Інвестори і фондовий ринок України - Економіка - dt.ua

Інвестори і фондовий ринок України

10 квітня, 2009, 15:07 Роздрукувати Випуск №13, 12 квітня-20 квітня

Про крайню необхідність якнайшвидше розв’язати проблему повернення інвестицій, які «втекли» з України, причому не тільки іноземних, а й вітчизняних, уже кажуть і ледачі, і далекі від інвестиційного бізнесу...

Про крайню необхідність якнайшвидше розв’язати проблему повернення інвестицій, які «втекли» з України, причому не тільки іноземних, а й вітчизняних, уже кажуть і ледачі, і далекі від інвестиційного бізнесу. Поки що «процес не йде»! Світ гарячково стежить за кривими зростання та падіння світових фондових індексів і намагається за цими трендами спрогнозувати — коли, куди і в якому обсязі на виході з кризи «хлинуть» інвестиційні ресурси.

В Україні все набагато простіше. Сьогодні вже багато хто з цікавістю спостерігає за кривою фондового індексу практично єдиної біржі, що функціонує в ринковому режимі, — ПФТС. Та коли в 2008 році відбувся його обвал у п’ять разів, це якось не привело до аналізу причинно-наслідкових зв’язків: світова криза — проблеми з фінансовими ресурсами — рецесія в світовій економіці — з України йдуть інвестори — падіння фондового ринку України — рецесія в українській економіці. Так звикли до того, що наш фондовий ринок «вільний», тобто ні з чим не пов’язаний, нічого не характеризує, загалом, цілком «незалежний» ринок, який існує в своєму зачатковому стані сам по собі, що не поспішили з аналізом і висновками.

Перші відгуки, які з’явилися і привернули увагу ЗМІ, були про те, що з українського фондового ринку «пішли спекулянти». Це справді так, тому що в кризових ситуаціях портфельники — перші серед тих, хто йде з небезпечних ринків, шукає більш надійне середовище, куди віднести свої фінанси. Проте в нас настільки звикли асоціювати слово «спекулянти» зі словом «шахраї», що дуже зневажливо поставилися до цієї інформації. Пішли та й пішли, не потрібні нам спекулянти. Не розуміючи суті фондового ринку, легко відмахнулися від того факту, що Україна втратила цю важливу складову.

Звичайно, ті, хто професійно пов’язаний з фондовим ринком, займалися глибшим аналізом. Однак їхній голос не почули. На фондовий ринок у нашій державі дивляться, як на щось екзотичне, яке з’явилося та існувало навіть зі своїм державним органом-регулятором просто тому, що начебто так має бути в ринковій еко­номіці. Зв’язок цього ринку з економікою країни не дуже зрозумілий нашим державним очільникам. Та й про яке розуміння ролі фондового ринку може йтися при чехарді з «головнокомандувачем економіки», при постійній зміні політичних пріоритетів. Фондовий ринок потребує знань, уміння аналізувати його вплив на економіку... Тепер таке розуміння дуже необхідне. Всі заклинання про необхідність поліпшити інвестиційний клімат без розуміння місця фондового ринку, тим паче в післякризовий період, про який потрібно думати вже сьогодні, нагадують приказку про халву.

Що ж Україна має сьогодні? Інвесторів немає, фондовий ринок на глибокому дні й незрозуміло, що ж приверне увагу інвесторів до України та коли? Візьмемо для прикладу найзручніші інвестиції, так звані прямі. В інвестора є вільні ресурси, і він шукає, куди їх вкласти на якийсь час, щоб потім повернути їх із прибутком. Для компаній цей вид справді зручний, бо при цьо­му компанія не обтяжується борговими зобов’язаннями, використовуючи отримані ресурси на свій розвиток.

Зовні це все виглядає як інвестиції, не пов’язані з фондовим ринком. Для інвесторів «прямого призначення» головне завдання перед прийняттям інвестиційного рішення — визначити приріст коштів при поверненні інвестиції. До уваги беруться ризики: галузеві, регіональні, політичні. Та перш ніж приймати рішення про рух у бік України, цей інвестор спочатку подивиться — а що там на фондовому ринку? Хоч би в якому зачатковому стані він перебував!

Акції компаній, навіть провідних, впали, корпоративні облігації різко впали в емісії та купівлях, державні папери не купують, IPO і за кількістю, і за обсягом кар­динально скоротилися, а планова­ні — скасовані. І чомусь усе це на тлі масової втечі інвесторів-портфельників, яких називають спекулянтами, але які першими сигналізують про стан справ у нашій економіці, втомленій від чехарди безпрограмних урядів країни.

Однак, допустимо, в країні з’явилися виразні економічні програми, світова криза розімкнула свої сталеві обійми. Наш «прямий інвестор» не тільки вдало купив ту компанію, яка впала в ціні за час кризи, а й переконаний, що вона не потонула повністю, що її можна буде підняти, ймовірно, і за рахунок залучення додаткових корпоративних ресурсів з того самого фондового ринку. Як-то кажуть, приїхали! «Каким ты был, таким ты и остался...»

За час пошуку країною виходу з фінансово-економічної кризи змінюватимуться всі. У банків­ській системі виживуть сильні, ком­панії наростять м’язи або підуть із ринку... А фондовий ринок, судячи по першому року кризи, схоже, залишиться все таким же.

Що ж хоче інвестор побачити на нашому фондовому ринку? Що дасть йому можливість звернути увагу на Україну? Що допоможе йому переконатися, що його власність там не загубиться в баталіях з конкурентами або в зайвій корпоративній зацікавленості структур, що реєструють цю саму власність? Що дозволить йому за необхідності залучити в куплену ним компанію гроші за ринковою, а не зманіпульованою ціною? Чи можна буде йому купувати не всю компанію, як це доводиться робити нині? Адже зневага будь-якою неконтрольною участю в акціонерному суспільстві вже давно відстрахала від нас тих інвесторів, які могли дати гроші компанії, припустимо, з 20-відсотковою участю у власності.

Розглядати проблеми фондового ринку можна й потрібно з різних боків, розуміючи та інтерпретуючи системні зв’язки. Аналітики українського фондового ринку зараз досить ретельно відстежують процеси, що відбуваються на ньому. Їх статистика та аналізи досить грамотно пов’язують закономірності нинішнього обігу цінних паперів із процесами фінансової сфери та реальної економіки. На жаль, складається враження, що це предмет інтересу та роздумів досить вузького кола фахівців. Серйозного відображення у виданих на-гора антикризових програмах ці аналізи не знаходять. Досить цікаво, що на численних ток-шоу ще жодного разу не доводилося бачити й чути фондовиків. Багато розмов із до непристойності гучними дискусіями та звинуваченнями про формулу розрахунку вартості газу, про правильність обгрунтування різноманітних тарифів, а вже тим паче про курс гривні... Як кажуть, піпл це хаває. А от у тому, що цей самий піпл неграмотний у процедурах впливу на його кишеню фондового ринку, винні не ток-шоу.

Нині наш народ значною мірою через ток-шоу здобуває свою ринкову освіту. Коли раптом втрачаються чи знаходяться гроші в його кишені, на це першими відгукуються ЗМІ, ток-шоу. Всі дружно намагаються розібратися, куди поділися чи звідки раптом з’явилися в кишені гроші. Про фондовий ринок згадують лише при гучних скандалах зі зниклими в цінних паперах грошима. Глобальні причини проблем фондового ринку при цьому не розкриваються і не називаються. Миготять на екранах і шпальтах імена «шахраїв», назви їх компаній. Обговорювати причини цих обвалів цінних паперів нікому — постійні персони ток-шоу і ЗМІ безграмотні в цих питаннях, а запрошувати фахівців-фондовиків... Поки що жодного разу не доводилося побачити їх на екранах. Та підкреслимо ще раз — винні не ці масові видовища та публікації, вони лише віддзеркалення сумної реальності. Наші очільники та їхні команди місце фондового ринку в розкручуванні кризи (а згодом, адже дочекаємося, і в його подоланні) не розуміють, а тому й не кажуть про це.

А що ж інвестор? Той, що більш грамотний, зазирне в статистику та аналітику фондовиків. Той, хто далекий від цієї специфіки, тільки познайомиться зі «смаженими фактами» — індекс ПФТС знову впав! Обережно! Щось в Україні не так!

Втім, дочекалися, реальна економіка стає на ноги, кредитна система з надхмарних висот опустилася своїми відсотковими ставками до розумних меж, курс став більш-менш прогнозованим і адекватним. Наш прямий інвестор (продовжимо приклад із ним, оскільки його інвестицій чекають з великим нетерпінням) вірить, що компанія, яка сподобалася йому, за ціною та можливістю зростання принесе йому очікуваний прибуток на його пряму інвестицію. Поспівчуваємо йому, наївному. Втім, стосовно України таких наївних вже, мабуть, і немає. Обпеклися і тепер чекають позитивних змін саме на фондовому ринку. Припустимо, в інвестора в планах купити 85% акцій, узяти на себе провідну роль у корпоративному управлінні відповідно до розміру його пакета акцій, через якийсь час залучити додаткові ресурси шляхом публічної (відкритої) емісії, зменшивши свій пакет до 75%; потім ще, зміцнивши компанію, знайти стратегічного інвестора та продати весь свій пакет «в хороші руки», залишивши про себе гарне враження на інвестиційному ринку. Не розвалив компанію, зміцнив її, навіть при продажу вибирав стратега, який забезпечуватиме подальший розвиток компанії, що, безумовно, закріпить за нашим прямим інвестором репутацію не «купи дешевше — продай дорожче». Мрія для України — знайти таких інвесторів!

А очікує нашого інвестора жорстка реальність фондового ринку. За час виповзання з кризи (за практично повної відсутності з боку держави уваги до цього ринку, до формування і розвитку його законодавчої та нормативної бази) наш інвестор тричі подумає, перш ніж іти до України. Навіть прийняття такого довгоочікуваного закону про акціонерні товариства, навіть наполегливі спроби регулятора — Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку зараз підтягти нормативну базу до реалій досвіду світового фондового ринку не заспокоять нашого інвестора.

Хоча, мабуть, азбучну істину вже розуміє багато хто — акціонерна форма капіталу зручна саме своєю здатністю залучати інвестиції. Для держави фондовий ринок не перебуває серед пріоритетів розвитку. Переконаності в тому, що до моменту виходу з кризи фондовий ринок буде в змозі пропустити через себе такі необхідні економіці фінансові потоки, як не було, так і немає. Отже, і чекати інвестицій до України за всієї великої кількості заходів щодо «підвищення рівня інвестиційного клімату» не доводиться.

Простежимо за перешкодами, з якими зіштовхнеться наш прямий інвестор при реалізації наведених вище планів. Навіть не беремо до уваги злощасну корупцію, рейдерство, бюрократизм. Розглянемо лише стан законодавчої та нормативної бази. Реєстрація права власності на куплений 85-відсотковий пакет. Чинний Закон «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», ухвалений у 1998 році (і дуже потрібний тоді), давно вже потребує перегляду з урахуванням нинішніх реалій світового досвіду розвитку депозитарної системи. Тим часом законодавець ніяк не добереться до ухвалення потрібної нині вже не нової редакції, а нового закону.

Підготовлений проект закону України «Про депозитарну сис­тему обліку цінних паперів» поки що викликає більше запитань, ніж відповідей. Причина в загальній практиці підготовки та ухвалення законів. Механізми введення в дію та реалізації закону не опрацьовуються на належному рівні. Зазвичай це зачіпає лише законодавчу, та й то досить скупо, ув’язку нового закону із діючими законами. Пи­тан­нями системної ув’язки про­цедур в Україні не переймаються, що й відкриває шлях помилкам, корупції, рейдерству. Регулятору явно не вистачає функцій методичного забезпечення процедур реалізації законів.

Вірніше, функція є в статті 7, пункті 23 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів» (роз’яснює порядок застосування чинного законодавства). Та розмова про принципи, цілі та методи державного регулювання ринку цінних паперів — окрема й велика тема. Особливо коли в умовах світової кризи ведуться бурхливі дискусії про рівень і роль державного впливу на ринок. Вступивши у володіння 85% акцій, наш інвестор потрапляє на мінне поле участі в корпоративному управлінні. Вважається, що з 29 квітня 2009 року частину мін йому вдасться обійти, оскільки почне діяти новий Закон України «Про акціонерні товариства». З процедурою введення цього закону в дію теж більше запитань, ніж відповідей. Для частини компаній ще два роки діятиме старий закон про господарські товариства. Розібратися нашому інвесторові в цьому хитросплетінні буде непросто. При цьому потрібно пам’ятати, що за новим законом наш інвестор в порядку захисту прав міноритарних акціонерів має викупити за їх бажання їхні пакети акцій. За якою ціною? Спробуйте розібратися в статті 8 закону в понятті ринкової вартості. Принаймні фахівці фондового ринку ще ведуть бурхливі дискусії, а інвестори вже продумують схеми, як обійти цю норму.

Наш інвестор готується до продажу пакета й поки що вирішив зменшити його до 75%. Він здійснює публічну емісію, що дозволить йому дати компанії для її розвитку фінансове підживлення. Навчений своїм гірким досвідом чи досвідом колег-інвесторів, він не зменшить свого пакета нижче за 60%. Бої інвесторів за місце в корпоративному управлінні в Україні прогриміли на весь світ. Прочитавши уважно в новому законі норму про кворум загальних зборів акціонерів в 60%, він уже вдруге не наступить на ці граблі.

Отже, емісія. Прийняті в 2006 році Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» і цілий ряд нормативних документів Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку зробили процедури здійснення емісії більш-менш чіткими. Та лихо: ці процедури не містять конкретної, жорсткої відповідальності регулятора! Формулювання в прийнятому в 1996 році Законі «Про державне регулювання ринку цінних паперів» про відповідальність посадових осіб Держкомісії (стаття 15) «відповідно до законодавства» ніяк не визначає оперативну відповідальність за бюрократичний стиль роботи з документами емітента. У поданих документах знаходять помилку — і емітента відправляють її виправляти. Потім знаходять ще одну помилку — і процес повторюється. В результаті замість визначеного нормативного терміну процедура затягується на місяці. А грошей компанія та економіка України все чекають...

Можна, а часто так воно і є, пояснити все «нетямущістю» емітента, його фахівців. Проте Україні потрібні інвестиції, отже, має бути така процедура, яка зведе до мінімуму час отримання фінансів. І повинен бути контроль виконавської дисципліни. Тоді «в коридорах» не ходитимуть розмови про хабарі за проходження загалом нормальних, передбачених нормативною базою про­цедур.

Аж ось наш інвестор готовий вийти з інвестиції. Якщо він виявився таким недосвідченим і не подумав на самому початку про цей процес, то його чекають нескінченні схрещування їжака з удавом. Податкові, валютні норми, положення іноземного інвестора в Україні й приведуть до того самого мотка дроту.

У нашому прикладі умови зав­дання було дуже спрощено. Не розглянуто залучення для участі в акціонерному товаристві професійних інституційних інвесторів (ІСІ). Не розглянуто проблеми функціонування фондових бірж, коли акції наших компаній перебувають у вільному обігу, й таким чином інвестор сподівається на об’єктивну оцінку капіталізації компанії, що допоможе йому при виході з інвестиції мати певну репутацію та надбавку до вартості продажу.

Тож чекаємо виходу з кризи, поліпшення інвестиційного клімату, збільшення інвестицій. Ну що ж, фондовий ринок, «каким ты был, таким ты и остался»! За дорученням Кабінету міністрів нині готується проект документа «Концепція стратегії розвитку фінансового сектору України на період до 2015 року». Та без програми виходу фондового ринку з кризи з конкретними рішеннями і термінами, без програм для інших стратегічних галузей Україна не дочекається таких потрібних їй інвестицій.

Починати треба з системного аналізу законодавчої та нормативної бази фондового ринку, уточнення всіх причинно-наслідкових зв’язків на ньому. Хто це може й має робити? Одному регулятору — Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку — цього не осилити. Та і ця, загалом, наукова робота — не його компетенція. Тим паче що в Україні цих самих регуляторів, під контролем яких відбувається обіг цінних паперів, чимало. Та плюс до цього — ще й у кожного своя інфраструктура. В України є чудові наукові, експерт­ні кадри, які разом із регуляторами і мають зайнятися цією роботою.

Далі постає одвічне запитання — де взяти гроші? Ну що ж, скупий платить двічі. Хочемо отримати інвестиції — маємо витратитися. Причому не йдеться про вливання десятків і сотень мільйонів, як на порятунок стратегічних галузей. Йдеться про фінансування розробки програми. Тільки готувати її мають не одні лише регулятори. Не слід забувати про один із принципів фондового ринку — про розділення нормотворчості та нормозастосування. Бізнесу потрібна така програма, і він знайде спосіб залучити до неї своїх експертів.

Можемо, звичайно, й далі проводити пишні наради з поліпшення інвестиційного клімату в Україні, залучення інвесторів, особливо західних. Із нічого і вийде нічого. Без рішучих і реальних дій зі становлення українського фондового ринку наш інвестиційний клімат з прориву не вийде. І законодавець, і дер­жавні органи просто зобов’язані за час вимушеної паузи, рецесії економіки вжити всі необхідні заходи та прийняти рішення щодо фондового ринку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво