ІНВЕСТИЦІЙНІ БАНКИ БОРЮТЬСЯ ЗА ВИЖИВАННЯ

Інвестбанки мають намір провести значні скорочення персоналу. І не лише серед молодших банкірів, цих «традиційних жертв» будь-яких поточних коливань на ринках. Цього разу під скорочення потраплять вищі ешелони банківських імперій — керуючі директори, старші банкіри, провідні трейдери, аналітики (їм, щоправда, гарантовано чималу вихідну допомогу). Усе це засвідчує: справи на ниві інвестиційного бізнесу різко погіршилися.

Досить повільне зростання обсягів операцій як у сфері злиттів і поглинань, так і в торгівлі цінними паперами змушує інвестиційні банки переглянути роздуту структуру власних витрат. Приміром, JP Morgan Chase Manhatten Bank, який лише минулого кварталу втратив 332 млн. дол. через кредити, видані збанкрутілій компанії Enron, і через події в Аргентині, прагне скоротити на 15% штат інвестиційних банкірів у департаменті злиттів і поглинань, головним чином, у Нью-Йоркській штаб-квартирі й частково в Лондонському сіті. До речі, останні півтора року, коли JP Morgan і Chase Manhatten зливалися в один банк, вони вже тричі вдавалися до скорочень штату й унаслідок з 100 тис. персоналу звільнили 9 тис.

Своєю чергою Credit Suisse First Boston (CSFB) мав намір у березні звільнити 50 керуючих директорів із 300 в інвестиційному департаменті, сподіваючись у такий спосіб відновити рівень прибутковості. До того моменту Goldman Sachs, найбільший інвестиційний банк, уже скоротив свій штат на 2% (541 робоче місце), позаяк його доходи за останній квартал упали на 32%. Переживши винятковий вибух активності 1999-го й на початку 2000 р., Goldman на старті цього року зазнав найбільших втрат від спаду в торгівлі акціями — його доходи знизилися на 91% (із 1,2 млрд. дол. у 2001-му до 105 млн. дол. у 2002-му). А обсяги безпосередньо інвестиційно-банківського бізнесу зменшилися на 22%.

У цілому інвестиційні банки вже скоротили понад 25 тис. робочих місць. Це стало безпосереднім результатом різкого уповільнення активності на Уолл-стріт і в Сіті, особливо в таких раніше вельми прибуткових сферах, як злиття й поглинання та посередництво при випуску компаніями цінних паперів. Проте ще два роки тому інвестиційні банкіри почувалися «владарями всесвіту». Уолл-стріт усіх переконував, що «нова економіка» в повному порядку та що банкіри відіграють вирішальну роль у структуруванні багатообіцяючого високотехнологічного світу. Доходи від торгівлі акціями в провідних інвестиційних банках досягали 30% у загальному обсязі доходів, а війна за таланти в інвестиційному бізнесі загострювалася. У ті часи сумарні заробітки, які досягали восьмизначних цифр, були звичними в середовищі старших банкірів.

А сьогодні інвестиційний бізнес у лещатах справжньої кризи. Хоча, певною мірою, це неминучий результат повороту в економічному циклі. З весни 2000 року, коли «інтернет-технологічна бульбашка» луснула, попит на послуги в інвестиційному-банківському секторі почав різко сповільнюватися.

Лихоліття тут розпочалися ще до подій 11 вересня, а після них драматично погіршилися. І, на думку самих інвестбанкірів, їх не можна порівнювати навіть із кризами 1987 і 1994 років. Обсяги злиттів і поглинань у світі впали на 56%, обсяги торгівлі цінними паперами — на 30%, комісійні від торгівлі останніми — на 20%. Стратегія й перспективи зростання виявилися під сумнівом.

Правда, тверезі уми в інвестиційно-банківському бізнесі вже замислилися над тим, як повернути своїм банкам традиційно притаманну їм роль, особливо після того, як великі корпорації почали створювати власні внутрішні інвестиційно-банківські «потужності».

Проте спільні проблеми інвестиційної-банківської галузі, схоже, не закінчаться переглядом стратегії та зміною тактики. На велетнів Уолл-стріт насуваються нові хмари — розслідування їхньої діяльності в частині суміщення/розмежування аналітичної служби й суто банківського бізнесу.

Минулого тижня генеральний прокурор штату Нью-Йорк Еліот Спітцер підготував матеріали для судового позову проти інвестиційного банку Merrill Lynch. Його аналітики звинувачуються в тому, що поширювали неправдиву інформацію щодо реальної вартості акцій. У результаті інвестори були введені в оману й часто купували акції безперспективних компаній, втрачаючи потім свої вклади. Прокурор збирається підтвердити інформацію про те, що аналітики банку вели подвійну гру: дрібним інвесторам рекомендували купувати такі акції, від яких радили утриматися поважним корпоративним клієнтам. Merrill Lynch звинувачення відкидає та збирається активно захищатися. Тим більше, що головний персонаж скандальної справи аналітик банку Генрі Бладжет уже давно значиться колишнім.

Під час інвестиційного буму навколо інтернет-компаній Генрі Бладжет став майже сенсацією Уолл-стріт. У рекордно короткі терміни колишній журналіст перетворився на поважного експерта в галузі високих технологій і залучив до Merrill Lynch сотні інвесторів із сотнями мільйонів доларів. До листопада 2000 року інтернет-міф зруйнувався, і чимало компаній, акції яких Бладжет рекомендував купувати, збанкрутували, так і не дізнавшись, що таке прибуток. Навіть знаменита книжкова інтернет-крамниця «Amazon.com», яка свого часу винесла Бладжета на вершину слави завдяки передбаченню, що її акції досягнуть 400 дол., виявилася ще однією здутою кулею після того, як ціни на її акції знову впали до двозначних цифр. Торік Генрі звільнився з банку з чеком у 2 млн. дол. у кишені (гонораром за книгу про своє сходження) й замислився над кар’єрою радника в хедж-фондах.

А тим часом скривджені інвестори розпочали голосно висловлювати своє невдоволення з приводу практики, яка запанувала на Уолл-стріт у часи так званої «ери Бладжета», тобто ери безвідповідальних аналітиків. Галас розворушив «напівсонні» регулюючі фінансові органи, і деякі політики зацікавилися «алхімією» корпоративних фінансів. У суспільстві зростає підозра, що нагорі велетенської корпоративної піраміди засіли ті, хто править і водночас стриже купони, а звичайний інвестор, котрий дає реальний капітал, одержує в результаті крихти, якщо взагалі щось одержує.

Заява нью-йоркського прокурора Спітцера впала на підготовлений грунт. Він оприлюднив результати 10-місячного розслідування діяльності групи інтернетівських аналітиків у банку Merrill Lynch, найкрупнішому фондовому брокері США, котрий має найбільшу кількість клієнтів. Одним з головних доказів стане фрагмент внутрішнього листування електронною поштою, де аналітики між собою називають «непотребом» і найнепристойнішими словами саме ті акції, які самі ж рекомендували купувати приватним інвесторам.

Еліот Спітцер не збирається обмежити своє розслідування одним банком. У «чергу» нью-йоркський прокурор «вишикував» майже всіх поважних гравців Уолл-стріт. Він твердить, що не лише в Merrill Lynch рейтингова система оцінювання компаній заплямована конфліктом інтересів.

На думку оглядачів, інвестиційні банки самі завели себе в глухий кут, оскільки не можуть прозоро розділити два види своєї діяльності — аналітичну й банківську. Тобто конфлікт інтересів виникає тоді, коли банківський департамент намагається продати інвестору ті акції, які аналітичний департамент того самого банку радить купити. Спітцер має намір довести, що аналітичні департаменти інвестиційних банків були скоріш «мавпенятами» в руках інвестиційних банкірів, а не «сторожовими псами» інтересів інвесторів.

Річ у тім, що реальні гроші в інвестиційному бізнесі банки заробляють не на приватних інвесторах, а від надання таких послуг, як консультування великих компаній у питаннях злиттів і поглинань або надання посередницьких послуг під час випуску компаніями акцій на фондових ринках. Тому інвестиційний банк часто діє не в інтересах приватного інвестора — дрібного клієнта, а в інтересах поважного клієнта, компанії чи фірми, акції якої він продає. Таким чином, багато аналітиків, чиї прибутки та премії прив’язані до успіху певних банківських департаментів, опиняються під величезним тиском і тому видають невиправдано високі прогнози щодо поведінки акцій. З цього приводу навіть існує жарт: аналітики заробляють гроші на пиво для інвестиційних банків, які звикли пити шампанське.

Інвестори, котрі ополчилися на інвестиційні банки, запевняють, що загальна сума їхніх збитків становить близько 50 млрд. дол. І якщо нью-йоркський прокурор доведе своє звинувачення до успішного завершення, Уолл-стріт буде змушений виплатити інвесторам компенсацію в розмірі 10% від втрат, тобто 5 млрд. дол. Інвесторів надихає перемога адвоката Якоба Заманського, котрий уже відсудив у Merrill Lynch на користь одного зі своїх клієнтів 400 тис. доларів за невиправдано оптимістичні фондові прогнози колишньої інтернет-зірки Генрі Бладжета. Сьогодні Заманський розпочав нову справу проти Джека Грубмана, аналітика з телекомунікацій із банку Solomon Smith Barney, на користь клієнта, котрий став банкрутом, втративши 455 тисяч доларів на акціях широко розрекламованої компанії Global Crossing, що також іде на дно.

Насправді ці нові скандали на Уолл-стріт, пов’язані з розслідуванням незалежності рекомендацій банківських аналітиків, стали лише черговою рефлексією в історії падіння Enron. Компанія в результаті стала синонімом фінансових маніпуляцій, самовпевненості менеджменту й політичної нерозбірливості.

Кажуть, Уолл-стріт сьогодні є об’єктом значно більшої кількості звинувачень і розслідувань, ніж будь-коли за останні 70 років відтоді, коли конгрес США активно шукав призвідників і посібників, котрі нібито перетворили квітучі 20-ті роки на жахливі 30-ті.

Дехто з песимістів вважає: нинішні скандали реально загрожують майбутньому так званому «народному капіталізму» (коли акції найбільших компаній розосереджені серед великої кількості дрібних інвесторів) і, мовляв, армії реформаторів зазіхають на вільний розвиток ринкової економіки. Проте оптимісти вважають, що Уолл-стріт як єдиний фінансовий організм (не лише американського значення, а й світового) боротиметься щосили за своє виживання. Різноманітні розслідування, реформування, нові закони, громадський осуд, кримінальні справи, арбітражні суди скоріш за все не зруйнують його. Оскільки ніхто не вигадав нічого радикально нового в світі фінансового бізнесу, то історія рано чи пізно повториться. Щойно ринок знову набуде рис «бика» (почне грати на підвищення), інвестори забудуть про свої образи й потягнуться зі своїми грошима до тих самих інвестиційних банків.