Хто не встиг — той спізнився

У липні ситуація на світовому ринку сталевої продукції радикально змінилася: після двох років стабільного зростання попиту й цін стався обвальний спад. Причому зрозуміло, що цей спад буде глибоким і затяжним. Глобальна фінансова криза заморозила ринки в будівництві та автомобільній промисловості — основних галузях, які споживають сталь, і поки вона не закінчиться, не почнеться й відновлення в реальних секторах економіки.

Пережити нинішню кризу зуміють тільки найефективніші виробники. На жаль, більшість українських заводів до них не належить.

Усі мильні бульбашки рано чи пізно лопають. Так і сталося на ринку іпотеки в США, що призвело до краху банківської галузі. Банки багатьох країн зазнали величезних збитків. При цьому вони практично повністю припинили видавати кредити як роздрібним, так і корпоративним клієнтам, що призвело до скорочення купівельної спроможності населення й, відповідно, зниження попиту на житлові будинки та автомобілі. Будівельні й автомобільні компанії різко скоротили обсяги виробництва, що спричинило зниження попиту на продукцію суміжних галузей. Так виникла ланцюгова реакція, яка перетворила фінансову кризу на кризу світової економіки.

У США цей процес розпочався ще торік, однак розвивався він, хоч і з прискоренням, та все ж таки не миттєво. І хоча бум на американському ринку припинився доволі давно, Атлантику криза перетнула тільки влітку 2008-го.

До липня стабільно підвищувався світовий попит на сталь. Крім буму на ринках нерухомості, тут діяв й інший важливий чинник: готуючись до Олімпіади, Китай реалізовував серію інфраструктурних проектів, для яких була потрібна величезна кількість сталі. Крім того, швидко зростало її споживання в інших країнах, що розвиваються, передусім в Індії й на Близькому Сході. І хоча всі сталеливарні компанії працювали за практично повного завантаження потужностей, у першому півріччі поточного року на ринку чітко спостерігався дефіцит сталевої продукції. Це створювало стимули для інтенсивного розширення обсягів виробництва, а банки охоче видавали кредити на створення нових потужностей. Так з’явилася й почала рости ще одна мильна бульбашка.

Правда, на початку поточного року у виробників виникла серйозна проблема: різко поглибився дефіцит на ринках сталеливарної сировини. На тлі зростання його споживання снігопади в Китаї та повені в Австралії вивели з ладу великі видобувні підприємства. Ситуацію поглибила енергетична криза в Китаї і Південній Африці.

Гірничорудні компанії протягом кількох місяців не могли відновити нормальний рівень видобутку. Так, можливо, вони й не надто поспішали з розв’язанням цих проблем, адже саме в цей час відбувалися традиційні переговори щодо цін на вугілля і залізорудну сировину на 2008—2009 роки. В умовах найгострішого дефіциту постачальникам удалося домогтися від покупців безпрецедентних умов: ціни на коксівне вугілля зросли на 205%, а на залізну руду — на 71—96%.

Зрозуміло, виробники почали перекладати збільшення витрат на плечі своїх клієнтів, і зростання цін набуло вибухового характеру. Фактично за перші шість місяців 2008-го вони збільшилися вдвічі. Побоюючись гіперінфляції, уряди різних країн почали вживати заходів з обмеження цін на сталь. Наприклад, в Індії влада почала «домовлятися» з виробниками сталевої продукції, в Росії виникла «справа «Мечела», що завершилася зниженням цін на коксівне вугілля та підписанням довгострокових контрактів між виробниками і споживачами за всім виробничим ланцюжком.

Китай же просто запровадив мито на експорт сталі, тож її надлишок, який одразу утворився на внутрішньому ринку, швидко знизив ціни до прийнятного рівня. Зате відхід китайських експортерів із міжнародних ринків посилив світовий дефіцит, що призвело до нового цінового стрибка.

Світові ціни зросли настільки, що китайським виробникам, попри мито, стало вигідно експортувати свою продукцію. При цьому до липня китайські інфраструктурні проекти було завершено, тож вичерпалося одне з важливих джерел споживання сталі всередині країни. Тому наприкінці червня на ринках знову з’явилася китайська сталь. Щоправда, у невеликих кількостях. Багато заводів у КНР тимчасово зупинили, оскільки уряд прагнув поліпшити екологічну ситуацію напередодні Олімпіади.

Тим часом у західних країнах поглиблювалася економічна криза, і споживачам металу ставало дедалі важче фінансувати свої проекти. Попит на сталь пішов на спад. Відіграв свою роль і сезонний чинник: літо — період відпусток. У липні виробники змушені були знижувати ціни, а в серпні, коли Олімпіада завершилася і запрацювали зупинені раніше китайські заводи, ситуація стала критичною. Другий наплив китайського експорту в комбінації з прискоренням економічного спаду практично обвалив ціни на міжнародних ринках, а у вересні ця тенденція ще більше посилилася. Багато компаній оголосили про скорочення обсягів виробництва.

Тепер уже зрозуміло, що ринок сталевої продукції перейшов на спадну гілку поточного циклу, та чи дійшов він до «дна», поки що незрозуміло: надто велика невизначеність тенденцій у світовій економіці. Фінансова криза переросла в глибоку рецесію економік західних країн, і важко передбачити, коли саме почнеться їх відновлення. Навіть члени World Steel Association — елітного клубу світової сталеливарної промисловості — побоюються прогнозувати терміни завершення спаду. Вони вперше в історії не надали свого прогнозу на щорічній конференції у Вашингтоні (4—8 жовтня), відклавши це до квітня наступного року.

Квітень назвали у зв’язку з тим, що європейські політики дружно стверджували: у першому кварталі 2009 року ситуація на фінансових ринках стабілізується. Крім того, багато хто розраховував, що майже все проясниться, коли Конгрес США затвердить план, спрямований на порятунок американської фінансової системи.

Як відомо, 3 жовтня закон, на прийнятті якого затято наполягав американський уряд, було затверджено. У результаті Мінфіну дозволили витратити 700 млрд. дол. із бюджету на порятунок банківської галузі.

Із цієї суми 250 млрд. дол. призначено для часткової націоналізації дев’яти найбільших банків, включаючи Citigroup, Bank of America, Wells Fargo, Goldman Sachs і JPMorgan Chase, а решта — для викупу акцій менших банків і неліквідних цінних паперів.

Після такої «часткової націоналізації» держава має намір дати свої гарантії на всі нові борги банків на наступні три роки. Очікується, що це створить їм стимули для поновлення кредитування один одного і споживачів.

В Україні ж ситуація поки що абсолютно непередбачувана. Спад промислового виробництва вже спостерігається, але наскільки глибоким він буде — поки що неясно. Сталеливарна промисловість країни, яка дає 40% експортних доходів держави, перебуває в глибокій кризі, передусім через безупинне падіння цін на зовнішніх ринках. Правда, через скорочення обсягів виробництва в усьому світі знизилися ціни на сталеливарну сировину. Наприклад, на думку аналітика Дмитра Хорошуна з інвесткомпанії «Сократ», ціни на кокс упали від 666 дол. за тонну в серпні до 360 дол. — наприкінці жовтня. Відповідно, собівартість української сталі знизилася. Проте те ж саме відбувається і в експортерів інших країн, тому за нинішнього рівня цін наші виробники виявилися неконкурентоспроможними на міжнародних ринках.

За даними директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимира Власюка, у жовтні собівартість української метпродукції становила 550 дол. за тонну, тоді як у серпні вона дорівнювала 655 дол. За цей же період собівартість сталевої продукції в Китаї скоротилася на 190 дол. (з 700 до 510 дол.) за рахунок падіння цін на вугілля й кокс, у Туреччині — на 194 дол. (з 624 до 430) за рахунок зниження цін на брухт, у Росії — на 170 дол. (з 560 до 390). За такого розкладу сил конкуренти цілком успішно витісняють українських виробників із зовнішніх ринків. Тоді як внутрішній здатен поглинути не більш як 25% їхньої продукції. Крім того, наростає й імпорт у нашу країну.

У нинішній ситуації наші заводи практично вдвічі скоротили обсяги виробництва та змушені згортати програми модернізації. Відповідно, перспектива підвищення ефективності стає примарною. Можливо, цим займуться нові власники українських металургійних підприємств, які охоче придбають збанкрутілі заводи. Така можливість гостро цікавить, зокрема, росіян, індусів і американців.

Перші ж мішені для поглинання — це компанії, які не зуміли своєчасно обзавестися власною сировинною базою: ІСД, «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча. Правда, щодо ІСД — питання спірне, адже співвласнику цієї групи Віталію Гайдуку нині доручено очолити антикризову групу з метою розробки проектів законів і рішень уряду, здатних поліпшити ситуацію в галузі.

Хай там як, очевидно, що українські металурги дуже запізнилися з модернізацією своїх потужностей, і якщо криза затягнеться на два-три роки, банкрутства в галузі неминучі. За моїми оцінками, відбудова фінансової системи західних країн почнеться в другому півріччі 2009-го, потім почне відроджуватися економіка. Приблизно до цього часу стабілізується ситуація на ринку сталі, а піднесення слід очікувати не раніше початку 2010 року. В Україні ж непередбачуваність політичної ситуації вкотре призведе до глибокої економічної кризи, яка завершиться не раніше, як через два — два з половиною роки.

Чи переживе цю кризу металургійна промисловість загалом — питання спірне. Хоча вже сьогодні можна сказати, що краще за інших почуватимуться двоє — «Arcelor Mittal Кривий Ріг» і «Метінвест Холдинг».