Коли немає аргументів, починається «чорний піар»

Суперечки про те, є рейдерство чи його немає, набувають останнім часом характеру теоретичної або юридичної полеміки. Ми ж сьогодні розмовляємо з людиною, чий бізнес опинився в самісінькій гущавині подій і був підданий «недружньому» перерозподілу. Це Мстислав СКОРОБОГАТОВ, власник ТОВ «Даско», котре, в свою чергу, контролює (вірніше, контролювало до останнього часу) по 50% компаній — співвласників готелю «Русь», торгових центрів «Метроград» і «Метрополіс».

— Мстиславе Петровичу, рейдерська атака була насправді чи ми спостерігаємо суто корпоративний конфлікт між засновниками компаній «Метроград», «Метрополіс» і «Русь Інтернешнл»?

— Розмежувати поняття рейдерської атаки і «простого» корпоративного конфлікту, на мій погляд, досить складно. Це нагадує розмірковування про те, що, мовляв, згвалтування не було — був секс. Але секс із застосуванням сили — це і є згвалтування. А корпоративний конфлікт із застосуванням сили — це і є захоплення, або на американський манер — рейдерство.

Судіть самі: 24 листопада на підставі рішень двох районних судів Харківської та Луганської областей («ДТ» про це писало) судові виконавці та представники силових структур приводять у готель «Русь» хлопців спортивного вигляду, ті аврально проводять збори засновників без участі половини голосів, змушують директорів підписати накази про зміну менеджменту, чинять психологічний тиск на працівників. Кілька десятків свідків готові дати свідчення в суді, якщо він відбудеться, про події, які відбувалися в «Русі». Є відеоматеріали, що зняли захоплення. Тому, на мій погляд, хоч би які терміни ми зараз використовували для оцінки того, що сталося, той факт, що рейдерство — це бізнес без правил, залишиться непорушним.

— Українські та російські інтернет-портали недавно писали, що під час рейдерських атак на готель «Мир» ви виступали посередником між Ігорем Коломойським і російськими власниками готелю.

— Не було такого. По-перше, я особисто не знайомий із Ігорем Коломойським. По-друге, пан Коломойський — досить вагома постать, щоб вирішувати свої проблеми без будь-чийого посередництва.

— Останніми днями активно поширюється «під копірку» ваша негативна біографія. Розкажіть про себе реальні факти.

— Народився 1968 року. Закінчив 1991-го з червоним дипломом Московський фізико-технічний інститут, спеціалізація «фізика твердого тіла», і повернувся в Україну — «голосувати за незалежність». Далі — аспірантура, підробляв приватними уроками. Але грошей катастрофічно бракувало, тому на третьому році залишив аспірантуру і найнявся на роботу в бізнес-структуру перекладачем. Потім став менеджером, доріс до комерційного директора.

Компанія займалася побутовою технікою, але 1995 року цей напрям став для неї непрофільним. І тоді я був представлений Балраму Чаїнраю, котрий на той час був одним із найбільших постачальників побутової техніки до країн пострадянського простору. І він надав мені товарний кредит для «самостійного плавання». Ви знаєте, що таке кредит — це довіра, і до сьогодні я її намагався виправдувати.

— Як розподілено активи між засновниками в спільному бізнесі?

— Порівну. До останнього часу я вів весь свій бізнес із єдиним партнером — це Балрам Чаїнрай. Ще раз підкреслю — я був абсолютно чесний із ним. Подумайте: якби я збирався обдурити Балю, то міг би потихеньку розмити власність і потім поставити його перед фактом. Але я два роки тому чесно запропонував викупити його частку з цілком об’єктивних причин: у Балю бізнес у різних країнах, і Україна — тільки одна з них. Його влаштовували досягнуті тут масштаби, а я вважав, що їх необхідно розширювати далі.

Ось тут і почалися наші розбіжності. У моєму уявленні партнерство передбачає взаємну домовленість. А тут у травні 2005 року, на моє здивування, у нашому бізнесі з’явилися, як кажуть юристи, треті особи, котрі претендували на партнерські відносини зі мною.

— Які особи? Ви маєте на увазі колишнього члена Ради Федерації РФ Олександра Карпова і депутата Держдуми від «Единой России» Зелімхана Муцоєва? Про їхній інтерес до вашого бізнесу досить активно писала російська преса.

— Так, значна частина написаного, судячи з усього, відповідає дійсності, хоча й не очевидно. Я тільки зрозумів, що частину своєї частки Чаїнрай продав російським бізнесменам. Але документів, які підтверджують факт передачі прав, я досі не бачив. До речі, чинне законодавство забороняє передачу чи продаж частки в ТОВ третім особам без узгодження з іншими партнерами.

— Вам погрожували? Якщо так, то хто?

— Ні, пан Муцоєв не погрожував, завжди був чемний і казав про наше партнерство з властивою для політиків коректністю й абстрактністю. А от Карпов, колишній заступник Зелімхана по Першоуральському новотрубному заводу і, як потім з’ясувалося, на той час уже й колишній депутат, був жорсткішим. І на нашій третій зустрічі, у Західінкомбанку, він докладно мені розповідав про те, що зі мною станеться. Як з’ясувалося, він не обманював.

Я знав братів Муцоєвих — Зелімхана й Амірхана — раніше. Починали вони так само, як і я, з електроніки, Балю був і моїм постачальником, і постачальником Амірхана. Більше того, у певні моменти життя Амірхан був моїм постачальником. Я завжди відчував повагу до сім’ї Муцоєвих: те, чого вони домоглися в житті, справді заслуговує на повагу. Але їхнє «партнерство» для мене стало несподіванкою.

— Як ви прокоментуєте висунуті на вашу адресу обвинувачення в зв’язках із злочинним світом, зокрема із кримінальним авторитетом на прізвисько Вольдемар, який став одним із керівників рейдерської атаки проти вас?

— Вадима Великодного (про якого, як я розумію, йдеться) я ніколи не сприймав як кримінального елемента. Ми планували з Балю відкрити казино в «Русі», у нас була проблема менеджменту, і Вадим дійсно запропонував взяти організацію менеджменту на себе. Ви розумієте, що не кожен наважиться піти топ-менеджером у великий ігровий бізнес.

Коли з’явилася ця людина, звісно, виникли запитання, але поінформовані джерела в правоохоронних органах підтвердили, що зі своїм кримінальним минулим він покінчив. Інакше кажучи, у мене не було підстав не довіряти йому. І за цю довірливість я поплатився в період атаки на «Русь».

— А як же звинувачення у викраденні людини, що прозвучало 30 листопада зі шпальт однієї з центральних газет?

— Ну, по-перше, матеріал було дано в рекламній рубриці, тобто був не редакційним, і газета вже принесла вибачення. Ви ж розумієте, що коли немає аргументів, починається «чорний піар». А по-друге, Андрій Осадчий, «викрадення» якого мені намагалися приписати, живий-здоровий і, наскільки мені відомо, зустрічався з представниками правоохоронних органів, повідомив їм, що він не викрадений, а також дав інформацію щодо подій 24 листопада в готелі «Русь»

— Як, на вашу думку, розвиватимуться подальші події навколо ваших активів?

— Те, що зараз відбувається, шкодить бізнесу і зменшує шанси на мирне врегулювання. Вже почалися втрати не лише техніки, а й «живої сили». Люди звільняються, люди бояться, їх змушують незаконно діяти. Це методи, використовувані рейдерами або, якщо завгодно, іншою стороною, хоча, відверто, я їх вважаю загарбниками. Людям розсилають від мого імені посилання на сайти, де мене ж і обвинувачують у чому тільки можливо. І я вже побоююся, що виникне спокуса перейти від методів пропаганди Геббельса до кадрових методів Сталіна: «Немає людини — немає проблеми». Це сьогодні дуже типово для українського бізнесу. Втім, поки, я вважаю, ситуація, ще не стала некерованою і неконтрольованою. Але вона вибухонебезпечна.