Хто продасть газ у Європу. Переділ газової карти Старого Світу може відбутися в найближчі півроку - Економіка - dt.ua

Хто продасть газ у Європу. Переділ газової карти Старого Світу може відбутися в найближчі півроку

12 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 12 серпня-19 серпня

Учені й експерти ринку одностайні — споживання газу в ЄС тільки зростатиме, і через десять років клієнти зможуть сприйняти навіть дворазове збільшення обсягів поставок при збереженні високого рівня цін...

Учені й експерти ринку одностайні — споживання газу в ЄС тільки зростатиме, і через десять років клієнти зможуть сприйняти навіть дворазове збільшення обсягів поставок при збереженні високого рівня цін. Питання — як потрапить газ у Європу — і спробують вирішити між собою Росія, Україна, Євросоюз і Туркменистан.

Розгойдування човна

По-перше, цікавою є ситуація, в якій відбувається визначення майбутніх координат ринку газу і послуг із його транспортування. Вся система попередніх газових угод перебуває в кризовому стані, що в основному продиктовано зміною поглядів на угоди української сторони.

По-друге, дисбаланс нинішньої ситуації почасти виникає й через бажання інших учасників угод, скориставшись ситуацією з невизначеністю України, поліпшити свої позиції в існуючій системі договорів.

Як результат, два згадані чинники розхитують грунт під ногами компанії «РосУкрЕнерго» (RosUkrEnergo), котра на даний момент є ключовою ланкою газової рівноваги в СНД як оператор поставок центрально- і середньоазіатського газу до Росії, України та Східної Європи.

Наприклад, днями в Україну прибув віце-президент Reiffeisen Investment AG Вольфганг Патчик. Презентована ним компанія на паях із дочірньою структурою «Газпрому» володіють акціями «РосУкрЕнерго».

«Недавно чиновники в уряді України публічно висловили ряд припущень і обвинувачень щодо однієї з дочірніх компаній групи Reiffeisen Banking Group — Reiffeisen Investment AG у зв’язку з діяльністю компанії RosUkrEnergo. Водночас ні Reiffeisen Investment AG, ні інша дочірня компанія не були сповіщені про існування позовів до компанії RosUkrEnergo стосовно невиконання законів України. Крім того, досі до нас ніхто з офіційних осіб не звертався по роз’яснення чи коментарі щодо висловлених припущень і обвинувачень», — заявив Патчик.

Як видно із заяви, головним тлом нинішніх переговорів навколо газових угод є атмосфера підозріливості та стриманих обвинувачень. Очевидно, що не всі сторони процесу однаково дивляться на ситуацію.

Але так було не завжди. Наприклад, понад рік тому спільними зусиллями Росії, Туркменистану, України та європейських банкірів було винайдено структуру майбутніх газових відносин у Європі. Суть її полягала ось у чому.

На 100% дочірнє підприємство Reiffeisen Centrobank AG (Австрія), Reiffeisen Investment AG (RIAG) і банк російського «Газпрому» Газпромбанк рівно навпіл розділили між собою акції новоствореної компанії-оператора газопоставок «РосУкрЕнерго». Водночас у головному управляючому органі компанії Україна отримала два із шести місць.

У свою чергу, на «РосУкрЕнерго» поклали функції із забезпечення транспортування туркменського газу до України та ЄС. Компанія також, у складі консорціуму іноземних банків, мала зайнятися будівництвом нових і модернізацією існуючих газопроводів у Центральній та Середній Азії, Росії й Україні.

Водночас основоположними при створенні компанії «РосУкрЕнерго» можна вважати два договори, у рамках яких і розпочав роботу цей газовий трейдер. За умовами першого договору Туркменистан зобов’язався продавати весь свій газ Росії, починаючи з 1 січня 2007 року.

Відповідно до другого росіяни зобов’язалися продавати весь туркменський газ компанії-оператору «РосУкрЕнерго» з усього лише 2-відсотковою комісією.

Отже, після укладання першого договору в України з’явилася перспектива по закінченні 2006 року отримати туркменський газ від «Газпрому» нехай навіть за наймінімальнішими європейськими цінами — 140—160 дол. за тисячу кубометрів газу, замість нинішніх 50 дол.

Тим часом після укладання другого договору Україна загалом-то стала співвласником усього туркменського газу на період 2007—2028 рр., що автоматично гарантує їй меншу, аніж для ЄС, ціну імпортованого газу. А також співзасновником усіх проектів із транспортування блакитного палива в Європу. Третина місць в управляючому органі «РосУкрЕнерго» напевне може забезпечити цю можливість.

Новий етап переділу

Після того як політична ситуація в Україні змінилася, почалася цілком прогнозована ревізія всіх економічних угод. Газові міжнародні домовленості викликали особливо багато запитань. І це не дивно.

Перше із запитань: чому Україні не дісталися акції «РосУкрЕнерго»? Друге запитання: чому поставки газу в Україну здійснює посередник, нехай навіть частково й керований представниками України? Третє запитання: чому компанія «РосУкрЕнерго» бере 37,5% від вартості поставленого газу на сплату за його доставку?

Як видно тепер, тим людям в Україні, які підписували обговорювані угоди, не вдалося повною мірою пояснити їхню раціональність. А тому цим аналізом доведеться зайнятися сьогодні, згадавши хоча б основоположні факти й умови.

З приводу акцій «РосУкрЕнерго» можна сказати: якби вони щось вирішували, то за них справді варто було б боротися і домагатися як мінімум третьої частини від статутного фонду. Але навіщо?

Основа роботи «РосУкрЕнерго» — це не збори акціонерів, а збори керівного органу — координаційної ради компанії, що складається із шести чоловік. Двоє з них, як уже було сказано, — представники України. Вони й братимуть участь у прийнятті важливих рішень стосовно роботи підприємства. Присутність представників України в управляючому органі компанії закріплено відповідними угодами.

Якщо ж інтереси нашої країни на якомусь із етапів будуть порушені, то розвалиться вся система договорів і почнуться нові консультації. Одночасно акції «РосУкрЕнерго», про які говорять деякі управлінці, перетворюються просто на папір. І це твердження в принципі можна вважати відповіддю на перше запитання.

Що ж стосується питання про посередницьку роботу компанії «РосУкрЕнерго» та доцільності відходу від прямих договорів, то й тут ситуація прозора. Після підписання Росією угоди про викуп усього туркменського газу з 2007 року на континенті залишився тільки один оптовий продавець природного газу — ВАТ «Газпром».

Однак повністю відсутня імовірність того, що якійсь із українських делегацій удасться домовитися з росіянами про викуп необхідних Україні обсягів туркменського газу за ціною, що тільки на 2% перевищує ціну туркменського газу на кордоні Узбекистан—Туркменистан. Якщо денонсувати нині діючі договори, «Газпром» уже ніколи не погодиться продавати в Україну газ по 58 дол. за тисячу кубометрів. Навіщо, коли можна диктувати ціну в 160 дол.?

Адже в першому півріччі 2005-го Україна купувала газ у Туркменистані по 58 дол. за тисячу кубометрів, сплачуючи 50% його вартості грошима, а інші 50% — товарними поставками. Це було можливо завдяки, зокрема, і роботі компанії «РосУкрЕнерго», на яку Україна має можливість хоч якось впливати. Щоправда, з другого півріччя НАК «Нафтогаз України», за словами його глави Олексія Івченка, зобов’язався весь закуповуваний у Туркменистані газ оплачувати грошима з розрахунку 44 дол. за тисячу кубометрів газу, як це було 2004 року. Але й товари «Нафтогаз» все одно має намір поставляти в Туркменістан — було б недалекоглядним відразу втратити цей товарний ринок.

Крім того, якщо існуючі договори буде розірвано, то російський «Газпром» контролюватиме не тільки 23 млрд. кубометрів газу, котрі він постачає в Україну як оплату газотранспортних послуг «Нафтогазу України», а й 36 млрд. кубометрів туркменського газу, які ми традиційно закуповуємо. Причому за такого розвитку подій Україна втратить можливість із закуповуваних 36 млрд. кубометрів близько 5 млрд. кубометрів реекспортувати. А доходи від реекспорту газу для НАК «Нафтогаз України», як відомо, традиційно є однією з головних статей доходу.

Що ж стосується третього запитання відносно вартості транспортування газу від кордону Туркменистану до кордону України, за що компанія «РосУкрЕнерго» бере 37,5% від поставленого газу, то й тут нема великих загадок. Наприклад, попередні оператори поставок центрально- і середньоазіатського газу в Україну за аналогічну роботу отримували в оплату своїх послуг навіть більше: «Ітера» 2002 року — 41% газу, пізніше EuralsTransGas — 38%. На цьому тлі пропонування ціни послуг «РосУкрЕнерго» видається дуже прийнятним.

Крім того, ще 2002 року була запроваджена практика стягування з росіян плати за зберігання газу в підземних сховищах (ПСГ). Тому тільки за цією статтею НАК «Нафтогаз України» почав заробляти близько 40 млн. дол. на рік. За широкомасштабного перегляду домовленостей дані угоди також можуть бути піддані ревізії.

Загроза старих боргів

Водночас слід сказати, що розірвання договорів, які визначають діяльність компанії «РосУкрЕнерго», призведе і до відродження старих газових боргових проблем України. Адже наприкінці липня минулого року було підписано угоду про врегулювання українського боргу за природний газ перед «Газпромом» у сумі 1,43 млрд. дол.

Механізм угоди полягав у тому, що «Газпром» виконує авансовий платіж за транзит газу по території України грошима на п’ять років. НАК «Нафтогаз України» того ж дня ці гроші повертає назад «Газпрому» як врегулювання боргу.

У результаті особливостей домовленості тіло боргу зменшилося з 1,43 млрд. дол. до 1,25 млрд. Крім того, Україні вдалося уникнути відсотків, які за десять років (за попередньою угодою про погашення) збільшили б суму боргу до 1,65 млрд. дол.

Інакше кажучи, ставка дисконтування українського боргу Росії становила близько 25—30%.

Тим часом Україна для остаточних розрахунків за даними зобов’язаннями ще п’ять років повинна прокачувати певні обсяги російського газу, що набагато легше, аніж платити грошима. Крім того, ці платежі не порушили газовий баланс країни, бо вони з лишком компенсувалися збільшенням транзиту газу через українську територію.

У разі ж зміни існуючого пакета газових домовленостей між двома країнами не уникнути нового перегляду цифри боргу. І тоді дисконту в 30% може й не вийти.

Богородчани—Ужгород

Розглядаючи російсько-українські газові угоди, слід сказати ще про один важливий чинник — про перспективи реконструкції та розвитку вітчизняної газотранспортної інфраструктури. Річ у тім, що паралельно з формуванням документів по «РосУкрЕнерго» рік тому в Сочі тодішні глави урядів України та Росії Віктор Янукович і Михайло Фрадков підписали пакет угод про міжнародний газотранспортний консорціум.

За цією угодою росіяни брали на себе зобов’язання завантажувати споруджуваний газопровід Богородчани—Ужгород в обсязі не менш як 5 млрд. кубометрів газу на рік. Це означало б для України помітне зростання транзитних надходжень. Тому що, нагадаю, газопровід Богородчани—Ужгород — це 200-кілометрова ділянка транспортної магістралі на заході України. Тоді як загальна довжина транзитного коридору по території України становить близько 1000 кілометрів.

При цьому доход від експлуатації 200 км газопроводу наша країна ділила б із росіянами, а за транспортування газу по інших 800 км газопроводу Україна отримувала б дохід самостійно. Таким чином, без утрат для України збільшувалася б потужність газотранспортної системи й водночас здійснювалася прив’язка «Газпрому» до транзиту газу через нашу країну. Крім того, за рахунок створення фактично нового бізнесу Україна не тільки відрізала всі можливі проекти з обходу її території «Газпромом», а й мала б можливість розрахуватися з нових доходів за всі старі борги.

Перспективи розвитку

Варто також сказати і про те, що проект Борогодчани—Ужгород — це не єдиний напрям, який обіцяв додаткові прибутки й Україні, і Росії. І джерело цих прибутків — збільшення пропускної спроможності газотранспортних магістралей.

Так, запаси газу в Туркменистані вважаються третіми за розміром обсягів у світі, після Росії та Ірану. Але великою проблемою є низька пропускна спроможність системи газопроводів Середня Азія — Центр (САЦ). За продуктивності свердловин близько 100 млрд. кубометрів газу на рік реально ця система може прокачувати близько 40 млрд. кубометрів.

Причому це максимальна цифра, проте на практиці вона, як правило, такою не буває. Наприклад, торік замість 36 млрд. кубометрів, законтрактованих НАКом, Україна фактично отримала 31,5 млрд. кубометрів газу. Решту газу було недопоставлено через аварію. Зокрема торік у листопаді наша країна замість законтрактованих 3 млрд. кубометрів, отримала всього 1,8 млрд., оскільки на узбецькій ділянці газопроводу САЦ сталася аварія, і газопровід на 10 днів було зупинено на ремонт.

Щоб розв’язати проблему, всім сторонам очевидна необхідність вкладення коштів. Причому що характерно — найпроблемніші місця магістралі знаходяться не на туркменській ділянці і не на російській. Вони розташовані на території Узбекистану та Казахстану.

Самостійно ні «Газпром», ні тим більше Україна вкласти кошти у збільшення потужності та надійності цих ділянок не можуть. Бо будь-які інвестиції в цьому разі зіштовхнуться із запеклою критикою національно-активних партій у Казахстані й Узбекистані.

Отже, зайнятися прокладанням нових труб може лише міжнародний консорціум, який не видаватиметься представникам різних країн як загроза їхнім національним інтересам від якоїсь однієї держави.

І тільки з цих міркувань «РосУкрЕнерго» є унікальним і життєво необхідним для України інструментом. Адже модернізація та будівництво трубопроводів — це мільярдні будівельні контракти не на один десяток років.

З другого боку, ні «Газпром», ні тим більше Україна не мають вільних коштів для фінансування будівництва нових магістралей. І в цьому плані стає зрозуміло, що у складі засновників компанії «РосУкрЕнерго» робить один із найстаріших банків Австрії — Reiffeisen Banking Group. Доступ до практично необмежених кредитних ресурсів Європейського Союзу — одна з головних умов успіху транзитного проекту. Звісно, немає сумнівів у тому, кому дістануться підряди на будівництво самих газопроводів і компресорних станцій — їх зможуть розділити російські й українські підприємства.

Водночас є й інший варіант. Газові домовленості річної давнини буде зламано. «Газпром» підвищить ціну газу для України і на додатковий прибуток почне будівництво обхідного газопроводу, котрий пройде кілометрів за 100 від північних українських кордонів. У разі такого розвитку подій не з’явиться не тільки ділянка газопроводу Богородчани—Ужгород, а й уся вітчизняна газотранспортна система. Через кілька років може виявитися незатребуваною тією мірою, якою це можливо з урахуванням укладених раніше угод і підписаних договорів.

Звісно, можна сподіватися на те, що, підскочивши утричі, ціна на газ призведе до збільшення інтересу до альтернативних джерел енергії. Але навряд чи вітчизняна металургія — основа українського експорту — зможе замінити в печах газ розмовами про сонячні батареї та вітрогенератори.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво