніх власників, нові акціонери майже випадково виявили ескізи етикетки із зображенням латиницею Nemirov. За словами Грибова, «тоді я змінив закінчення, вийшло Nemiroff. Це, мабуть, був мій перший крок у брендингу».

Цікаво, що практично про це ж казав і його нинішній опонент Олександр Глусь: «Грибов узяв на себе формування збутової структури, будівництво і просування бренду. А батько (маючи 20% акцій. — К.З.) зосередився на виробничих питаннях і розробці нових рецептур горілки». Те, що горілку справді розробляв Степан Карлович, згодні всі.

Наступні дев’ять років підприємство виводили на новий рівень — йшло проникнення на нові ринки, боротьба з конкурентами, позиціонування бренду, створення дилерських мереж, будівництво і пуск другого заводу (причому побудували його без копійки позикових коштів, тільки на реінвестиціях акціонерів) таке інше.

2006 року в лавах «нової команди» відбулося перегрупування. Акціонери кажуть про нього дуже неохоче, але це був якраз той випадок, коли до пана Грибова прийшли акціонери з 60% акцій і сказали, що спробують іншого керівника. Тоді 20% було у родини Глусів, а 40% належало братам Кіпішам. Пізніше в одному з інтерв’ю Грибов так оцінив подію: «Я йшов за власним бажанням і передав усі справи Олександру Глусю. З Анатолієм Кіпішем у нас якийсь час було протистояння через інший актив. Зараз у нас нормальні стосунки, я навіть сказав би, хороші… Анатолій (Кіпіш), можливо, якийсь час Саші (Глусю) довіряв».

Зараз він пом’якшив формулювання, і «протистояння» перетворилося на «жорсткі переговори». Втім, об’єкт їхніх переговорів уже давно продано.

Неформальний альянс Кіпішів і Глусів проіснував приблизно до 2009 року. 2008 року Кіпіші навіть продали Олександру Глусю 5% акцій компанії. Втім, усі акціонери співіснували цілком конструктивно, приймаючи необхідні рішення. Це дало змогу компанії успішно пережити кризу 2008—2009 років.

А потім постало питання про подальші перспективи компанії. Розглядали кілька варіантів. Зокрема, Глусь пропонував залучити інвестора на рівні дистрибуції. Інші акціонери в 2009—2010 роках схилялися до ідеї продажу компанії. Епопея тривала весь минулий рік за участі поляків, британців, росіян і завершилася нічим.

Цінові пропозиції акціонери не коментують, але, за неофіційними даними, їм пропонували трохи менше 400 млн. дол. (тобто досить близько до річного обороту компанії). Грибов іронічно заявив журналістам: «У мене є така фраза «стільки, скільки ми хотіли, нам не дали, а стільки, скільки нам дали, ми не взяли». За його словами, тепер років на три питання про продаж акцій знято, будемо розвивати компанію. Їй потрібно додати нового динамізму…

Втім, історія продажу дозволила виділити і низку запитань. Наприклад, чому компанія перетворилася на сімейне підприємство акціонерів… з найменшим (за фактом) пакетом акцій? У Грибова з його сестрою було 40%, у братів Анатолія і Віктора Кіпішів — 35%, але все реальне управління зосередилося в інших.

У компанії поступово склалася ситуація, коли п’ять членів родини перебувають в оперативному підпорядкуванні один у одного. Мати, Алла Глусь, як генеральний директор керувала двома синами, дочкою, зятем та іншими близькими і дальніми родичами.

За словами Грибова, «фактично без узгодження всіх власників було прийнято рішення ввести посаду голови наглядової ради. На цю посаду призначили Олександра Глуся, щоб він… наглядав за своєю матір’ю, Аллою Глусь. При цьому оклад йому встановили в 240 тис. грн., а у разі звільнення компанія зобов’язувалася попередити його про звільнення за 12 місяців і виплатити компенсацію — один мільйон доларів. А мама наглядала за зятем... і орендувала у власної дочки автомобіль «Лексус», на якому, вже після оренди, дочка так і їздить... І таких моментів ще багато».

Загалом було прийнято рішення передати управління компанією незалежному топ-менеджеру. На початку квітня одноосібний власник дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія « Nemiroff» — компанія Nemiroff Holdings Ltd. призначила новим генеральним директором Юрія Сорочинського. До речі, згідно зі статутом, для цього цілком достатньо згоди 2/3 акціонерів. Було навіть більше. Родина Глусів негайно озвучила версію, що потрібно 75%, але документів чомусь не показує.

Зате з її подачі більшість акціонерів одразу ж перетворилися на… «рейдерів». До судів полетіли позови, іншим акціонерам ще більше обмежили доступ до інформації. Кілька місяців сторони прагнули не афішувати проблеми, але поступово конфлікт став публічним.

Нарешті прізвище нового генерального внесли до Єдиного державного реєстру. Проте через два тижні Немирівський районний суд ухвалив рішення про поновлення Алли Глусь на цій посаді.

Тож закрутилися судові процеси. Причому позови розглядали практично за одне засідання. При цьому другу сторону ніхто і не питав. У травні акціонери ледве змогли зайти на власне підприємство. При цьому Юрій Сорочинський так і не отримав ні печатки, ні документів. Печатку довелося відновлювати, рахунки розблоковувати.

І що найсумніше, розпочався відвертий саботаж. Коли нове керівництво звернулося в «Укрспирт» із проханням видати спирт, то, за словами Сорочинського, отримало відповідь про наявність у відомства листа за підписом Алли Глусь, в якому вона повідомляє, що через виниклі труднощі ДП «Nemiroff» не потребує сировини на невизначений строк». У результаті сировини так і не отримали.

Це при тому, що розташований у Немирові спиртзавод нею буквально залився і зупинився через надвиробництво спирту і відсутність реалізації.

До речі, за інформацією члена ради директорів (і акціонера) Nemiroff Holdings Ltd. Віктора Кіпіша, сировину було заховано на складах цивільної оборони в селі Райгород Немирівського району.

Зате коли із допомогою штурмової групи 1 липня на завод знову зайшла родина Глусів, спирт негайно знайшовся. І про «розблокування заводу» одразу ж радісно повідомили. Яків Грибов відверто обурений: «Що значить роботу компанії «розблоковано»? А що, з приходом Юрія Сорочинського роботу було заблоковано? Він якимось чином перешкоджав роботі підприємства? Ні. Чи власники 75% акцій були зацікавлені в тому, щоб підприємство не працювало? Ні. Тоді чому підприємство стояло?» Запитання риторичне.

7 липня на підставі рішення суду державний реєстратор вніс зміни до Державного реєстру: генеральний директор — Алла Сигизмундівна Глусь.

Того ж дня реєстратор зареєстрував нову редакцію статуту дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff». Після цього його усунули від роботи. Другий (і останній у районі) реєстратор був відправлений у відпустку. Загалом, справа зависла.

При цьому місцева влада, зовні демонструючи нейтралітет, дедалі відвертіше підіграє одній зі сторін. Судячи з усього, самоблокада заводу справила на них враження. І взагалі, блокада власного підприємства — хід поза сумнівом сильний, але надто вже кардинальний.

Блокада завдала збитків компанії, бюджету, іміджу, та й, власне, всій країні. На круглому столі казали, що Nemiroff входить до списку провідних компаній України. У його підприємств мільярдні річні обороти. Торік компанія заплатила 793 млн. грн. податків і зборів. І якщо можна так чинити з нею, то що тоді казати про інших?

Україна хоче залучати іноземні інвестиції. Про це кажуть і президент, і прем’єр. Але як інвестори можуть прийти в нашу країну, якщо вони бачать, наскільки власникам складно реалізувати просте рішення зі зміни менеджменту компанії.

Я.Грибов вважає: «Нам потрібен прояв політичної волі. У країні з до кінця не усталеною державністю і з політичною корупцією — це головний чинник, який міг би переламати ситуацію в цьому питанні.

І це мусить відбутися на найвищому рівні, на рівні президента. Давайте подивимося, як швидко і кардинально змінилася ситуація в Росії.

Путін, ще будучи президентом, озвучив цю проблему і висловив своє особисте ставлення до цього питання. І дві-три показові справи відправили лідерів рейдерського руху відбувати строки. І всі розуміють наслідки рейдерства. Зараз у Росії абсолютно інша ситуація щодо рейдерства.

Нам теж бракує слова лідера. Тільки він, сказавши «ні» рейдерству, зупинить цей рух. Суспільство мусить усвідомити, що це питання не тільки бізнесмена, у якого забирають бізнес, це проблема самого суспільства, якого позбавляють робочих місць і інфраструктури.

І я радий, що нарешті втрутилася громадськість і що ми маємо можливість прояснити ситуацію... Знаєте, крадуть завжди в темряві — не видно облич і хто скільки виніс. Те, що журналісти почали висвітлювати події навколо Nemiroff, і є рішення судів та дії когось із чиновників чи правоохоронців, значить, світло вже увімкнули».

Компанії потрібна робота, а не війна… За словами Грибова, він не змінював номера телефону вже багато років, тобто у будь-який момент, коли надійде пропозиція переговорити, він із задоволенням це зробить. І без задоволення — теж.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво