Хитрий «ЛиС» зробив свою справу. Хто поставить крапку в п’ятирічній боротьбі за активи Одеського керамзитового заводу?

Поділитися
Минулого тижня Одесу з робочим візитом відвідав Віктор Ющенко. Президента країни чекали як пана, котрий приїде і розсудить...

Минулого тижня Одесу з робочим візитом відвідав Віктор Ющенко. Президента країни чекали як пана, котрий приїде і розсудить. Невирішених питань у відносинах між Києвом і Одесою накопичилося чимало.

Однак чекали не лише чиновники, а й бізнесмени, щоб передати президенту матеріали. Про наболіле. Про те, що вести бізнес в Україні — надзвичайно ризикована справа, шукати правди в судах — заняття безнадійне, а прокуратура — це орган, який служить і нашим, і вашим, але ж ніяк не закону.

Такий пакет документів підготували для В.Ющенка акціонери ВАТ «Одеський керамзитовий завод», котрі п’ять років оббивають пороги судів і прокуратури, щоб домогтися відновлення своїх прав, по суті, ведучи боротьбу із системою. Щоправда, як з’ясувалося, візит президента був пов’язаний із відвіданням військового полігону в Чабанці, острову Зміїний,
смт Авангард й інших зустрічей не передбачав.

Того дня, коли В.Ющенко перебував в Одесі, в офісі обласної організації Партії промисловців і підприємців України відбулася прес-конференція, де болючі для підприємців проблеми було порушено лідером обласної організації Олександром Коробчинським. Для Одеси вони дуже актуальні. Можна назвати цілу низку підприємств, які не можуть сьогодні нормально працювати і розвиватися: їхню долю на свій лад роками вирішують суди й прокуратура. І Одеський керамзитовий завод тому приклад. Про ситуацію, що склалася навколо цього акціонерного товариства, і йшлося на прес-конференції.

Відтоді, як історія перетворення заводу з акціонерного товариства на приватне підприємство спливла на поверхню, мало що змінилося. У судах з’явилися нові папки документів, розпухлі томи кримінальних справ, що кочують з Одеси до Херсона, Києва й назад. Задіяно районну, обласну та Генеральну прокуратури. Але справу, яку заплутаною аж ніяк не назвеш, чомусь не вдається розплутати й досі.

З документів чітко видно, що ланцюжок із дрібних приватних фірм-одноденок, через які прогнали майно заводу, — це схема виведення активів з акціонерного товариства. Схема досить типова й дуже відверта. На кавовій гущі ворожити не треба — хто, що й чому? Усе гранично зрозуміло: все рухоме й нерухоме майно акціонерного товариства після низки угод опинилося в руках керівників підприємства.

Великі комбінатори

Одеський керамзитовий завод спеціалізується на випуску керамзиту, вапна, сухих сумішей, стінових та інших матеріалів, тобто продукції, котра в епоху будівельного буму на складах не залежується. Але чомусь опинився в борговій ямі. Взагалі-то, за одним зі звітів підприємство працювало з прибутком, за іншим — зі збитками, залежно від того, для чиїх очей призначалися цифри. Правління в цій справі домоглося успіхів.

Відтоді як завод 1996 року акціонувався, крісло голови посів Володимир Лисюк. Він прийшов на підприємство роком раніше, але став акціонером, який володів 25-відсотковим пакетом. Його вважали перспективним керівником і покладали великі надії.

Спочатку все йшло, можна сказати, чудово. Виробництво рушило вгору. Але, певне, після того, як 1999 року основний пакет акцій у 63%, що належав корпорації «Украгропромбуд», перейшов у відання АТЗТ «Одесагробуд», котре не квапилося вкладати кошти в розвиток підприємства, зародилося бажання «підсобити» самому.

2000 року пан Лисюк створює приватне підприємство «ЛиС», що означає Лисюк і Син. І реєструє його за заводською адресою. От саме воно і стало однією із ланок у ланцюзі з виведення активів акціонерного товариства в приватні підприємства.

Першим у цьому ланцюжку значилося ПП «Вега». Це зовсім малесеньке, судячи з оборотів, підприємство «надало» ВАТ «Одеський керамзитовий завод» послуг на суму понад 946 тис. грн. І не вимагало швидкого розрахунку. Замість грошей бухгалтер заводу А.Доброва виписала йому вексель з обіцянками погасити його через три роки. Але коли настав час оплати, ПП «Вега» уступило право вимагання боргу ПП «ЛиС». Грошей у заводу не було, і ПП звернулося з позовом до суду. У результаті пан Лисюк як голова правління ВАТ «Одеський керамзитовий завод» підписує мирову угоду з ПП «ЛиС», тобто зі своїм приватним підприємством, і віддає йому у власність четверту частину заводу. А це цехи заводу разом із обладнанням і технікою.

Передавали заводські потужності за залишковою вартістю, оцінивши їх у 723,9 тис. гривень. Приміром, автомобіль КаМАЗ — за 1,7 тис. грн., ремонтно-механічні майстерні — за 18 тис., дробильне відділення — за 5 тис. За такого підходу всю суму боргу погасити не вдалося. І решту — більш як 220 тис. грн. — завод зобов’язався переказати на рахунки ПП «ЛиС» до кінця 2003 року.

Потім ПП «ЛиС» як новоспечений власник будівель і споруд звернувся до Комінтернівської райдержадміністрації з проханням продати йому земельну ділянку площею 2,3 гектара землі, що становило половину заводської території. Хоча куплене майно займало значно меншу площу. І районне начальство, або не вникаючи ні в що, або навмисно заплющивши очі, продало усього за 105 тис. гривень ділянку, на якій розташована у тому числі й будівля заводоуправління, і споруди, залишені — щоправда, ненадовго — за акціонерним товариством.

Після того як земельна угода відбулася, правління взялося за решту майна заводу. Для цього ВАТ «Одеський керамзитовий завод» виписує ще один вексель на ім’я НВП «Українська паливна компанія» на суму неіснуючого (як потім буде доведено) боргу в 1,5 млн. грн. із зобов’язанням погасити через два місяці. Але не встигла пробити година «Х», як вищезгадана компанія теж передала право вимагання боргу третій стороні — такому собі ТОВ «Керамзит».

Цю фірму було створено кількома місяцями раніше спеціально для переганяння через неї чергової частини активів акціонерного товариства. А через півроку — ліквідовано. Серед її засновників був комерційний директор ВАТ «Одеський керамзитовий завод» Вадим Гудзій. Тоді ж він став засновником ще одного ТОВ, зареєстрованого з різницею в шість днів. І назва звучала майже так само — ТОВ «Кераміт».

Забігаючи наперед, скажу, що саме це товариство з обмеженою відповідальністю замінить незабаром ВАТ «Одеський керамзитовий завод» на ринку будматеріалів. А зроблено це було в такий спосіб.

Як і у випадку з першим векселем, ВАТ «Одеський керамзитовий завод» підпише мирову угоду з його держателем — ТОВ «Керамзит». І у власність останнього перейде решта рухомого і нерухомого заводського майна, включаючи пічне відділення, склади, кабельні й водогінні мережі та заводоуправління — фактично вся виробнича база. З цього моменту акціонерне товариство практично втратить керамзитовий завод. У нього забрали навіть офісні меблі з канцелярським приладдям. Залишилося тільки підготовчо-формувальне відділення з глинозапасником і сушильним відділенням, котре потім новоспечені господарі заводу заберуть в оренду на 25 років.

Цим орендарем і господарем стане ТОВ «Кераміт», якому перейде все майно заводу за договором купівлі-продажу з ТОВ «Керамзит» і ПП «ЛиС». Йому ж ПП «ЛиС» продасть і викуплену у Комінтернового заводську землю.

Та й це ще не все. Заключним акордом стане передача всіх активів заводу новоспеченому ТОВ «Ізокерам». Його заснували адвокат пана Лисюка Олександр Бережний і головний бухгалтер ВАТ «Одеський керамзитовий завод» Алла Доброва. Після цього ТОВ «Кераміт» візьме в оренду у ТОВ «Ізокерам» передані йому заводські потужності і вироблятиме на них продукцію.

Можна як завгодно кваліфікувати вчинене правлінням ВАТ «Одеський керамзитовий завод», але те, що воно створило тіньову вексельну схему виведення активів акціонерного товариства, залишивши «з носом» близько 200 акціонерів, — це очевидно.

Контрольний пакет і вивіска на додачу

Про бурхливу діяльність правління стало відомо після того, як на горизонті в жовтні 2003 року з’явився новий акціонер. Уточнимо, що на той момент Лисюк і Ко встигли вивести лише четверту частину активів. І раптом основний акціонер — АТЗТ «Одесагробуд» — оголошує про продаж свого пакета, а це 63%, одеському бізнесмену. І в зв’язку з продажем ініціює проведення загальних зборів акціонерів.

Правління зробило все, щоб збори зірвати. У результаті акціонерів, які прийшли на них, просто не пустили на завод. Але вони збори все ж таки провели, під стінами підприємства. І висловили недовіру голові правління В.Лисюку. Однак в остаточному підсумку суд визнав збори нелегітимними.

До другої спроби акціонери вдалися в січні 2004 року. Та й вона теж не увінчалася успіхом. Акціонери усунули Лисюка, обрали нового голову правління. Але директор відмовився звільняти насиджене крісло. У суди посипалися позовні заяви: визнати збори нелегітимними і навіть накласти заборону на їх проведення. І що найцікавіше, прохання визнати приватизацію заводу недійсною. Позов із такою вимогою спрямувала районна прокуратура, куди звернувся В.Лисюк із заявою про те, що приватизацію було проведено з порушенням законодавства.

Однак сумно інше. Поки суди розбиралися, хто правий, хто винний, правління завершувало розпочату справу. У суді з’явилася позовна заява про відкриття справи про банкрутство ВАТ «Одеський керамзитовий завод», щоб узагалі стерти акціонерне товариство з лиця землі. Тому що на ній уже стояв приватний керамзитовий завод Лисюка і Ко з новою вивіскою — ТОВ «Кераміт», який був «змушений» залишки майна акціонерного товариства взяти в оренду.

Однак цей задум втілити в життя не вдалося. Позов до суду подало ЗАТ «Весь світ», до якого від НВП «Українська паливна компанія» перейшло право вимагання чергового заводського боргу в сумі 320 тис. гривень. Та коли ця компанія дізналася, що воно — ланка в ланцюзі, позов забрала.

В остаточному підсумку більше року пішло на те, аби довести легітимність загальних зборів. І ще більше часу — щоб усунути пана Лисюка з посади голови правління. У результаті новий акціонер із часткою в 63% виявився по суті власником вивіски. Але про це йому, як і попередньому акціонеру, котрий продав напівпорожній пакет, стане достеменно відомо значно пізніше, коли під час судових розглядів з’явиться доступ до документів. Лише після цього до суду буде направлено нові позови про визнання угод щодо відчуження майна акціонерного товариства недійсними і заяви в прокуратуру про діяння правління.

На прес-конференції, котру 2005 року провели для місцевих ЗМІ ошукані акціонери, колишній голова наглядової ради ВАТ «Одеський керамзитовий завод», голова АТЗТ «Одесагробуд» Віктор Шабанов заявить: жодних рішень щодо відчуження майна акціонерного товариства наглядова рада не ухвалювала і згоди, як того вимагає статут підприємства, ні в письмовій, ні в усній формі не давала. Отже, пан Лисюк не просто перевищив свої повноваження, а привласнив, м’яко кажучи, чуже майно.

Томи кримінальних справ

Наприкінці листопада 2005 року прокуратура Одеської області порушила кримінальну справу стосовно голови правління В.Лисюка та головного бухгалтера А.Добрової за ознаками злочинів, які кваліфікуються як службова фальсифікація і привласнення майна шляхом зло­вживання службовим становищем. Але після того як було розпочато серйозне розслідування, Генеральна прокуратура за скаргою Лисюка наказала передати матеріали до прокуратури Херсонської області. У результаті кримінальну справу в листопаді 2006 року було закрито.

Однак 28 січня 2008 року Комсомольський районний суд м. Херсона скасує постанову прокуратури про припинення кримінальної справи і відправить її на нове розслідування. Суд вважатиме, що прокуратура поверхово вивчила матеріали. І не врахувала наявних у справі висновків судово-бухгалтерської та судово-почеркознавчої експертиз, які свідчать про підробку векселя на суму 1,5 млн. грн., і взагалі про відсутність у заводу вексельної заборгованості.

Звісно, цю постанову суду було відразу оскаржено. Та Апеляційний суд Херсонської області залишив у силі вердикт першої інстанції. Тоді А.Доброва 19 лютого 2008 року звернулася до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на постанову про порушення кримінальної справи. Але справу по суті не розглядали: матеріали перебували на перевірці в Генеральній прокуратурі. Та, попри це,
А.Доброва подає аналогічну скаргу до того ж суду. Й інший суддя, попри відсутність матеріалів кримінальної справи, розглянув скаргу і скасував постанову про порушення кримінальної справи.

29 травня 2008 року вже прокуратура Суворівського району м. Одеси порушує нову кримінальну справу стосовно В.Лисюка у зв’язку з відчуженням майна заводу за вексельною схемою. На цій підставі 2 липня 2008 року прокуратура накладає арешт на заводське майно, котре, нагадаємо, перебуває у володінні ТОВ «Ізокерам» і в користуванні ТОВ «Кераміт». І віддає його на зберігання ВАТ «Одеський керамзитовий завод».

Фактично це означало зміну керівництва заводу. І вона відбулася. Проте наступного дня в.о. прокурора Суворівського району А.Храпенко своєю постановою скасовує попередню постанову про накладання арешту. У результаті представники акціонерного товариства, котрі ввечері ввійшли на завод, уранці були змушені залишити територію.

Що стосується території, тобто земельної ділянки, то 21 квітня 2008 року прокуратура Суворівського району м. Одеси порушила кримінальну справу стосовно В.Лисюка за статтею «службова фальсифікація». Пан Лисюк, звісно, оскаржив до суду. Однак сам на засідання жодного разу не з’явився. В результаті Суворівський районний суд м. Одеси розглянув справу за відсутності позивача і відмовив у задоволенні його вимог.

Пан Лисюк подав апеляцію. І 27 червня 2008 року Апеляційний суд Одеської області в першому ж засіданні розглянув її. Й одразу скасував постанову суду першої інстанції, а заодно й постанову про порушення кримінальної справи. На думку суду, не зовсім правильно кваліфіковано діяння пана Лисюка: треба було вказати не «службову фальсифікацію», а «зловживання службовим становищем».

Треба сказати, що стосовно В.Лисюка за фактом маніпуляцій із землею заводу порушено ще дві кримінальні справи, але вже за статтею «зловживання службовим становищем». Проте суть того, що відбувається, від цього в цілому не змінюється.

До одеських справ виявляє інтерес один із народних депутатів України, який направив свій запит до Генеральної прокуратури з проханням перевірити матеріали кримінальних справ, які заважають Одеському керамзитовому заводу спокійно працювати. Генпрокуратура вже одержала накопичені за кілька років томи. Та, пам’ятаючи херсонську сторінку в розслідуванні цих одеських справ, встановлення істини може розтягтися на місяці і перетворитися на епопею, що вимотує сили та нерви.

Звісно, за такої правової системи вести бізнес у країні — справа дуже ризикована. Позаяк дер­жава в особі судів і прокуратури не забезпечує гарантії збереження власності навіть великим акціонерам, не кажучи вже про малих.

Та найстрашніше інше. Коли не працюють правові механізми, конфліктні сторони з’ясовують відносини з позиції сили. Тобто приступом беруть заводські прохідні. А це призводить до простоїв підприємства. І найприкріше — робить заручниками конфлікту ні в чому не винних людей, рядових працівників, позбавляючи трудоднів, а отже, й зарплати.

У випадку з керамзитовим заводом з людей спочатку посміялася держава, зробивши їх акціонерами, себто «господарями» підприємства. Потім — керів­ництво заводу, перетворивши їхні акції на порожні фантики. Тепер вони — живий щит у руках адміністрації, котра залишила їх із носом. Торік, коли за рішенням суду великі акціонери змогли повернути собі на місяць керамзитовий завод, прості роботяги навіть пікетували обласне управління міліції, вимагаючи звільнити підприємство від рейдерів.

Звісно, мине ще не один рік, поки директори приватизованих заводів або голови правлінь акціонерних товариств перестануть сприймати підприємства, як свої власні. А акціонерів — як прикрий додаток, котрого треба позбутися. Та це зовсім не означає, що з цим можна й потрібно миритися.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі