Казахстан: ерозія багатовекторності? - Економіка - dt.ua

Казахстан: ерозія багатовекторності?

21 листопада, 2008, 16:00 Роздрукувати Випуск №44, 21 листопада-28 листопада

За рік до головування Республіки Казахстан в Організації з безпеки й співробітництва в Європі в зовнішній політиці країни, схоже, відбуваються серйозні процеси, які можна назвати початком ерозії багатовекторності...

За рік до головування Республіки Казахстан в Організації з безпеки й співробітництва в Європі в зовнішній політиці країни, схоже, відбуваються серйозні процеси, які можна назвати початком ерозії багатовекторності.

Традиційно протягом усіх пострадянських років офіційні особи та наближені до них експерти трактували зовнішню політику Казахстану як багатовекторну, тобто рівнонаближену (чи рівновіддалену?) до всіх основних центрів сили, а саме: США, Росії, Китаю, ЄС. При цьому багатовекторність була досить гнучкою. Наприклад, у середині 1990-х із нею цілком спокійно сусідила теза про «стратегічне партнерство» США та Казахстану в Центральній Азії. Правда, це формулювання так і не було розшифроване, а згодом узагалі зникло з інформаційного простору.

Що ж до багатовекторності, то вона виражалася в такому: офіційні особи й експерти в публічних виступах усіляко намагалися не згадувати про домінування якоїсь однієї зовнішньої сили в тій чи іншій сфері відносин із Казахстаном. Найбільш яскраво це виявлялося в нафтогазовій тематиці. Наприклад, якщо на якомусь з численних форумів з цієї теми представник США говорив про те, який вигідний для Казахстану нафтопровід Баку—Джейхан або газопровід через Каспійське море, то його казахстанський візаві відразу зазначав: це так, але в нас є й пропозиції з китайської сторони, і з росіянами ми працюємо...

Інформаційна активність із будь-якої іншої сторони викликала таку ж реакцію, тільки з протилежним перелічуванням альтернативних варіантів. І хоч би що обговорювалося, лінія казахстанської поведінки була схожою. Загалом, типова тактика широко затребуваного об’єкта сватання. Головне, що ніколи, в жодному з контекстів не звучало згадування про когось із партнерів як про об’єктивно домінуючого в тій чи іншій сфері зовнішнього співробітництва. До цієї осені...

На черговій Казахстанській міжнародній нафтогазовій конференції (KIOGE), яка відбулася в жовтні цього року в Алмати, віце-міністр енергетики та мінеральних ресурсів Ляззат Кіїнов зробив низку коментарів, які дуже здивували спостерігачів. Наприклад, відповідаючи на запитання гостей з Великобританії про ставлення в Казахстані до ідеї транскаспійського газопроводу, який планується прокласти по дну Каспію з виходом на Баку, віце-міністр зауважив: «У нас є найпотужніша система Середня Азія — Центр, яка прокачує до 120 млрд. кубометрів газу, і цей транзит приносить нам чималі гроші. Якщо ми підемо на іншу газопровідну систему, то ця система буде незавантажена. Навіщо нам це?»

Логіка в словах віце-міністра, безумовно, є, але, повторимося, досі в аналогічних ситуаціях казахстанські офіційні особи такою риторикою не користувалися. Ідею прокласти підводний нафтопровід він теж відкинув: у районі азербайджанського узбережжя дно має складний рельєф, і в разі аварії й викиду нафти в акваторію моря може статися велика екологічна катастрофа. Начебто теж усе зрозуміло. Та досі єдиною людиною, котра публічно наводила такі аргументи в цій аудиторії, був екс-міністр енергетики Росії Віктор Калюжний. У ті роки учасники конференції від Казахстану про це мовчали.

Заступився пан Кіїнов за росіян і в дискусії про умови прокачування казахстанської нафти через систему російських нафтопроводів. Дискутуючи з одним із спікерів конференції, він наголосив, що жодних перешкод Москва Казахстану не чинить, усе виконується відповідно до чітко та заздалегідь обговорених умов. Навіть більш того: «Останнім часом російська сторона просить нас збільшувати обсяги прокачування нафти їх трубопровідною системою».

Інші питання й варіанти енергетичної взаємодії Казахстану з зовнішніми партнерами віце-міністр також коментував із погляду пріоритетності Росії. Достатньо звернутися до публікацій про більш ранні конференції KIOGE, щоб стала очевидною незвичність такої позиції казахстанського чиновника, котра виражається досить голосно. І навіть якщо вона відображає об’єктивні інтереси Казахстану, все одно незвично прямолінійна. Можливо, говорилося це з огляду на присутність у залі численної російської делегації?

Тезу про багатовекторність ще раз випробували на міцність уже наприкінці жовтня, на круглому столі «Перспективи партнерства Казахстану та України в нових геополітичних і геоекономічних умовах». Відбувся цей захід у Казахстанському інституті стратегічних досліджень (КІСД) за участі президента Нурсултана Назарбаєва в рамках Року України в Казахстані. Українські гості багато говорили про можливості в сфері міжнародного транзиту вуглеводнів та інших вантажів, які може дати співробітництво України й Казахстану. На що перший заступник директора КІСД Санат Кушкумбаєв відповів, що з приводу нафтопроводу Одеса—Броди переговорний процес триває не один рік і що, «звичайно, це питання може давати вигоду не тільки Україні й Казахстану, а й іншим країнам, зокрема і Росії».

А відомий казахстанський політолог Мурат Лаумулін заявив, що коли Україна прагне максимальної інтеграції з Європою, то в Казахстані, «попри прийняття багато в чому декларативної концепції «Шлях у Європу», розуміють, що цей шлях дуже тривалий і взагалі навряд чи колись буде подоланий». А в перспективах розвитку відносин України й Казахстану найголовніше — чинник «третього відсутнього»: хоч би які плани ми будували, про які б комунікаційні, транспортні проекти говорили, без Росії в нас нічого не вийде.

Навіть казахстанські спостерігачі зазначили, що висловлені офіційними експертами цієї країни позиції й оцінки були «трохи прямолінійними». Очевидно, здивування Надзвичайного й Повноважного Посла України в Казахстані Миколи Селівона було таким сильним, що в нього вирвалася така фраза: «Поясніть, яке ж місце в зовнішній політиці у вас відводять таким країнам, як Україна, Білорусь?»

Така прямолінійність — знову ж не в традиційному стилі багатовекторності, що поширювалась на всі ситуації та проекти, у центрі яких хоча б гіпотетично міг бути присутнім Казахстан.

Наведені два приклади з виступів казахстанських офіційних осіб — не єдині, а лише найбільш яскраві прецеденти «хвилеподібних» відхилень у лінії на багатовекторність. І, звісно ж, зайве нагадувати, що ні віце-міністр із питань енергетики, ні експерти КІСД без санкції «зверху» не стали б говорити нічого подібного.

Природно, що офіційні доктринальні зовнішньополітичні документи в Казахстані за останні місяці не змінилися і, можливо, взагалі не зміняться. І багатовекторність, як її трактують у них, буде присутня у політиці країни, як, наприклад, зараз у Китаї — комуністична атрибутика. Та процитовані заяви високих чиновників і офіційних політологів, зроблені на серйозних дискусійних майданчиках, — це демонстративне позначення нової тенденції. Тенденції більш явного врахування чинника «третього відсутнього».

Чому це сталося?

Найпростіша відповідь: «коливання» лінії — результат літніх подій на Кавказі. Побачивши, що Кремль може не тільки лякати відомими маніпуляціями «у сортирі», колись озвученими саме в столиці Казахстану, а й відповідним чином діяти, офіційна Астана поспішила почати демонструвати цілковиту до нього лояльність. Та це зовсім уже простий і легкий варіант відповіді.

Справедливості заради слід сказати, що відразу після війни в Південній Осетії позиція Казахстану була іншою. Були спроби позначити якось свою позицію, причому з опорою на регіональні інтереси та сили. Спробували було мобілізувати політичний потенціал центральноазіатської єдності. Так, на Першому форумі з проблем безпеки і співробітництва в Цент­ральноазіатсько-Каспійському регіоні, який був організований Інститутом світової економіки і політики (ІСЕП) при Фонді першого президента Республіки Казахстан і відбувся в Алмати наприкінці серпня, казахстанська сторона заявила, що пострадянські країни Центральної Азії вже досить сильні й самостійні, щоб, об’єднавшись, «вийти на рівень політичної суб’єктності», стати повноправними учасниками політичних процесів, які відбуваються в регіоні Центральної Азії й навколо нього, і вправі розраховувати на відповідне до себе ставлення.

Ця заявка на мобілізацію регіональних амбіцій під егідою Казахстану теоретично виглядала серйозно, актуально й по-новому. Та не встигли дипломати західних посольств в Астані повідомити у свої МЗС цю новину, як ідею було фактично дискредитовано. Міністри Казахстану, Узбекистану й Киргизстану, ті, що зібралися в Алмати, щоб підписати угоду про водно-енергетичне співробітництво при використанні ресурсів басейну річки Сирдар’я, не змогли завізувати раніше погодженого проекту документа. Підписання життєво важливої для трьох країн угоди зірвала узбецька сторона. Після цього удавати регіональну єдність стосовно інших проблем стало просто смішно.

Останній і, як виявилося, міфічний бастіон, за яким Казахстан хотів спробувати вибудувати свою самостійну позицію щодо зовнішньополітичних процесів на пострадянському просторі, впав... Не дивно, що професор Лаумулін у ті дні зауважив: «Казахстан — ключовий стратегічний партнер і союзник Росії в центральноазіатському регіоні».

Ймовірно, за зміною риторики різних груп казахстанських експертів стоїть щось глибше, ніж ефект від війни на Кавказі. А може, це розумне переосмислення власних можливостей, яке нарешті сталося. І головним поштовхом тут став нафтовий чинник, коли після низки невдалих пошукових бурінь на різних геологічних структурах казахстанської частини каспійського шельфу, після низки відстрочок початку промислового видобутку на горезвісному Кашагані стало остаточно зрозуміло, що ідея Казахстану як нової великої нафтової держави відсувається на далеку перспективу. А економічна криза, яка настала одночасно з цим, змусила гарячково шукати альтернативу запланованому ще в 1990-х роках розвитку економіки, що базується на великих нафтодоларах.

Нашарувавшись одне на одне, і переосмислення своїх економічних можливостей, і війна на Кавказі й зробили можливими настрої, які ще рік тому в Казахстані уявити було просто неможливо. А проілюструвати їх можна словами з публікації відомого казахстанського економіста Тулегена Аскарова, що масована економічна присутність Росії в Казахстані стала б благом для його економіки, бо принесла б із собою необхідну ліквідність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво