«Коли йдеться про економічне співробітництво, емоції недоречні» - Економіка - dt.ua

«Коли йдеться про економічне співробітництво, емоції недоречні»

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

Зізнаюся, що до предметної розмови з директором департаменту зовнішніх ринків НАК «Нафтогаз України» Олександром Кисельовим я дуже умовно уявляла масштабність і системність роботи НАКу з освоєння зовнішніх ринків...

Зізнаюся, що до предметної розмови з директором департаменту зовнішніх ринків НАК «Нафтогаз України» Олександром Кисельовим я дуже умовно уявляла масштабність і системність роботи НАКу з освоєння зовнішніх ринків. Адже один лише перелік таких проектів вражав. Ні, звичайно, ми й раніше чули та писали про діяльність «Нафтогазу» у Лівії, Туркменистані, про домовленості по Іраку та про інші зарубіжні проекти та наміри компанії. Та протягом останніх півроку всі зарубіжні досягнення НАКу просто губилися на тлі скандалів і колотнеч у вітчизняній нафтогазовій галузі. Тим часом вони заслуговують на належну увагу, і не лише тому, що ілюструють безсумнівне зростання корпоративної цілеспрямованої діяльності «Нафтогазу України» на зовнішніх ринках.

Насамперед виконувана НАКом різновекторна робота покликана, наскільки це можливо, забезпечити перспективу приросту запасів компанії. А це, у свою чергу, може значною мірою посприяти енергетичній безпеці країни, про що сьогодні просто зобов’язані думати й Президент України, і новий уряд. «Нафтогаз України», хоч би як критикували його на революційній хвилі окремі політики, забезпечив певний заділ, який при грамотному підході до розпочатих закордонних проектів може реально вплинути на енергозабезпечення держави, її роль, як і на роль НАКу в міжнародному перерозподілі праці та ресурсів. Чимало технічних аспектів цього завдання «Нафтогазом» уже виконані. Проте, як то кажуть, без політичної волі на те нового керівництва країни реалізувати їх лише корпоративними стараннями НАКу буде складно, а в деяких випадках і неможливо. Про це та про найзначиміші проекти НАКу за кордоном ми й розмовляли з Олександром КИСЕЛЬОВИМ.

— Олександре Володимировичу, з огляду на величезні плани «Нафтогазу України» на зовнішніх ринках, назвіть найреальніші та найрентабельніші проекти.

— Усю програму зовнішньоекономічної діяльності компанії ми умовно розбили на три частини. Перша — проекти, які сьогодні вже починаємо реалізовувати. Вони однаково важливі й для НАКу, і для України загалом: один із них у Російській Федерації, у Калмикії; другий — в Об’єднаних Арабських Еміратах. У кожному разі це різні за змістом пакети (фінансування, обсяг, диверсифікація напрямів тощо). У випадку з Калмикією ми, що називається, «пішли від кордонів» Росії та України й ввійшли з проектом на територію РФ.

— Однак російське та українське законодавства в частині надрокористування досить суворі щодо присутності іноземців...

— Безумовно. Тому НАК прийняв рішення про викуп 50% акцій резидента Калмицької АР — ЗАТ НП «Калмойл».Через деякі обставини нам не вдалося здійснити цю угоду в жовтні 2004 року. Та в мене є впевненість, що «Нафтогаз» викупить ці акції вже в лютому (на крайній випадок, у березні) і зможе приступити до активної стадії реалізації проекту видобутку вуглеводнів на п’яти пошукових блоках на суші, що належать названому ЗАТ.

— Чи могли б ви просто пояснити: чим так приваблює проект «Україна—Калмикія», що НАК готовий його фінансувати?

— Якщо не вдаватися в економічні розрахунки (які проведені, зауважу, найсерйознішим чином), то можу сказати, що в середньому ресурси вуглеводнів однієї структури, які видобуваються в Україні, становлять 2 млн. тонн, а в Калмикії — 6 млн. Іншими словами, за однакових витрат на видобуток у Калмикії ефект утричі вищий. При цьому принципово те, що ці ліцензійні блоки розташовані в районі з добре розвиненою інфраструктурою, що забезпечує великі можливості для експорту нафти, яка видобувається в Калмикії, також і в Україну.

Калмикія сьогодні — це дуже перспективний район для освоєння. Там досить добре підготовлена геологічна база, яка дозволяє говорити про те, що подібних перспектив розробки настільки великих за запасами родовищ нафти в Україні поки що не передбачається. Це не означає, що роботи компанії в Україні в цьому напрямі не варто продовжувати. Проте свідчить про те, що Калмицький проект можна розвивати дуже інтенсивно.

У нас, як і в росіян, свого часу на тлі гігантських розробок родовищ Західного Сибіру склалося уявлення про Калмикію, як про безкраїй степ із численними стадами (утрирую, звісно). Насправді це багатообіцяючий регіон, що чудово розуміють і російські компанії, які також активізують свою роботу в ньому.

Вагомий чинник — Калмикія належить до Прикаспійських регіонів, завдяки чому можлива участь і в проектах транспортування каспійської нафти. Сьогодні, коли проект створення каспійського трубопровідного консорціуму (не плутайте з казахстанським проектом КТК) ще тільки розробляється, Калмикія вже отримала свою експортну квоту на 5 млн. тонн нафти на рік. Тепер ви розумієте, які перспективи відкриває участь «Нафтогазу» у проекті «Україна—Калмикія».

Якщо ми входимо в нафтові проекти в цьому регіоні, для нашої країни стає доступною дуже цікава схема транспортування нафти з урахуванням КТК і порівнянної близькості від кордонів України (десь 300 км). Це безумовна перевага калмицького проекту. Ми порівнювали його з можливим проектом видобутку нафти в Томській області, наприклад. Проте одна лише відстань — 3 тис. км до кордону України робить його малорентабельним. Тоді вже краще на такі відстані відразу золото возити у валізах — дешевше обійдеться, ніж транспортування видобутої там нафти.

— Чи не надто самовпевнені плани НАК «Нафтогаз України» у Калмикії? Тим паче що й російські великі компанії розуміють перспективи цього регіону. Чи, можливо, вони не вважають «Нафтогаз України» реальним конкурентом?

— Чому ви кажете «самовпевнені» — ці плани чітко прораховані з точки зору економічної ефективності. Що ж до російських нафтових компаній, то я б сказав, що вони ставляться до нашої діяльності з розумінням. Хоча, звісно, не все так просто. І конкуренція в цьому регіоні вже серйозна. Там присутні татарські компанії, китайські, веде видобуток «Итера», не кажучи вже про визнаних лідерів галузі. Ну й потім, хоч би що там казали, «Нафтогаз України» сьогодні — це досить професійно функціонуюча компанія, спроможна виконати весь комплекс робіт: пошук, розвідка, видобуток нафти й газу.

Понад те, ми беремо участь у багатьох проектах не просто як підрядники, а як інвестор, який сам забезпечує фінансування проекту. Наприклад, для проекту в Калмикії ми вже знайшли банк, який надасть нам кредит (сумарна вартість капвкладень — 162,7 млн. дол.) на взаємоприйнятних умовах. Можу запевнити, що цей проект реалізується за міжнародними стандартами. Грубо кажучи, ніхто не просиджуватиме в приймальнях російських чиновників із простягненою рукою, тому в цьому сенсі наш проект вигідний як Україні, так і Росії. І в тому, що російська сторона вважає вигідним участь «Нафтогазу» у калмицькому проекті, ми вже переконалися.

Нині, як кажуть, потрібна політична воля українського уряду. Причому, прошу зауважити, не тривіальне лобіювання цього проекту, не його фінансування, а цивілізована та грамотна підтримка на міжнародному рівні. Словом, треба засукати рукави й працювати.

Крім того, проект НАКу в Калмикії — це справжній російський вектор, про який так багато говорять політики. Причому цей «російський вектор» набагато глибший, ніж, образно кажучи, переговори на кордоні, оскільки він пролягає до серця Росії, і росіяни з цим згодні.

— Вас не бентежить, що саме політики (навіть у спокійніші часи) можуть із гуркотом поховати цей, та й багато інших, здавалося б, вигідних не лише для компанії, а насамперед для країни проектів?

— Чому це має мене бентежити? Якщо ви маєте на увазі емоції, то це, звичайно, чудова річ, але насправді вони згубні у вихровому стані, якщо проектувати їх на економіку. Емоції не можуть превалювати у великій економіці, особливо якщо це стосується міжнародних проектів. Тим паче, якщо йдеться про економічні відносини зі своїм сусідом, у цьому випадку з Росією.

— На жаль, у рамках однієї статті неможливо поговорити хоча б про деякі з зарубіжних проектів «Нафтогазу» так докладно, як вони на це заслуговують. Тому прошу вас розповісти про проект в ОАЕ, названий вами як пріоритетний поряд із Калмицьким. До того ж цікаво було б довідатися, звідки в НАКу гроші на все це? Не в тумбочці ж ви їх берете?..

— Погодьтеся, що якби ми розповідали всім, як і в кого ми залучаємо кредити, там би вже черга стояла... Та якщо серйозно, то цей аспект — своєрідне ноу-хау компанії, яке становить для неї комерційну цінність. Як вам відомо, про укладені інвестиційні проекти НАК завжди повідомляє. Що ж до розроблювальних, мабуть, говорити про них поки що передчасно. Це величезна корпоративна праця, яка заслуговує на повагу та розуміння.

Проте хочу підкреслити, що за багатьма параметрами останні політичні події в Україні підняли на вищий рівень «інвестиційні акції» України. Діловий світ чутливий до таких внутрішньодержавних змін, і нині відкриваються великі інвестиційні можливості для багатьох вітчизняних компаній та для України в цілому. Та, з іншого боку, отриманий кредит довіри в міжнародних фінансових інститутів не можна не виправдовувати, це може завдати шкоди економіці держави. Тому я й говорю про політичну волю нової української влади в цьому контексті.

Сьогодні у вітчизняних компаній складаються дуже серйозні та, сподіваюся, довгострокові відносини з багатьма іноземними банками та інститутами, для яких наші масштабні проекти вигідні (адже не «через любов до справи» вони з нами співпрацюють). Відповідно, що стабільніше працюватиме влада, то ефективнішою буде зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних компаній, отже, і всієї держави. Адже, скажімо, у проекти «Нафтогазу» залучені десятки українських компаній, заводів, сотні фахівців різноманітних галузей. Словом, це вигідно як для економіки, так і для соціальної стабільності держави.

Що ж до проекту «Україна—ОАЕ», то найважливіше, на мій погляд, полягає в тому, що на сьогодні Україна прийшла на Арабський Схід. Причому ми стали першими в цій країні — і це багато що визначає на майбутнє: Україна бере участь у проектах, які є загальнонаціональними для ОАЕ. Пам’ятаєте: «Восток — дело тонкое»? Тому неважко здогадатися, яка відповідальність лягає на нас і, з іншого боку, яким максимальним ступенем підтримки користуються економічні ініціативи «Нафтогазу України». Напевно, зайве пояснювати, що влада ОАЕ очікує відповідної підтримки й від уряду, і від Президента України.

Наприклад, перший проект, щодо якого ми вже підписали угоду про розподіл продукції в еміраті Ель-Фуджайра, віднесений за статусом до загальнонаціональних, оскільки він є основним для розвитку цього емірату, визначеного керівництвом ОАЕ як найбільш перспективний та промисловий, котрий щороку приростатиме економічним капіталом. Безумовно, проект цей довгостроковий і дуже багатообіцяючий. Параметри його нітрохи не гірше від параметрів проекту в Калмикії, якщо не кращі. Поки що ми окремо розглядаємо сухопутні та морські блоки. Як відомо, розробка останніх більш трудомістка й дорога — але в перспективі при здійсненні нами так званого комерційного відкриття це буде справжній переворот у диспозиції арабського нафтогазового ринку. Я маю на увазі розстановку сил у регіоні: ОАЕ, Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, який поки що дочасно почив у бозі.

— А що ж до Ірану — ви не боїтеся, що його може очікувати доля Іраку?

— Взагалі це тема для окремої розмови. Потрібно розуміти роль Ірану в цьому регіоні. Сьогодні ця країна відкрилася для зовнішнього світу, і вона ще має розпорядитися своїми неабиякими природними ресурсами. Перспективи там величезні. Можу сказати, що вже йшлося про такі великі міжнародні інвестиційні проекти ОАЕ з Іраном, як будівництво трубопроводів, НПЗ, а також про багато іншого. Проекти ці дуже прибуткові й довгострокові, але, повторю, їм потрібен державний патронат з боку України. При цьому прошу не скидати з рахунків, що напрацьовані «Нафтогазом України» проекти цікавлять, і дуже агресивно, представників країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які активно розвиваються, наприклад, компанії Китаю. Більш того, можу сказати, що в багатьох випадках представники китайських компаній буквально готові були підхопити естафету з наших рук. Тому вже найближчим часом «Нафтогаз України» планує відкрити своє представництво в Ірані, щоб мати можливість на місці контролювати ситуацію.

— Не в меншому ступені логічно було б мати свого представника в Європі.

— Звичайно, уже хоча б тому, що в Парижі, Лондоні та Відні сьогодні вирішуються найважливіші для світової нафтогазової галузі завдання. І ці аспекти не можна недооцінювати. Зрештою, це недалекоглядно, коли йдеться про енергетичну й узагалі економічну безпеку держави.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво