КОНЦЕПЦІЯ БЕЗПЕЧНОГО ВИБУХУ - Економіка - dt.ua

КОНЦЕПЦІЯ БЕЗПЕЧНОГО ВИБУХУ

27 червня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 27 червня-5 липня

Яким буває вибух? Спробуйте запитати про це випадкових перехожих — і ви почуєте безліч тлумачень вибуху: від ядерного до соціального...

Яким буває вибух? Спробуйте запитати про це випадкових перехожих — і ви почуєте безліч тлумачень вибуху: від ядерного до соціального. Готуючи цей матеріал, автор не полінувався і спробував. Зі 100 опитаних 99 запропонували різноманітні асоціації, викликані словом «вибух»: війна, теракт, бомба, трагедія... І тільки один сказав — мирний вибух. Він виявився підривником із Донецька.

Тільки він упевнено відповів, що підривник (не плутати з «підривником- диверсантом») — професія мирна й цілком цивільна. Підривають у шахтах, у гірничорудних кар’єрах, у будівництві, у... Вибухи в цілях творення сьогодні широко застосовуються в різних сферах економіки. Тільки 2001 року на мирні справи пішло близько 120 тисяч тонн вибухових речовин (ВР).

Ці сотні тисяч тонн — надзвичайна потенційна небезпека. Особливо коли уявити собі всю повноту картини ведення вибухових робіт в Україні.

Вибухові речовини в одному місці розробляють, в іншому випробовують, у третьому виготовляють, у четвертому зберігають і щодня транспортують. Це ціла мережа, яка нерівномірно обплутує всю країну. І якщо в одних регіонах вибухові роботи рідкісні, епізодичні, то в таких, як Кривбас і Донбас, вибух — щоденний буденний процес.

Використовувати вибух у цивільному виробництві почали не сьогодні й не вчора. На зорі технічного прогресу підривали бочки з порохом і були дуже задоволені ефективністю результату. Потім із захватом застосовували динаміт; нині його згадують не інакше, як безнадійно древню, наднебезпечну й особливо отруйно-шкідливу вибухову речовину. Сьогодні в Україні застосовуються переважно тротиловмісні ВР. Хто сказав, що технічний прогрес зупинився? Ні, він упевнено повзе вперед. І вибухова справа — не виняток.

Вже понад 20 років у світі розробляються, вдосконалюються й успішно застосовуються так звані емульсійні вибухові речовини (ЕВР), що мають ряд очевидних переваг. Певне, і в Україні, як одному з найбільших у Європі споживачів ВР, настав час упроваджувати нові технології. З огляду на великі обсяги, інертність величезної системи вибуховиробництва, що включає в себе велику кількість зацікавлених підприємств, організацій, інститутів тощо, процес впровадження нових технологій мав неминуче наштовхнутися на спротив притаманної будь-якому загалу консервативності, але так само неминуче його й подолати.

А дзуськи! Спочатку в середовищі зацікавлених відомств і структур зароджується безкомпромісна дискусія, у яку з часом утягується дедалі більше фахівців, учених, виробничників. Не дійшовши логічного розв’язання розтягнутої в часі суперечки, вибухова тема виходить за межі вузького кола фахівців і вибуховою хвилею котиться шпальтами солідних і авторитетних українських видань. Мабуть, у «вибуховій» темі не залишилося не висвітленого пресою питання. Усе розповіли: де, скільки й чого виготовляється, як і чим возять, хто за цим стоїть, і навіть оприлюднено детальний опис складу вибухівки. Словом, не газети, а самовчителі з вибухової справи. Залишилося почати в рекламних цілях дрібнооптовий продаж вибухівки для населення. Аби кожен охочий міг зробити вдома два-три вибухи й переконатися в безсумнівній перевазі певної технології.

Саме час запитати: про що, власне, так палко й самозабутньо сперечаємося? Тільки ось у кого запитувати? Вибухові роботи в цивільному виробництві використовують понад 500 підприємств і організацій України, підпорядковані майже 30 міністерствам, відомствам, концернам, корпораціям і об’єднанням. У цьому розмаїтті важко знайти незацікавлену сторону, щоб почути не просто компетентну, а об’єктивну оцінку ситуації. Важко, але можна.

Якщо всі сторони визнали доцільним апелювати до громадської думки, то й автор дозволив собі піти цим шляхом. І проводячи міні-опитування, перейнявся ще однією загальною проблемою: «Яким повинен бути мирний вибух, застосовуваний у цивільному виробництві?» Запитання, як справедливо зазначать соціологи, невірно сформульовано, оскільки діапазон можливих відповідей занадто широкий. Та попри це респонденти були майже одностайні, називаючи першою умовою безпечність. Мабуть, це й усе, що на глибинному рівні цікавить і повинно цікавити здорове демократичне суспільство. Решта — сфера компетенції фахівців і державних структур, які за службовим обов’язком мусять визначати переваги технологій, не допускати розкрадань, стояти на варті економічних інтересів держави і не давати охочим відверто красти ВР на етапах продажів і перепродажів.

На відміну від великого числа учасників вибухової справи в Україні, нагляд за безпечним веденням вибухових робіт здійснює лише одна структура — Державний департамент із нагляду за охороною праці. І координує діяльність міністерств, відомств, концернів, корпорацій і підприємств з усіх питань вибухової справи також єдина громадська організація в нашій країні — Міжвідомча рада з вибухової справи. Тож подальше заглиблення в тему вируючої дискусії ми поведемо, базуючись на позиції та думці голови Держнаглядохоронпраці України, голови Міжвідомчої ради з вибухової справи, доктора технічних наук Сергія СТОРЧАКА.

Відмова від тротиловмісних ВР не привід для суспільного вибуху

— Про те, що на зміну тротиловмісним ВР ідуть сучасні, безпечніші, екологічно чисті й економічні емульсійні ВР, знають усі, хто пов’язаний з вибуховою справою. Але в чому, дозвольте запитати, тут несподіванка для спеціалістів, де тут привід нагнітати ситуацію та намагатися використовувати вибухове питання як детонатор суспільної напруженості? — не приховує свого негативного ставлення до зайвого галасу в пресі Сергій Сторчак. — Так, застосування тротиловмісних ВР пов’язано з цілою низкою негативних чинників, серед яких і небезпечність транспортування вибухівки, і забруднення довкілля продуктами вибуху, і випадки неспрацювання зарядів, які можуть вибухнути згодом під ковшем екскаватора. Повірте, це все не слід подавати як сенсаційні відкриття, весь комплекс проблем добре відомий фахівцям, суворо регламентований нормативними документами й перебуває під контролем як із боку відповідних підрозділів Держнаглядохоронпраці, так і решти контролюючих структур. Адже, даруйте за різкість, у своїй ревності ряд авторів доходить до абсурду, свідомо чи мимоволі дезорієнтуючи суспільство.

Одні малюють страшні картини, коли тисячі громадян залишаться безробітними через закриття заводів у процесі згортання тротилового виробництва. На думку інших, огірки в Україні не родять винятково через вибухи в Кривбасі. Треба правильно розуміти: процес впровадження нових технологій, по-перше, неминучий і прогресивний, і, по-друге, він не відбувається відразу. Усі виробництва, що мають багаторічний досвід роботи з ВР, як і фахівці-підривники, безсумнівно, знайдуть своє місце й будуть затребувані. Адже в міру зростання обсягів виробництва збільшується також обсяг вибухових робіт. А огірки... Знаєте, я не фахівець-городник, але знаю точно: десять-двадцять років тому огірки в нас були чудові, а підривали тоді вдвічі-втричі більше...

Тож перспективність переходу на емульсійні ВР очевидна й не є темою для всенародного обговорення. З одного боку, стратегія переходу на менш шкідливі, безпечніші ВР цілком відповідає сподіванням суспільства, з іншого, інтереси виробників тротиловмісних ВР не зазнають смертельного удару. Є час для переорієнтування, повна відмова від традиційних ВР найближчими роками навряд чи відбудеться.

Для України актуальнішим і складнішим виявився не сам факт переходу на ЕВР, а визначення шляху, яким цей перехід відбуватиметься. На думку учасників дискусії, існує два альтернативні шляхи, але вони чомусь взаємовиключні й не допускають перетинання та об’єднання.

Про що, власне, сперечаємося?

— Говорячи про підходи до визначення стратегії розвитку вибухової справи в Україні, я свідомо відмовився б від довгого переліку фірм, відомств, підприємств і персоналій, що обстоюють ту чи іншу позицію, — ділиться своїм баченням Сергій Сторчак. — Коли ми хочемо зрозуміти тенденції, які лежать в основі виниклих труднощів і суперечностей, то зовсім не обов’язково збирати чутки й будувати домисли на тему, хто, з ким, чим і чому. Це нічого не додасть до суті питання, яка полягає в тому, що одні переконані в необхідності впровадження перевірених передових зарубіжних технологій, інші ревно захищають необхідність розвивати вибухову справу на основі розвитку та впровадження вітчизняних емульсійних ВР. При цьому вихідна позиція і перших, і других виключала можливість компромісного рішення. Одні намагалися всіма можливими засобами домогтися заборони імпорту зарубіжних технологій, інші на всіх рівнях довели недосконалість вітчизняних розробок.

Прислухаємося до поради й утримаємося від марудних переліків, обмежившись одним необхідним уточненням. Говорячи про передову імпортну технологію, що посилено рветься на український ринок, мають на увазі застосування емульсійної ВР марки «Пауергель», розробленої американською транснаціональною корпорацією «Оріка». А з боку вітчизняних альтернатив розглядаються «Емульхім» (рубежанський хімзавод «Зоря») й «Україніт». Чого більше в цій непримиренності позицій: емоцій, економічних інтересів чи справді наукових розбіжностей? Сергій Олександрович не хоче висловлювати свою думку щодо переваг і недоліків згаданих вище технологій.

— Впровадження будь-якого нововведення повинно проходити на основі чинних в Україні законів й існуючої нормативно-правової бази, — говорить він. — Будь-яка нова ВР мусить пройти повний цикл виробничих випробувань, і тільки на основі експертного висновку можна говорити про реальні характеристики й рекомендовані сфери застосування. Оцінка економічної доцільності впровадження конкретної нової технології не входить у компетенцію Держнаглядохоронпраці. Нас цікавить передусім комплекс із забезпечення безпечності вибухової справи в Україні.

Я хочу звернути увагу на інший аспект проблеми. Можна нескінченно вести науково-технічні суперечки й доводити свою виняткову правоту, але не можна допустити, щоб процес розвитку вибухової справи став некерованим. Це занадто небезпечна тема, вона вимагає єдиної державної політики, суворого контролю й централізованої координації.

Аби тільки істина встигла народитися

Нині на розгляді в Кабінеті міністрів перебуває проект закону «Про поводження з вибуховими матеріалами», який найближчим часом може бути переданий для затвердження до Верховної Ради. Це перший стратегічно важливий крок на шляху державного регулювання вибухової справи в Україні.

Ще 1992 року Держнаглядохоронпраці ініціював створення Міжвідомчої ради з вибухової справи. Уже тоді було очевидно, що в результаті проведення економічних, адміністративних реформ і скасування управлінської вертикалі перестав діяти налагоджений раніше механізм координації виконання вибухових робіт, отже створення такого органу стало необхідністю. Рада об’єднала всі зацікавлені сторони і провідних спеціалістів вибухової сфери. Тож діючи навіть у статусі громадської організації, вона стала авторитетною структурою, спроможною відігравати помітну роль у формуванні державної політики. До речі, згаданий вище проект закону з’явився на світ із найактивнішою участю Міжвідомчої ради.

Громадська структура й сьогодні продовжує свою результативну роботу, попри те, що в її складі — прибічники різних підходів до розвитку вибухової справи в країні. За дорученням Кабінету міністрів від 5 квітня ц.р., в останніх числах травня відбулася робоча нарада з розробки проекту Програми розвитку вибухової справи в Україні до 2010 року. Затвердження цього документа стане ще одним важливим кроком, який дозволить визначити єдину державну політику та скоординувати цілу низку неврегульованих на сьогоднішній день питань. Це розробка та впровадження нових вибухових речовин, екологічно безпечних технологій ведення вибухових робіт, організаційне й нормативно-правове забезпечення вибухової справи. Однак ухвалити цей украй необхідний, життєво важливий документ в умовах безкомпромісного протистояння сторін буде досить складно. Певне, через важливість питання та складність ситуації робоча нарада почалася дещо незвичайно.

«Панове гірські інженери, — саме так звернувся до присутніх Сергій Сторчак. — Ми не маємо права чекати, коли у вашій суперечці народиться істина. Занадто важливе питання стоїть на порядку денному, занадто великий ступінь ризику й нашої з вами відповідальності перед суспільством. Либонь навіть кардинали спроможні обрати Папу, правда, іноді для цього доводиться замуровувати виходи. Давайте обійдемося без неординарних заходів і, відкинувши амбіції, знайдемо шлях взаємовигідних компромісних рішень. А це можливо тільки за умови подолання відомчих інтересів і схвалення рішення на основі державної позиції та вашого, безперечно, високого професіоналізму».

Погодьтеся, сказано красиво і, головне, — «у яблучко». Давно, мабуть, ніхто не нагадував присутнім на нараді генеральним директорам, головам правлінь, керівникам інститутів, відомств, корпорацій і підприємств, що, вирішуючи технічні питання, вони повинні залишатися передусім інженерами. А розглядаючи питання державної ваги, спочатку треба бути громадянином, а вже потім власником, засновником чи відповідальним працівником якогось підприємства.

Подейкують, що в суперечках народжується істина. Та чи завжди? Коли запеклі сперечальники сидять на порохових бочках, та ще й зі зброєю в руках, то істина, певне, може й не встигнути народитися... А тут сотні тисяч тонн вибухівки, мільйони доларів, і незрозуміло, як там поживає істина, коли починають викрешуватися перші іскри від ударів безкомпромісними лобами. Хоч би не бабахнуло...

— Не хвилюйтеся, ми цього не допустимо. Нехай корпоративні суперечки й наукові дискусії точаться хоч до нескінченності. Але на папері. Адже рукописи не тільки не горять, а ще й не вибухають, — стомлено жартує Сергій Олександрович. — А коли серйозно, то я впевнений: у процесі роботи Міжвідомчої ради нам вдасться ввійти у плідне конструктивне річище. І як результат — найближчим часом з’явиться єдина комплексна програма розвитку вибухової справи в Україні, що відповідатиме сучасним вимогам. Вона, по суті, стане державною концепцією безпечного вибуху в цивільному виробництві. А це дуже важливо. Адже вибухи відбуваються не заради вибухів. У кінцевому рахунку, кожен мирний вибух є елементом системи створення певних благ для людини. І було б принаймні абсурдом створювати благо для людей, розраховуючись за це їхнім здоров’ям і життям.

Отак. Коротко і ясно. Вибухова справа — питання, звісно, складне й заплутане, зате позиція Держнаглядохоронпраці проста й зрозуміла: безпека громадян понад усе!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво