«Інтелектуальна» купівля-продаж. Виявляється, державні нормативні акти можуть бути інтелектуальною власністю - Економіка - dt.ua

«Інтелектуальна» купівля-продаж. Виявляється, державні нормативні акти можуть бути інтелектуальною власністю

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

Уже кілька років поспіль Рада роботодавців Києва намагається зламати непрозору систему проведення тендерів із закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти...

Уже кілька років поспіль Рада роботодавців Києва намагається зламати непрозору систему проведення тендерів із закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Цю сферу монополізувала громадська організація — Центр тендерних процедур. Вона диктує умови проведення конкурсів, визначає ціну документації та називає переможців, не звертаючи ніякої уваги на тих, хто бунтує проти такого диктату.

Регуляторні акти
в недержавній власності

У 2000 році набрав чинності Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», який, за задумом законодавця, мав підтримати вітчизняного товаровиробника. Відповідно до цього документа й постанови Кабінету міністрів, головним уповноваженим органом у сфері закупівлі було визначено Міністерство економіки, яке не тільки детально розписало всю процедуру, а й видало спеціальний збірник нормативно-правових актів і методичних матеріалів щодо цих питань. Однак усі зусилля виявилися марними, тому що в 2002—2003 роках Департамент інтелектуальної власності видав низку патентів і авторських посвідчень у сфері держзакупівлі. Так регуляторні (державні) акти раптом стали інтелектуальною власністю громадської організації — Центру тендерних процедур. Відтоді ця структура та її комерційні підрозділи визначають, як створювати тендерні комітети, виготовляти документацію, проводити конкурси й навіть давати оголошення. А щоб ні в кого не виникло сумнівів щодо того, чому нормативні акти держави переведено в чиюсь інтелектуальну власність, до справи підключився Кабмін (тодішні віце-прем’єри з гуманітарних питань Семиноженко, а згодом Табачник). Останній особливо відзначився, розіславши всім органам центральної виконавчої влади, кримському урядові, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям листи, де просив «забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства щодо охорони прав на суб’єкти інтелектуальної власності під час організації та проведення процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти шляхом укладання із Центром тендерних процедур відповідних угод». А щоб нікому не спало на думку не послухатися, віце-прем’єр «попросив» ще й керівників Генпрокуратури, МВС і Антимонопольного комітету «запровадити механізм виявлення та припинення порушень під час організації та проведення торгів у частині захисту прав інтелектуальної власності».

— Чому високопоставлений державний чиновник знайшов права інтелектуальної власності там, де їх немає, можна лише здогадуватися, — говорить голова Ради роботодавців Києва Іван Голодівський. — Адже в Законі «Про авторські й суміжні права» сказано, що не можуть мати правового державного захисту (тобто права авторства) документи (закони, постанови, рішення), які є актами державного регулювання. Незбагненно, як їх можна було запатентувати?

На офіційний запит київських роботодавців Державний департамент інтелектуальної власності відповів, що все зроблено відповідно до процедури. А вона не передбачає проведення експертизи твору й не встановлює факту виникнення авторства. Не змогло змінити ситуацію й Міністерство економіки. На його вимогу в 2003 році СБУ та Мін’юст перевірили доцільність видачі патентів. У висновках обох установ, як і варто було очікувати, зазначено, що документи, які мають ознаки регуляторних державних актів, не можуть патентуватися. І навіть, якби щодо чогось і було визначено інтелектуальну власність (не передбачену чинними законами), використовувати її можна тільки на правах укладеної прямої авторської угоди. Принаймні так сказано в Законі «Про авторські й суміжні права».

Закон як дишло

З моменту створення Центру тендерних процедур усі розпорядники бюджетних коштів безпосередньо співпрацюють із ним або з його комерційними структурами, які на повну котушку використовують «свою» інтелектуальну власність, не підписавши прямої авторської угоди, де було б зазначено термін використання інтелектуальної власності й розмір гонорару.

— У нас працює зовсім інша схема, — пояснює Іван Голодівський. — Підписується не авторська, а пряма угода, відповідно до якої функції з виготовлення тендерної документації передаються приватній структурі. За ці папери учасник конкурсу повинен сплатити стільки, скільки скажуть. У середньому потрібно викласти приблизно п’ять тисяч гривень. Така вартість десяти аркушиків формату А-4 (бланк розроблено на комп’ютері, куди вписують конкретну інформацію). Тобто ігнорується норма закону, де сказано, що вартість цих паперів не може перевищувати витрати на їхнє виготовлення, як і не може бути статтею доходу. До речі, в більшості регіонів документи видають безкоштовно, і тільки в столиці за них правлять таку солідну суму. Але ж вона в разі програшу на торгах власникові не повертається.

Але й це ще не останній бар’єр на шляху до участі в конкурсі. Потрібно здолати тендерне забезпечення, що сягає кількох сотень тисяч гривень. Вітчизняних товаровиробників, які б «підняли» такі суми, знайдеться небагато. А якби хтось і виявився спроможним, умови конкурсу розроблено так, що небажані підприємці туди не потраплять. Ті ж, хто хронічно залишається за бортом тендерів, ніяк не можуть зрозуміти, чому документацію повинен розробляти хтось інший, а не самі тендерні комітети, які відповідно до закону формуються з фахівців, що пройшли за державні гроші підготовку в навчальних закладах.

У похід у пошуках справедливості

Зі зміною влади підприємці підвели голови й подалися в новий похід у пошуках справедливості. Столична рада роботодавців 28 квітня звернулася з листом до віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка. Той видав доручення Мінекономіки, Міносвіти, МВС, Антимонопольному комітетові та Київській міській держадміністрації «розглянути ситуацію з проведенням тендерів і знайти шляхи вирішення проблеми в межах чинного законодавства». 16 липня Верховна Рада затвердила зміни та доповнення до базового закону в сфері державної закупівлі. Відповідно до них запроваджується громадський контроль і створюється Тендерна палата України, куди ввійдуть три народні депутати й представники Мінекономіки, Мінфіну, Мін’юсту, Антимонопольного комітету, Рахункової палати й ГоловКРУ. Крім того, будуть діяти ще й наглядова рада, комісії з приймання скарг і ревізійна комісія.

Ось тільки нічого не сказано про головне: вилучення з Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг» положення про інтелектуальну власність. Виходить, що віз і нині там.

— Щоправда, на регіональному рівні ми цього таки домоглися, — повідомив Іван Голодівський. — Не дуже давно скасовано горезвісний пункт 5/4 розпорядження Київської міської держадміністрації, яким пропонувалося враховувати права інтелектуальної власності при проведенні торгів. Однак більшого досягти не вдалося. До цього часу ще порушується положення Регіональної тристоронньої угоди між роботодавцями, держадміністрацією та профспілками про щорічне розміщення на офіційному вебпорталі міськадміністрації сум бюджетних коштів, які виділяються на закупівлю товарів, робіт і послуг. Замість цього щоразу на свої запити одержуємо звіт про використані кошти. Але потенційних учасників тендерів цікавить не вже витрачена сума, а та, в розподілі якої вони могли б узяти участь.

До речі, мова йде про чималі гроші: за перший квартал було витрачено майже 1,28 млрд. гривень. У звіті сказано, що навіть заощадили близько 12%. Проте не уточнюється, з якої суми й за рахунок чого? Якщо заощадили на відкритих торгах, то вимальовується досить дивна картина. В 2004-му така форма торгів становила лише 16%. У першому півріччі нинішнього року — 18% від загальної кількості. Хоча відповідно до закону їх має бути не менше ніж половина. Незайве звернути увагу й на закупівельні суми. Скажімо, торік уже згадані 16% відкритих торгів «відтягнули» на себе 74% виділених бюджетних коштів. Тобто найбільші суми було сконцентровано на незначному числі тендерів, умови доступу до яких виписали так, що потрапляли на них тільки потрібні люди. Для інших проводили безліч конкурсів, які створюють видимість масової закупівлі за бюджетні кошти. Насправді ж на них розподілялися мізерні суми...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво