Холодна війна на інвестиційному фронті

Непоступливість офіційного Києва в питаннях приєднання до Митного союзу, а Москви - із приводу ціни на газ знову наблизила українсько-російські відносини, які було потеплішали, до точки абсолютного замерзання. Охолодження дружби політичних еліт, як це часто буває на пострадянському просторі, множить конфлікти й на корпоративному рівні. Один із останніх прикладів яких - несподівана заява інвестиційного фонду Icon Private Equity про намір оскаржити в суді придбання американською компанією Cargill 30-відсоткової частки в капіталі «Дельта Банку», який ввійшов останнім часом до числа найбільших в Україні.

А все так добре починалося... Не встигла українська влада навесні 2010-го оговтатися від палких дружніх обіймів росіян, як в Україну просто-таки хлинув потік російського капіталу.

Головною його метою була металургійна галузь, де ослаблені під час кризи найбільші вітчизняні металургійні активи почали змінювати власників так само швидко, як змінюється весняна погода.

Так, у травні 2010-го четвертого за величиною виробника сталі в Україні - «Запоріж­сталь» - купила за 1,7 млрд. дол. «група російських інвесторів», інтереси яких представляв російський державний «Внешэкономбанк» («ВЭБ»). Причому купівля «Запоріж­сталі» була вже другою угодою, профінансованою «ВЭБ», який вдало застовпив місце на віт­чизняному банківському ринку придбанням Пром­інвестбанку, що зазнав катастрофи в 2008 році.

На початку 2010 року «група російських інвесторів» за 2 млрд. дол. за сприяння того самого «Внешэкономбанка» придбала контрольний пакет акцій металургійного холдингу ІСД. За даними ЗМІ, угоду курирував особисто Володимир Путін, а кінцевими покупцями виступили компанії-акціонери російських «Металлоинвеста» і «Евраза».

Причому в обох вищезгаданих випадках серед претендентів на купівлю називали «Метінвест Холдинг» Ріната Ахметова та Вадима Новин­ського, який обидва рази піймав «облизня».

Тому боротьба за Маріу­польський меткомбінат ім. Ілліча, який рік тому дуже хотіла придбати «велика російська фінансово-промислова група», для пана Ахметова стала особливо принциповою.

Щоб відвоювати в росіян вищезгаданий актив, найбільшому українському бізнесмену довелося підключати найпотужніші з наявних у його розпорядженні важелів на вітчизняному політичному олімпі.

Після випадку з «Іллічем» росіян почали раз за разом віднаджувати від найсмачніших українських активів, а дружба народів знову зламалася. І це незабаром позначилося, наприклад, на позиціях найбільших російських банків, що діяли в Україні. Так, проблеми з вилученням уже відсудженого майна в Донецьку виникли навіть у ВТБ, який підсобив в 2010 році Україні двохмільярдним кредитом. За чутками, роз­в’язанню проблеми не надто посприяли навіть два особисті дзвінки пана Путіна главі української держави. Бюрократичні процедури у виконавчій службі виявилися сильнішими…

Потім російських компаній не було в переліку учасників конкурсу на придбання Укртелекому, навряд чи вони з’являться й у списках претендентів на активи в електроенергетиці та інших, що готуються до приватизації.

Утім, поки що в Україні особливо не видно й інших іноземних інвесторів. За нинішніх умов нарощувати інвестиції в нашу країну поки що наважуються хіба що компанії, які вже отримали багаторічний досвід роботи в СНД, отже, мають потужний імунітет від втручання місцевої влади у свою діяльність.

Одна з них - американський Cargill - один із найбільших експортерів зерна, олійних культур і продуктів їх переробки в Україні, й водночас найбільша американська приватна компанія з річним доходом близько 110 млрд. дол. (трохи менше від українського ВВП у доларовому еквіваленті).

За оцінками деяких експертів, після продажу цілої низки активів Cargill міг би інвестувати в проекти в Україні близько 2 млрд. дол. Але до останнього часу цього не сталося. Навпаки, торішні проблеми із зерновими квотами та поверненням ПДВ (заборгованість сягнула 1 млрд. грн.) змушували Cargill згортати свою діяльність на українському ринку зерна. Втім, допомогло існуюче потужне лобі у Вашингтоні. Після того, як представники Cargill та низки інших американських компаній, що працюють в Україні, поскаржилися на український уряд у МВФ і міністерство фінансів США, скасування квот на зернові та автоматичне повернення ПДВ стали одними із найважливіших пунктів умов виділення чергових траншів фінансування.

Не виключено, що під час переговорів за програмою МВФ українською стороною було надано Вашингтону і якісь додаткові гарантії прав американських інвесторів. Хай там як, поки українська влада поспіхом виконувала попередні умови поновлення програми, у липні минулого року було оголошено про намір Cargill Financial Services International придбати більш як 30-відсоткову частку в капіталі українського «Дельта Банку».

Фактично, купівля акцій «Дельти» Cargill Financial Services International відбулася ще торік, на що було дано згоду української влади, зокрема, АМКУ та НБУ. Але щойно
4 липня ц.р. було оголошено про завершення угоди, інвестиційний фонд Icon Private Equity, який раніше був у співвласниках «Дельти», відразу публічно заявив про свою незгоду на входження Cargill та про намір оскаржити угоду в суді.

У фонді вважають, що все ще є законним бенефіціаром 30% акцій «Дельта Банку» (хоча дані на сайті НБУ на
1 квітня 2011 року свідчать про зворотне), і в рамках діючих угод банк був зобов’язаний погодити з фондом як акціонером будь-які дії щодо його капіталу та складу акціонерів. «Icon Private Equity офіційно заявляє, що не давав своєї згоди та вважає додаткову емісію акцій і підписку компанією Cargill Financial Services International Inc. на 30,11% акцій грубим порушенням прав фонду, передбачених існуючими угодами», - зазначили в повідомленні представники фонду.

На жаль, у заявах фонду не міститься точніших пояснень його мотивації - адже рівно рік, поки фактично здійснювалася угода з Cargill, він зберігав мовчання. Тому не можна виключати наявність якихось особистих мотивацій цього кроку, які приховуються в історії відносин між колишніми бізнес-партнерами.

А можливо, комусь у Москві стали відомі й так не сподобалися якісь плани Cargill щодо України, що саме в такий спосіб довелося намагатися заблокувати першу ж угоду. Або просто - застерегти Cargill від активізації в «необачному» українському напрямку, віддавши перевагу російському.

Річ у тім, що екс-президент Icon Кирило Дмитрієв (однофамілець голови «Внеш­экономбанка» Воло­димира Дмитрієва, обидва перебувають у наглядовій раді українського Промінвестбанку) у травні поточного року був призначений генеральним директором керуючої компанії Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ). Фонд був заснований у квітні поточного року «Внеш­экономбанком» з ініціативи російського президента
Д.Мед­ведєва, який неодноразово заявляв про незадовільну ситуацію із зовнішніми інвестиціями в Росію. Так, їхній рівень (13,8 млрд. дол.) торік становив менше половини пікових значень 2007 року (понад
28 млрд.).

Початковий внесок у капітал РФПІ становив 2 млрд. дол. і таку саму суму планується вносити щороку впродовж найближчих п’яти років. На відміну від традиційних суверенних фондів добробуту, які зазвичай інвестують за межами «своєї» країни, ця організація покликана вкладати кошти в російські домашні проекти із залученням великих зарубіжних партнерів - міжнародних фондів із приватним і державним капіталом. Плани на цю структуру в російської влади серйозні - впродовж найближчої п’ятирічки з її допомогою передбачається залучити від 60 до 90 млрд. дол. зарубіжних інвестицій.

Утім, реакція іноземних інвесторів на цю ініціативу виявилася поки що більш ніж стриманою. «Росіяни можуть думати як завгодно, але не схоже, щоб на подібні пропозиції у світі був великий апетит», - цитує The Wall Street Journal партнера великого американського інвестиційного фонду, який має частки в Росії.

Успіхи Кирила Дмитрієва на новому поприщі поки що нічим особливим не відзначені. Цього року, як доповідав у червні голова «Внешэкономбанка» В.Путіну, РФПІ не зможе освоїти той обсяг, який виділяється на нинішній рік (62 млрд. руб., або понад 2 млрд. дол.), і поки що йдеться лише максимум про одну-дві угоди до кінця року всього на 500 млн. дол. (та й то разом із партнерами-інвесторами).

Скептики звертають увагу й на ту обставину, що, попри створений дуже успішний імідж нинішнього головного керуючого РФПІ Кирила Дмитрієва, в останні роки йому особливо нічим похвалитися. А більшість найуспішніших проектів 35-річного фінансиста припадають на період його роботи під заступництвом легенди світової індустрії private equity Патриції Клоерті, яка очолювала в ті часи фонд «США-Росія». Останній було створено в 1995 році для інвестування коштів американського уряду (440 млн. дол.) у російські «підприємницькі компанії». Коштами саме цього фонду (а потім нового фонду - Delta Russia Fund) і управляла Delta Private Equity Partners, що служить нині основним багажем у послужному списку однофамільця голови «ВЭБ». А от подальші самостійні успіхи Кирила Олек­сандровича в інвестбізнесі далеко не такі грандіозні, хоча він і зумів залучити в заснований ним 2007 року Icon капітали на суму 1 млрд. дол.

Крім того, за паном Дмит­рієвим тягнеться шлейф незакінчених справ в Україні. Зокрема, представники ГО «Об’єднання жителів котеджного містечка «Олімпік Парк» запідозрили К.Дмитрієва в спробах відмежуватися від їхніх усе ще невирішених проблем, що виникли за його участі.

Слід зазначити, що й інші проекти пана Дмитрієва в Україні не вражають особливими досягненнями. Так, коментуючи в лютому поточного року розвиток одного з найбільших проектів Icon в Україні - оператора зв’язку ТОВ «Українські новітні технології» (ТМ Freshtel), К.Дмитрієву довелося пояснювати відставання від раніше заявлених темпів розвитку кризою.

Тоді ж голова Icon заявив, що фонд вивчає можливість входження у дві агрокомпанії в Україні та, імовірно, впродовж трьох-чотирьох місяців здійснить відповідні операції. Однак ніякої більш конкретної інформації ні тоді, ні згодом на суд громадськості подано не було.

Невже Cargill десь так сильно перейшов дорогу одному з «найуспішніших інвестменеджерів» Росії?