«Київміськнафтопродукт»: наступаємо на ті самі граблі…

Якщо 75% акціонерів хочуть змінити менеджмент підприємства, він іде. Це загальне правило діє в усьому світі. Припустити, що зворотне може бути визнане нормальним, складно. Втім, як виявилося, українська реальність — теж дуже непроста річ...

Акціонери ВАТ «Київміськ­нафтопродукт» повною мірою відчули це на собі. Цілком природне бажання власників контрольного пакета управляти підприємством вилилося в багаторічне судове протистояння з безліччю судів, зривом зборів акціонерів і відмовою виконувати їхні рішення, депутатськими рейдами і висновками прокуратури. Загалом, історія останніх трьох років (а конфлікт триває з 2005-го) вийшла ненудною. У грудні вона вийшла на новий рівень — міноритарії залучили до суперечки... Верховний суд.

18 грудня 2007 року Верхов­ний суд України розглянув дві судові справи за позовом міноритарного акціонера ВАТ «Київ­міськ­нафтопродукт» Євгена Фещенка, який володів менш як 0,001% акцій, і на підставі його звернення визнав недійсним рішення зборів акціонерів, за яке проголосували 75% власників компанії.

Точніше, формально ВСУ не задовольняв позову, а залишив без змін ухвалу судів першої інстанції, а також Київського апеляційного господарського суду на цю тему.

Благо, що рішень було багато: той же пан Фещенко раніше оскаржив збори того самого підприємства в два різні районні суди Києва — Солом’янський і Дніпровський. Той факт, що саме підприємство зареєстроване в іншому районі і справа має розглядатися в Деснянському районному суді, нікого не зацікавив.

Втім, Євген Владиславович Києвом не обмежився й звертався також до Бориспільського районного суду Київської області, плюс був учасником в аналогічних справах за позовами таких же міноритаріїв із приводу оскарження зборів акціонерів «Київміськнафтопродукту» у Вінниці, Макіївці, Шахтарському міськрайонному суді Донецької області. Як іронічно зазначив один із юристів ВАТ, «він позивався де завгодно, але тільки не за місцезнаходженням підприємства і не там, де це мало розглядатися відповідно до вимог законодавства».

Причина такої судової активності зрозуміла і навіть поважна: пан Фещенко — не просто міноритарний акціонер «Київміськнафтопродукту», а й член спостережної ради ВАТ. Причому ймовірність, що основні акціонери його знімуть у разі успішного проведення зборів, просто стовідсоткова. Нинішній менеджмент підприємства, от уже третій рік відбиваючись від своїх акціонерів, експерти звично вважають дружнім Андрію Деркачу, позиції котрого зараз явно похитнулися. Та й, маючи менш як чверть акцій, вічно сидіти на підприємстві не вдасться. Але втриматися хочеться якомога довше. От і точиться боротьба із допомогою численних судових позовів.

Ряд ухвал, генерованих Фе­мідою в результаті їхнього розгляду, просто дивовижні. Так, одна з них заборонила проводити загальні збори акціонерів «Київміськнафтопродукту» у будь-який час і в будь-якому місці України.

Інший суд заборонив колишнім членам правління передавати будь-кому печатки і штампи ВАТ. Можна подумати, вони рвалися їх здавати.

Схему, за якої рішення акціонерних зборів блокуються позовами міноритаріїв у районні суди, складно назвати новою для України. І дотепер саме Верховний суд із нею з тим чи іншим ступенем ефективності боровся.

Як зазначають юристи, у Верховного суду сформувалася чітка судова практика, відповідно до якої при розгляді справ, у рамках яких оскаржують збори акціонерів, суди мали передусім брати до уваги наявність кворуму на зборах акціонерів. Тобто чи були необхідні 60% голосів.

Верховний суд дуже часто займав позицію, відповідно до якої загальні збори акціонерів можна визнати недійсним лише в тому разі, якщо відсутність позивача могла істотно вплинути на ухвалені рішення. Більше того, неодноразово вказувалося на незаконність судової заборони проводити збори акціонерів, а відповідно, неможливість визнання зборів акціонерів недійсними у зв’язку з тим, що проводити такі збори акціонерів було заборонено за ухвалою суду.

Подібна практика стримувала рейдерські атаки на підприємства, коли акціонери, котрі володіють парою акцій, домагалися в судах загальної юрисдикції визнання зборів акціонерів недійсними, тим самим блокуючи роботу вищого органу підприємства.

Іронічність ситуації посилюється тим, що 16 серпня 2006 року, розглядаючи справу про оскарження зборів акціонерів саме «Київміськнафтопродукту», Верховний суд України зазначив, що у разі присутності на загальних зборах достатньої кількості акціонерів, які мали право приймати рішення відповідно до закону, «суду необхідно приймати рішення з урахуванням не лише інтересів окремих акціонерів, які не володіють значною кількістю акцій... а й з урахуванням волевиявлення більшості акціонерів товариства, які присутні на зборах і які проголосували за ухвалені на таких зборах рішення».

Здавалося б, вичерпно. Повторимося, на зборах «Київ­міськ­нафтопродукту» за зміну керівництва голосують акціонери, яким належать 75%. Але тепер раптом виявилося, що думка 0,001% значно важливіша.

Прецедент украй неприємний. Фактично, він знову створює підстави для прийняття подібних рішень судами нижчих інстанцій.

До чого може призвести така війна, показує досвід самого «Київміськнафтопродукту». Найбільша свого часу в столиці компанія з торгівлі нафтопродуктами втратила практично весь ринок, ставши його безумовним аутсайдером.

І це — при чудовому стартовому заділі. У власності компанії перебувала мережа з 37 автозаправних станцій у Києві й області, а також нафтобаза в Борисполі. Їхня ринкова вартість становила десятки мільйонів доларів. А от скільки активів залишилося на сьогодні, сказати важко: підприємство активно перетворюють на пустишку.

Поки акціонери проводили збори і пробивалися крізь нетрі української судової системи, посаджений на «Київ­міськнафтопродукті» менеджмент за смішними цінами розпродав практично все майно підприємства, включаючи нафтобазу й АЗС. При цьому на рахунки компанії гроші так і не надійшли, і воно безперервно накопичувало борги. Зокрема, з’явилася заборгованість за податками і зборами.

Більше того, кілька місяців торік «Київміськнафтопродукт» узагалі вважався... ліквідованим у процесі банкрутства. Принаймні саме таку інформацію з третіх рук отримали в червні 2007-го основні акціонери ВАТ.

Надихаюча новина, чи не так? Коли почали розбиратися, виявилося, що «банкрутство» відбувалося на основі сумнівних судових документів. Банкрутом підприємство було визнано на підставі ухвали Господарського суду, причому суддею, котрий раніше заборонив збори акціонерів.

Втім, коли власники звернулися до Господарського суду із вимогою надати інформацію щодо справи про банкрутство, їм повідомили: справи про банкрутство ВАТ «Київміськнафтопродукт» немає. І ніколи не було.

Все це добре, але щоб подолати липове банкрутство, знадобився протест прокуратури щодо незаконної ліквідації компанії і вимога відновити її реєстрацію.

У результаті «Київміськ­нафтопродукт» відновили в дер­жавному реєстрі, а законним керівником підприємства було визнано обраного переважною більшістю Олексія Плакасова. Але вже 20 вересня 2007 року державний реєстратор скасував реєстрацію змін у держреєстрі, пов’язаних зі змінами в статуті і внесенням Плакасова у ролі законного керівника. Що за фактом означало продовження такого ж «ефективного», як і раніше, управління.

Зайво казати, що ані найменшого доступу до фінансових документів основні акціонери й досі не мають. Хоча й тієї інформації, що просочується на поверхню, цілком вистачає, аби зрозуміти, що там відбувається.

Чекати, поки від підприємства залишиться один паркан, акціонери не мають наміру. Вони вже зверталися і до президента країни, і до керівництва МВС, і в Генпрокуратуру, у Верховний і Вищий господарський суди. Реакція була різною. Тепер узагалі виявилося: те, що відбувається, Верховному суду радше подобається.

Залишається хіба що сподіватися, що не всій судовій системі. Зрештою, якщо забракне українських судів, є ще й міжнародні. Математика — уперта, і коли хтось вважає, що 25% більше, аніж 75%, отже, його просто погано вчили в школі...