КОНТАКТ ОДИН, ТА ЯКИЙ!

14 листопада в Державній податковій адміністрації України було підписано цілком унікальний документ. Ні, не наказ, не інструкцію і не методрекомендації. Набагато серйозніший — лист Миколи Яновича до Сергія Васильовича.

Про що ж написав голова ДПАУ М.Азаров (незадовго до вступу на вже нову посаду) голові комітету ВР з питань фінансів та банківської діяльності С.Буряку? Це тим паче цікаво, оскільки на новій царині автор листа матиме можливість втілити свої податкообкладальні ідеї в життя ну ніяк не менше, ніж на старій.

Отже, спочатку в листі № 265/2/17-0410 злегка критикується проект Закону «Про податок на доходи фізичних осіб». Причому критикується він зовсім не за те, що в ньому велика зарплата потрапляє під ставку 20% (у частині, що перевищує 6 тис. грн.), а дуже велика — під... 13% (у частині понад 60 000 грн.). Ні, об’єктом критики стало інше — головним чином те, що проектом передбачається ввести відразу 12 довідок, звітів і відомостей. Не заперечуємо: це справді погано, відтак навіть створюється враження, що Микола Янович пожалів платників.

Ну а далі — справді починається. Пан Азаров пропонує, щоб податкові органи були поінформовані про всі (!) нараховані й виплачені доходи та інші (?) об’єкти оподаткування, причому надалі не платник-фізособа має давати податківцям цю інформацію, а навпаки, податківці повинні відповідні відомості надавати платнику! Останньому залишається лише погодитися зі вказаною йому сумою (або підкоригувати її) і сплатити. Зверніть увагу: йдеться саме про сплату всієї суми податку! Про те, що такий механізм стосується лише перерахунків за підсумками року, нічого не сказано! Отже, підприємства від утримання прибуткового податку задумали звільнити?

На думку Миколи Яновича, настав час реалізовувати принцип, покликаний стати «ідеологічною основою подальших відносин між платником податків та податковим органом в нашій країні». Ось як він звучить (затамуйте подих):

«Всебічне задоволення державою права громадянина на повну, своєчасну та добровільну (! — О.К.) сплату податків до бюджету на базі безперешкодного та безоплатного використання наявних матеріальних та інформаційних ресурсів держави (! — О.К.), необхідних для виконання конституційних обов’язків цим громадянином, з безперешкодним його правом послідуючого контролю (! — О.К.) за ступенем раціонального та цільового витрачання державою сплачених ним податків».

Ну, ідея щодо контролю чомусь подальшого розвитку в листі не отримала. Проте щодо інформації, яка від самого початку має бути саме в податківців, все розписано досить чітко.

Настільки ж доступною є й вказівка на необхідність «поширення декларування на інші категорії осіб, у тому числі з числа (так в оригіналі. — О.К.) засновників господарських товариств та інших організаційно-правових форм, які здійснили внески до статутних (пайових) фондів». При цьому «вагомим аргументом» автор листа вважає приклад діяльності трьох (!) підприємців («А», «Б» і «С»), які мали великі внески, але малі задекларовані доходи.

Отже, якщо інформація відразу надходитиме до податківців із першоджерел, а не від платників, котрі завжди з нею зволікають, і до того ж включатиме відомості про тих, хто сьогодні декларуватися не зобов’язаний, то це, пише Азаров, зробить державу... «партнером у збиранні податків».

Цікаво, чиїм партнером?

Платника? Однак платник податки не збирає, а навпаки, сплачує!

Податкових органів? Та хіба вони від імені цієї самої держави не виступають і без партнерства?

Словом, партнери виходять якісь дивні.

У листі прямо визнано, що задумується все для того, щоб у господарюючих суб’єктів виникала «необхідність (потреба) надавати більший діапазон інформації податковим органам», причому тут же знаходимо щось ну вже зовсім дивне: виявляється, це робиться «заради задоволення інтересів фізичних осіб — платників податків». Які прагнуть, вочевидь, реалізувати своє право сплачувати податки...

Напевно, саме в їхніх інтересах пропонується запровадити й інститут «податкової адреси», названий у листі «інструментом»! А потрібний цей інструмент для створення нового порядку, згідно з яким «державна реєстрація широкого кола платників має бути зосереджена лише (! — О.К.) в органах державної податкової служби України». Саме їхні віконця мають на увазі, розповідаючи про механізм держреєстрації за принципом «одне вікно, один контакт».

Цікаво, це задумано тільки для реєстрації «фіз» чи для «юр» теж?

«Концептуальний елемент» голова ДПАУ вбачає в тому, що держреєстрація будь-якої діяльності «є невід’ємною складовою державної реєстрації платника податку, і навпаки (? — О.К.)».

Що це за «навпаки»? Реєстрація діяльності — частина реєстрації платника, а реєстрація платника — частина реєстрації діяльності? І що чого все-таки частина?

Хоча, за великим рахунком, важливо, звичайно, не це. Небезпечна сама по собі ідея ДПАУ підім’яти будь-яку реєстрацію під податкові органи, перейнявши в такий спосіб виконкомівські функції.

До того ж дається дозвіл ще й «певну відкритість інформаційного ресурсу для інших суб’єктів господарської діяльності». Сподіваємося, що йдеться не про конкурентів і не про бандитів, хоча хто ж її, відкритість, знає?

Чи державі ті, хто займається бізнесом, уже просто набридли? Принаймні думає вона про це так голосно, що важко не почути...