Хто тут ще в резерві? - Економіка - dt.ua

Хто тут ще в резерві?

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Завершивши минулий рік поблизу історично рекордних рубежів, курс євро відносно долара за перший робочий тиждень нового 2005 року знизився майже на 4%...

Завершивши минулий рік поблизу історично рекордних рубежів, курс євро відносно долара за перший робочий тиждень нового 2005 року знизився майже на 4%. Це падіння стало другим за розміром із моменту появи на світ у січні 1999-го єдиної європейської валюти. Причиною такого драматичного зниження курсу стали події по той бік Атлантичного океану. З опублікованої у вівторок, 4 січня, стенограми наради керівництва ФРС (Центробанк США) випливало, що зростання відсоткових ставок у США буде динамічнішим, ніж припускалося раніше. Потім 7 січня світову громадськість приємно здивував секретар Казначейства США Джон Сноу, який задекларував намір Білого дому нарешті розпочати реальні кроки на підтримку долара.

У результаті лише за п’ять торгових сесій на світових валютних ринках вартість євровалюти впала на 500 пунктів (від 1,3550 до 1,3050 USD/1EUR). Та не встигли аналітики заговорити про реальну можливість розгортання ринкових тенденцій і початок циклу посилення долара, як ситуація повернулася на круги своя. Заяви Джона Сноу виявилися не більш як риторикою, а вже в середу 12 січня нагадав про своє існування рекордний у світовій і американській історії торговельний дефіцит. Курс долара відновив падіння.

Фальшстарт

Новий 2005 рік американська валюта почала на мажорній ноті, різко посилившись проти більшості візаві на світових ринках. Адже ще напередодні Нового року (30 грудня) долар дозволив євровалюті відсунути себе на історично небачені рубежі (максимум вартості євро 1,3666 USD/1EUR — мінімум для долара 0,7317 EUR/1USD). У результаті 2004-й став третім поспіль роком падіння курсу американської валюти. Євровалюта зросла в ціні відносно «зеленого» на 8%. Індекс долара, що вимірює його співвідношення до кошика із шести валют основних торговельних партнерів США, знизився торік на 5%, а всього за останні три роки він зменшився майже на третину (32%).

Утім, попри нинішній «позахмарний» курс євровалюти, програшною для долара виявилася лише кінцівка минулого року. У лютому—травні долар, навпаки, зумів посилитися на 11%. На початку лютого представникам європейських країн на нараді «великої сімки» (G7) вдалося домогтися від своїх партнерів включення до тексту підсумкового комюніке фразу про «небажаність надмірної мінливості й безладних рухів валютних курсів». Загроза початку скоординованих валютних інтервенцій із боку G7 помітно зменшила запал спекулянтів, які незадовго до того «ганяли» курс євро біля історично рекордних на той момент рубежів (1,29 USD/1EUR).

Потім після публікації серії сприятливих звітів про стан ринку праці в США учасники світових фінансових ринків «почали закладатися» на очікуване підвищення відсоткових ставок ФРС. Згідно із загальноприйнятою концепцією зростання відсоткових ставок за борговими зобов’язаннями й грошовими інструментами в тій чи іншій валюті за інших рівних умов збільшує їхню привабливість для інвесторів, отже, приводить до підвищення попиту на саму валюту та її посилення.

Справді, американський Центробанк у червні минулого року розпочав піднімати свою базову ставку від мінімального за останні 45 років рівня. І зробив він це вперше з липня 2000 року. Слідом за цим ставка планомірно й у повній відповідності з очікваннями фінансових ринків підвищувалася на кожному з чергових засідань керівництва ФРС мінімальними кроками по 0,25% і 14 грудня досягла 2,25%. Та це вже не допомогло «баксу» посилитися. Після періоду відносної літньої рівноваги в діапазоні переважно 1,20—1,25 USD/1EUR із настанням осені курс долара почав стрімко падати. У цей час на долар одночасно впливало надто багато негативних чинників, щоб міжнародні інвестори й надалі могли бути відносно спокійними.

Як відомо, є кілька чинників, які зумовили падіння долара. Деякі з них діють уже не один рік. По-перше, це загострення давніх американських структурних хвороб: подальше збільшення як зовнішньоторговельного, так і бюджетного дефіцитів. По-друге, політика «благодійного невтручання» (політичний термін, що виник саме в США) у поведінку валютних ринків, яка сповідується нинішніми господарями Білого дому, фактично має на меті поступову девальвацію національної валюти. І нарешті, по-третє, рівень відсоткових ставок у США останніми роками залишався на рекордно низькому рівні. Навіть після п’яти розпочатих підвищень він лише зрівнявся з рівнем інфляції в країні й ледь перевищив свій європейський аналог. Така дешевина залучення доларових ресурсів не могла сприятливо позначитися на курсі американської валюти.

Осіннє «баксопадіння»

Деякі інші чинники пов’язані з переліченими вище й загострилися саме минулої осені. Перший із них — наближення президентських виборів у США. Не те щоб інвестори по-різному оцінювали майбутнє економіки США залежно від перемоги того чи іншого кандидата. Просто рейтинги, як і під час попередніх президентських перегонів, указували на відсутність у них явного фаворита.

Міжнародні інвестори ще добре пам’ятають період «безвладдя і плутанини» у січні 2000-го, коли американці ніяк не могли визначити ім’я нового президента, а деякі спостерігачі навіть заговорили про можливість повномасштабної політичної кризи. Ось чому, коли цього разу на початку листопада все обійшлося без особливих ускладнень, ринки зітхнули з полегшенням, а долар навіть якийсь час посилювався. Однак тривало це недовго. Щойно інвестори зрозуміли, що новий-старий президент збереже наступність у бюджетній політиці, падіння американської валюти поновилося. У 2004-му фінансовому році, що закінчився в США 30 вересня, бюджетний дефіцит Вашингтона досяг рекордних 412,55 млрд. дол. (3,6% ВВП). Роком раніше дефіцит теж був рекордним, але все-таки на 35 млрд. менше — 377,14 млрд.

Під час передвиборної кампанії Джордж Буш-молодший пообіцяв до кінця другого терміну скоротити «мінус» у скарбниці як мінімум удвічі. Проте реальних механізмів для цього, як стверджують експерти, наразі на суд громадськості не подав. Рішення продовжити дію розпочатого під час першого президентського терміну Буша скорочення прибуткового податку і податку на дивіденди спостерігачі розцінюють як остаточну втрату всіх надій на стабілізацію американських держфінансів. Податкові надходження до американського бюджету нині становлять лише 16% ВВП — це мінімум за останні чотири десятиріччя. Вашингтон дедалі більше грузне в «іракському болоті», що робить латання американських бюджетних дір ще проблематичнішим.

Та остаточна перевага євро над доларом сформувалася після того, як нафтові ціни у вересні вперше перевищили позначку 50 дол. за барель. Сполучені Штати, як відомо, імпортують нафту з-за кордону. Минулої осені зовнішні постачання в США «чорного золота» перевищили 11% вартості всього американського імпорту. Це — удвічі більше, ніж у січні 2002 року. Відповідно до опублікованих 12 січня даних, дефіцит торговельного балансу США в листопаді 2004-го досяг безпрецедентних 60,3 млрд. дол. За 11 місяців минулого року американський «мінус» у зовнішній торгівлі досяг 561,3 млрд. дол. (близько 5,7% ВВП за той самий період) і вже перевищив показник за весь минулий рік — 496,5 млрд. дол. (теж, до речі, рекордний). Як бачимо, попри 32-відсоткову девальвацію американської валюти, що сталася за останні три роки, дефіцит торговельного балансу США продовжує зростати, збільшившись за останні три роки на 80%. Відбувається це тому, що темпи зростання американського імпорту (зокрема і через дорожнечу нафти) випереджають аналогічний показник для експорту. За січень—листопад минулого року в США імпорт збільшився на 16%, експорт — на 12%. Американський імпорт, становлячи одну п’яту загальносвітового, нині більш як на 50% перевищує експорт.

Чиїм коштом живете?

Негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу США в третьому кварталі минулого року зросло до 165 млрд. дол. Це означає, що для підтримки долара стабільним американцям потрібен приплив 1,8 млрд. дол. іноземних інвестицій на день. Що цікаво, до останнього часу це завдання вирішували начебто успішно. Приплив іноземних капіталів у США за десять місяців минулого року становив близько 700 млрд. дол. Торговельний дефіцит за той самий період — 500 млрд. дол. Та якщо в першому кварталі 2004-го середньомісячний приплив інвестицій у США становив 85 млрд. дол. при торговельному дефіциті 46 млрд. дол. (тобто перекривав його практично вдвічі), то в третій чверті приплив капіталів скоротився до 62 млрд. дол. при торговельному дефіциті 52 млрд. У жовтні минулого року (остання опублікована інформація) іноземці купили американські цінні папери додатково на суму 48,1 млрд. дол., тоді як дефіцит у зовнішній торгівлі досяг уже 56 млрд. дол.

Утім, найбільше американці мають перейматися тим, що купівлі дедалі частіше здійснюють або центральні банки, які намагаються стримати посилення власної валюти відносно долара чи втримати фіксований курс, або портфельні інвестори, тобто, простіше кажучи, спекулянти. А ось приплив прямих іноземних інвестицій у США за останні три роки скоротився більш як учетверо.

Стівен Роуч, головний економіст із Morgan Stanley, нещодавно написав: «Американська економіка продовжує зростати «невідповідно до своїх достатків». Вона дедалі глибше загрузає в боргах. Я не вважаю, що це прийнятний рецепт зростання для лідера світової економіки. Для фінансування нашого економічного зростання ми вимагаємо й просимо від іншого світу більше, ніж будь-яка інша нація в історії людства... І якщо світові інвестори колись, з тієї чи іншої причини, втомляться від інвестування в деноміновані в доларах активи, то американська валюта обвалиться, ставки різко злетять вгору, а наша загрузла в боргах економіка розвіється в диму». Саме пан Роуч був одним із небагатьох, хто задовго до лопання «високотехнологічної бульбашки» попереджав про таку можливість через неспроможність концепції нової економіки.

До того ж і самі портфелі іноземних інвесторів стають дедалі менш диверсифікованими. Якщо 2000 року 38% у них становили американські акції, то нині їхня питома вага скоротилася до «кумедних» 0,42%. Частка урядових облігацій, навпаки, зросла за той самий період із 12 до 42%.

Дедалі частіше чутно заяви про те, що в разі подальшої девальвації долара на користь євро можуть бути переглянуті не лише інвестиційні портфелі найбільших фондів, а й структури золотовалютних резервів центральних банків багатьох країн. Один із найавторитетніших економістів планети Джим О’Ніл із Goldman Sachs вважає заміну долара як основної світової резервної валюти неминучою: «Безліч людей, включаючи й нас, вважають, що з моменту появи євро під сумнівом залишається лише час, коли певна кількість великих власників резервів захочуть диверсифікувати свої активи не на користь долара. Потенціал для цього величезний не лише в Азії, а й у Росії, а також деяких близькосхідних і латиноамериканських країнах».

Навіть вельмишановний Алан Грінспен підтримав аналогічну точку зору. Виступаючи 19 листопада на Європейському банківському конгресі, що проходив у Франкфурті, він заявив, що рано чи пізно іноземці втомляться фінансувати дефіцит в американській зовнішній торгівлі й розпочнуть переводити свої активи у валюти, що відрізняються від долара США. Щоправда, зроблено це було, аби розтлумачити «настирливим і нетямущим» європейцям «неминучість» падіння курсу долара, проти якого ті намагалися протестувати.

«Друзі» й «інтереси»

Як відомо, девальвація національної валюти анітрохи не турбує Вашингтон. Навпаки, нинішні господарі Білого дому поступилися тиску різноманітних лобістських груп, які закликали стимулювати девальвацію національної валюти для підвищення конкурентоспроможності національної промисловості, що стагнує та втрачає робочі місця. Тому Буш & Co вирішили потихеньку «спустити на гальмах» одну з основних стратегічних доктрин своїх попередників — «сильний долар». Поступово представники команди нинішнього американського президента навіть перестали приховувати за ширмою стандартної заяви «сильний долар в інтересах Сполучених Штатів», яка давно вже набила оскому, свої істинні наміри — контрольоване знецінення долара на зовнішніх ринках. Саме за допомогою цього методу, який видається найпростішим (але вже третій рік не працює. — Авт.), американці намагаються вирішити проблему дефіциту торговельного балансу.

Підтверджень фактичної відмови Вашингтона від «політики сильного долара» є кілька. За повідомленнями європейських джерел, саме американці жорстко протистояли включенню в підсумкові комюніке двох останніх самітів «великої сімки» фрази про необхідність стабілізації курсу долара. Є показовим і постійне повторування з січня 2002 року міністром фінансів США Джоном Сноу «під фанфари» 30-відсоткового знецінення американської валюти заяложеної фрази про те, що «вартість долара має визначатися ринковими механізмами». А нещодавно пан Сноу й зовсім «відкрив карти». На початку грудня минулого року він заявив, що «глибоко задоволений» нинішньою поведінкою валютних ринків (читай — падінням курсу долара) і не погодиться із закликами європейських і азіатських офіційних осіб докласти зусиль для припинення зниження курсу американської валюти.

Глава ради НБУ Анатолій Гальчинський в одному з останніх інтерв’ю не посоромився назвати речі своїми іменами, заявивши, що «політика «дешевого долара», яку фактично здійснює США, — це пряма економічна агресія». Європейські офіційні особи, природно, «соромляться» вживати подібні висловлювання.

Щоправда, 7 січня в позиції Вашингтона промайнула «тінь надії» на зміну офіційного курсу щодо валюти. В інтерв’ю агентству Bloomberg управляючий держфінансами США не обмежився звичною черговою фразою про підтримку сильного долара, а пообіцяв «вжити заходів», які включають скорочення бюджетного дефіциту, щоб стимулювати процес посилення національної грошової одиниці. І, випадково чи ні, забув додати, що валютний курс має визначатися ринковими механізмами.

Глава Європейського центрального банку (ЄЦБ) Жан Клод Тріше відразу ж схвалив таку зміну настроїв, заявивши, що задоволений цією заявою пана Сноу і що «міжнародні спостерігачі сприйняли її дуже, дуже серйозно». Щоправда, уже у вівторок, в інтерв’ю іншому агентству, Reuters, Джон Сноу фактично «забрав свої слова назад». На запитання, чи зумисне не було сказано фразу про «ринкові механізми», він витіювато зауважив: «Лише те, що я чогось не згадав, не означає, що це не є частиною нашої політики».

А от європейці хоча й опираються посиленню євро, яке їм нав’язують американці, роблять це не надто наполегливо. І начебто «протестні заяви» звучать досить часто, але «єдиний фронт» усім структурам валютного союзу створити не вдається. Створюється враження, що Європейський центральний банк турбує не так сам факт подорожчання євровалюти, як темпи цього процесу. А так зростання курсу євро компенсує високі ціни енергоносіїв на світових ринках і допомагає стримувати інфляцію. Остання, попри не надто переконливі темпи зростання європейської економіки, весь минулий рік уперто не опускалася нижче за «нормативні» 2%.

Не особливо сподіваючись на зустрічні кроки з боку США, європейці приєдналися до Вашингтона й наполегливо кивають у бік азіатів. Головний економіст ЄЦБ Отмар Ізінг у середу 12 січня заявив, що «Європа тягне на собі надто велику частину ноші, що утворилася через девальвацію долара». Тому «Азія має внести свою лепту», що означає більш швидке посилення азіатських валют проти долара. Китай, що утримує курс юаня до долара незмінним упродовж от уже майже десяти років, начебто обіцяє розпочати лібералізацію курсу вже цього року. Та чи означатиме це будь-які конкретні кроки — наразі неясно.

Кілька прогнозів

Ну а долар, тим часом, після заднього ходу пана Сноу й публікації 12 січня звіту про рекордний показник зовнішньоторговельного дефіциту в листопаді, поновив своє падіння. Багато представників найбільших світових банків не виключають, що бар’єр 1,40 USD/1EUR може бути досягнутий або навіть пройдений уже в найближчі кілька тижнів. Нерідко згадують і співвідношення 1,54 USD/1EUR. Та середньоринковий прогноз на кінець 2005 року за результатами останнього опитування, проведеного інформаційним агентством Bloomberg, становить 1,34 USD/1EUR. Подальшому падінню долара мають запобігти два ключові чинники, які працюють на його користь, — вищі, ніж у Європі, темпи зростання економіки й відсоткові ставки американського Центробанку, що збільшуються. Останні, згідно з прогнозами, наприкінці року мають досягти 3,5—4%.

Щоправда, погоджуючись із переліченими вище доказами, представники двох найбільших операторів міжнародних валютних ринків — швейцарського UBS і німецького Deutsche Bank — прогнозують співвідношення між євро і доларом 1,43 на кінець 2005 року. Deutsche Bank, до речі, другий рік поспіль, за даними того самого Bloomberg, дає найточніші прогнози в парі євро/долар. Як буде цього разу — покаже час.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво