КОНСОРЦІУМ: КІТ У МІШКУ? - Економіка - dt.ua

КОНСОРЦІУМ: КІТ У МІШКУ?

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

Cеріал зі створення газотранспортного консорціуму вступив у нову фазу Нинішнього тижня в Києві пройшли чергові збори засновників...

Cеріал зі створення газотранспортного консорціуму вступив у нову фазу

Нинішнього тижня в Києві пройшли чергові збори засновників. Сторони обмінялися думками, із яких стало ясно, що до конкретних домовленостей ще дуже далеко. На тому загалом і закінчили, перенісши конкретні домовленості з 30 серпня на грудень.....

Однак зустріч була безсумнівно корисною — досить чітко розставлено акценти, хто і як бачить майбутні взаємини.

Позиція Росії цілком визначена: все й одразу. Створюється консорціум, і під його контроль переходять три транзитні трубопроводи і, як мінімум, пара підземних газових сховищ на Заході України.

Німців й «інших шведів», не кажучи вже про поляків, росіяни в складі консорціуму воліли б й у вічі не бачити. Натомість вони люб’язно готові пошукати фінансування (своїх грошей у РАТ «Газпром» усе ж таки немає) на будівництво ще однієї лінії газопроводу — від Новопскова в Луганській області до Ужгорода — потужністю до 15—28 млрд. кубів. Ну й основна обіцянка — зберегти нинішній рівень транзиту в Європу (приблизно 105—110 млрд. кубів газу). Ось, загалом, і все...

Українська сторона від такої перспективи була явно не в захваті. Основне питання зводиться ось до чого: навіщо, власне, нам це потрібно?..

Втім, сказати, із якого це доброго дива ми повинні віддати трубу росіянам, не можуть навіть у самому Газпромі...

Якщо консорціум створюється для стійкого забезпечення транзиту газу в Європу, то він без проблем здійснюється і зараз. Проблема несанкціонованих переборів уже років три як у минулому. Різко зріс і рівень оплати споживання газу в країні, що збільшило притік коштів на ремонт і модернізацію газопроводів. Втім, не можна сказати, що цих грошей хоч скількись достатньо: треба хоча б удвічі, а ще краще — утричі більше.

Однак це проблема внутрішнього оподаткування, а не управління трубопроводами. Зрештою, незалежно від того, хто управлятиме трубою, єдиним реальним джерелом коштів, у тому числі і для повернення кредитів, буде усе той же тариф на транспортування газу.

Газпром: період збирання розкиданих каменів

Підкреслимо: усі «непонятки» щодо мотивації консорціуму припадають винятково на долю України. Навпаки, із точки зору Газпрому — усе просто і цілком логічно. Компанія прагне максимально зміцнити свої позиції.

За останні два роки Газпром добряче змінився. За часів Рема Вяхірєва він був цілком сімейною організацією. Сам Рем Іванович займався загальним керівництвом, син завідував експортом. Інші родичі Вяхірєва, членів правління, того ж Віктора Черномирдіна теж непогано влаштувалися в численних близьких до РАТ фірмочках.

Найбільшими з явних фаворитів були «Ітера» (Ігор Макаров), «Сибур» (Яків Голдовський), ну і «Стройтранcгаз», де різні родичі Вяхірєва і членів правління РАТ фігурували практично відкрито.

За оцінками давнього опонента РАТ (і водночас його акціонера) компанії Hermitage Capital Management, у сім компаній, близьких до колишнього менеджменту Газпрому, було виведено 9,65% активів. Приміром, «Ітера» отримала половину українського і весь середньоазіатський ринок. І якщо тут ще можна було казати про проблеми неплатежів, то навіщо їй віддали чверть абсолютно платоспроможного прибалтійського ринку, доладно не міг пояснити ніхто. Сумарно потенційні втрати Газпрому в СНД й Балтії оцінювалися в 1 млрд. дол. на рік.

Втім, СНД справа не обмежилася. Йшов активний розмив дочірніх компаній, котрі відповідали за експорт російського газу.

Вже нинішнього року, після чергової перестановки у відповідальній за експорт газу газпромівській дочці — компанії «Газекспорт» — її новий гендиректор говорив, що серйозні проблеми були в усіх збутових компаніях Центральної Європи: «Доведеться зміцнювати, а можливо, й ліквідувати польський «Газтрейдинг», турецький «Турусгаз», угорський «Панрусгаз», болгарський «Овергаз» і сербсько-чорногорський «Прогрессгаз-Трейдинг»...

Та й московський апарат «Газекспорту» у плані надання пільг і знижок не дуже відставав. Скажімо, 2002 року російський газ продавали німецькій Ruhrgas за 110,5 дол. за тисячу кубів, а меншому Wingas — зі знижкою 14,7%, тобто за 96,2 дол.

В Австрії компанія GWH Gas und Warenhandelsgesellshaft отримувала знижку 6,5%, у Болгарії Bulgargas — 13,6%, у Румунії Conef — 24,5%. Найбільше поталанило полякам: там EuRoPol Gaz зрізали ціну аж на 34,2%. За підрахунками Hermitage, втрачений прибуток Газпрому, у результаті цих операцій становив 170 млн. дол.

Природно, що газпромівське керівництво подібні обвинувачення відкидає, заявляючи, що вся справа в умовах поставок. Хоча і визнає необхідність перегляду низки контрактів.

Усередині країни все було теж не дуже добре. Приміром, створеній 1998 року компанії «Регіонгазхолдинг» вдалося консолідувати великі пакети акцій 30 регіональних газових компаній і 128 газорозподільних організацій. І все б було нічого, але спочатку РАТ отримало тільки 20% акцій нового холдингу.

Інші опинилися в інвесторів, серед яких було як керівництво самого холдингу, так і компанії, майже половина акцій якої належала, за даними Мосрегпалати, сину Віктора Черномирдіна Віталію. Новому керівництву Газпрому вдалося повернути контроль, але це коштувало часу й грошей.

На цей рік процес внутрішньої консолідації був майже завершений: що могли швидко повернути, то вже практично повернули. РАТ помітно зміцніло і його фінансове становище явно поліпшилося... Проте, як відомо, немає межі досконалості. І одним із питань, яке трохи отруювало росіянам життя, безсумнівно, залишається українське.

Чого я не зробив для України

Левова частка російського газового експорту йшла і йде через Україну. Торік транзит РАТ становив 104,5 млрд. кубів, тобто майже 82% від загального експорту до Західної та Центральної Європи. А саме експорт забезпечує три чверті виторгу РАТ. Якщо середня ціна реалізації тисячі кубів усередині Росії 2002 року становила 15,2 дол., то в Європі вона понад 110 дол. Якщо вже бути абсолютно точними, то, за даними російської митниці, середня вартість відправленого на експорт газу в першому півріччі нинішнього року склала 124 дол. Загалом, експорт для РАТ — не забава, а спосіб виживання. І увагою його не кривдили ні за часів Вяхірєва, ні Міллера.

Хоча загальні підходи помітно різняться. Вяхірєв теж не раз пробував максимально поставити під контроль наші газопроводи. Однак проекти, які періодично виникали, досить швидко зводилися нанівець ще на ранній стадії. Так само, утім, як і пропозиції західних компаній, тієї ж Shell.

Єдиним проектом масштабного заходу росіян, що запам’ятався, була спроба Ігоря Бакая, а потім його антипода Юлії Тимошенко створити СП «Оптовий ринок газу». Його засновниками виступили б НАК «Нафтогаз України» і люба Газпрому «Ітера». Це поставило б наших газівників, точніше, їхні фінансові потоки, під чіткий контроль Москви (звідки йшов би газ). Втім, труби в СП не передавалися, та й сама ідея швидко себе вичерпала.

Лад на газовому ринку наводили ми самі, і однією з його складових частин стало видалення тієї ж «Ітери» з ринку...

Але торік об’єднавча ідея розгорілася з несподіваною силою. Спочатку росіяни провели масовану і грамотну психологічну атаку, розповідаючи, як швидко і легко вони обминуть Україну... При цьому на повну силу обігравалися плани будівництва газопроводу-перемички з білоруського Кобрина в Словаччину. На відміну від страшенно дорогого проекту Ямал—Західна Європа, проект дійсно міг реалізуватися. Та й коштував він у межах мільярда доларів. Інша річ, що, з урахуванням будівництва на території Польщі, з урахуванням необхідності викупу ділянок, вирішення екологічних й інших питань, втілення ідеї в життя розтяглося б не на рік і не на два.

Загроза дегазифікації України обігравалася на всі лади, добре, що паралельно на фінішну пряму вийшов проект газопроводу через Чорне море «Блакитний потік». Треба віддати належне — українське керівництво все це вразило...

Однак торішня червнева заява Кучми, Путіна і Шрьодера стала шоком. У Києві про підготовку консорціуму практично ніхто не знав, оскільки ідея йшла з Москви, там же сиділи і розробники.

Якийсь час і в Москві, і в Києві здавалося, що росіяни спробують швидко дотиснути партнера. Вони так і зробили б, але, вочевидь, заважало безгрошів’я...

Коли Володимир Путін заявив, що «створення міжнародного консорціуму дозволить залучити найближчим часом на реконструкцію газотранспортної системи України 2,5 млрд. дол., у найближчі 10 років — до 15 млрд. дол. для реконструкції трубопроводів, що проходять по території України», це прозвучало як глузування. Не кажучи вже про те, що за ці гроші можна прокласти нові труби (Україна усе ж не Заполяр’я), таких грошей у РАТ просто не було.

Ситуацію з фінансами РАТ добре ілюстрував проект «Програми запозичень і розміщення цінних паперів на 2003 рік», представлений членом правління РАТ Андрієм Кругловим. Відповідно до документа, загальна заборгованість Газпрому за всіма видами запозичень становила 14,7 млрд. дол. США, тобто перевищувала його річний виторг від експорту.

При цьому в забезпечення було закладено близько 70% сукупного експортного виторгу, у тому числі 97% виторгу за контрактами із першокласними європейськими партнерами. Незадіяними залишалися тільки два контракти (із Gaz de France і нідерландською Gasunie).

Контракти ж із покупцями з країн СНД і низки держав Центральної Європи визнавалися такими, що «не відповідають умовам, пред’явленим до кредитного забезпечення міжнародними банками. Дані контракти з недостатньо надійними (із точки зору кредитного рейтингу) покупцями газу не мають бездоганної історії і тому можуть використовуватися лише для забезпечення кредитів російських банків».

Тим часом гроші були гостро необхідні для подовження термінів позик. Весь минулий рік проводилася політика заміни короткострокових запозичень довгостроковими, що безсумнівно дало результат. Частка короткострокових запозичень у загальній структурі боргу Газпрому за 2002 рік скоротилася до 42% (із 50% 2001 року). А за підсумками першого кварталу 2003 року взагалі до 34,6%. Ставиться завдання знизити заборгованість до рівня приблизно 11 млрд. дол.

Однак навіть нормалізація фінансів повністю виключала щось велике й амбітне — у всякому разі, за газпромівський кошт.

Нормальні герої...

А тут у першому кварталі ц.р. Газпром із шумом і плескотом сів у ще одну калюжу — чорноморську. Широко розрекламований і технічно блискуче здійснений, проект «Блакитний потік» налетів на фінансові рифи.

Те, що проект матиме проблеми, було видно із самісінького початку. У Туреччині просто був відсутнім той ринок, під яким по дну на глибині понад два кілометри тягли трубу. І коли турки заявляли, що споживатимуть 2010 року 50 млрд. кубометрів газу, треба було усвідомлювати, що Схід — справа тонка.

Однак Росія полізла напролом. Певною мірою це пояснювалося тим, що будівництво вів вже згаданий «Стройтрансгаз», а отже частина його доходів зміцнювала добробут родичів і Рема Івановича, і Віктора Степановича. За даними усе тієї ж Hermitage, при аналізі проекту виявилося, що російська ділянка трубопроводу, прокладена по рівнинній частині, виявилася удвічі дорожчою, аніж довша турецька, прокладена по гористій місцевості. Вартість кілометра газопроводу в Росії становила 2,95 млн. дол., а в Туреччині — 1,35 млн. дол. Тобто за умови, що трубопровід будували б турки, економія становила б 600 млн. дол.

Але це були квіточки. Ягідки почалися тоді, коли виявилося, що, як і передбачалося, турки газ брати не дуже й хочуть. У принципі, контракт передбачав, що в цьому разі вони все’дно мусять газ оплачувати. Але виявилося, що ще за часів Вяхірєва в контракті припустилися помилки, і Туреччина в принципі могла оплачувати газ не за ціною в 126 дол., як хотіли росіяни, а по 75 дол. Це був шок... З такою ціною окупність проекту вартістю в 3,2 млрд. дол. летіла в тартарари.

Проведені тривалі й складні переговори призвели до того, що турки загалом погодилися: ціна буде більшою за 115 дол. Зате майже відмовилися брати газ: замість двох мільярдів кубів нинішнього року вони візьмуть лише 0,8 млрд. Газпрому залишається сподіватися, що в майбутньому, років через п’ять-сім, проект усе ж почне працювати. Однак поки очевидно — гроші від турецької труби прийдуть не швидко. До речі, будівництво рекламувалося як таке, що обходить Україну, варіанти транспортування через яке були мінімум утричі дешевшими. Ну що ж, дійсно обійшли...

Хоча чорноморський подаруночок — «гиря» ще від Вяхірєва. Зараз росіяни таких помилок намагаються не припускатися.

2001—2002 року вони активно займалися новими проектами, помітно ефективнішими, які не вимагали таких вкладень. Передусім йшлося про Середню Азію.

Раніше практично відданий на відкуп «Ітері» ринок тепер став гостро необхідним. Для забезпечення внутрішніх поставок і експорту росіянам явно бракує газу. І закуповувати його, окрім як у Середній Азії, ніде. Тому Газпром стрімко став відновлювати позиції. «Ітеру», через непотрібність, усунули від годівниці, і щоб остаточно не втратити ринок, їй довелося купувати газ у Сапармурата Ніязова на власний страх і ризик. При цьому Узбекистан люб’язно інформував, що передусім качатиме свій газ, потім туркменський, ну а решту — це вже як вийде...

Однак слід пам’ятати, що, окрім багатої, але маленької «Ітери», у регіоні перебувають великі й бідні українці. Якщо для Росії Середня Азія важлива як джерело для підтримання експортних поставок, то для України — це майже половина газоспоживання.

Можна багато і довго говорити про те, що ми, крий Боже, не конкуренти. Пардон, а як це тепер називається? Коли Росія заявляє про намір через чотири роки купити в Туркменії 60—80 млрд. кубів, це означає, що продавати Україні туркменам буде просто нічого. Видобуток минулого року — 53 млрд. кубів, причому з них близько 12 млрд. — власне споживання і ще 6—8 пішло в Іран. До 2007 року з діючого парку свердловин вичавлять максимум 80 млрд.

Це інша річ, що Москві навряд чи дозволять купити все: Ашгабат уже має чудовий досвід спілкування з монопольним покупцем і не прагне покласти всі яйця в один кошик...

Туркменам вже і так натякали, що «собівартість туркменського газу на кордоні з Узбекистаном становить 18 дол. і платити за нього в 2,5 разу більше — це занадто... Поки не набере чинності нова формула ціни, Газпром платитиме за газ зайві 15—20 дол. за тисячу кубометрів. За чотири роки сума цієї «премії» може сягнути 600—800 млн. доларів». Точка зору не офіційна, але в РАТ дійсно так гадають.

Та все одно, російський договір — це непоганий карб на пам’ять. (До речі, коли ми прагнемо укласти аналогічний контракт, це теж нормально. Просто тут уже хто кого.)

Поки за очками ми явно відстаємо. Газпром не лише перебрав на себе функції оператора з транзиту в Казахстані й Узбекистані, а й прагне максимально закріпитися на цих ринках. В Астані транзитом займається спільне російсько-казахстанське ЗАТ «КазРосГаз». В Узбекистані Міллер ще недавно мав намір придбати 44% національного транзитера — «Узбектрансгазу». Щоправда, Ташкент не дуже рветься продавати.

Однак вже нині ведуться розробки спільного балансу поставок і транзиту середньоазіатського газу на період 2003—2012 рр. Ну і, звісно, саме Газпром ремонтуватиме систему газопроводів Середня Азія—Центр. Поставлено завдання забезпечити 2003—2004 рр. по ній транспорт газу в обсязі 50 млрд. кубометрів на рік, а 2005—2012 рр. — по 60 млрд. кубів. Це, звісно, не 80, але, з іншого боку, хто купив, того і капці...

При цьому коли кажуть про 60, то в них включають, як мінімум, 10 млрд. кубів узбецького газу і мінімум стільки ж — казахстанського. Туркменам (і українцям), вочевидь, доведеться добряче подумати над своїми перспективами. Очевидно, що весь їхній газ у трубу не влізе.

Ну а будувати нову трубу по східному березі Каспію — справа, м’яко кажучи, недешева. Хоча, швидше за все, доведеться. Цікаво, кому вона належатиме, а ще цікавіша роль Києва в процесі будівництва й володіння.

Поки нам чітко вказують на місце в системі — у кутку, якомога далі від вікна. В ідеалі (для РАТ) зона українського впливу має і починатися, і закінчуватися на межах «рідної Батьківщини».

Пропозицію України, щоб у консорціум так чи інакше ввійшов газопровід, проектований між Олександровим Гаєм на російсько-казахстанському кордоні й відносно недалеким нашим Новопсковом, росіяни демонстративно ігнорували...

На прес-конференції було дуже цікаво спостерігати, як, сидячи пліч-о-пліч, Віталій Гайдук і Віктор Христенко називали одну й ту ж трубу по-різному. Гайдук казав про систему Олександрів Гай—Новопсков—Ужгород, а його російський колега за точку відліку брав саме Новопсков...

Щоправда, аби побудувати 1500 кілометрів газопроводу потужністю 28 млрд. кубометрів на рік, знадобляться близько 2,3 млрд. дол. Своїми коштами учасники зможуть покрити 25%, решту доведеться брати в кредит.

Цікаво, під що... Автор щиро сподівається, що варіант із здаванням в заставу якщо не газопроводу, то, скажімо, нашого одержуваного в оплату за транзит газу всерйоз розглядатися не буде.

Оскільки, схоже, сторони страждають на випадання слуху. Гайдук каже про те, що експерти не рекомендують брати трубу в концесію. Російські учасники із задоволенням наголошують, що решта варіантів, крім концесії, уже відпали. Загалом, у наявності повний прогрес й ідилічна єдність...

Бігом у Європу

Росію можна зрозуміти: вона дуже боїться появи на євроринку порцій середньоазіатського газу. У РФ зараз намічається лібералізація, і ціни трохи впадуть. Газпром готується до цього, як тільки може, купує (ледь не за останні євро) пакети акцій газозбутових компаній. Благо, що нинішні досить високі продажні ціни — цього півріччя РАТ отримає в Європі на 2,5 млрд. дол. виторгу більше, ніж за аналогічний період минулого року — дозволяють деякі витрати.

Однак, попри надування щік, у Європі Газпрому світить лише частка міноритарного акціонера (пакети від 5 до 30%). Розповіді про свою крутизну й жахливість розраховані на простаків. Антимонопольне законодавство в Європі дуже жорстке, і порушувати його для Газпрому ніхто не стане. Тож якщо хтось захоче торгувати середньоазіатським чи українським газом, то Газпром із цим нічого не вдіє. Доведеться ловити потенційного продавця на підході до меж ЄС...

Чим, загалом, народ і займається. Консорціум — це для українців, а на суверенну російську територію не лізьте. Навіть з урахуванням того, що по системі йтиме аж ніяк не уренгойський, а найчистіший середньоазіатський газ, боязкі спроби навіть уявити, що Ташкент, Астана й Ашгабат отримають частку в консорціумі, викликали бурхливу реакцію. Втім, ще далеко не вечір, а торгуватися вміють не лише в Москві. Кажуть, на Сході це теж іноді вдається. От, приміром, Вяхірєв, дуже весела людина, і той не все всерйоз сприймав — потім довелося особисто їздити до Туркменії й вибачатися.

Між іншим, нинішнього року на аналогічній нашому консорціуму спробі росіяни круто обламалися в Білорусі. До чого вже Лукашенко за братню любов і відтворений Союз, а коли діло дійшло до передачі контрольного пакета «Белтрансгаза», тут Олександр Григорович розповів росіянам, як він собі це уявляє. Газпром це дуже вразило. По-перше, ніякої передачі акцій за борги не буде. А хотілося б Мінську, щоб сусіди внесли в статутний фонд створюваного СП білоруську ділянку свіжопобудованого ямальського газопроводу (це 1,5 млрд. дол.) плюс приблизно 1,7 млрд. дол. інвестицій. На додаток республіка має повністю забезпечуватися газом за внутрішньоросійськими цінами (зараз вона за ними отримує 10,2 млрд. кубів, а треба приблизно 18). Ну і, під завісу, контрольний пакет мусить залишитися за білорусами...

Газпром розраховував, що операція з приєднання «Белтрансгаза» коштуватиме не більш як 600 млн. дол., тому обурився. На що йому по-дружньому порадили спробувати обійти Білорусію — ну хоча б через Україну. (Прибалтику зі зрозумілих причин можна виключити.)

Росіяни, щоправда, згадали про проект Північноєвропейського газопроводу — від Виборга до Німеччини по дну Балтійського моря. Технічно там дійсно все здійсненно: прокласти 1100 кілометрів по дну неглибокого моря цілком реально. Ось тільки потужність у 20 млрд. кубів якось не дуже вражає. Та й дорого, близько 5,7 млрд. дол.

Аби окупити витрати й оплатити хоча б мінімальні відсотки за кредит, у перші десять років із ціни газу, що продається, треба віднімати 85 дол. Якщо покупна ціна буде, як нині, за 120, то це ще стерпно. Але ж, буває, вона і на 60 опускається. А грошей у Газпрому немає, тож доведеться шукати дядю з великим гаманцем, готового ризикнути в умовах наміченої лібералізації цін. Тож Олександр Григорович правильно не боїться.

Схоже, ми залишаємося ледь не єдиною країною в Європі, де можна на повному серйозі спробувати отримати щось на шару...

Не те щоб учасники цього не розуміли. Навпаки, потенційно наші позиції дуже сильні: спроби нас обійти, за великим рахунком, поки виявлялися малоефективними.

Однак не все так просто. По-перше, наші позиції серйозно підриває той факт, що грошей на модернізацію немає не тільки у росіян — їх немає й у нас. Клянчити гроші у тієї ж Німеччини ми будемо з найпростішої причини. Там імпортний газ на кордоні коштує приблизно 120—130 дол. за тисячу кубів, споживачу він обходиться вже в 350—400 дол., тобто втричі дорожче. В Україні газ на вході коштує 50 дол., продаємо ми його в середньому по 35 — такий от чудовий бізнес. І які вже при цьому ремонти.

Нескінченно так тривати не може, але років зо три точно ще протягнеться. До того ж, навіть якщо абстрагуватися від того, що чиновники в Україні на зайву безкорисливість не страждають, незабаром у нас вибори, а отже, може знадобитися політична підтримка. То чому б не в обмін на позитивне рішення з приводу консорціуму. Від варіанта пахне на рідкість кепсько, але виключати його повністю не можна. Бажаючі розіграти таку карту напевно знайдуться.

Ну і про прозорість: торік у жовтні Віктор Степанович Черномирдін розповів, що якимось його знайомим від прозорості навколо консорціуму стало аж зле. Вочевидь, щоб не піддавати ризику їхнє здоров’я надалі, всю інформацію засекретили. Це, звісно, дуже людяно, ось тільки готувати кота в мішку — заняття на любителя. Страва виходить вкрай нелегкотравна…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво