Кого захищає суд? Про спори клієнтів із страховими компаніями - Економіка - dt.ua

Кого захищає суд? Про спори клієнтів із страховими компаніями

12 червня, 2009, 13:48 Роздрукувати Випуск №21, 12 червня-19 червня

У попередніх публікаціях у «ДТ» автор показав, як для досягнення своїх цілей страховики активно використовують корупцію...

У попередніх публікаціях у «ДТ» автор показав, як для досягнення своїх цілей страховики активно використовують корупцію. В лобіюванні їхніх інтересів відзначився парламент, прийнявши понад сорок обов’язкових видів страхування, чим на порядок «випередив» цивілізовані країни. Зокрема проголосував за закон про «автоцивілку», що змушує автовласників віддавати гроші страховикам по суті без жодних зобов’язань із їхнього боку. Держфінпослуг, який активно проштовхував цей закон, заплющує очі на шахрайство страховиків і практично нічого не робить для захисту інтересів їхніх клієнтів. Нарешті, президент України шляхом 20-разового підвищення штрафів за відсутність полісів «автоцивілки» вирішив підвищити безпеку руху на дорогах, що до страхування жодного стосунку не має.

Покажемо, що своєю увагою страхові компанії не оминули і суди.

Історія перша

Громадянин С. подав позов проти страхової компанії «Дженералі Гарант» і СТО «Колір-Авто», обвинувативши відповідачів у вимаганні 4856,08 грн. через фальсифікацію документів і примусове утримання авто позивача протягом двох років.

Розглядаючи позов про захист прав споживача страхових послуг, суддя Солом’янського райсуду м. Києва цілком проігнорував Закон «Про захист прав споживачів», хоча зобов’язаний був його використовувати відповідно до вимог постанови пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.96 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

Крім думки Верховного суду (ВС), служитель Феміди проігнорував також відповідні норми Конституції і Цивільного кодексу (ЦК), які регулюють цей спір. У результаті районний суддя, присвоївши собі функції Верховної Ради, скасував норму Конституції про непорушність права на приватну власність і визнав законними дії відповідачів із позбавлення позивача належного йому автомобіля.

Суддя визнав законними вимоги СТО «Колір-Авто» до позивача про оплату послуг з ремонту автомобіля, хоча між СТО і позивачем відсутні будь-які договірні стосунки. На жаль, рішення судді Ю.Мягкохода «проштампували» в Апеляційному суді
м. Києва.

Історія друга

Громадяниин А. звернувся з позовом проти страхової компанії «ЕККО», в якому, обвинувативши її в шахрайстві, зажадав визнати договір страхування недійсним і повернути сплачений ним страховий внесок у сумі 8334,84 грн.

Як відомо, у нашій країні бізнес часто «дахують» відповідні держструктури. Причому що брудніший або масштабніший бізнес, то потужніша структура використовується.

Зі страховою компанією «ЕККО» теж не все просто: за заявою одного з її співробітників, наведеною в статті «Полис с большой фигой в кармане» (газета «Дело» від 22.02.07 р.), до діяльності цієї компанії причетна Генеральна прокуратура, яка нібито допомагає їй у вирішенні проблем. Чи це справді так, ніхто не знає. Проте наведені нижче факти дають серйозні підстави для сумнівів.

Справа розглядалася в Дніпровському районному суді м. Києва. При розгляді позову про захист прав споживача страхових послуг суддя цілком проігнорував Закон «Про захист прав споживачів», показавши цим, що постанова ВР про обов’язковість його використання не має для районного судді ніякого значення, як і приблизно півтора десятка статей ЦК разом із законом «Про страхування», які також регулюють цей спір.

Правове свавілля продовжилося тим, що з дванадцяти позовних вимог суддя «не побачив» жодної і виніс загальне рішення, відмовивши в позові в цілому. Цим він порушив вимоги процесуального законодавства про розгляд кожної позовної вимоги окремо.

Суддя цілком проігнорував 18 доказів, наданих позивачем, порушивши ті ж таки вимоги процесуального законодавства. У суді було опитано трьох свідків, проте і їхні свідчення також проігноровано без жодних пояснень.

Проігнорував суддя і думку
Бердянсь­кого між­район­ного суду Запорізької області (яким позовні вимоги були задоволені) за аналогічним позовом проти цієї самої страхової компанії, чим порушив вимогу Закону «Про судоустрій України» про однакове застосування законодавства.

Відмовивши в задоволенні позову, суддя таким чином визнав наявність укладеного між позивачем і відповідачем договору, що суперечить фактичним обставинам: договір не підписаний позивачем і досі, а пропозицію його підписати позивач отримав від відповідача тільки через чотири роки після дати гаданого укладення договору.

Відмовою в задоволенні позову демонстрація суддівського свавілля не закінчилася: апеляційна скарга на рішення судді всупереч вимогам процесуального законодавства не передана ним в апеляційний суд і через два місяці після її подання (хоча, можливо, рапорти в Генеральну прокуратуру і подавалися, хто знає?!).

Подібні скарги неодноразово подавалися голові районного суду, проте він обмежився відписками.

Історія третя

Керівник страхової компанії «Дженералі Гарант» подав позов проти Асоціації страхувальників України (захищає права клієнтів страхових компаній) про захист честі, гідності та ділової репутації, нібито порушених недостовірними публікаціями.

Справа розглядалася в Голосіївському районному суді м. Києва. Усупереч вимогам процесуального законодавства суддя прийняв до розгляду позов, який містив лише голослівні твердження про винуватість відповідача без конкретизації: яку саме інформацію з оскаржуваних публікацій позивач вважає недостовірною, у чому ця недостовірність полягає, яка саме недостовірна інформація зачіпає інтереси позивача, у чому це виявляється і якими доказами підтверджується.

Розглядаючи позов про порушення прав унаслідок поширення нібито недостовірної інформації, суддя цілком проігнорував Закон «Про інформацію» і його норми, які звільняють авторів публікацій від відповідальності. Далі суддя «не звернув уваги» на те, що позовна заява не містила даних про час появи оскаржуваних публікацій, хоча законодавство встановлює річний строк давності для таких позовів.

Суддя також проігнорував відсутність у позовній заяві доказів наявності факту та завершеності процесу завдання шкоди позивачеві, без яких розгляд даного позову втрачає будь-кий зміст — не можна захищати від того, чого немає.

У бажанні обвинуватити відповідача суддя випередив навіть позивача, котрий у позовній заяві лише стверджував гіпотетичну можливість, а не факт завдання шкоди оскаржуваними публікаціями. Він визнав недостовірними і зобов’язав відповідача спростувати дані з оскаржуваних публікацій, проте не зазначив, які саме факти він вважає недостовірними, чим саме вони порушують права позивача, в чому це виявляється і якими доказами підтверджується.

Вершитель правосуддя «не помітив» навіть відсутності прізвища позивача в оскаржуваних ним публікаціях, що геть позбавляє останнього права на судовий захист.

На тлі викладеного вже дрібницею видається те, що суддя зобов’язав відповідача спростувати ненадрукований матеріал і визнав недостовірною іншу публікацію, засновану на офіційних даних Держфінпослуг, що законом кваліфікується як достовірна інформація.

Нарешті суддя цілком проігнорував докази, надані відповідачем. Природним фіналом такого суддівства стало повне задоволення позову керівника страхової компанії. Згодом рішення судді було скасоване апеляційним судом, хоча справедливість в українських судах торжествує нечасто.

Ворон ворону

В описаних випадках судді порушили практично всі мислимі вимоги Конституції (12 вимог), Процесуального кодексу (17 вимог), Закону «Про державну службу» (10 вимог, у тому числі Присяга державного службовця) і Закону «Про статус суддів» (чотири вимоги, у тому числі Присяга судді).

Значна кількість порушень не дає змоги проілюструвати їх тут відповідними нормами цивільного законодавства. Обмежимося лише посиланням на те, що зазначені порушення мають ознаки суспільно небезпечних дій, передбачених складом
ст. 375 Кримінального кодексу «Винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови».

Як же реагують на такі порушення наглядові судові інстанції? Шляхом депутатського запиту скарги на дії суддів були направлені у Вищу раду юстиції, Раду суддів України, Вищу кваліфікаційну комісію суддів, Раду суддів Києва та Мін’юст. Із зазначених організацій отримано відписки або скарги було передано в інші організації. Після багатомісячних очікувань на жодну зі скарг не отримано відповіді по суті.

Чи варто дивуватися, що за результатами дослідження ООН українським страховим компаніям довіряють менше, ніж міліції, прокуратурі і судам (подробиці на www.insurhelp.org.ua )?

Українським суддям пощастило більше: у наш час у нашій країні покарання судді обмежується тільки презирством з боку 47 млн. співгромадян. А от після Французької революції на гільйотину першими відправили саме їхніх колег.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво