Карамельна кара

Україна випробовує міцність зубів північного сусіда сталевими трубами і... карамеллю. Коли ж доходить до скреготу-хрускоту, росіяни влаштовують антидемпінгові розслідування і запроваджують обмеження. Перший бар’єр перед українськими кондитерами постав у квітні 2001 року у вигляді тимчасового мита на карамель. Другий — із січня 2002-го упродовж двох з половиною років стримував ввезення солодощів спеціальними імпортними ставками. Та наші виробники хитро обійшли перепони і 2003 року відновили втрачені позиції, а динаміка наступного просто приголомшила росіян.

Аби врятувати внутрішній ринок, РФ нічого не залишалося, як наглухо закрити його. Однак «блокадна» постанова російського уряду від 12 жовтня 2005 року не стала несподіванкою для українських кондитерів. За цей час провідні компанії частину свого бізнесу передислокували на російську територію, другі модернізувалися, треті підшукали інші ринки збуту. І тепер важко сказати, хто виграв, а хто — програв. Чи не доведеться ро-
сійським ласунам міняти газ і нафту на наші карамельки з шоколадками?

За радянських часів Україна продукувала чверть — мільйон тонн — сукупних кондитерських обсягів. У суто ж цукерковому асортименті простежувалася явна диспропорція. Москва на правах старійшини відібрала престижний сегмент ринку — шоколадний, а Україні дістався карамельний. Білокам’яна на кілограмі шоколаду заробляла стільки, скільки Київ на п’яти кілограмах «смоктальних». Але тоді ніхто не міг поперти проти аргументів Держплану СРСР: в України — власний цукор, кукурудзяна патока, фруктова сировина. Нехай штампує профільну карамель і забезпечує нею околиці! А це — Крайня Північ, Далекий Схід і Середня Азія.

Таким чином, кондитерські фабрики — існуючі і споруджувані — орієнтувалися в основному на випуск фруктової карамелі, льодяникової, помадної, лікерної, желейної, молочної, ароматизованої...

Секретарі обкомів партії воліли мати у своїх вотчинах три «кити»: лікеро-горілчаний завод, кондитерську фабрику і сувенірний цех. Окрім економічних показників, саме ця тріада виробів часто була визначальною «візиткою» у владних кабінетах Києва та Москви. Декому однієї кондитерської фабрики було замало, і тоді у перспективному райцентрі споруджували другу. Що ж до 16 у Донецькій області, то це теж кроки тодішньої політики назустріч людям, спрямованої на працевлаштування дружин вуглярів.

Напередодні розвалу Союзу Україна виробляла стільки карамелі, що у часи перебоїв із цукром її скуповували ящиками і гнали самогон. Хто пам’ятає благородну відрижку із запахом «барбарису», «м’ятних», «дюшесу»? Коли ж республіки розійшлися по своїх «хатах», то Росія залишилася із шоколадним преміум-класом і 140 тис. тонн карамелі. Цих обсягів вистачало, аби задовольняти попит центру. Обділені ж регіони швидко зголодніли за «подушечками» та «гусячими лапками». Тому Україна, не маючи конкурентів, заповнила нішу власною продукцією. І тоді нам ніхто претензій не висував.

За роки незалежності кондитерська галузь пережила спади і злети. Фахівці боролися проти бездумного запровадження акцизу на шоколад та шоколадні вироби. Практика підтвердила обґрунтованість їхніх економічних розрахунків: після скасування акцизу бюджет удвічі виграв. Нульові ставки на імпортовану сировину — какао-боби, какао-масло і какао-порошок — дали змогу випростатися українському «Гулліверу» й остаточно перемогти «марсів» зі «снікерсами». Добре, що вітчизняні кондитери не лише засівали Росію карамеллю, а й налагоджували власне шоколадне виробництво.

Зрозуміло, у зрослому українському імпорті сусіди побачили для себе серйозну загрозу. Тому російська Асоціація підприємств кондитерської промисловості (АСКОНД) зініціювала ряд урядових постанов, і, зрештою, впродовж двох із половиною років при перетині кордону з української карамелі стягували 21% митної вартості, але не менше 0,18 євро за кілограм, та ще й ПДВ. Останній уже захищав російський ринок від нелегальних торговців кондитерськими виробами і сприяв діяльності легальних дилерів. Тобто, достатньо було обмежитися самим ПДВ... Але ці стягнення не поширювалися на асортимент із вмістом какао.

Наївна Росія! Думала, що жуватиме лише «рачки» і «ракову шийку», які без какао не звариш. А ми, як співав Висоцький, «тут им папу римского подкинули — из наших, из поляков, из славян». І на тонну льодяникового варива сипали п’ять кілограмів какао-порошку, замість паперового «фантика» загортали цукерку у лискучий, з новим найменуванням на взірець «какаду». Смак — неповторний, бренд — новий, кодифікація — під заборону не підпадає. Спробуй на митниці не пропусти! Перегрупувавши асортимент, Україна зменшила імпорт традиційної карамелі, натомість у першому півріччі 2002 року, порівняно з аналогічним періодом 2001-го, вчетверо збільшила какаовмісної. І знову відвоювала третину тамтешнього ринку.

Експансія експансією, але федеральні кондитери почасти самі спричинили демпінг. Як і за Союзу, так і зараз більшість російських підприємств працює у шоколадному секторі, де рівень рентабельності становить 50—70%, тоді як у карамельному — 8—10. Чи багато охочих балансувати на мізерній маржі? Наші ж, збуваючи продукцію навіть на 10% дешевше, по суті, стільки ж і залишають у вигляді прибутку. Вигідно? Авжеж! Російські фахівці визнають, що українцям навряд чи хтось складе конкуренцію через переваги суто економічного характеру. Сусіди, на відміну від нас, змушені платити від 5 до 15% мита за етикетки, какао-боби, ароматизатори. Завдяки тогочасним прийнятним цінам в Україні на цукор, електроенергію, невибагливій робочій силі наша карамель навіть у Владивостоку була на 10—20% дешевшою, ніж російська. Ласунів же, крім стерпної ціни, приваблювала ще й якість. За повернення ПДВ «карамелька» для українських виробників стала справді вигідним бізнесом. Не лише еліти, а й містечкових фабрик.

Спільними зусиллями 2003 року російський ринок затоварили майже 52 тис. тонн какаовмісної карамелі, 2004-го — близько 80 тис. АСКОНД визнала свій програш, але боротьби не припинила, намірившись подовжити митні збори на весь «довгограючий» асортимент і після липня 2004-го — терміну закінчення дії урядової постанови про спеціальне мито. Однак на заваді стало підписання у вересні 2003 року президентами Росії, України, Білорусі і Казахстану угоди про формування єдиного економічного простору, яка передбачала, зокрема, скасування обмежень на 11 видів української продукції на російському ринкові, у тому числі і на карамель.

Українська компанія Roshen не стала чекати політичного розв’язку, а купила та модернізувала карамельну фабрику «Ликонф» у Липецьку потужністю до 30 тис. тонн. «Київ-Конті» також розпочав власне виробництво на Курській кондитерській фабриці із сучасним менеджментом, мережею дистрибуції, що дало змогу вдвічі збільшити присутність компанії у РФ. Стало зрозуміло, що українські кондитери за так не віддадуть російський ринок із загальним потенціалом 5 млрд. дол.

«Підсолодили» ситуацію і білоруси, котрі з липня 2004 року також почали антидемпінгове розслідування щодо українських поставок карамелі, шоколаду і печива. Ініціював його державний концерн «Білдержхарчопром», стривожений зростанням імпорту карамелі на 97%, у результаті чого товарні запаси збільшилися на 180%. Зненацька застала і заборона з 7 січня 2005 року відвантажувати кондитерські вироби до Казахстану. А це — 60 тис. тонн. Минуло, правда, півроку і зв’язки поновили.

Із Росією — набагато складніше. Після більш як річної перерви уряд РФ видав постанову, за якою після 12 грудня імпортувати карамель стане абсолютно невигідно. Скажімо, за тонну какаовмісних цукерок треба буде заплатити мито у розмірі 600 євро. Недешевими після перетину російського кордону стануть і варені цукерки. Здороження продукції на 30—100% зробить її неконкурентоспроможною. Але першою у переліку «обмитнених» солодощів фігурує крохмальна патока. Вона, кажуть експерти, і додавала росіянам рішучості.

Льодяникова карамель складається з рівних частин патоки і цукру, інші різновиди — із 30% начинки, решта — навпіл цукру і патоки. У Росії та Україні кукурудзяну патоку виготовляють два заводи-монополісти, кожен із яких знайшов свої ринки збуту на сусідній стороні. Український виробник патоки робить знижки лише на великотоннажні партії, чим привабив російських покупців, а сусід пішов назустріч українським кондитерам, схильним до дрібногуртових закупівель. Добре ладнали, допоки патока була предметом вільної торгівлі. Але, борючись із ввезенням на територію цукрових сиропів, Кабмін України у постанові від 14 квітня 2004 року «Про тимчасове вилучення цукру та цукрових сиропів з режиму вільної торгівлі з Республікою Грузія та Російською Федерацією» вписав у «чорний» список і кукурудзяну патоку з РФ.

У той же час наше крохмально-патокове підприємство торік безборонно ввезло на територію колеги 10 тис. тонн власної сировини, добряче сплутавши тому «базар». А за дев’ять місяців нинішнього вже 12 тис., що становить 10% нашого виробництва. Навряд чи комусь сподобається така «гостинність». Українські кондитери за безальтернативного варіанта купувати дорогу патоку в єдиного вітчизняного виробника звернулися до влади з клопотанням виправити прикру помилку. МінАП підготувало проект відповідної постанови зі змінами, погодило, але той «застряг» у Мінекономіки. Реакцію «ображених» росіян ми вже знаємо.

— Але 80 тис. тонн незатребуваної карамелі — це не лише наша біда, — вибудовує ланцюжок Станіслав Мироненко, беззмінний генеральний директор ЗАТ «Укркондитер» протягом 22 років. — Це і впалий попит на патоку, і 60 тис. тонн цукру без адресата. Якщо ми виробляємо майже мільйон тонн кондитерських виробів, то останнього потрібно півмільйона за 1,8 млн. тонн внутрішнього виробництва. Отже, цукровари мають бути зацікавлені у кондитерах як споживачах своєї продукції. Але якщо кілограм цукру коштуватиме 3,50 грн., хіба конкурентними будуть кондвироби? Ні, їх замістять цукерки з Росії, Польщі, водночас зменшиться споживання цукру вітчизняного виробництва. А так ми збуваємо його Росії, хай навіть у вигляді карамельок... Усе взаємопов’язане!

Так чи інакше спад у виробництві карамелі буде. Певен, завоюємо нові ринки збуту за рахунок свіжої асортиментної лінійки, рецептур, сучасного технологічного устаткування. Тромби, які виникають у стосунках із росіянами, лише націлюють наших кондитерів на перспективу. Схожий шлях пройшла і Польща. За часів Лєха Валенси у кондитерці превалював дешевий асортимент. Багатшало суспільство — і це підштовхувало галузь до виробів преміум-класу. Така тенденція спостерігається і в нас. Оцінюю по тому, яке обладнання купують наші підприємства. Як кажуть, ще «гаряче», ексклюзив — не на завтра, а на післязавтра.

Карамельна кара не минула безслідно для українських виробників, котрі винесли повчальні уроки. Чи встигнуть росіяни заповнити нішу, спустошену митною мітлою? Поки що тамтешні гравці перспективною вважають так звану функціональну карамель — льодяники з додатковими властивостями: ті, що освіжають дихання, або лікувальні з вітаміном С. Експерти пророкують ринку «корисних льодяників» щорічний 20-відсотковий приріст. А поки що... Не виключаю, російські периферійні ринки напередодні Нового року знову проситимуть російського Діда Мороза покласти під ялинку торбу з... українською карамеллю.