Конкурентоспроможність країни як національна ідея - Економіка - dt.ua

Конкурентоспроможність країни як національна ідея

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Спочатку про те, що хочу сказати наприкінці. Думка перша — дисонанс у загальному хорі. Попри висо...

Спочатку про те, що хочу сказати наприкінці.

Думка перша — дисонанс у загальному хорі.

Попри високі макропоказники та вражаюче зростання, певний прогрес у ринкових і структурних реформах, а також помаранчеву революцію, яка відкрила світові невідому, демократично свідому Україну, країна така, як вона є, за великим рахунком, не приваблює стратегічних інвесторів, котрі визначають сьогодні глобальні тенденції в світовій економіці.

Інтерес інвесторів — це значною мірою гра на підвищення промислових і фінансових активів, а також землі, потенційну ринкову вартість яких істотно занижено. За умови збереження в середньостроковій перспективі сприятливої світової сировинної кон’юнктури, продовження економічного зростання й підвищення платоспроможного внутрішнього попиту недооцінені активи обіцяють дуже привабливу дохідність на вкладений капітал. Проте з підвищенням рівня заробітної плати одна з псевдоконкурентних переваг України (дешева й освічена робоча сила) може зійти нанівець.

У контексті сучасних тенденцій світової економіки середньо- та довгострокова привабливість країни для якісно нових глобальних гравців буде сумнівною. Небезпека перетворитися на сировинний придаток Європи, складальний цех для низько- й середньокваліфікованої робочої сили, місце поховання промислових і ядерних відходів дуже реальна. Чому?

Думка друга — що відбувається «там».

Потужні сили й тенденції змінюють сьогодні напрямки руху прямих інвестицій, а також інвестиційну привабливість окремих країн. Ці зміни відбуваються внаслідок переходу до глобальної економіки, що базується на Знаннях (knowledge-based) і ставить якість людського капіталу в центр економічної (human-centred) й екологічно-свідомої (environmentally-conscious) політики.

Думка третя — хто виграє.

Саме конкурентоспроможність країни в цьому новому глобальному середовищі робить країну набагато привабливішою в середньо- та довгостроковому аспекті для глобальних інвесторів.

Думка четверта — де Україна сьогодні.

За кількома загальновизнаними методиками визначення конкурентоспроможності країна опинилася серед останніх у світовому рейтингу (86-а з 104 країн, ранжируваних Світовим економічним форумом у Давосі). Відсутність системного розуміння власної конкурентоспроможності (чи неконкурентоспроможності) в поєднанні з відсутністю бодай якоїсь стратегії з її формування створює ризик залишитися інвестиційно непривабливою й неконкурентоспроможною.

Думка п’ята — до чого це може призвести.

Триваюче (з вельми зрозумілих і, напевно, виправданих причин) управління економікою в ручному та часто «пожежному» режимі і перспектива хронічної виборчої кампанії (2006, 2009 роки) навряд чи сприятимуть виробленню передусім самим суспільством стратегії конкурентного виживання та процвітання в умовах глобальних тенденцій, які стрімко підносять розвинені країни в «піднебесну височінь». Може сформуватися така структура інвестиційних потоків, що закріпить традиційні, але вже не «модні» акценти на галузях «цегли-й-цементу», а також екологічно «важких» виробництвах, — замість того, аби сприяти формуванню сучасної інфраструктури економіки Знань.

У результаті Україна ризикує втратити деякі з надзвичайно важливих потенційних чинників конкурентоспроможності, успадкованих від СРСР (високий рівень освіти й науки), і, врешті-решт, так і залишитися на задвірках Європи — можливо, лише як усеєвропейська житниця, склад, транзитна територія, сховище відходів, місце розташування важких виробництв тощо.

Світла мрія про братерський союз європейських народів прекрасна й достойна, але далека. Членство в ЄС можливе за досягнення не тільки певного рівня доходів на душу населення, а й вельми істотного підвищення рівня конкурентоспроможності економіки та її компаній у глобальному контексті. Проте навіть і членство в ЄС не може підмінити поняття конкурентоспроможності.

Думка шоста — що можна було б зробити.

Якщо, виходячи з аналізу різноманітних чинників конкурентоспроможності нашої країни, небезпека збереження нинішнього відставання бодай потенційно існує, то це не може не викликати занепокоєння у вищого керівництва країни, не може не спонукати до формулювання переліку заходів і відповіді на низку запитань: де ми, що ми, у чому ми, як ми та що має зробити держава, аби сформувати стратегію й політику конкурентоспроможності українських компаній і країни в цілому.

Необхідні, на мою думку, створення й інституалізація нової парадигми економічної політики та практики — конкурентоспроможність України в глобальній економіці, що грунтується на Знаннях.

Для прикладу. У багатьох країнах (США, Великобританія, Сінгапур, Тайвань, Австралія, Нова Зеландія, Канада), котрі посідають перші місця в табелі найбільш конкурентоспроможних та інвестиційно привабливих у світі, таку парадигму було протягом останніх 10—15 років повністю інкорпоровано в систему державної політики. І вельми успішно.

Думка сьома — знову «крамольна».

У суспільстві, де поки ще існують, і цього не потрібно приховувати, певні цивілізаційні та світоглядні розлами, має бути національна ідея, здатна, як бій Кличка, матч Шевченка чи пісня Руслани, зібрати біля телевізора більшість, сформувати консенсус і мобілізувати критичну масу інтелекту та «творчості широких народних мас». Нею, за певних умов, може стати ідея конкурентоспроможності країни.

Її можна викласти зрозуміло й доступно і для шахтаря, і для вуйка з полонини, і для інженера, і для програміста, і для політика, і для підприємця. Її потрібно «народити», розбудивши до обговорення (як це, приміром, відбувається в США) і бізнесменів, й уряд, і парламент, і, головне, простих людей. Власність на цю ідею має належати українцям.

Можливі наїзди різноманітних консультантів другого рівня, котрі за гроші пропонують навчити нас бути конкурентоспроможними, не допоможуть. Якщо тут і ходити за порадою, то до першої ліги — гарвардця Майкла Портера, Всесвітнього економічного форму в Давосі чи швейцарського інституту розвитку менеджменту (IMD).

Тепер деякі пояснення.

Конкурентоспроможність країни — потужний аналітичний і політичний інструмент. Він виник протягом останніх двадцяти років. Оцінює, як нації (країни) формують своє економічне майбутнє. Сьогодні конкурентоспроможність країни (КК) — одна з найвпливовіших концепцій економіки розвитку та практичної політики, оскільки не лише охоплює суто економічні показники, а й оцінює економічні наслідки важливих для стабільного зростання неекономічних явищ, таких, як якість політичних процесів і управління суспільством, рівень освіти, наукова база, верховенство закону, культура, системи цінностей та інформаційна інфраструктура.

Застосовувана сьогодні на практиці багатьма розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, концепція КК аналізує, в який спосіб політика національного уряду сприяє розвитку конкурентного національного, соціально-відповідального бізнесу на благо процвітання нації.

Публікація Майклом Портером 1990 року праці «Конкурентні переваги націй» (The Competitive Advantage of Nations), створення ним при Гарвардському університеті Інституту стратегії та конкурентоспроможності, паралельні дослідження цієї проблематики двома іншими центрами — Інститутом розвитку менеджменту в Лозанні та Світовим економічним форумом у Давосі, а також створення цілої низки національних і регіональних центрів із проблем конкурентоспроможності засвідчують поширення й життєздатність цієї концепції.

Що таке конкурентоспроможність нації (країни)? КК — це не продуктивність праці чи прибутковість бізнесу. КК відрізняється від звичайних економічних показників тим, що завжди включає «свідомо керований» довгостроковий аспект розвитку.

За великим рахунком, це здатність країни досягти й підтримувати високі темпи економічного зростання, що виражаються в постійному прирості рівня ВВП на душу населення. Тобто це те, яким чином нації створюють і підтримують середовище, що забезпечує конкурентоспроможність своїх економічних агентів. Зрештою, висока КК сприяє високому рівню і якості життя населення.

Чому нації конкурують? Чи конкурують вони взагалі? Правда в тому, що конкурентоспроможні національні підприємства є основою конкурентоспроможності країни. Саме компанії є основою для створення національного багатства. І, за великим рахунком, думати про конкурентоспроможність компанії, за інших рівних умов, повинні її власники і менеджери. Проте окремі компанії формують ланцюжки зв’язків, які тягнуться від постачальників і суміжників до транспортників, сфери послуг, споживачів, мас-медіа й навіть громадянського суспільства.

Успіх компаній у конкурентоспроможності багато в чому визначається різноманітними векторами в корпоративному й соціальному середовищі. Саме тому конкурують і нації (країни) в умінні ефективно таке середовище створювати. Країни конкурують і тому, що глобальні ринки сьогодні відкриті й мобільні, а нові технології та глобалізація роблять їх не лише відкритими, прозорими, а й «негайними».

Як вимірюється конкурентоспроможність? Існує кілька методик, використання яких веде до ранжирування країн за конкурентоспроможністю. Основні з них — методики, використовувані Давоським форумом у координації з професором Портером, та методики Інституту розвитку менеджменту в Лозанні. Щороку Давоський форум публікує Глобальну доповідь про конкурентоспроможність, що включає дані про 104 країни, на які припадають понад 95% обсягу світової економіки. Лозаннський інститут випускає Світовий щорічник конкурентоспроможності. Є кілька інших видань.

За деяких незначних відмінностей у методології суть підходу в тому, аби, вимірявши та проранжирувавши безліч показників по окремих країнах, вивести синтетичний показник, який поставить конкретну країну в світовий табель конкурентоспроможності.

Так, Лозаннський інститут агрегує й аналізує понад 320 показників та експертних оцінок, зокрема: 83 економічні показники (макроекономічна оцінка національної економіки, зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, зайнятість і ціни), 77 показників ефективності уряду й управління (ступінь сприяння урядової політики конкурентоспроможності компаній — державні фінанси, фіскальна політика, інституціональна зрілість, корпоративне законодавство, соціальне середовище), 69 показників ефективності бізнесу (ступінь його відповідності принципам інноваційності, рентабельності й соціальної відповідальності — продуктивність праці, розвиток ринку праці, практика та якість менеджменту, цінності та ставлення до роботи), 94 показники інфраструктури (ступінь відповідності інфраструктури потребам бізнесу — розвиненість базової, технологічної, наукової та соціальної інфраструктури, стан освіти, охорони здоров’я й навколишнього середовища).

Чим визначається конкурентоспроможність країни? Взаємодією всіх перелічених вище критеріїв і чинників.

Особливо відзначу роль деяких із них. По-перше, культури. Ще на початку минулого століття німецький філософ Макс Вебер досліджував взаємодію культури й економічного розвитку. За великим рахунком, нації конкурують не лише товарами й послугами — вони конкурують системами суспільних цінностей (на які можна й потрібно цілеспрямовано впливати) та системою освіти.

У сучасній економіці наголос робиться вже не тільки й не стільки на матеріальних товарах й послугах, скільки на «мізках». Здатність нації підтримувати сучасну й ефективну систему освіти, підвищувати інтелектуальний компонент робочої сили за допомогою навчання стає критично важливою для конкурентоспроможності.

По-друге, на сьогодні немає жодного переконливого прикладу конкурентної країни зі стійкими темпами зростання, котра не розвивала б і не підтримувала приватний сектор і підприємництво. Це вже зрозуміла всім аксіома. Питання лише в тому, щоб сформувати та підтримувати сприятливе середовище.

По-третє, якість виконання. Не так складно написати твір, як добре його виконати. Більшість дослідників вважають, що для конкурентоспроможності, можливо, не так важливі активи країни чи навіть ідеї, як якість виконавчих процесів у ній. Японія, Сінгапур, Німеччина, Швейцарія — приклади країн, які досягли успіху в глобальній економіці завдяки майстерній трансформації ідей і технологій у конкретні продукти й послуги. Звідси філософія конкурентоспроможності: «Робити щось добре не менш важливо, ніж робити правильні речі».

І, нарешті, політична воля та національний консенсус. Найскладніше питання для політичного керівництва будь-якої країни, котра прагне до високої конкурентоспроможності, — не лише вербально констатувати політичну волю, а й мобілізувати людей та інститути на здійснення необхідних перетворень.

Конкурентоспроможність країни в економіці Знань й іноземні інвестиції — це речі, пов’язані напряму. Протягом останніх 10—15 років у конкурентоспроможності виник новий, «м’який» вимір: акцент робиться на переході глобальної економіки до нової якості — економіки Знань. Вражаюча цифра: у сучасному західному світі лише 15% активного населення доторкаються в процесі виробництва до товару, інші 85% додають вартість у процесі творчості, менеджменту й передачі інформації. Вартість, як основне поняття політекономії, стає дедалі невловимішим.

Технологічна та інформаційна революції останнього десятиліття приводять до певного «переформатування» самої концепції конкурентоспроможності країни. «Тверда» (дороги, порти тощо) інфраструктура поступово відсувається в політичних акцентах розвинених країн на задній план. А на перші ролі виходять інфраструктура «м’яка» (генерування, збереження, дистриб’юція й передача знань та інформації), а також інфраструктура соціальна чи сервісна (освіта, охорона здоров’я та навколишнього середовища), спрямована на розвиток основного чинника конкурентного успіху країни — людського.

Звідси й глобальні тенденції, що виявляються вже нині, у сфері прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Що конкурентоспроможніша країна, то, у принципі, вона успішніша в залученні ПІІ, хоча повністю ресурсний чинник виключати ще зарано. Деякі тенденції вже засвідчують, що ПІІ дедалі більше фокусуються сьогодні радше на країнах із хорошою перспективою та чіткою стратегією конкурентоспроможності, ніж на експлуатації коротко- й середньострокових можливостей, пов’язаних або з природними ресурсами, або з дешевою робочою силою.

Позаяк практично ні в кого вже не викликає сумніву необхідність жорсткої конкуренції країни за обмежені інвестиційні ресурси, то виникає необхідність розглянути аспект залучення «якісних» інвестицій із прицілом на далеке майбутнє з огляду на загальну стратегію конкурентоспроможності.

Як розташовуються країни, і зокрема Україна, у світовій таблиці конкурентоспроможності? Візьмемо, приміром, «Давоський» Індекс конкурентоспроможності економічного зростання за 2003—2004 роки. Із 104 країн у першій двадцятці опинилися: Фінляндія, США, Швеція, Тайвань, Норвегія, Ісландія, Сінгапур, Австралія, Канада, Швейцарія, Японія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль.

По так званих нових ринках картина десь така: ОАЕ — 16-те місце, Чилі — 22-ге, Бахрейн — 28-ме, Південна Корея — 29-те, Малайзія — 31-ше, Таїланд — 34-те, Китай — 46-те, Мексика — 48-ме.

Серед держав посткомуністичної Європи чемпіоном є Естонія (20-те місце), за нею — Словенія — 33-є місце, Литва — 36-те, Угорщина — 39-те, Чеська Республіка — 40-ве, Словацька Республіка — 43-тє, Латвія — 44-те, Болгарія — 59-те, Польща — 60-те, Хорватія — 61-ше, Румунія — 63-тє, Росія — 70-те, Боснія та Герцеговина — 81-ше, Македонія — 84-те. Україна — на 86-му місці, за нею — Сербія й Чорногорія (89-те) та Грузія (94-те).

Розглянувши окремі компоненти нашого «успіху», помітимо: Україна досить високо котирується за рівнем «винахідливості» населення (тобто розвитку технологічних ідей), якості науково-дослідної бази, освіти в точних науках, а також завдяки відносно непоганому стану базової інфраструктури. Проте країна дуже низько котирується за чинниками, які забезпечують можливість практичної «капіталізації» цих переваг. А тут — і високий рівень «відпливу мізків», і складні процедури ліцензування нових технологій та послуг, і неприйнятно низький рівень захисту прав інтелектуальної власності, і вузький потенціал інвестування в освіту й науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

Ось і виходить, що за рівнем, приміром, грамотності дорослого населення ми серед перших 3% у світі, а за рівнем добробуту — серед останніх 40% країн. Що за кількістю інженерів і вчених ми в перших 25%, а за часткою експорту, який припадає на високі технології (лише понад 8%), — серед останніх. Іншими словами, економічний рівень країни та її конкурентні позиції в світі й близько не відображають чеснот її людей.

На думку низки провідних західних експертів, нові виклики для держави в епоху глобальної економіки Знань і «хронічної» технологічної революції багато в чому зводяться до того, аби інтегрувати концепцію конкурентоспроможності та практику її моніторингу та стимулювання в повсякденну діяльність уряду. І на цій основі — поліпшувати умови для залучення ПІІ.

І коли для багатих країн це можна було б вважати певною даниною моді, то для країн, що не використовують навіть половину свого потенціалу, стратегія конкурентоспроможності набуває критичного значення.

Уряди США, Ірландії, Сінгапуру, низки інших країн, а також Єврокомісія вже давно визначили конкретні цілі й «пороги» конкурентоспроможності, відносно яких вимірюється успіх у майбутньому. Уряди багатьох країн із перехідною економікою також почали використовувати міжнародні методики для вимірювання й коригування конкурентоспроможності.

Приміром, 1986 року в США, коли країна зіштовхнулася з найсерйознішими викликами від часів Другої світової війни (величезний внутрішній і зовнішній борг, втрата лідерства в світових технологіях, втрата компаніями зовнішніх ринків тощо), кілька десятків провідних підприємців, фінансистів, науковців, профспілкових лідерів, парламентаріїв, представників громадянського суспільства створили Раду конкурентоспроможності, яка стала платформою для піднесення ідеї національної конкурентоспроможності на передній край національної свідомості.

І це їм вдалося. Сьогодні — це потужне партнерство приватного, публічного сектора та громадянського суспільства, котре багато в чому формує й коригує стратегію довгострокової конкурентоспроможності та поточні пріоритети американської адміністрації (незалежно від того, якого вона політичного забарвлення). І найголовніший чинник успіху в тому, що концепція належить широким верствам суспільства й має відповідну підтримку.

Що можна було б зробити в Україні? По-перше, узагальнити наявний досвід. По-друге, через ЗМІ та інформаційну інфраструктуру, Інтернет викликати до цієї ідеї широкий громадський інтерес.

Концепція конкурентоспроможності може стати потужною «національною ідеологією» і в Україні — такою, як вона стала в Сінгапурі, Малайзії, Естонії, Великобританії чи США. Усвідомлення того, що твою країну визнають і шанують у світі як конкурентоспроможна (незалежно від того, де, в яких секторах або видах діяльності ця конкурентоспроможність передусім концентрується), може стати важливим приводом для загальнонаціональної гордості незалежно від мови, конфесії, політичних переконань людини.

І останнє — Європа. Ми однозначно належимо Європі й до неї прийдемо. Проте політична констатація бажання й навіть «дорожня карта» не зроблять країну конкурентоспроможнішою, бо: (1) поки ще не визначеною залишається здатність ЄС «перетравити» нових членів, не кажучи вже про здатність «проковтнути» додаткових; (2) поки ще відкритим залишається питання про терміни; (3) поки не зрозуміле питання про вигоди й видатки, а також про вартість (загальний обсяг інвестицій) приведення всього господарства в повну відповідність із європейськими нормами; (4) поки ще до кінця не зрозуміло, наскільки глибоко підтримується євроідея всім народом.

Ідея євроінтеграції може бути дуже елегантно доповнена національною ідеєю конкурентоспроможності країни в глобальній економіці Знань. І в цій новій парадигмі реальної економічної політики немає й нічого нового, і нічого непосильного для народу, котрий за освіченістю поки ще перебуває серед трьох найкращих відсотків у світі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво