Історія однієї технічної зміни, або Як з допомогою митниці робити гроші з повітря - Економіка - dt.ua

Історія однієї технічної зміни, або Як з допомогою митниці робити гроші з повітря

4 березня, 2011, 15:04 Роздрукувати Випуск №8, 5 березня-11 березня

3 лютого 2011 року Верховна Рада ухвалила закон, що вносить низку технічних змін до процедури попереднього документального контролю в пунктах пропуску через митний кордон України.

© ZN,UA

3 лютого 2011 року Верховна Рада ухвалила закон (№2973-VI), що вносить низку технічних змін до процедури попереднього документального контролю в пунктах пропуску через митний кордон України. Звичайна подія, такі закони зараз десятками ухвалюють. Проте в таких звичайних справах, як правило, є дрібниці, заради яких ці технічні поправки затіваються або які до таких поправок «примазуються».

Так, статтю 27 Митного кодексу виклали в новій редакції, додавши в частині першій фразу про те, що товари, які переміщаються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати також іншим передбаченим законодавством видам контролю. Що дає змогу на рівні міністерства встановити процедуру, яку будуть зобов’язані виконувати всі імпортери. Наскільки законна така процедура, питання десяте, якщо її виконання контролюється митницею...

Суть внесених змін найбільш яскраво демонструє ситуація із ввезенням в Україну товару в упаковці. Тема, що стосується практично будь-якого громадянина, бо без імпортних товарів ми сьогодні обійтися не можемо.

Упаковка буває первинною (яка доходить до споживача), вторинною (груповою) і третинною (транспортною). Первинна упаковка разом із товаром доходять до кінцевого споживача, і саме він визначає долю такої упаковки. Відповідно до статті 9 Закону «Про відходи», громадянин є власником упаковки. Якщо споживач викидає упаковку в сміття, то за вивезення цього сміття сам і платить, до того ж зобов’язаний забезпечити роздільне збирання упаковки (стаття 35-1 Закону «Про відходи»). Якщо ж споживач здає упаковку як вторсировину, то він за це одержує гроші. Іншими словами, споживач заплатить за створене ним сміття у вигляді використаної упаковки, якщо не продасть такої упаковки.

Вторинна і третинна упаковки накопичуються в імпортера (дистриб’ютора або в торговельних точках). Зазначені суб’єкти як власники упаковки також зобов’язані укласти договори на її збирання та утилізацію з відповідними організаціями (ст. 17 Закону «Про відходи»). На практиці накопичену упаковку, як правило, продають для утилізації, і за це можна отримати непогані гроші.

Крім того, імпортери зобов’язані укласти договори на збирання та утилізацію не менш як 35% від обсягу імпортованої в Україну тари та упаковки. У зв’язку з цим виникає запитання: при визначенні тарифу на вивезення сміття для громадян враховується, що 35% такого вивезення вже оплачено імпортером або внутрішнім виробником? Однак ідеться зараз не про це. Варто лише зазначити, що договори імпортер має укласти не на організацію збирання та утилізації, а саме на збирання й утилізацію.

А тепер про головне. Про те, як, використовуючи митницю, стали вибивати гроші за послуги з організації збирання упаковки. Весь парадокс у тому, що ці послуги реально не надаються, оскільки, як було розглянуто вище, реальне збирання оплачує власник упаковки. Проте відмовитися від цих «псевдопослуг» не можна, тому що митниця не приймає до оформлення митної декларації, якщо на ній немає штампу держекоінспекторів. У свою чергу, інспектор ставить печатку на митній декларації тільки за умови, що укладено договір на «псевдопослуги».

Спочатку ідею з продажем віртуальних послуг за неабияким тарифом було впроваджено постановою КМ України №915 від 26.07.2001 року. Та оскільки продавати такі послуги не дуже виходило, то до цієї постанови 20 травня 2009 року було внесено зміни. Суть їх зводиться до того, що липові послуги може продавати виключно одна компанія — державна компанія «Укрекокомресурси». З цього приводу було навіть звернення президента України до Конституційного суду у зв’язку з неконституційністю постанови КМ України. Проте, як і в 90% інших випадків таких звернень, Конституційний суд залишив звернення без розгляду через його невідповідність вимогам Конституції та Закону «Про Конституційний Суд України» (справа №1-17/2010).

А щоб усе ж таки змусити всіх укладати з компанією договори, було прийнято спільний наказ Мінприроди, Мінекономіки і Держмитслужби України №789/414/709 від 30.07.2009 р. «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах». Саме цей порядок і запровадив процедуру проставляння печатки на митній декларації.

Більшість імпортерів були змушені укласти договори на псевдопослуги, та ще й передоплату робити — інакше товару не ввезти. У типовому договорі, що «пропонує» укласти «Укрекокомресурси», є дуже цікавий пункт 3.2: «Сторони визнають, що використані тара і пакувальні матеріали, щодо яких Виконавцем організовується надання послуг Замовнику, не підлягають ідентифікації та визначенню будь-яких часових періодів або обмежень щодо настання моменту їхнього виникнення і поширення по всій території України після використання її кінцевим споживачем».

Навіщо потрібне таке формулювання, якщо послуги — це не «бульбашка»? Міг би підписати такий договір підприємець, якби його не змушували?

Злі язики подейкують, що це формулювання допомагала сформулювати особисто якась дама з Держкомпідприємництва, періоду січня 2009 року — березня 2010 року. Але це напевно неправда: чи ж може цей комітет шкодити підприємцям, адже він — підприємництва... Чи все ж таки більше «держ»? Та яка різниця, якщо язики злі.

Поява цього формулювання також має свою «бороду». У період із 2002-го по 2004 рік уже була кампанія з примусового укладання таких договорів. Підприємства укладали договори, але платити відмовлялися на тій підставі, що немає акта, який підтверджує надання послуг. Така категорія справ дійшла навіть до Верховного суду України (постанова від 13 листопада 2007 року).

Однак влада вчиться. Наскільки добре, ми можемо судити з акта зовсім свіжої перевірки, проведеної ГоловКРУ в «Укрекокомресурсах»:

«…типовий договір узагалі не містить обсягу послуг, які компанія зобов’язується виконати, що є порушенням Господарського кодексу України… Аналогічно акт про надання послуг, як і договір, не містить ніякої інформації про обсяги утилізованої тари і пакувальних матеріалів.

Таким чином, фактично на компанію не покладається зобов’язання щодо утилізації конкретного обсягу використаної тари і пакувальних матеріалів».

Логічний результат «діяльності» також відображено в акті ГоловКРУ: «У рамках ревізії… проведено ряд зустрічних перевірок на підприємствах, які, відповідно до актів про надання послуг, здійснювали переробку (утилізацію) вторинної сировини, під час яких посадові особи підприємств пояснили, що утилізація вторинної сировини підприємствами не здійснювалася».

Були імпортери, які з таким нав’язливим сервісом не погодилися і звернулися до суду із позовами. Окружний адміністративний суд
м. Києва 23 грудня 2009 року задовольнив позови про визнання незаконним і недійсним спільного наказу Мінприроди, Мінекономіки і Держмитслужби України №789/414/709 від 30.07.2009 р. (справа №2а-14240/09/2670).

Постанова суду сили не набрала, оскільки було подано апеляційні скарги. Проте, що примітно, однією з підстав визнання наказу недійсним у рішенні суду зазначене порушення ст. 27 Митного кодексу. Це саме та стаття, куди внесено зміни законом від 3 лютого 2011 року. Саме згадана вище технічна правка дає можливість використовувати митницю в подібних схемах.

Цікаво, що ініціатором законопроекту значиться Ю.Тимошенко (//gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=33043 ). У пояснювальній записці до законопроекту, підписаній міністром економіки Данилишиним, зазначено, що метою ухвалення законопроекту є реалізація міжнародних вимог щодо застосування до переміщення вантажів більш простого і швидкого режиму їхнього контролю в пунктах пропуску через державний кордон, стандартизація, а також спрощення документального оформлення процедур перетину кордонів відповідно до міжнародного права і практики організації загального контролю митницями України і сусідніх держав.

Зазначена мета суперечить самій пояснювальній записці, де в обгрунтуванні прийняття законопроекту сказано про необхідність перенесення контролю з пункту пропуску через кордон в місця митного оформлення. Що це означає на практиці, можна запитати в імпортерів, які дні і ночі просиджували на митниці, поки з ними укладали договори на утилізацію і зважували упаковку для визначення розміру «сміттєвого» збору.

Отже, влада вчиться та удосконалює законодавство. Що ж у цьому поганого? Так, у принципі, нічого, крім того, що йдеться про сотні мільйонів гривень на рік, які збираються за такі от віртуальні послуги. І головна перевага схеми в тому, що платить імпортер, який ці витрати закладає у вартість товару. А за товар в остаточному підсумку платить звичайний покупець. По суті, маємо ще один податок, який, втім, надходить не до бюджету (у сенсі державного). Може, з цієї причини Україна на першому місці серед країн СНД за темпами інфляції — скільки в ціні товарів таких «дутих» послуг?

Злі язики стверджують, що договори, укладені з «Укрекокомресурси», на митниці вже не котируються. Замість цього держекоінспектор ставить штамп на митній декларації, якщо договір укладено з однією із компаній, зазначених у списку такого інспектора.

Як потрапити до списку? Мабуть, треба комусь дати відкіт, відсотків 70, подумає хтось. Звісно ж, це неправда, адже влада бореться з корупцією. Всі охочі, у кого є ліцензія на збирання сміття як вторсировини, приходьте в Мінприроди — і вас, напевно, внесуть до списку просто так.

Та якби зібрані гроші справді йшли на прибирання територій від сміття, то з побором можна було б змиритися. Але за останні півтора року — період існування «сміттєвого» збору — чистіше в лісах не стало, а на смітниках сміття тільки додалося. Умов для роздільного збирання сміття так і не створили, хоча такий обов’язок для громадян передбачили.

Скажіть, добродії чиновники, де можна здати на утилізацію відпрацьовані елементи живлення (батарейки)? Бо серце кров’ю обливається, коли вкотре, не знайшовши, куди їх можна здати, доводиться викидати в сміття.

Є ще одна дрібниця. Такими от додатковими контрольними функціями, які «вішають» на митницю, по суті, обтяжують митні процедури. Проте відповідно до пункту с) ч. 1 ст. 8
Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT), держави — члени СОТ (яким є Україна) визнають скорочення до мінімуму розмірів і складності імпортних та експортних формальностей, а також скорочення і спрощення вимог митної та експортної документації. Так, це вже зовсім дрібниці, на них точно не варто звертати уваги.

Уся ця ситуація є повчальним уроком. Механізм використання митниці для діставання грошей з повітря починала створювати стара влада, а нова успішно підхопила починання. Сьогодні представники старої влади до продажу псевдопослуг стосунку не мають, але в магазині, купуючи імпортний товар, компенсують імпортерам кошти, сплачені на кордоні новій владі. Хто знає, що буде завтра і хто використовуватиме всі створені вже новою владою механізми...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво