Канадські хроніки: «что нам стоит дом построить?» - Економіка - dt.ua

Канадські хроніки: «что нам стоит дом построить?»

13 березня, 2009, 17:07 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Спочатку Хоч як дивно, але в Канаді теж є люди, котрим потрібне житло. Щоправда, житло буває різне і відповідає запитам кожного індивідуума...

Спочатку

Хоч як дивно, але в Канаді теж є люди, котрим потрібне житло. Щоправда, житло буває різне і відповідає запитам кожного індивідуума. Комусь і коробка з-під телевізора — житло. І в Канаді, хай там як, воно зустрічається. Скажімо, у Торонто, столиці найбільшої в країні провінції Онтаріо, особливо під стінами міської мерії, таке житло дуже популярне. Проте його власники обрали такий спосіб життя не від злиднів чи безвиході, а з ідейних міркувань.

Міська влада в надлишку утримує притулки, де надається не лише дах, а й регулярне харчування. От тільки поліція втомилася вже звозити туди бомжів, котрі з притулків просто тікають, обираючи вітер свободи. Причому за бажання кожен із них міг би одержати так званий велфер — державну субсидію, а також муніципальну, практично безплатну квартиру. Та, як уже було сказано, вони цього зовсім не прагнуть. Утім, ідеться не про них.

У Канаді є чотири види нормального житла. Крім уже згаданих державних квартир, є так звані апартмент білдинги. Це орендовані квартири. Як правило, вони є власністю житлової корпорації. За дизайном інтер’єрів і підтриманням порядку ці будинки дають часом сто очок елітним київським кооперативам. Тут люди сплачують за усе відразу: житло, комунальні послуги, побутову техніку (наприклад, нікому на думку не спадає тягати за собою плиту чи холодильник, це входить у необхідний пакет обстановки при вселенні). Техніч­не обслуговування, підземний паркінг, нерідко басейн, утримання будинку також внесені у щомісячну оплату. У разі якихось неполадок вам усе відремонтують безплатно і негайно.

Вартість двоспальної квартири (у Канаді, як і в США, рахується не загальна кількість кімнат, а кількість спальних кімнат — наявність вітальні вважається обов’язковою) становить у середньому 900—1100 канадських доларів на місяць. І жити в таких будинках можуть звичайнісінькі собі верстви населення. Хоча й не обов’язково. Усе залежить від особистих переваг.

Інший варіант розв’язання жит­лової проблеми — приватні будинки. Вони надзвичайно популярні: у них мешкає більша частина населення. Якщо поглянути на Торонто з висоти CN Tower, найвищої у світі телевежі, то перед очима розгортається панорама величезного села з приватними будинками і кількома хмарочосами тільки в самісінькому центрі міста, а також окремими вежами апартмент білдингів і кондомініумів десь на обрії.

Тут приватний будинок значно відрізняється від нашого традиційного розуміння власного будинку. Про якісь грубки чи там зручності наприкінці городу і мови бути не може. Дрова — виключно для камінів, які є не екзотикою, а лише повсякденним атрибутом кожного будинку. Так само і back yard — заднє подвір’я — ніколи не використовують для вирощування помідорів чи картоплі. Власником такого будинку може стати хто завгодно — банки із задоволенням надають кредити, мортгічі (від англ. mortgage), під розумний відсоток і на різні терміни.

Головне у володінні будинком порівняно з орендованим житлом — те, що щомісячна виплата банку порівнянна з оренд­ною платою. Відмінність лише в тому, що при оренді ви сплачуєте «чужому дядьку», а після придбання будинку виплата банківської позики — це ваші особисті капіталовкладення. Вартість будинку залежить від його розташування і розмірів, у середньому — від 200—300 тис. канадських доларів.

Слід сказати, що володіння будинком передбачає і додаткові турботи: догляд за будинком, а також прилеглою до нього територією цілком лягає на плечі господа­ря. Приміром, сантехнік уже не прийде безплатно, а сміття вивезуть лише раз на тиждень, до того ж його треба підготувати і у визна­чений час виставити до дороги. Та до цих, на перший погляд, незручностей швидко звикаєш, і вони блякнуть на тлі інших вигод.

Хол кондомініуму (під’їзд, по-нашому)
Хол кондомініуму (під’їзд, по-нашому)
І, нарешті, остання форма — кондомініуми. Це щось схоже на наші кооперативи. Але дуже приблизно. За ступенем комфортності, дизайну, обслуговування та інших зручностей середній «кондо» важко порівняти навіть із найкращим елітним будинком у «Царському селі» на Печерську.

Те саме стосується і майнового цензу. Власник кондомініуму є власником не лише квартири, а й частини будинку, устаткування, що є в ньому, а також прилеглої території. І зобов’язаний фінансувати благоустрій цієї території. Точно так само, як це було ще в Давньому Римі: якщо будинок стояв за міською оборонною стіною, то в ремонті і підтриманні цієї стіни власник зобов’язаний був брати участь.

Середня дво- або триспальна квартира в «кондо» може коштувати від 200 до 300 тис. канадських доларів (і хоча Сполучені Штати поруч, усього за кілька десятків кілометрів, нікому тут не спаде на думку складати ціну на будь-що у доларах США). Та, власне, про кондомініуми ми поговоримо більш докладно трохи ниж­че.

Правила гри

Тут слід зазначити, що житлове будівництво — одна з провідних галузей економіки Канади, особливо — найбільш густонаселеної провінції Онтаріо. Автомо­більна промисловість посідає лише друге місце.

Справді, навколо житла концентрується чимало матеріальних виробництв, а отже, і робочих
місць. Зрозуміло, необхідність у будівельних і оздоблювальних матеріалах, металоконструкціях, інших будівельних компонентах підтримує розвиток металургії, хімічної і видобувної промисловості. В’їжджаючи у нове «кондо», вам не треба купувати домашню техніку. Холодиль­ник, пральна і посудомийна машини і навіть люстри зі світильниками — усе це вже є, вбудоване і працює. І внесене до вартості кондомініуму. Так уже тут склалося.

Тобто працює виробництво побутової техніки з усіма виробниками, підрядниками, сировинною і видобувною базою. І, звісно, про будь-який «передв’їзний» ремонт не може бути й мови. Усе, включно з типами сантехніки і кольором стін у кожній кімнаті, обговорюється ще перед початком будівництва і виконується точно. Єдине, що ви одержуєте за своїм смаком і бажанням, — меблі і побутову електроніку. Тож і ці галузі капіталістичного господарства задіяні і не в накладі.

Крім того, навколо будівництва житла концентруються також інші інститути, не менш важливі та обов’язкові за законами Канади. Скажімо, жодна фінансова угода тут не обходиться без страховки. Отже, страхові компанії також залучені в економічний процес. Те саме можна сказати і про адвокатську службу, послуги мортгіч-брокерів і ріелтерів, тобто фахівців з нерухомості. Їхнє знання законів полегшить вам життя і допоможе уникнути небажаних помилок.

Ось такі в кондомініумах конс’єржи
Ось такі в кондомініумах конс’єржи
Потім, уже в процесі будівництва того самого кондомініуму, у гру вступають фірми, з якими укладають договори щодо подальшого управління вже заселеним будинком. Це щось на кшталт наших ЖЕКів. Проте якщо фірма з якихось причин не влаштовує мешканців, з нею можна розірвати контракт у будь-який час без жодних наслідків. Тому такі організації намагаються працювати, як-то кажуть, не за страх, а за совість, оскільки бояться втратити клієнта і репутацію. А репутація в діловому світі — це все.

І, нарешті, загальне фінансове становище країни безпосередньо залежить від успішної роботи банків. А вони в Канаді почуваються чудово. І не тому, що працюють за хитромудрими схемами, єдина мета яких — «нагріти» клієнта. Хоч як дивно, процвітання їм забезпечує гра за правилами. Однаковими для всіх і обов’язковими для виконання.

Тут банківська система орієнтована не на плазування перед олігархами, а на обслуговування пересічного обивателя. Щоб одержати мортгіч або оформити кредитну картку, не треба оббивати пороги і давати хабарі. Банки самі пропонують послуги, від яких дуже важко відмовитися. Угода оформляється за кілька хвилин. При цьому договір позики непорушний упродовж усього терміну дії. Якщо банку раптом схочеться підвищити відсоткову ставку кредиту вже після підписання договору, вибухне небачений скандал, унаслідок якого фінустанова може стати навіть банкрутом.

Найголовніше для банків — не втратити довіри. Немає довіри — немає клієнта: він піде в інший, надійніший банк. А немає клієнта — немає і позик, на відсотки від яких банки існують. Усе дуже просто. І надійно. Та й банки, власне, нічим особливим не ризикують. Скажімо, у разі надання мортгічу заставою при угоді є будинок або частина кондомініуму. Тож до повної виплати боргу саме банк є власником невиплаченої частини нерухомості.

Отже, власником сучасного комфортабельного житла може стати кожен: і вчитель, і поштовий службовець, і водій автобуса. І все це завдяки встановленим і обов’язковим для всіх правилам гри. Тут не буває жодних несподіванок. Банк, надаючи кредит, знає, на що йде. Клієнт банку точно знає, на що розраховує. Будівельники точно уявляють, як і що будувати. Компанія, яка організувала будівництво, може точно передбачити можливий прибуток. На випадок збою системи існують суди, які на основі закону, знову ж таки, установлених правил гри, вирішать усі непорозуміння. І винного чекає покарання, читай — величезні фінансові втрати, оскільки потерпіла сторона може вимагати відшкодування не тільки матеріальної, а й моральної шкоди. А це вже зовсім інші суми.

Власне, отакою є загальна кар­тина навколо житлового будівництва. Без стресів, несподіванок і «кидків». І все лише завдяки розумним правилам гри, які колись раз і назавжди встановила держава і яких точно дотримуються всі громадяни. Правилам, покликаним захистити та убезпечити усіх залучених у процес, а не когось обраного. Прин­цип «що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику» тут не працює, та й не може працювати в принципі.

Будуємо

Отже, тепер давайте спробуємо побудувати «кондо». Усе починається з компанії-забудовника. У Канаді їх більш ніж достатньо, і, як правило, усі вони досить відомі і мають бездоганну репутацію. В іншому разі компанії маловідомій або такій, що вже колись десь проштрафилася, майбутні власники будинків просто не довірять своїх грошей. Хоча про довіру і гроші ми поговоримо окремо.

Проте бізнес є бізнес: будь-що може трапитися. А тому для будівництва кожного конкретного будинку створюється окреме LTD, хоча усі знають, яка відома компанія за ним стоїть.

Як і скрізь, зведення будинку розпочинається з вибору місця. Попередньо проводяться маркетингові дослідження, вивчається інфраструктура, якісний і кількісний склад населен­ня. І тільки піс­ля цього вибирається ділянка землі під забудову.

Втім, тут теж жодних несподіванок не очікується. Справа в тому, що вся земля, хоч би чия вона була, облікована. Існує загальний реєстр землі, де зазначено власника і навіть ринкову ціну ділянки. Багато земель ще в XVIII—XIX століттях стали приватними володіннями, і володіння ці ніхто не переглядав і не збирається оспорювати. У такому разі компанія-забудовник має справу з приватною особою і купує землю — підкреслюю, за ринковою, а не спекулятивною ціною. Необгрун­товано підвищити ціну на землю не дозволяє той самий закон.

Якщо земля перебуває в муніципальній власності, то це означає — у власності громади, а не правлячого на той момент чиновника. І вона теж має свою ціну. Тут не проходить український варіант, коли після чергових перевиборів новоспечений мер може заявити: «Ви ж домовлялися не зі мною, а з моїм попередником. Тож нічим не можу допомогти!..» Читай — давай хабара. За землю, яка належить громаді.

Знайома картина, чи не так? До речі, тут треба зауважити, що Канада — країна нудна. Тут ніхто, нікому і ніколи не дає хабарів. Ну, немає тут «хабарокультури», що тут вдієш... Більш того, спробуйте дати хабара, приміром, поліцейському. Уявляєте, де ви опинитися?

Та й не про те мова. Отже, ком­панія визначилася з майданчиком. Тепер за справу береться архітектурна фірма, яку наймає забудовник. Узагалі, у Канаді усі взаємовідносини побудовані, так би мовити, на основі антрепризи. Тут немає трестів, об’єднань, концернів тощо. Для вирішення кожного окремого завдання, чи то будів­ництво будинку, чи постановка театрального спектаклю, наймається колектив фахівців. Ні, звичайно, можливі, і навіть часті випадки, коли компанії підтримують партнерські відносини впродовж тривалого часу. Але такий союз не закріплений навіки і будь-якого моменту може розпастися.

Коли архітектурний проект готовий, до справи підключається новий гравець — інженерна фірма. Саме тут здійснюються всі інженерні розрахунки майбутнього будівництва, і саме ця компанія наймає команди будівельників. Саме команди, а не команду.

Загальне поняття «будівельники» у Канаді теж дещо відрізняється від узвичаєного в Україні. Тут теж діє закон антрепризи, до того ж ще й вузької спеціалізації. Одна компанія риє котлован під фундамент і підземний паркінг (обов’язковий атрибут кожного висотного будинку, що, до речі, значно полегшує його подальшу експлуатацію). Інша — монтує металоконструкції, третя — кладе цеглу і т.ін.

І тільки-но на майданчик прийшли будівельники, ріелтерська фірма розпочинає продаж квартир у майбутньому «кондо». Прямо на будівельному майданчику зводиться невеличкий тимчасовий будинок, утім, чудово оздоблений, де виставлено макет майбутнього будинку. Є план за поверхами й описи квартир, зразки оздоблювальних матеріалів і навіть побутової техніки, котрою планують ці квартири обладнати. Відразу обставлено меблями кілька «квартир», щоб наочно показати, як це виглядатиме. І кожен відвідувач може відразу оформити документи на купівлю. Така процедура називається open house — відкритий будинок. І будинок справді відкритий.

І тут, мабуть, настає найбільш цікавий і делікатний момент: узяти гроші з потенційних покупців, щоб розпочати будівництво. Власне, головне завдання ріелтерів — зацікавити клієнтів. Справа тільки в цьому. Про довіру чи недовіру взагалі не йдеться. І зовсім не тому, що канадці — або ті, хто себе такими вважає (не забуваймо, що Канада — країна емігрантів і хто тут канадець, а хто ні — визначити взагалі неможливо), — такі наївні або довірливі. Усе простіше і, одночасно, складніше. Втім, так чи інакше, тут ніхто не очікує жодних непередбачених «кидків». Чому?

Ну, насамперед тому, що, як уже було сказано, Канада — дуже нудна і зарегульована країна. Як-то кажуть, на кожне «апчхи» є свій закон, ефективно працюють служби контролю і нагляду. Так і в житловому будівництві. На тому етапі, де ми щойно зупинилися, дозволяється брати тільки 10% від загальної вартості майбутнього житла. І не більше! Навіть якщо ви спробуєте внести всю суму — ну отакий ви дивний, — у вас ці гроші не візьмуть у принципі.

Отже, необхідний відсоток квартир продано, і будівельники розпочали роботу. І тільки тоді, коли буде готова третина будинку, ріелтери можуть попросити в майбутніх мешканців ще 50% суми. Перед цим компетентна комісія, куди входять інженери, представники забудовника і ще однієї дуже цікавої організації, приймуть роботи на «відмінно». Інших оцінок тут не визнають.

Втім, що ж це за така «цікава організація»? Мабуть, настав її час...

Це солодке слово «Таріон»

До середини 70-х ситуація в житловому будівництві хоча й відрізнялася від нинішньої української, але проблеми з чесністю усе ж таки траплялися. Так було до 1976 року, поки уряд провінції не прийняв Ontario New Home Warranties Act — Закон Онтаріо про гарантії для нових будинків. Того ж року було створено Tarion Warranty Corporation (гарантійна компанія «Таріон») — організацію, покликану захистити громадян від несподіванок у житловому будівництві. За більш як 30 років існування її клієнтами стали півтора мільйона жителів Онтаріо, котрі вирішили обзавестися новим житлом.

Як це працює? Та дуже просто. Жодна будівельна компанія не може розпочати роботу, не зареєструвавшись у «Таріоні». Та найголовніше — не переказавши на його рахунок гарантійної суми в розмірі певного відсотка від вартості будинку. Для простоти розуміння механізму визначимо її в 10 млн. дол. Ця сума може бути іншою, але порядок — саме такий.

Так виглядає квартира, підготована до продажу
Так виглядає квартира, підготована до продажу
Ця величезна для будь-якої компанії сума лежатиме на рахунку «Таріона» не тільки доти, доки будинок буде побудовано і заселено. Ні, набагато довше. До визначених законодавством термінів, доки всі недоліки будівництва не буде усунуто самими будівельниками. Крайній строк — сім років. Саме тоді закінчуються гарантійні терміни на будівельні роботи, виявляються всі недоліки аж до, не приведи, Господи, тріщин у стінах, які можуть з’явитися при природній усадці будинку.

Що ж відбувається з цими грошима? Та нічого, просто лежать: «Таріон» не має права їх використовувати на жодні інші фінансові проекти. І лежать вони про всяк випадок.

Скажімо, із забудовником щось сталося, він з якихось причин вийшов із бізнесу, але вже
встиг зібрати з людей частину грошей. З цього страхового фонду їх повернуть вкладникам. Або ж будівельна компанія залишила об’єкт недобудованим. Тоді «Таріон» на ці самі гроші найме іншу компанію, але будинок буде завер­шено, а люди в’їдуть у нові квартири. Навіть коли будинок усе-таки завершений, але є недоробка чи будівельний брак, а винні від­мовляються їх усувати, знову на перший план виходить «Таріон». У будь-якому разі люди не постраждають. За будь-яких обставин.

І що, все це через загальне людинолюбство? Зовсім ні, просто держава захищає себе від нечистих на руку ділків або непередбачених обставин, коли можливий процес відшкодування матеріального збитку. Однак тому, перед ким виникає реальна загроза втратити свої заощадження, все одно, які початкові мотиви — важливий результат.

У міру готовності будинку гроші частково повертаються забудовнику, знову-таки в суворо визначених пропорціях. Та однаково якась частина залишається за «Таріоном» — на випадок уже згаданих ситуацій. З іншого боку, ні забудовнику, ні будівельникам не спаде навіть на думку відмовитися від усунення недоліків або браку: кожен хоче отримати свої гроші назад. Таким чином, вони самі стають заручниками власних грошей, а тому роблять усе не за совість, а за страх їх втратити.

Отак просто працює система, яка повністю усуває навіть саму можливість ситуації, що виникає час від часу в Україні, коли страждають сотні ні в чому не винних людей. І лише з вини самої держави — через відсутність необхідних законів, здатних дієво захистити інтереси не банкірів із депутатами, а звичайних, як це в них заведено казати, пересічних громадян.

В’їжджаємо...

Нарешті будинок побудовано і здано авторитетній комісії. Тут важливо зазначити, що він має бути наданий його майбутнім мешканцям не тоді, коли будівельники нарешті його закінчать. Ні, лише тоді, коли будівельники обіцяли це зробити, і ніяк не пізніше. Інакше справа може дійти до суду.

У Канаді все суворо регламентовано. Скажімо, якщо будівельники сказали мені, що я зможу в’їхати до нової квартири 1 травня, то я повинен за місяць попередити про це менеджмент мого «апартмент білдингу», де я перед цим орендував квартиру. Якщо новий будинок не готовий, то я як квартиронаймач потрапляю в критичну ситуацію. Скажімо, на хороше житло в престижних будинках навіть у Канаді існує черга. Таким чином, квартиру, яку я винаймаю, вже могли пообіцяти наступному мешканцю. За такої ситуації я маю право подати до суду на будівельників. Запевняю вас, їм це обійдеться недешево.

Та от ми все ж таки в’їхали. До цього моменту будинок мав бути готовий на всі 100%, аж до пожежної та димової сигналізації. Мені згадується, як я, вселившись із величезним запізненням у свій перший кооператив у Святошині, пішки сходами пер на власному горбу електроплиту на 13-й поверх. Зрозуміло, плити встановлені не були, а ліфт не працював. Отже, такого задоволення в Канаді отримати неможливо за визначенням. Тільки після прийняття будинку комісією, що складається з представників забудовника, інженерної компанії, мешканців, компанії, яка експлуатуватиме будинок після того, як будівельники підуть, і, звісно ж, «Таріона», буде дано добро на заселення. Причому не пізніше, ніж через три місяці після завершення будівництва.

І тут вступають у силу вже інші правила та закони. До місцевого муніципалітету передається «Декларація» і «Статут». Декларація — це своєрідна конституція «кондо», змінити яку практично неможливо. Щоб внести зміни, необхідно, аби за них проголосували 90% мешканців. Цей документ стосується майнових прав кожного юридичного суб’єкта — члена кондомініуму.

Змінити статут дещо простіше: тут потрібні голоси лише 50% мешканців. Та без передачі цих документів у муніципалітет, а також створення юридичної особи (усе «кондо» реєструються як неприбуткові компанії), кондомініум не може вважатися існуючим.

На загальних зборах вибирається рада директорів, а також визначається їхня кількість. Як правило, до неї входять від трьох до п’яти членів «кондо», які за своїм основним фахом можуть бути корисними: інженери, бухгалтери, адміністратори. Директори працюють уже не за страх, а за совість. Як правило, це волонтерські позиції, та жодної матеріальної винагороди вони не отримують. Проте вони мають доступ до банківських рахунків «кондо» й управляють ними залежно від необхідності.

Передбачаю запитання: а чи не тікають директори, щойно отримавши доступ до рахунків? Уявіть собі — ні. З кількох мірку­вань. Ну, насамперед їхні власні квартири розташовані в цьому самому будинку. І коштують вони недешево. Тож куди ти втечеш? Ну, раніше, до середини 70-х, були випадки директорських «втеч». Поки законом не було встановлено, що будь-який банківський чек від «кондо» може бути реалізований тільки за трьома підписами — двох директорів і представника менеджмент-компанії. «Втечі» припинилися.

Новообрана рада директорів зобов’язана застрахувати будинок. В іншому разі всі вони можуть наразитися на штрафи, які в Канаді дуже істотні. Потім рада директорів укладає договори з менеджмент-компанією, яка в Канаді відіграє роль нашого ЖЕКу. Це — дуже важливий момент для подальшого існування самого «кондо».

Ну, передусім нова рада директорів упродовж року може розірвати всі договори, укладені будівельниками, без будь-яких наслідків. Скажімо, на прибирання території чи самого будинку будівельники могли укласти договори за розцінками втричі вищими, ніж на ринку цих послуг. Зрозуміло, це неприйнятно. Повною мірою це стосується і менеджмент-компанії. Таким чином, абсолютно неможлива схема, коли така компанія створюється самими будівельниками для прикриття їх же браку і недоробок.

Іншими словами, власникам нового будинку ЖЕК не дається згори і не є істиною в останній інстанції: вони самі вибирають собі експлуатаційну компанію. Це тим більш важливо, що за грамотного менеджменту вартість «кондо», хоч як дивно, може зрости в півтора разу.

Нова рада директорів зобов’язана також за період від шести до десяти місяців здійснити технічну інспекцію та визначити всі недоробки будівельників. Хоч би як старанно ті працювали, таких набирається часом до 300. Якщо це не зроблено, рада директорів відповідає за законом. Результати ж інспекції передаються до вже відомого нам «Таріона». І тільки в цей момент будівельникам повертають значну частину грошей, яка все ще зберігалася на його рахунках.

Упродовж місяця кожний новоспечений власник квартири подає свої зауваження, які беззастережно мають бути усунуті будівельниками чи субпідрядниками за профілем. На другий рік існування будинку проводиться наступна технічна інспекція. Цього разу вона стосується тільки технічного устаткування, даху і т. ін. У цьому є своя логіка: потрібно пережити дві зими та два літа, щоб проявилися всі приховані дефекти. І лише через сім років, якщо будинок не дав тріщин у стінах після природної усадки, будівельників відпускають на волю, а «Таріон» повертає їм усю внесену суму повністю.

Після цього настає, що називається, рутина.

Кербуд

Юрій Шаламай — достатньо наочний приклад, чого людина може досягти, якщо правильно визначено мету та шляхи її досягнення. І водночас — докір чималій кількості скигліїв з емігрантської братії, які переконані, що для них у Канаді є тільки чорна робота, і досягти чогось значного просто неможливо.

Юрій Шаламай
Юрій Шаламай
У гру на ринку нерухомості Юрій увійшов ще в рідному Льво­ві 20 років тому. Тоді він заснував дві фірми з торгівлі нерухомістю, став президентом Західно-української асоціації нерухомості та віце-президентом всеукраїнської асоціації. Щоб зрозуміти, що правила в цій грі в Україні змінюються постійно для безумовного виграшу тільки певної коман­ди, Шаламаю знадобилося десять років. Потім відбувся переїзд до Канади.

Усього за кілька років Юрій отримав сертифікат American National Association of Realtors (Американської національної асоціації ріелтерів), став віце-президентом Ontario Property Manager’s Association (Асоціація керуючих власністю провінції Онтаріо) і співвласником компанії CityTowers («Міські вежі»), яка і є одним із тих канадських ЖЕКів.

Такі компанії, як CityTowers, підключаються до будівництва ще на ранніх стадіях. Їхня турбота — проаналізувати проблеми майбутньої експлуатації будинку. Сюди входять і комунікації, і зручний під’їзд великогабаритних машин для збирання сміття, і багато інших питань. Проте справжня робота розпочинається вже після того, як будинок передано мешканцям, а з компанією з менеджменту укладено договір.

Перше, що робить у таких випадках Юрій, — це не відвідування будинку, а уважне вивчення статуту, декларації та висновків технічної комісії. Такі ж представники менеджерських фірм, як Шаламай, ще довго «дружитимуть» із будівельниками будинків, поки всі недоробки не буде усунуто.

Будинків на кшталт 30-поверхового кондомініуму за адресою 3939 Дюк-оф-Йорк у Міссіс­саге (місто, що входить до складу Великого Торонто, проте адміністративно абсолютно незалежне) у компанії може бути багато, причому розкиданих по всій території Великого Торонто. Таким чином, канадський ЖЕК ніяк не прив’язаний територіально до будинків, про які піклується. Своєю чергою, компанія наймає на роботу суперінтенданта, на плечі якого й лягає повсякденна турбота про цей конкретний будинок. Під пильним контролем ЖЕКу, зрозуміло.

Показуючи будинок, Юрій ділиться деякими секретами успішного управління досить складним господарством, усі компоненти якого я не беруся навіть перелічити. Тут і централізована система опалення і кондиціонування повітря, параметри яких, утім, кожен мешканець у його квартирі може змінювати на свій розсуд. І енергозберігаюча апаратура, покликана зменшити прямі витрати власників будинків на теплоносії.

З інших зручностей у будинку є досить великий сад, басейн і джакузі на самому верхньому поверсі, яку Шаламай обладнав уже після того, як прийняв будинок. Тут і щось на кшталт залу для нарад, де комфортно можна влаштувати ділові переговори, запросивши бізнес-партнерів прямо до себе додому. Якщо у вас ювілей чи інше сімейне торжество, зовсім не обов’язково складати гостей штабелями у власній квартирі: прекрасний зал, обладнаний кухнею, у вашому повному розпорядженні. А гостей здалеку неважко розмістити в двох окремих квартирах, обладнаних як справжні готельні номери.

Як-то кажуть, «Париж такого не бачив». А бачили його прості водії автобусів і вчителі. Отак.

Будинку всього чотири роки, і будівельників поки що не відпустили на волю.

— Була в мене ситуація, — розповідає Юрій. — З одного з балконів вітром зірвало поручні. Я зібрав комісію інженерів, і вони встановили, що припустилися помилки: чи то отвори під шурупи були зроблені надто великі, чи то шурупи використовували з маленькою шляпкою. Власне, це не має значення: будівельникам довелося перевішувати всі триста поручнів, які є в будинку.

Майже казкова ситуація як з української точки зору. Та цю казку можна зробити реальністю. І дуже просто.

— Усе треба починати із законодавства, — розмірковує Шала­май і має на це повне право: роки досвіду та практики дають йому такі підстави. — Погодьтеся, не можна грати за невизначеними правилами, які змінюються вже під час гри. Держава має раз і назавжди їх визначити, та й сама грати за ними як повноправний гравець із правами та обов’язками. У Канаді чимало тямущих людей, зокрема, і наших колишніх співвітчизників, які могли б допомогти Україні зі створенням цивілізованих законів. Справа за малим — тільки покликати нас. Якщо, звичайно, можновладці справді хочуть змінити ситуацію на краще. Те саме законодавство, зокрема з житлового будівництва, яке нині існує в Україні, сприяє тільки процвітанню корупції та обману. І взагалі моя ідея — зібрати на керівних посадах молодих людей, які ще не отруєні заразою хабарництва. Можливо, тоді вдасться розірвати це порочне коло...

Звичайно, це прекрасна мрія. Дайте відповідь тільки на одне запитання: хто поставить цих молодих людей на ці самі посади? Нинішнє начальство? Облиште, невже я, великий начальник, візьму як підлеглого людину, від якої ніколи не дочекаюся «подяки»? Відповідь однозначна. Така нинішня українська реальність, і виходу з неї поки що не видно.

Що ж до розумного законодавства, то пропозиція Юрія Шаламая, канадського начальника ЖЕКу, та його колег залишається в силі. Чи знайдуться в Україні справді прогресивні сили, які зважаться скористатися нею, — от у чому питання...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво