Конкуренція: свобода слова чи гроші - Економіка - dt.ua

Конкуренція: свобода слова чи гроші

16 грудня, 2011, 15:35 Роздрукувати Випуск №46, 16 грудня-23 грудня

Мене вражає той безперервний потік брудних публікацій в інтернет-просторі на адресу тих, хто надійно забезпечує виробництво майже половини всієї електроенергії в нашій країні.

© Victor Korniyenko, wikimedia.org

Перш ніж взятися за перо, треба виховати в собі громадянина.

Микола Гоголь

Перш ніж підсумувати більш як дворічний досвід роботи на посаді головного комунікатора зі ЗМІ однієї із найпотужніших українських державних компаній, хотіла б попередити, що жодним чином не посягаю на основні постулати етичного кодексу журналіста: «свобода слова і висловлювань є невід’ємною складовою роботи журналіста», «служіння інтере­сам влади, а не суспільства, є порушенням журналістської етики» тощо. До того, як обійняти цю посаду, сама понад 17 років поспіль обстоювала своє право на свободу слова, хоча в наскрізь корумпованій державі це давалося нелегко. Про свої враження, якою ж насправді є «свобода слова» окремих журналістів, котрі часом таки помічають, що в Україні діє атомно-енергетичний комплекс, хочу розповісти у цій статті.

Передусім мене вражає той безперервний потік брудних публікацій в інтернет-просторі на адресу тих, хто надійно забезпечує виробництво майже половини всієї електроенергії в нашій країні, продає її до енергоринку держави втроє дешевше, ніж теплові електростанції, дбає про ядерну безпеку, наповнює державну скарбницю мільярдами гривень. Я зумисне не називаю прізвищ керівників атомної галузі, яких увесь час цькують представники так званої вільної преси — в Інтернеті навіть нік­чема «знаходить» силу. Дивує той факт, що ці журналісти ніколи не читають численних повідомлень про діяльність атомної енергетики — і української, і світової, що постійно оновлюються на сайті нацкомпанії та поширюються в пресі. З огляду на те, що ці псевдожурналісти формують громадську думку в українському суспільстві, легкими штрихами окреслю сутність і місію компанії «Енерго­атом» у країні, де лавиноподібно втрачається науково-технічний потенціал, чого не скажеш про ядерну енергетику. Хоча бути донором усієї економіки країни багато років поспіль без належних фінансових ін’єкцій скоро стане неможливо.

Усім добре відомо, що атомна енергетика — це високотехнологічна сфера діяльності, її розвиток відбувається за рахунок перспективних інноваційних проектів, що забезпечують перехід на якісно новий рівень ядерних технологій з безпеки та екології. Нагадаю, в колишньому Союзі було створено надскладні інтелектуальні продукти не лише для космічної галузі та військово-промислового комплексу, а й в атомній енергетиці. Добре відомо також, що за часів незалежності Україна втратила левову частку у високо­техно­логічній промисловій сфері, тоді як атомно-енергетичний комплекс не лише зберіг, а й наростив свої потужності (за роки незалежності добудовано три енергоблоки) і обсяги виробництва.

З огляду на драматизм нинішнього стану справ не зайве нагадати, що керує цим надскладним форпостом української економіки когорта атомників, діяльність більшості з яких розпочалася з закладки першого каменя атомної станції. Вони не рапортують голосно про свої перемоги, не люблять «світитися» на екрані (хоча повинні активніше спілкуватися з людьми через засоби комунікацій). Вони працюють на режимному підприємстві, де дисципліна майже як у війську. Я проти того, щоб, як писав Бальзак, «Наполеон надів на пресу намордник». Але часто спотворена інформація, наклепи в пресі про тих, хто керує одним із найпотужніших виробництв, може спонукати владу саме до таких дій.

Яка мета таких публікацій? «Гроші більшою мірою, ніж будь-коли, панують над законами, поняттями й звичаями», — ці слова вже згадуваного великого французького письменника сьогодні не менш актуальні, ніж за його часів. В інтернет-просторі діє ціла мережа сайтів, з допомогою яких псевдожурналісти маніпулюють свідомістю народу. Кінцева мета такої «діяльності» — управляти витратами компанії. Охочих покерувати фінансовими потоками більш ніж достатньо, адже йдеться про десятки мільярдів гривень. До речі, цього року «Енергоатом» виручить за свою продукцію 18 млрд. грн., і це при тому, що тариф, як уже згадувалося раніше, втричі нижчий, ніж для теп­лових електростанцій (ТЕС), та у п’ятеро — ніж для теплоелектро­централей (ТЕЦ).

Крім того, «Енергоатом» є найпотужнішим платником податків! За 11 місяців поточного року до бюджетів усіх рівнів (разом із розрахунками зі страхування) сплачено понад 5 млрд. грн. А ще компанія щороку перераховує сотні мільйонів гривень на розвиток територій 30-кілометрових зон розташування АЕС. І це далеко не повний перелік справ на користь суспільства. З найдавніших часів енергія була чинником, який визначав розвиток цивілізації, отже, і добробут людей. Атом буде головним джерелом енергії принаймні на найближче століття, доки світ не винайде більш раціонального способу її виробництва.

Зважаючи на те, що пріоритетом у роботі атомно-енергетичного комплексу завжди була, є і буде ядерна безпека, для її забезпечення «Енергоатом» здійснює на тендерних умовах відповідні закупівлі послуг, робіт та обладнання. Обсяги закупівель вимірюються сотнями мільйонів гривень, і кожен учасник тендера сподівається на перемогу. Проте перемагає один, а решта залишаються невдоволеними. Саме тому дехто з них використовує активних псевдожурналістів, які за відповідну плату цькують (частіше з допомогою інтернет-сайтів) керівників атомно-енергетичного комплексу.

Боротьба за активи та ресурси «Енергоатома», в якого пріоритет — ядерна безпека, таїть у собі серйозні загрози. Окремі журналісти, в яких не стало ні сорому, ні совісті, формують у зубожілому суспільстві (в Україні 80% населення — на межі бідності та зубожіння) вкрай негативне ставлення до атомної галузі. Справді, атомна енергетика — це небезпечний спосіб виробництва енергії, тому й потребує величезної концентрації інтелектуальних зусиль усіх, хто трудиться на цій ниві. Формуючи негативний стереотип сприйняття атомної енергетики, насамперед варто запитати кожного члена суспільства: чи згоден він удвічі обмежити споживання електроенергії, а голов­не — платити за кіловат-годину не 26 копійок, як зараз, а 80 чи навіть гривню, якщо не стане атомних електростанцій? Заміни­ти атомну енергетику альтернативними видами енергії практично неможливо, адже коштує це виробництво в рази дорожче, ніж атомно-енергетичне.

Багато хто сприймає електричне світло як повітря, якого завжди вдосталь і за яке не треба платити. Проте мало хто здогадується, що країна — на краю енергетичної прірви. «Україна в пітьмі» — це реальний сюжет недалекого майбутнього, якщо влада не прийме кардинальних рішень на підтримку ядерної енергетики.

За умови виснаження запасів органічного палива використання ядерної сировини — поки що єдиний надійний шлях забезпечення людства енергією, найбільш безпечною для здоров’я та довкілля. Вчені дійшли виснов­ку: у цьому сторіччі замінити атомну енергетику іншим джерелом просто неможливо. Відомий англійський учений, засновник «зеленого» руху професор Джеймс Лавлок ще у 2004 році закликав своїх соратників відмовитися від «помилкового протистояння» з ядерною енергетикою. Адже вона, на його думку, може стримати глобальне потепління на Землі, що призводить до численних природних катаклізмів. Загроза, що постала перед людством, може обернутися ще більшою трагедією — в XXI сторіччі може загинути від повеней і смерчів кілька мільярдів жителів нашої планети.

Міждержавна група експертів зі зміни клімату ООН, узгодивши свою позицію з національними академіями наук країн «великої сімки», стверджує, що потепління на планеті надто пришвидшилося за останні 50 років і зумовлене діяльністю людини. Потепління спричиняють більш активні викиди парникових газів — вуглекислого (СО2) та метану (СН4). Водночас атомна енергетика не забруднює навколишнього середовища, саме тому вчені виступили за розвиток цієї галузі. На їхню думку, часу обмаль, льодовики Гренлан­дії дають стрімкі потоки талої води, рівень Світового океану підвищується, загрожуючи життю таких міст, як Лондон, Вене­ція, Калькутта, Нью-Йорк, Токіо та інші.

Глобальне потепління посилюється, а тому, на думку вчених, уже не залишилося часу, щоб погасити вогонь, перш ніж він охопить увесь будинок. На жаль, в Україні цими проблемами майже не переймаються. Атомна енергетика «довичавлює» створений раніше ресурс, а кваліфіковані кадри з України користуються великим попитом у Росії, Китаї, Індії, Ірані, де високими темпами розвивається атомна енергетика, і нашим фахівцям там платять в десятки разів більше, ніж удома.

Водночас керівники галузі зазнають постійного цькування, особливо ці тенденції посилилися останнім часом. Найбільший резонанс в інтернет-виданнях викликала тема придбання, а точніше, відмови від придбання Рівненською АЕС позашляховика Toyota Land Cruiser 200 вартістю майже 800 тис. грн. Купити цей автомобіль планувалося ще влітку за рахунок коштів, одержаних від економії витрат компанії та перевиконання планових завдань з виробництва електроенергії. Наразі закупівлю скасовано. РАЕС не перераховувала грошей за цей автомобіль, тому позашляховик не надійшов на станцію. При цьому інтернет-ЗМІ дружно засудили директора АЕС, в розпорядження якого міг би надійти цей автомобіль, хоча планувався для потреб усієї станції. Атомникам не зрозуміло, чим викликане таке обурення, адже це звичайна господарська операція, внаслідок якої на станції міг би з’явитися високоліквідний актив — за необхідності його можна віддати в заставу або продати. Ну а якби такої необхідності не виникло, звісно, цим надійним засобом для пересування користувалися б відповідальні за ядерну безпеку особи АЕС. Безпека в атомній енергетиці охоплює цілий комплекс програм і заходів, спрямованих на унеможливлення будь-яких аварій, наслідком яких могло би стати радіоактивне забруднення навколишнього середовища.

До речі, директори діючих атомних електростанцій — їх в Україні лише четверо — персонально відповідають за безпеку ядерних об’єктів, їм часто доводиться виїздити на об’єкти в будь-який час доби, щотижня бувати на нарадах і колегіях Держ­атомрегулювання в Києві, а часу в них завжди бракує. Тому наявність сучасного позашляховика для потреб АЕС — це не розкіш, а один із елементів ядерної безпеки, і обурюватися з цього приводу не варто. Якщо ж таких відповідальних осіб пересадити на велосипеди, то й проблеми ядерної безпеки вирішуватимуться синхронно зі швидкістю такого корисного для здоров’я виду транспорту.

Щоб у людей не виникало зайвих ілюзій, хочу навести інформацію про заробітну плату російських менеджерів ядерної енергетики (дані було опубліковано в пресі в травні поточного року). Так, лідером за розміром річного доходу держкорпорації «Росатом» став заступник гендиректора — 2010-го він отримав 64 млн. руб. (або понад 2,1 млн. дол., тобто його місячна заробітна плата перевищила 177 тис. дол.). Водночас доходи першого керівника «Росатома» Сергія Кириєнка в 3,5 разу нижчі. Наведені цифри аж ніяк не можна порівняти з зарплатами українських керівників атомно-енергетичного комплексу. До речі, російські топ-менеджери ядерної енергетики можуть щомісяця самі купувати собі найсучасніші, а отже, найнадійніші автомобілі! Подіб­на ситуація і з оплатою праці працівників галузі середньої ланки. Адже інженери, які масово залишають Україну, щомісяця отримують за її межами 5—10 тис. дол., що в 5—10 разів більше, ніж вони мали на Батьківщині. Звісно, на будівництво нових АЕС за кордон вербують наших найкращих фахівців.

Зупинити виїзд інтелектуальної еліти з України може розумна та зважена державна політика, адже в боротьбі за довіру зубожілого населення можна втратити набагато більше. А ті, хто намагається формувати громадську думку, згідно з етичним кодексом журналіста мають служити інтересам суспільства, а не лити концентрований потік бруду в Інтернеті на відповідальних за ядерну безпеку осіб.

Людям треба грамотно пояснювати, що єдиний реальний шлях — розвивати ядерну енергетику. Саме таку позицію обстоюють майже всі провідні країни, і це незважаючи на аварію на АЕС «Фукусіма» в Японії. А для нашої держави переваги мирного атому — на тлі майже вичерпаних запасів органічного палива — беззаперечні. Це дуже актуально для країни, адже запасів власного урану вистачить на сот­ні років, за обсягами його розвіданих покладів Україна посідає шосте місце у світі. А це означає, що атомні електростанції ще довго слугуватимуть основою її енерге­тичної безпеки. І так само довго будуть джерелом хвилювання для суспільства та уряду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво