ХТО ПІДЕ В РОЗВІДКУ?

З погляду можливостей і перспектив газовидобутку в Україні Харківщина перебуває у винятковому становищі. Саме тут, після відкриття 1950 року Шебелинського газоконденсатного родовища, починалося становлення вітчизняної газовидобувної галузі. Спочатку запаси газу оцінювалися в 650 млрд. кубометрів, але після відкриття низки великих і середніх за запасами вуглеводнів родовищ, будівництва розгалуженої системи газопроводів 1965 року видобуток газу довели до 39 млрд. кубометрів, 1970-го — 61,3, 1975 року — 68,7 млрд. кубометрів. Україна стала не лише основним постачальником газу на європейську частину СРСР, а й його експортером у Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Угорщину.

Більшу частину початкових розвіданих запасів газу України, 50% яких містять родовища Харківщини, практично вичерпано. Нині тут експлуатуються три нафтових, нафтогазове, сім газових і 26 газоконденсатних родовищ. Залишкові запаси газу становлять близько 318 млрд. кубометрів, конденсату — 11,1 млн. тонн, нафти — 7,9 млн. тонн. Загальний видобуток від початку розробки в області перевищив 1 трлн. кубометрів (64% всього добутого газу в країні).

Але виснаженість родовищ призвела до падіння видобутку вуглеводнів. Основні причини цього фахівці вбачають у високому відсотку відбору початкових запасів (близько 74%) на основних родовищах і різкому скороченні держбюджетних асигнувань на геологорозвідувальні роботи. З року в рік видобуток газу по галузі перевищує приріст її запасів за рахунок геологорозвідки. Так, 1999 року видобуто 6,97 млрд. кубометрів газу, а приріст його запасів — усього 2 млрд., тоді як він має щонайменше удвічі перевищувати видобуток. Компенсувати це можна лише за рахунок широкомасштабних пошуково-розвідувальних робіт, залученням у розробку відкритих родовищ, тим більше що нерозвідані перспективні запаси газу в Харківській області спеціалісти оцінюють у 800 млрд. кубометрів.

Але, попри значний період освоєння ресурсів газу і великий обсяг розвідницьких робіт, більшість території області все ще належить до категорії невивчених і маловивчених, насамперед у північній частині регіону. Основна частина пошуково-розвідувальних робіт на газ велася в межах гребеня Дніпровсько-Донецької западини, де виявлено й освоєно основні великі родовища. Тільки в 70-х і на початку 80-х років було розпочато планомірні роботи з вивчення території північного борта западини, що одразу ж дало хороші результати. На 1990 рік тут уже виявили 12 родовищ із загальними запасами близько 52 млрд. кубометрів газу, 4,3 млн. тонн конденсату і 3,2 млн. тонн нафти.

Однак через брак коштів пошуково-розвідувальні роботи практично припинено. Сейсморозвідка вказує тут на більш як 40 виявлених і 40 перспективних для пошуку геологічних структур. Глибина залягання прогнозно-продуктивних горизонтів незначна — близько 1500—3000 метрів. Останні результати сейсмічних досліджень дозволяють вважати перспективним і маловивчений великий район області, що лежить північніше широти Харкова. Відомі на сьогодні нові родовища оцінюються, за розміром початкових запасів, сумарно до 10 млрд. кубометрів, тобто в середньому менше 1 млрд. кубометрів на одне родовище. Тож навіть оперативне підключення їх зможе лише частково компенсувати зниження видобутку в цілому.

Робляться спроби вести розвідку на глибині 7 тисяч метрів. Сейсмічні роботи, виконані на Шебелинці, свідчать: є друга Шебелинка. Але існує велика проблема — так званий соляний купол під нею, який важко пройти буровими роботами… 5500 метрів.

Вчені припускають два варіанти розвитку ситуації. Песимістичний прогноз: якщо сьогодні, нічого не роблячи з допомогою наукових розробок, залучити потенціал науки, то до 2005 року можна стабілізувати видобуток у Харківській області. Оптимістичний прогноз: фінансування пошуково-розвідувальних робіт і відкриття нових родовищ, спочатку на малих глибинах (із великими глибинами пов’язана тенденція зростання ціни, потрібні великі вкладення).

Фахівці називають низку негайних рішень, які потрібні, щоб припинити падіння видобутку вуглеводнів. Насамперед — ліквідація заборгованості за спожитий газ, перенесення витрат на буріння свердловин і облаштування родовищ на собівартість, зменшення рентної плати за використання надр. Сьогодні виникла така ситуація: надра — державні, а свердловини, які потрібно зробити, щоб побачити, що в них є, належать комусь іншому. Ліцензії видаються різним фірмам, іноді не досить кваліфікованим. Фахівці вважають, що необхідно змінити порядок видачі ліцензій на користування надрами. А ліцензування цього виду діяльності має проводитися незалежним держорганом, безпосередньо підпорядкованим Кабінету міністрів України.