Кліматичні переговори: говорити варто про прагнення, а не про очікування

Поділитися
Завершується перший тиждень Сімнадцятої сесії Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Сьомої зустрічі сторін Кіотського протоколу.

Завершується перший тиждень Сімнадцятої сесії Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Сьомої зустрічі сторін Кіотського протоколу (COP17/СMP17). Наступного тижня розпочнуться переговори Сегмента високого рівня. Делегації більш як 190 країн світу зібралися в Дурбані (Південно-Африканська Респуб­ліка) для прийняття політичного рішення про глобальне скорочення викидів парникових газів після 2012 року, коли закінчиться дія Кіотського протоколу (КП). Мета- зберегти зростання середньої глобальної температури до двох градусів за Цельсієм.

Варіантів у переговорників, по суті, три. Перший - подовжити дію Кіотського протоколу (з виправленнями або без них). Другий - запропонувати та узгодити з усіма країнами світу та передусім з основними емітерами (країнами, які викидають найбільшу кількість СО2 та інших парникових газів) принципово нову угоду, яка набуде чинності після 2012 року. І, нарешті, третій варіант - знову перенести прийняття рішення на невизначений термін. У двох останніх випадках учасникам переговорів доведеться залагодити питання «перехідного періоду», поки нова угода не буде ратифікована всіма країнами-учасниками та не набуде чинності.

Майбутнє кліматичного режиму: позиції сторін

Переговірний процес щодо майбутнього кліматичного режиму триває не перший рік. Після песимістичних настроїв у Копенга­гені-2009 певний оптимізм вселила торішня конференція в Канкуні: в угодах зафіксовано пропозиції сторін щодо підходів до скорочення викидів парникових газів.

Водночас і в Канкунській резолюції, і експертами-кліматологами визнається, що цього не достатньо для обмеження глобального потепління двома градусами. Дослідники з організації Climate Action Tracker підрахували, що за заявленого скорочення викидів атмосфера Землі біля поверхні нагріється на 3,2 оC.

Власне, на цій ноті й розпочалися переговори в Дурбані. «Пара­соль­кова» група (Umbrella Group), до якої входить і Україна, заявила про те, що після завершення першого етапу дії Кіотського протоколу зобов’язання з обмеження викидів парникових газів має взяти якомога більша кількість країн - на викиди не менш як 80% від загальних викидів парникових газів.

На сьогодні зобов’язання зі скорочення викидів взяли на себе тільки країни з Додатка В до Кіотського протоколу, а це всього 17%. До 2020 року ця цифра скоротиться до 13%. Для розв’язання кліматичних проблем цього явно недостатньо.

Позицію Umbrella Group частково поділяє Євросоюз. Напере­додні переговорів Конні Хедегард, єврокомісар із питань клімату, заявила, що ЄС цілком підтримує Кіотський протокол.

Більше того, законодавство Європейського Союзу базується на принципах Кіотського протоколу, які лягли в основу відповідних Директив ЄС. Євросоюз уже взяв на себе найбільш амбіційні зобов’язання у світі (скоротити викиди парникових газів до 2050 року на 80%), оформив їх законодавчо та зобов’язання виконує.

Однак, зазначає пані Хедегард, в основі КП лежить чітке розмежування між розвиненими країнами, та такими, що розвиваються. Перші взяли на себе зобов’язання, другі - ні. Але за останні десятиліття структура світової економіки змінилася, і, відповідно, змінилися і викиди, і можливості з їх скорочення країнами, що розвиваються. Водночас при енергоефективній економіці розвинених країн подальші скорочення викидів будуть дедалі дорожчими.

Серед решти ключових гравців згоди немає. Так, Росія, Японія та Канада переконані, що необхідна кардинально нова угода, і цим документом слід займатися передусім. Китай, Індія та інші країни, що розвиваються, кажуть про пролонгацію Кіотського протоколу, бо на них зобов’язання з обмеження викидів у цьому документі не покладені.

При цьому найбідніші країни наполягають на невідкладному прийнятті всіма розвиненими країнами амбіційних зобов’язань, а для решти учасників процесу пропонується сформувати справедливу диференційовану відповідальність із взяття зобов’язань.

Формулювання тверде, але схоластичне - можливих принципів, не кажучи вже про формули розподілу відповідальності, поки що не обговорюють.

США кажуть поки що тільки про створення прозорої міжнародної системи моніторингу, звітності та верифікації (MRV), включаючи цільове витрачання міжнародної допомоги. У Кіотському протоколі, як відомо, США участі не беруть, тому від дискусій про другий період його дії утримуються.

Розвинені країни (за винятком країн ЄС) поки що відмовляються брати на себе зобов’язан­ня, мотивуючи свою позицію тим, що в пріоритеті в них національні економіки. Це легко зрозуміти - ще не всі відійшли від світової фінансової кризи 2008 року та перебувають під дамоклевим мечем другої її хвилі.

Європі простіше - у неї при відсутності власних вугілля та газу економічна стратегія й національні пріоритети вже орієнтовані на низьковуглецевий розвиток.

Ще одне протиріччя лежить у фінансовій площині. А саме - доля Зеленого кліматичного фонду, Механізму передачі технологій та Адаптаційної структури для координації міжнародного співробітництва в сфері допомоги країнам, що розвиваються, з питань захисту від наслідків зміни клімату.

Технологічний та Адаптацій­ний комітети мають розпочати свою діяльність у 2012 році. Але тут проблемним моментом знову є небажання «країн, які умовно розвиваються», - Китаю, Індії та подібних - переглядати свій статус і брати участь у фінансуванні фонду.

У свою чергу, США та Європа теж не готові наодинці інвестувати у вирішення кліматичних проблем у країнах Африки та малих острівних державах.

Зазначимо, втім, що Євросоюз і США з радикальними заявами щодо фінансування глобальних фондів поки що не виступали. Хіба що Сполучені Штати заявили напередодні конференції, що брати участь у кліматичних фондах повинні не тільки держави, а й бізнес.

Україна: з продавця квот на викиди - на їх покупця?

Україна хоча й перебуває у Додатку 1 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, але має статус країни з перехідною економікою. Зобов’язання щодо скорочення викидів для нас необтяжливі, та й про фінансування кліматичних фондів поки що не йдеться.

У позиції розвинених країн і тих, що розвиваються, - двох полюсів переговорів - є одна подібність: «зобов’язання щодо скорочення викидів, а також щодо вимірів, звітності і верифікації мають бути жорсткими та поширюватися на всіх емітерів, а не тільки на країни з Додатка 1». Тобто Україна з продавця квот на викиди парникових газів може одномоментно перетворитися на покупця.

Щоправда, у цьому разі Україну захищає особливий статус країни з перехідною економікою. Тут, як повідомила в інтерв’ю DT.UA директор Фонду цільових екологічних інвестицій Марина Березницька, яка увійшла до складу української делегації на глобальних переговорах, є позитивний сигнал. Україна, Росія, Білорусь і Казахстан виступили зі спільною заявою від імені країн з перехідною економікою. У ній ідеться про те, що країни з перехідною економікою потребують доступу до технологій, підвищення потенціалу і фінансових ресурсів для підтримання дій зі скорочення викидів та адаптації до зміни клімату на місцевому, національному, регіональному рівнях.

«Це дасть можливість нашим країнам рухатися до формування низьковуглецевих економік темпами, яких на сьогодні від нас вимагає наука та очікує міжнародне співтовариство», - сказано в заяві. Марина Березницька зазначає, що попередньо рішення про статус країн із перехідною економікою розглядалося на Канкунських переговорах. За її словами, «якщо підбивати проміжні підсумки, сьогодні завдання української делегації полягає в тому, щоб особливий статус країн із перехідною економікою для нової угоди було зафіксовано у рішенні Конференції сторін. І, зрозуміло, було б закріплено за Україною».

З такою позицією погоджується експерт із питань зміни клімату Ірина Трофимова, яка неодноразово брала участь у глобальних кліматичних переговорах. Вона вважає, що сам факт виступу з такою заявою є проривом у спільній діяльності країн з перехідною економікою, які не готові ні фінансово, ні технологічно виконувати амбіційні зобов’язання зі скорочення викидів і вживати адекватні дії щодо адаптації.

Редакція DT.UA попросила Марину Березницьку, яка перебуває в Дурбані, Ірину Трофимову та Івана Варгу, першого заступника голови Держагентства екологічних інвестицій України, який курирує питання зміни клімату та адаптації до неї, поділитися з читачами своїми очікуваннями від глобальних кліматичних переговорів.

І.Трофимова. - Я відразу уточнила б, що у нас особливих очікувань не було від самого початку, з Канкуна нічого не змінилося: консенсусу між полюсами не помітно. Тому говорити слід про бажання, про прагнення України досягти якихось конкретних результатів. А не про очікування від конференції.

І.Варга. - Абсолютно погоджуюся з Іриною. І поясню, чому. Ми фактично перебуваємо на подібних позиціях з Євросоюзом, який займає збалансовану позицію. Але є нюанс. Як і ЄС, ми готові взяти на себе амбіційні зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів, але ми не готові до цього повною мірою ні з погляду законодавчої бази, ні з економічної, ні з погляду енергетичної безпеки - наша енергетика сьогодні орієнтована на вугілля вітчизняного видобутку, що суперечить низьковуглецевому шляху розвитку економіки. Тому ми маємо всі підстави розраховувати на особливий статус - країни з перехідною економікою і одержати як компенсацію доступ до фондів, фінансових і технологічних.

- Основна претензія країн, які розвиваються, до розвинених полягає в тому, що останні заради свого економічного зростання вели бездумну антропогенну діяльність, внаслідок чого перші нині потерпають від зміни клімату: спеки, повені, стихійні природні явища знищують урожаї в Африці, відбувається затоплення острівних держав. Тепер розвинені країни повинні компенсувати, так би мовити, кліматичний збиток. Але України це не стосується - зміни клімату її особливо не торкнулися.

І.Варга. - Так, але Україна не належить до розвинених країн. Більш того, її становлення як незалежної держави в 90-х дуже дорого коштувало для кожного громадянина. Ми фактично з нуля вибудовували власну економіку, реалії якої на сьогодні далекі від можливостей. Відкіт економіки вже відбувся - економіка України почала відновлюватися тільки на початку 2000-х. Чому ми повинні платити двічі?

- Іване Івановичу, як нам відомо, наступного тижня ви збираєтеся в Дурбан, щоб узяти участь у Сегменті високого рівня. З чим їдете, окрім озвученої позиції про особливий статус?

І. Варга. - По-перше, ми їдемо з готовністю обмежити свої викиди парникових газів на 20%. По-друге, ми готові підвищити свої зобов’язання, якщо одержимо доступ до фондів і буде збережено механізми, відпрацьовані в рамках Кіотського протоколу. І, по-третє, ми хотіли б, щоб на час підготовки нової угоди - а це, як ми розуміємо, три-чотири роки - було пролонговано перший етап Кіотського протоколу. Процес скорочення викидів парникових газів інерційний. В Україні його вже запустили. І нам потрібні відпрацьовані механізми на перехідний період.

- Ірино, як ви вважаєте, чи варто українській делегації сподіватися на успіх?

І.Трофимова. - Надія завжди є, якщо є бажання. Ми б дуже хотіли, щоб інтереси України було враховано і в питаннях доступу до фінансових інструментів для забезпечення низьковуглецевого розвитку, і в питаннях адаптації до зміни клімату. Ми готові виконувати зобов’язання, якщо працюватимуть механізми і стимули.

- Якщо фонди - це стимул для держави, то проекти спільного здійснення - стимул для бізнесу. А основні джерела викидів у нас якраз у приватних руках. Марино, ви були присутні в рамках Конферен­ції сторін на заходах Наглядо­вого комітету зі спільного здійснення. Які перспективи у цього механізму і яка позиція самого комітету?

М.Березницька. - Комітет озвучив свої підходи. Це відмова від національної процедури верифікації проектів, тобто перехід на єдиний уніфікований процес верифікації. Про відмову від проектів спільного здійснення поки що не йшлося, хоча окремі країни категорично проти цього механізму. Завдання комітету - знайти формулу випуску одиниць скорочення викидів для існуючих і нових проектів на перехідний період. І, зрозуміло, закріпити це все в рішеннях конференції.

Довідка DT.UA. Додаток I Рамкової конвенції ООН про зміну клімату - список країн, які взяли на себе кількісні зобов’язання щодо обмеження або скорочення викидів. До Додатку I входять члени Міжнародної економічної організації розвинених країн (OECD) і більшість країн Центральної та Східної Європи, у тому числі й Україна.

«Парасолькова» група - неформальна переговорна група, яка об’єднує ряд розвинених країн, що входять до Додатку I РКЗК ООН: Японію, США, Канаду, Австралію, Норвегію і Нову Зеландію, а також Україну, Росію і Казахстан. «Парасолькова» група намагається підштовхнути процес прийняття кількісних зобов’язань країнами, що розвиваються, не пов’язаними кількісними зобов’язаннями щодо Кіотського протоколу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі