Клаптикова інформатизація

Розмови про інформаційне суспільство, електронний уряд та інші постіндустріальні штучки відновлюються в Україні в періоди підготовки до різних міжнародних форумів і парламентських слухань. На тлі цих гарних слів відбувається формування Державного бюджету України на наступний рік, до якого, серед іншого, закладаються видатки державних структур на інформаційні технології. Проте чіткої державної політики формування інформаційних систем національного масштабу у нас як не було, так і немає. Гроші «на інформатизацію» витрачаються окремими відомствами, місцевими органами влади і державними компаніями на створення мало узгоджених одна з одною інформаційних систем, закупівлю комп’ютерної техніки тощо.

В існуючій атмосфері «відомчо-інформатизаційної роздробленості» наживаються чиновники і постачальники. А до прозорості й передбачуваності системи державного управління України — головної переваги, яку забезпечують системи електронного управління, — нам і досі, як до неба пішки.

Поверховий аналіз витрат на навколоінформатизаційні потреби, закладених у проекті Державного бюджету України на 2006 рік, виявляє безліч показових тенденцій. Зазначимо, що наведені нижче цифри взяті саме з проекту бюджету, і в остаточному варіанті можуть бути іншими. Але йдеться не про конкретний розподіл мільйонів, а саме про тенденції.

Одна з них — видатки, пов’язані з інформатизацією, фігурують у бюджетах далеко не всіх відомств. Наприклад, Верховний суд і судова система, Генпрокуратура, Мінпаливенерго, МЗС, не кажучи вже про Мінкульт, Міністерство охорони здоров’я та інших, вочевидь гроші на свою інформатизацію витрачати не збираються. Однак це зовсім не означає, що ці поважні установи не будуть закуповувати комп’ютери, прокладати локальні мережі, оплачувати послуги інтернету і мобільні корпорації. Просто ці витрати «зариті» у бюджетні статті з іншими назвами. Наприклад, якісь «прикладні науково-технічні розробки» або «забезпечення діяльності апарату».

Але подібні статті є в бюджетах усіх відомств. Виходить, ті інформатизаційні витрати, котрі у бюджетах інших відомств вже «забиті», — це лише верхівки айсбергів.

Точно сказати, скільки система державного управління збирається наступного року витратити на інтернет, мобільний зв’язок, закупівлю комп’ютерів і прокладання локальних мереж, неможливо. А витрати ці будуть. Проводитимуться тендери (про тендери у сфері інформатизації — окрема розмова), на них переможуть конкретні постачальники товарів і послуг... Про систему «відкотів», яка неминуче розцвітає в умовах такої непрозорості, можна не згадувати.

Дві цікаві деталі, пов’язані з «інформатизаційно-просунутими» відомствами. Тими, котрі у своїх бюджетах закладають видатки на створення різноманітних «інформаційно-аналітичних систем», що є певним кроком до систем електронного управління. Йдеться про Верховну Раду, Кабмін, секретаріат президента, Мінекономіки, Мінфін, МВС, Міноборони, Мінпраці, Держкомстат та інших.

По-перше, кожне з них називає свої системи по-своєму. «Автоматизована інформаційно-аналітична система органів законодавчої влади» Верховної Ради, «автоматизована система інформаційно-аналітичного забезпечення» секретаріату, «інформаційно-телекомунікаційна система органів виконавчої влади» Кабміну, «інформаційна база для прийняття рішень» Мінекономіки і т.д. Нічого, звичайно, страшного, адже в кожного відомства своя специфіка роботи... Але це ще раз свідчить про те, що єдиних державних стандартів щодо мети і завдань таких систем немає. І Кабмін, приміром, не зможе створити єдину систему доступу до інформації окремих міністерств і відомств у рамках передбачених тією ж бюджетною статтею «розвитку й інтеграції інформаційних ресурсів і технологій органів державної влади». Втім, напевно, сьогодні це не настільки актуально.

По-друге, існує величезна різниця, іноді на кілька порядків, в обсягах фінансування, закладених різними відомствами на цілі інформатизації. Розпочнімо згори.

Верховна Рада на свою «інформаційно-аналітичну» систему передбачає витратити 14,1 млн. грн., Кабмін на свою «інформаційно-телекомунікаційну» — 2 млн., а секретаріат на свою «автоматизовану» — цілих 370 тис. грн. Нехай у секретаріаті апарат поки що найменший. Але той факт, що при порівнянних за складністю управлінських завданнях витрати на автоматизацію цих процесів у двох головних державних органів відрізняються на порядок, також свідчить про те, що єдиного розуміння, навіщо ця автоматизація необхідна державі, немає в Україні навіть на найвищому рівні.

Різниця ж у цифрах пояснюється скоріш за все лише ступенем активності і лобістських можливостей осіб, відповідальних за ці витрати у згаданих органах. Приклад — на «інформаційно-аналітичне забезпечення координаційної діяльності РНБО» за колишнього її глави, котрий мав певний досвід формування держбюджету, планувалося витратити 24,8 млн. грн., що вдвічі більше від аналогічних витрат ВР. Цікаво, наскільки буде урізано цю суму при новому керівнику РНБО?

До речі, єдине міністерство, яке передбачило в себе витрати на розвиток інфраструктури надання послуг через інтернет (у розмірі 1 млн. грн.), — Мінекономіки. Хоча деякі інші міністерства мають навіть більшу потребу у таких послугах. Наприклад, Держкомстат, чиї витрати на «створення і розвиток інтегрованої інформаційно-аналітичної системи держстатистики» заплановані усього в розмірі 1,8 млн. грн.

Ще одна тенденція — дублювання функцій інформаційних систем різних державних органів. Наприклад, МВС передбачає витратити на створення єдиної державної паспортної системи 35,8 млн. грн. (щоправда, у цю суму закладені й витрати на видачу документів громадянам). ЦВК — витратити 3,3 млн. грн. на створення єдиного державного реєстру виборців. Різноманітні форми обліку громадян передбачається реалізовувати і за допомогою інших систем — збирання й обліку внесків на державне соцстрахування і накопичувальне пенсійне забезпечення Мінсоцпраці (0,65 млн. грн.), системи обліку перетину держкордону прикордонниками (19,5 млн. грн.) тощо.

З погляду оптимізації державного управління найбільш логічним буде створення єдиної системи обліку фізичних осіб. Котрим уже в її рамках присвоюватимуть атрибути «громадянин», «виборець», «платник податків», «власник» тощо. Проте, якби хтось висловив цю думку на державному рівні, відомчі фахівці його відразу б «порвали», довівши із рахівницею в руках, що єдина система в принципі неспроможна виконувати конкретні специфічні завдання, властиві кожному з цих відомств окремо, і що кожне з них має створювати свою систему, єдину і неповторну...

Усі фінансові відомства закладають досить високі на загальному тлі видатки на інформатизацію. На створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи фіскальних органів Мінфін хоче 50,2 млн. грн., Держказна на свою інформаналітику — 24,7 млн. грн., а Головне КРУ— всього 2,6 млн. грн. ДПАУ (відомство з загальним бюджетом 2,8 млрд. грн.) на створення своєї інформаційно-аналітичної системи планує витратити 49,6 млн. грн. Ще 60,4 млн. грн. (щоправда, усього 19,8 млн. із загального, решта — зі спецфонду) планується витратити на модернізацію податкової служби, що значною мірою перебачає закупівлю комп’ютерної і комунікаційної техніки. Інформаційно-аналітична система Рахункової палати ВР обійдеться країні у 2006 році в 2,6 млн. грн., а ДКЦПФР планує витратити 1,5 млн. грн. на створення системи моніторингу фондового ринку.

Ви ще не втомилися? Тоді продовжимо.

МВС планує витратити 1,3 млн. грн. на інформаційно-аналітичне забезпечення заходів, спрямованих на боротьбу з оргзлочинністю — експертну систему, що грунтується на базі засновників підприємств і публікаціях у пресі.

СБУ в особі Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації планує витратити 5,5 млн. грн. на захист інформаційних ресурсів держави, 2,8 млн. — на модернізацію державної системи урядового зв’язку і 1,2 млн. — на створення і функціонування Національної системи урядового зв’язку. Поточні витрати обох силових відомств на той-таки мобільний зв’язок (пригадаймо обіцянку Луценка придбати 30 тис. мобільних телефонів для дільничних і забезпечити їх пільгове підключення до операторів) приховані в статтях «на забезпечення діяльності». У військовому бюджеті країни, котрий становить 5,7 млрд. грн., закладено 30,4 млн. грн. (27,5 млн. у загальному і 2,9 млн. у спеціальному фондах) на забезпечення Збройних сил зв’язком і розвиток командних пунктів і автоматизованих систем управління.

У бюджеті Міністерства освіти і науки є сакраментальний пункт про комп’ютеризацію навчальних закладів усіх рівнів у розмірі 82,1 млн. грн. Теоретично цього вистачить на закупівлю 40 тис. комп’ютерів. Інша річ, що про проблеми комп’ютеризації шкіл можна писати окрему роботу: комп’ютерні класи нічого не значать без комп’ютерних навчальних програм, без підключення до інтернету, без досвідчених викладачів... У бюджеті цього міністерства є кілька пунктів, які стосуються удосконалення методичної бази, можливо, ці витрати заховані там?

А що робиться з бюджетами органів, котрі прямо відповідають за інформатизацію і зв’язок у країні, — Держдепартаменту зв’язку та інформатизації Мінтрансу і Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ)? Адже вони не тільки витрачають на свою (і чужу) інформатизацію, але й заробляють для держбюджету на ній. Особливо з огляду на те, що Мінтрансзв’язку очолив Віктор Бондар, який був куратором цього департаменту, а раніше — усієї інформатизації Кабміну?

Отже, Держзв’язку планує витратити на свою діяльність 80,4 млн. грн. (при загальних витратах міністерства в 494,8 млн. грн.), причому 47,5 млн. із загального фонду і 32,9 — зі спеціального фонду. При цьому на Національну програму інформатизації, як завжди, виділено 9 млн. грн. Планований бюджет НКРЗ — 25,2 млн. грн. (уся сума — із загального фонду).

НКРЗ 2006 року мала б принести у держбюджет 31,3 млн. грн. за видачу номерного ресурсу, 18 млн. — за видачу і переоформлення ліцензій на види діяльності в галузі телекомунікацій і аж 177,9 млн. — за видачу і переоформлення ліцензій на користування радіочастотним ресурсом. Таким чином, «рентабельність» комісії повинна становити близько 900%. Держзв’язку (разом із НКРЗ, ця стаття знаходиться у сфері контролю обох відомств) має заробити 42 млн. грн. на зборі за користування радіочастотним ресурсом.

На конверсію радіочастотного ресурсу передбачено лише 2,6 млн. грн. Нагадаємо, що, за більш ранніми даними Мінтрансзв’язку, програма конверсії РЧР оцінювалася в 240 млн. грн. за десять років, тобто передбачені кошти на порядок менші від необхідних.

І — ні в бюджеті Мінтрансзв’язку, ні в бюджеті Національного космічного агентства немає жодної копійки на так розрекламовану півроку тому побудову українського супутника зв’язку! До речі, видатки на експлуатацію супутникових систем зв’язку (тільки на оплату послуг закордонних супутників в Україні витрачається до 10 млн. дол. за рік) також ніде не помітні, тобто приховані. Хіба що у бюджеті Держкомтелерадіо передбачено суму 19,4 млн. грн. на розвиток супутникового мовлення...

Загалом, що маємо, те маємо. Ще раз слід зазначити: наведені вище цифри — не остаточна конфігурація витрат Української держави на високі технології. Вона може відчутно змінитися, зокрема у результаті призначення Віктора Бондаря на посаду міністра транспорту і зв’язку. У транспортних справах йому, можливо, й будуть потрібні консультанти, проте в галузі інформатизації досвід у нього і в його покровителів достатній.

До того ж цифра в держбюджеті не означає того, що саме таку суму буде витрачено. І навіть не через невиконання бюджету через якусь економічну кризу. Просто освоєння грошей держструктурами пов’язане з такою кількістю формальностей, тендерів, що коли проводити все це за всіма правилами, то від виділення фінансування до завершення закупівлі та інших робіт іноді минає більше бюджетного року.

Утім, тендери в галузі інформатизації і зв’язку — тема окремої великої розмови. І про Віктора Бондаря зокрема.