Інвестиція чи благодійність? На ММК прийшов нетиповий інвестор - Економіка - dt.ua

Інвестиція чи благодійність? На ММК прийшов нетиповий інвестор

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

У сучасній Україні існує два типи металургійних комбінатів. Перший — це комбінати, на приватизації й націоналізації яких сьогодні наполягає держава...

У сучасній Україні існує два типи металургійних комбінатів. Перший — це комбінати, на приватизації й націоналізації яких сьогодні наполягає держава. Яскравими представниками цієї когорти є «Криворіжсталь» і Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського. У випадку з ними держава наморщує чоло та вираховує розміри упущеної вигоди, паралельно роздумуючи, чи вимагати доплати з нинішніх власників, чи провести новий конкурс і знайти нових власників, чи взагалі повернути комбінати в держвласність, а там «подивимося на кон’юнктуру світових цін на метал».

Другий тип — це металургійні комбінати, що належать державі, але про існування котрих вона (держава) хотіла б забути й не згадувати навіть у страшному сні. Зустрічайте — Макіївський металургійний комбінат імені Сергія Мироновича Кірова. Протягом останнього десятиліття це підприємство у багатьох фахівців асоціюється з таким феноменом нашого Всесвіту, як «чорна діра». Можливо, причина цього — у віці ММК, якому ще в минулому столітті стукнуло 100 років. Не дивно, що рівень зношування його основних виробничих фондів на сьогодні впевнено подолав позначку в 90%.

Можливо, уся справа в кредиті, який підприємство необачно взяло в німців під гарантії рідної держави на модернізацію свого виробництва ще на початку 90-х, але так і не змогло повернути. Причому на введення частини цього устаткування в дію 1995 року було витрачено останні оборотні кошти комбінату. Після чого ММК почав працювати лише в рамках давальницьких схем.

Не виключено, що остаточно доконала підприємство безперервна зміна давальців, котрі, природно, намагалися взяти участь у його управлінні. Серед них — «Емброл-Україна», скандально відомий банк «Слов’янський», концерн «Енерго». Увесь цей час офіційні права на управління комбінатом кочували зі столичних міністерств у Донецьку облдержадміністрацію й назад. Результатом цього «міжцарювання» стала зупинка комбінату влітку 2002 року — Торговий дім «Газ України» за борги відключив подачу природного газу на підприємство (перед цим Макіївський комбінат саме залишив черговий управляючий «Данко», так і не наважившись вирвати з грудей своє серце й віддати його макіївським металургам). Через місяць Міністерство промислової політики України запропонувало реструктуризувати на кілька років заборгованість комбінату перед державними структурами та продати підприємство «за символічну ціну» тому інвестору, котрий візьме на себе зобов’язання вивести підприємство з кризи. По суті, держава однозначно визнала, що не готова більше нести відповідальність за ММК і віддасть його першому зустрічному.

І він не змусив на себе чекати. На початку вересня 2002 року тодішній губернатор Донецької області Віктор Янукович заявив, що інвестора знайдено. Це американська Trans Сommodities — дочірня фірма давнього кредитора ММК британсько-ізраїльського концерну Trans World Group. Леонід Кучма підтримав ініціативу західного інвестора, при цьому обмовившись: «Я хочу вірити сьогодні американському інвестору, але не на словах. Я хочу бачити програму». При цьому пригрозив Януковичу, що коли Trans Commodities не продемонструє гарні результати роботи ММК, його віддадуть в управління гендиректору Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимиру Бойку.

Trans Commodities виділила 13 млн. дол. для поновлення роботи Макіївського меткомбінату. Американці почали працювати з заводом за давальницькою схемою: поставляли газ, кокс і залізорудну продукцію, забираючи як оплату за них готовий прокат.

Паралельно Trans Commodities переконувало Кабмін створити на базі комбінату нове спільне підприємство, не обтяжене боргами. Передбачалося, що за підтримки уряду борги Макіївського меткомбінату (на той момент вони становили приблизно 1 млрд. грн.) мали бути реструктуризовані на п’ятирічний термін із зобов’язанням нового СП погасити їх. При цьому Trans Commodities просила надати новому підприємству низку пільг, зокрема забезпечити низькі тарифи на залізничні перевезення й електроенергію. Крім того, Кабмін повинен гарантувати повернення підприємству з бюджету ПДВ у повному обсязі при експорті продукції. В обмін на це Trans Commodities давала зобов’язання запустити комбінат на повну потужність, добудувати ще один прокатний стан і погасити заборгованість з заробітної плати.

У разі, якщо український уряд відмовиться створити райські умови, американці пообіцяли згорнути свою діяльність на комбінаті. На думку Trans Commodities, їхнє зникнення було рівнозначне закриттю підприємства: «Для нас цілком очевидно, що ніякий інвестор сюди не прийде. Дешевше знести й побудувати новий завод». Проте Державна податкова адміністрація відмовилася візувати проект рішення уряду про антикризові заходи на Макіївському меткомбінаті, і в лютому 2003 року Trans Commodities припинила поставляти сировину й відмовилася створювати СП. «Вони просто втекли з підприємства, і нині нашим єдиним інвестором є уряд України», — заявив тодішній керівник ММК Валерій Дудник. Стало зрозуміло: концепція першого зустрічного інвестора не спрацювала, і держава знову опинилася сам на сам із Макіївським комбінатом і його нескінченними проблемами.

Через рік уряд здійснив чергову спробу «здихатися» ММК, цього разу передаючи комбінат у надійніші руки. 14 квітня минулого року Кабмін затвердив розпорядження «Про заходи щодо поновлення виробничої діяльності і стабілізації фінансово-економічного становища ВАТ «Макіївський металургійний комбінат». Відповідно до нього санатором «Макіївки» призначався один із її основних кредиторів — НАК «Нафтогаз України».  Розпорядження передбачало, що після проведення санації НАК одержить 60-відсотковий пакет акцій комбінату. За словами голови Фонду держмайна Михайла Чечетова, на базі «Нафтогазу» та ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» мало бути створене закрите акціонерне товариство: «На виході отримаємо нове підприємство, де контрольний пакет буде у НАК». У результаті з’явилося ЗАТ «Макіївсталь», котре й стало інвестором процесу санації ММК.

Досить швидко нафтогазовий монополіст переконався: чорна металургія — це не його покликання, тим паче, коли управляєш таким успішним підприємством галузі, як ММК. «Нафтогаз» почав пошук досвідченішого в металургійному бізнесі інвестора. У серпні стало відомо — НАК уступив свою частку в «Макіївсталі» структурам росіянина Вадима Новінського, український бізнес якого асоціюється передусім з дніпропетровською компанією «Смарт-груп» та Інгулецьким гірничо-збагачувальним комбінатом.

Саме на ІнГЗК п’ять років тому «Смарт-груп» проявила себе як антикризовий управляючий. 1999 року Інгулецький ГЗК перебував у вкрай важкому фінансовому становищі: заборгованість до бюджету і позабюджетних цільових фондів перевищувала 25 млн. дол., заборгованість по заробітній платі становила сім місяців, частка бартеру в розрахунках перевищувала 35%; а дефіцит власних оборотних коштів дорівнював 30 млн. дол. Крім цього, ІнГЗК потребував негайної реконструкції найважливіших виробничих об’єктів. Саме ця обставина спонукала державну компанію «Укррудпром» передати кермо управління ІнГЗК «Смарт-груп».

У рамках реалізації антикризової програми з 2000 року в ІнГЗК було інвестовано понад 200 млн. дол. і вже в 2003-му комбінат видобував руди більше своїх проектних можливостей. На комбінаті відбулася докорінна модернізація цілої низки технологічних ліній. І за підсумками 2002 року Інгулецький ГЗК вийшов на перше місце в гірничорудній галузі України як за обсягами продажу продукції, так і за розмірами середньої зарплати.

Зрозуміло, для Новінського Макіївський меткомбінат — це можливість у перспективі створити в Україні замкнутий виробничий ланцюжок. Проте, з огляду на непросту історію ММК і наявність понад 1,5 млрд. грн. кредиторської заборгованості, це підприємство сьогодні навряд чи є «солодким шматком» власності. Можливо, воно таким коли-небудь і стане, але це буде не завтра і навіть не через десятиліття. Адже крім величезних інвестицій (як у повернення боргів кредиторів, так і в майбутню модернізацію), Макіївський меткомбінат має потребу в банальних оборотних коштах для налагодження процесу поточного виробництва. Він також гостро потребував фахової команди управлінців, бо за роки млявої кризи ММК залишило багато здібних управлінців, котрі сьогодні працюють на інших металургійних підприємствах Донбасу.

Участь нового інвестора в санації розпочалася з реструктуризації бізнесу ММК. На базі основних фондів комбінату й «Макіївсталі» було створено ЗАТ «Макіївський металургійний завод», куди до травня поточного року буде переведений увесь виробничий персонал ММК. Новий інвестор направив на підприємство 170 млн. грн. у вигляді поставок сировини й матеріалів, повністю погасив заборгованість по зарплаті (з нарахуваннями й компенсацією в зв’язку з затримкою по виплаті) в розмірі 32,4 млн. грн. Аби повернути впевненість трудовому колективу, поточну зарплату на ММК почали виплачувати двічі на місяць і збільшили її розмір за останні півроку майже на третину — до 830 грн. Та найголовніше — на ММК прийшла команда менеджерів, котра піднімала наприкінці 90-х ще Інгулецький ГЗК. На посаду керівника Макіївського меткомбінату запросили колишнього директора «Криворіжсталі» Володимира Нечепоренка, металурга з більш як 30-річним стажем.

Позитивний результат розпочатої санації не змусив на себе чекати. За підсумками 2004 року обсяг товарної продукції ММК зріс порівняно з попереднім роком більш як удвічі. За окремими видами продукції, приміром, з випуску катанки, комбінат узагалі вийшов на рівень своїх проектних можливостей. Паралельно вибудовувалися взаємовідносини зі споживачами продукції. Зокрема досягнуто згоди з українським об’єднанням виробників металевої продукції (включає в себе «Силур», «Стальметиз» і «Стальканат») про поставки йому нинішнього року продукції ММК на регулярній основі. Паралельно Макіївський комбінат почав активно освоювати ринок Близького Сходу, де нині реалізуються масштабні будівельні проекти. Зокрема у березні ММК збирається випустити 200 тонн марки сталі, розробленої спеціально для покупців із країн Перської затоки.

Подальший розвиток Макіївського металургійного комбінату сьогодні стримується, як мінімум, двома обставинами. По-перше, державні монополії (передусім «Укрзалізниця» й «Донецькобленерго») відмовляються укладати з Макіївським металургійним заводом договори на поставку своїх послуг, наполягаючи на негайному погашенні боргів комбінату (навіть не намагаючись досягти бодай якогось компромісу в цьому питанні). По-друге, станом основних фондів. За найскромнішими оцінками, в їхній поточний ремонт і модернізацію необхідно вкласти цього року 250 млн. грн. Крім того, на торгах 8 лютого Макіївський металургійний завод придбав об’єкти незавершеного будівництва, котрі свого часу не ввійшли до статутного фонду ММК (серед них недобудований металопрокатний стан). За оцінками продавця цих незавершених об’єктів держпідприємства «Агентство з питань банкрутства», на закінчення будівництва та введення в дію цих об’єктів заводу доведеться витратити мінімум 400 млн. грн.

Беручи до уваги наявні в комбінату борги, новий інвестор фактично взяв на себе зобов’язання вкласти в згаданий виробничий майданчик суму, яка наближається до півмільярда доларів. Притому, що річний обсяг виробництва продукції на ММК сьогодні не досягає навіть 300 млн. дол. До того ж, останні півроку на комбінаті відбувається щось, не підвладне розумінню вітчизняних бізнесменів-металургів. «Макіївка» відвантажує метал на експорт за реально існуючими цінами світового ринку. Тобто ніхто не намагається віджати на ММК свою «копієчку».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво