КАМІНЬ — СПРИЯТЛИВИЙ ГРУНТ ДЛЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В КОЖНОМУ РАЙОНІ, ЩО «СТОЇТЬ» НА КАМЕНІ, ЗНАЙДЕТЬСЯ МІСЦЕ ДЛЯ КІЛЬКОХ ДЕСЯТКІВ КАМЕНЕОБРОБНИХ ФІРМ

Місто Коростишів на Житомирщині трохи скидається на Старгород з роману Ільфа і Петрова. Якщо на батьківщині Кіси Вороб’янинова на кожній другій вивісці було написано «Похоронне бюро», то в Коростишеві на кожних 90 мешканців включно з дітьми припадає по одній фірмі з виготовлення пам’ятників та інших виробів з декоративного каменю. Причина такого розвитку галузі криється, на щастя, не в високій смертності місцевого населення (є місця в Україні, де вона набагато вища), а в надрах Коростишівського району, де залягають всі три найпоширеніших види декоративного каменю — габро, граніт і лабрадорит.

В тому, що в 23-тисячному Коростишеві, за оцінками місцевих постачальників інструменту, у сфері обробки каменю працює до 250 підприємців, є чимала заслуга… комуністів. Завдяки застосуванню при спорудженні мавзолею Леніна та цілої низки інших помпезних пам’ятників тоталітарної доби коростишівські граніти свого часу прославилися на весь Союз. Тому ще відтоді будівельники і підрядники з усіх кінців колишнього Союзу не забули дорогу до Коростишева і досі приїздять сюди по гранітну плитку чи заготовки для надгробних пам’ятників з габро. Тим більше, що розташований він зручніше, ніж будь-який центр видобутку гранітів в Україні — на жвавій міжнародній трасі Київ—Львів всього за 100 км від столиці.

Штовхає людей у гранітний бізнес і безробіття та відсутність інших привабливих сфер застосування капіталу. Підприємства, за винятком кар’єрів і льонозаводу, майже зупинилися, а через недостатньо родючі землі віддача від інвестицій в агробізнес мізерна.

Переважна більшість коростишівських підприємців займається винятково обробкою каменю. Вони купують на місцевих родовищах кам’яні блоки: наприклад, гранітні — по $500 за кубометр, переробивши який на облицювальну плитку товщиною 2 см по $40—50 за кв. м, можна виручити вже по $2000 за кубометр виробів.

У цей бізнес неважко увійти і він не потребує великих капітальних затрат. Дехто й зараз, придбавши непоганий шліфувальний верстат за $1000, починає в сараї або в гаражі напівлегально чи нелегально виготовляти деталі пам’ятників, надгробків, камінів, тощо. Працюючи самотужки, без найманих працівників, індивідуали заробляють десь $300—400 щомісяця. Однак дрібні масштаби виробництва не дозволяють виконувати серйозні замовлення, а менш серйозні (на кшталт пам’ятників) отримати все важче.

Тому чимало коростишівських підприємців з усіх сил намагаються розширювати свій бізнес. Наразі це вдалося двом-трьом десяткам фірм. Вони, почавши 5—10 років тому з одного-єдиного полірувального верстата, за кілька років стягнулися на сяку-таку підйомну техніку, розпилювальне і шліфувальне обладнання. Щоправда, заради цього їм довелося довгий час реінвестовувати весь прибуток. «Перші два роки я в сім’ю приносив лише по 50 грн. за місяць — все зароблене йшло на розвиток справи», — згадує директор однієї з фірм. Зате зараз вони можуть виконувати ширший спектр замовлень: готові пам’ятники з нанесеним портретом і написом, облицювальну плитку різної товщини, блоки різного розміру для елементів архітектурного декору і навіть великі декоративні вази та урни. Аби не втратити замовника, середні каменеобробні фірми пропонують вироби з гранітів різних відтінків — на будь-який смак. Але це можливо, лише використовуючи камінь різних родовищ. Як показує практика, їм вигідно везти гранітні блоки за десятки й сотні кілометрів — з родовищ інших районів Житомирщини і навіть з інших областей (Кіровоградської, Дніпропетровської).

Левова пайка собівартості, як засвідчили підприємці, припадає на сировину та обладнання. Повний комплект обладнання, за допомогою якого спочатку розбурюють великі блоки на менші, потім ріжуть їх на деталі (наприклад, плитку) і полірують під розміри, обходився коростишівським фірмам в кілька десятків тисяч гривень. Точніше оцінити обсяг інвестицій не можуть навіть самі підприємці: вкладення здійснювалися протягом кількох років, а весь цей час ціни змінювалися, та й комплектував виробництво кожен по-своєму. Директор однієї з фірм, вчитель праці за фахом, виготовив самотужки креслення для всього свого технічного парку, окрім одного фрезерного верстата, і самотужки ж або з такими, як сам, умільцями все зібрав, інколи використовуючи деталі, підібрані зі звалищ металобрухту. Таким самопальним обладнанням на 60—80% укомплектовані й решта фірм-середняків. В такий спосіб вони досягають суттєвої економії — інколи в десятки разів порівняно з аналогічним європейським (саморобний фрезерний верстат обходиться в 1500 грн., німецький — в $60 тис.).

Крім обладнання, суттєвим фактором зниження затрат виступає утилізація води. Камененобробне виробництво — водомістке, адже без поливання оброблюваних блоків водою в цехах стояла б непроглядна курява. Але навіть невеликій фірмі неважко зробити у себе замкнутий цикл водокористування.

Досі малий і середній каменеобробний бізнес у Коростишеві, за словами місцевих підприємців, стабільно розвивався — кількість фірм, котрі виходили на ринок, не зменшилося й торік. Однак досі конкуренція досягла такого рівня, що незабаром кількість фірм, що відкриваються, різко зменшиться. Втім, насичення ринку каменеобробною продукцією спостерігається лише на місцевому ринку. А чимало інших регіонів країни зберігатимуть чималий потенціал для розвитку каменеобробного бізнесу. Адже Український кристалічний щит — масив, в межах якого магматичні породи (насамперед — граніти) залягають на глибині всього кілька десятків чи кілька метрів — займає третину всієї території країни. Навіть за винятком тих ділянок, де кристалічні породи настільки в тріщинах чи вивітрилися, що при видобуванні розпадаються на дрібні шматки, і через це придатні лише на щебінь, надра України зберігають одні з найбільших у світі обсягів декоративного каменю. Фахівці провідної організації з розвідки нерудних корисних копалин — Державної комплексної геологічної експедиції — вважають, що найбільші перспективи виявлення нових родовищ високоякісного граніту та лабрадориту має не Житомирщина, де декоративний камінь добувають ще з XIX століття, а південніші області. Лише за останні кілька років розвідано нові родовища гранітів у Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій, Донецькій областях, лабрадоритів — у Черкаській і Кіровоградській областях. У деяких із вищезгаданих регіонів така галузь бізнесу, як обробка декоративного каменю, не розвинута зовсім. Отже, тамтешні підприємці ще мають чималі резерви для розвитку. Принаймні, такий висновок напрошується після відвідання Коростишева — центру лише одного з десятків районів, які мають на своїй території чималі поклади декоративного каменю.