«Хатинка» під Києвом — точка європейського відліку нового українця? Обласній владі вигідніше упорядкувати індивідуальне будівництво в передмістях, аніж займатися переділом землі - Економіка - dt.ua

«Хатинка» під Києвом — точка європейського відліку нового українця? Обласній владі вигідніше упорядкувати індивідуальне будівництво в передмістях, аніж займатися переділом землі

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Іноді дивно слухати виступи депутатів, які торочать про європейський вибір України і відразу огол...

Іноді дивно слухати виступи депутатів, які торочать про європейський вибір України і відразу оголошують усіх, хто живе в заміських будинках, «олігархами» і «бандитами», а також закликають «забрати й поділити» землю під Києвом. До речі, повага до права власності на землю і можливість вільної та прозорої її купівлі-продажу — засади, на яких грунтується житлове благополуччя у розвинених країнах. А самоповага європейця чи американця, без якої неможлива справжня демократія, багато в чому визначається наявністю у нього власного будинку, котрий, до того ж, і «його фортеця».

Життя у великому місті має свої переваги й недоліки. У місті займаються важливими справами і заробляють гроші. Місто — це комфорт: гаряча вода, світло, хороші школи й інститути, якісне медичне обслуговування, розмаїття товарів у магазинах і смачна їжа в кафе. Місто, особливо таке, як Київ, постійно принаджує тих, хто хоче заробляти, здобути добру освіту, реалізувати свої амбітні життєві плани. Та всі вони неминуче зіштовхуються з «квартирним питанням». Спочатку квартиру орендують, потім купують дешеву, але свою. Далі, у міру зростання добробуту — гарну квартиру в гарному місці.

Однак згодом кожному, хто прожив у місті тривалий час, починають набридати міські «радощі». Передусім, брудні повітря й вода, повільно, але неухильно, вони позбавляють городян здоров’я. Це літні спека й пилюка. Це нескінченна тиснява у транспорті й автомобільні пробки. Не кажучи вже про хронічний стрес, утекти від якого можна тільки в телевізор... Вихід із ситуації відомий. На зміну стереотипу «квартира в столиці — мета життя» приходить інший — «жити за містом, працювати в місті».

Як у них

Середній клас у розвинених країнах живе саме в котеджах. Будь-який європейський мегаполіс — це висотно-хмарочосний діловий центр, кілька мікрорайонів соціального житла і величезні простори приватної забудови навколо. Назвати цю приватну забудову селом важко: прямі й освітлені асфальтовані вулиці, вся необхідна інфраструктура — електрика, вода, газ, каналізація, телефон, кабельне телебачення і швидкісний Інтернет. Школи, лікарні, супермаркети, клуби, парки, спортивні комплекси — все тут же, поруч. Поїздка до центру швидкісними трасами або електричками забирає не більш ніж півгодини. Купівля або спорудження такого будинку доступні будь-якій працюючій людині із середнім доходом, особливо завдяки можливості одержати кредит на 20—30 років.

Усе це — загальновідомі світові стандарти, прагнення наблизитися до яких не може бути ганебним. Однак сьогодні, з огляду на рівень життя в країні, можливість жити в екологічно чистій місцевості, працюючи при цьому в місті, доступна небагатьом нашим співгромадянам. Середній клас у традиційному розумінні перебуває в нашій країні лише на початку свого становлення. Проте програма кредитування і державна програма забудови околиць обласних центрів котеджними містечками з єдиним архітектурним ансамблем і гідною інфраструктурою дозволила б згодом розв’язати й цю проблему. За розумного підходу виграють усі: і держава, котра поповнить скарбницю, і громадяни, які дістануть можливість жити в цивілізованих умовах за містом.

Як у нас

Розшарування суспільства на початку 90-х років минулого століття призвело до виникнення під Києвом малоестетичних нагромаджень величезних і позбавлених смаку особняків (часто недобудованих — швидкі гроші так само швидко й закінчувалися) — «шанхаїв». Стрімко розбагатівши, «нові» гналися за «крутизною». Над архітектурними достоїнствами, практичністю й експлуатаційними характеристиками будинків не замислювалися. У результаті споруджені без усякого плану, такі «селища» перевантажують електромережі, виснажують водоносні пласти, забруднюють грунт стоками і вимагають величезних витрат на опалення. І часто господарі таких велетенських будинків, усвідомивши свої помилки, сьогодні вже не можуть ні перебудувати (виправлення проектних помилок занадто дороге), ні продати своє раннє дітище. Під Києвом нині продається навіть кілька недобудованих 5-поверхових (!) приватних будинків...

Постійне повноцінне життя в «шанхаї» також ускладнене. Магазини поруч лише сільські — продукти все одно доводиться возити з міста. Дітей до школи — в місто. Якщо хто занедужав — допомогу також потрібно викликати з міста. Надовго такий будинок не залишиш: необхідно подбати про паркан, сигналізацію або охорону, а це все — додаткові витрати. А чого варта хоча б проблема побутового сміття — не своєю ж машиною вивозити, от і звалюють його у найближчий яр...

Та й життя в селі — це, напевно, не зовсім те, про що мріялося. Культурно посидіти-поспілкуватися ніде, відпочити теж. Риба в колгоспному ставку, може, і ловиться, але купатися в одній воді з коровами не вабить.

Про користь генплану

У результаті врахування всіх цих помилок вималювалася нова форма заміських поселень — котеджні містечка. Від старих дачних селищ вони різняться рівнем комфорту, від стихійної забудови — продуманістю. Котеджні містечка повинні забезпечити міський рівень комфорту тут, щоб до міста потрібно було їздити лише на роботу. Досягається це, по-перше, створенням потужної інфраструктури і, по-друге, завдяки генплану, яким із самісінького початку враховуються особливості проживання за містом.

Піонером у розвитку таких містечок стало Підмосков’я — там їх налічується кілька десятків. Під Києвом відомі два повноцінні комерційні котеджні містечка — «Золоті Ворота» та «Сосновий Бір». Є також невелике містечко біля Підгірців, а також кілька невеликих груп котеджів, іменованих «Дамбою». Це не кажучи про урядові «санаторії» у Пущі та Кончі, письменницьке дачне селище в Кончі і кілька зон котеджної забудови, котрі не є містечками в повному розумінні цього слова.

Звісно, сучасна інфраструктура — річ дорога. До котеджного селища потрібно за багато кілометрів протягти потужну ЛЕП, газ, телефон. Організувати каналізацію й очищення стоків. Бурити високодебетові артезіанські свердловини. Необхідно, зрештою, розвести всі ці комунікації по ділянках. А чого варте будівництво дороги до селища, а також мережі вулиць усередині нього...

У котеджних містечках будь-що не споруджують. Дизайн, архітектурний і ландшафтний, відіграє важливу роль у генплані: око в такому місці теж має відпочивати. Проектують житло з урахуванням можливостей інфраструктури, а також дбайливо вписують у місцевість. Якщо будують у лісі — дерев намагаються рубати якнайменше, тільки під фундаменти і доріжки (та й останні намагаються прокладати по існуючих просіках). Тому звинувачення у «варварському вирубуванні лісу під палаци для олігархів» безпідставні: адже покупці котеджів платять гроші саме за можливість жити в лісі, тому будівельники котеджних містечок заінтересовані в максимальному його збереженні! Якщо містечко будують не в лісовій зоні, дерева насаджують. Сусідні водойми облаштовують для культурного відпочинку. Обов’язковою вимогою до містечок у лісовій зоні є наявність пожежної інфраструктури — гідрантів, спецтехніки, а у великих містечках — навіть невеликих пожежних депо.

Обслуговує таку інфраструктуру зазвичай окрема експлуатаційна організація, типу ЖЕКу. Вона виконує поточний ремонт і відповідає за безперебійність надання побутових послуг. І, що дуже важливо, прибирає територію та вивозить сміття. Все як у місті.

Котеджні містечка огороджують і охороняють: на в’їздах, по периметру і відеоспостереженням на вулицях. Це дозволяє уникати крадіжок і потрапляння на територію випадкових людей, а також диких тварин. Окрім комунальної інфраструктури, у містечках має бути інфраструктура соціальна: людям тут жити. Зазвичай вона починається з ресторану, супермаркету і спорткомплексу. Дуже важливими є дитсадок і школа, а також медичний центр. Автомобільна інфраструктура може включати стоянку, станцію автосервісу й АЗС.

Інфраструктура котеджних містечок — це значна кількість робочих місць для жителів передмість, причому досить високооплачуваних. Крім цього, будь-яке котеджне селище, як правило, сусідить із уже існуючими населеними пунктами. А отже, останні можуть частково використовувати підведені до селища сучасні комунікації, як це відбувається, наприклад, у Козині Київської області, із яким сусідить «Сосновий Бір». Не кажучи вже про партнерську або благодійну допомогу будівників таких містечок місцевим радам: спорудження шкіл, дитсадків, торгових точок, доріг тощо.

Річ не в ціні

Будівництво інфраструктури, природно, позначається на собівартості житла в котеджних містечках. І навіть попри це, купівлю будинків у них сьогодні можуть дозволити собі не лише власники великого бізнесу, а й менеджмент середньої ланки, особливо скориставшись банківським кредитом. Крім того, у котеджних містечках, як правило, пропонують кілька програм забудови — від елітної до доступної. Як показує досвід ринку житла Московської області, зі збільшенням кількості таких містечок ціни на землю і будинки в них падають.

До речі, у заміському будівництві й у Москві, і в Києві розвивається суміжний, але більш дешевий сегмент — спорудження багатоквартирних будинків у містах-супутниках. Наприклад, київська компанія КПМК-2, що веде будівництво котеджного містечка «Сосновий Бір», паралельно зводить і багатоквартирні будинки в Українці та Обухові, зокрема для потреб Міністерства оборони України. До речі, це житло, за відпрацьованою на котеджному містечку технологією, також споруджують у лісовій зоні з максимальним збереженням навколишніх дерев.

Квартири в таких будинках у Ірпені, Броварах, Борисполі тощо дешевші, аніж навіть у спальних районах столиці, інфраструктура цілком на рівні, а чимало негативних міських чинників — забруднене повітря, автомобільні пробки і т.д. — відсутні. Та й дістатися з Українки або Вишгорода до центру Києва часто можна швидше, аніж з Троєщини чи Виноградаря. А коли врахувати, що, на думку експертів, темпи будівництва в Києві штучно стримуються будівельними компаніями для підтримання високих цін, область має непогані шанси заробити на розв’язанні житлових проблем киян.

Попит диктує пропозицію. А отже, бажання жителів мегаполісів мешкати за містом не зупинити адміністративними методами. Можна як завгодно довго говорити про те, що будинки за містом споруджують лише бандити, але будівництво особняків триватиме. Тому місцевій владі, зокрема київській обласній, є сенс не боротися з процесом, а упорядковувати його. Прозоре й контрольоване державою виділення землі під котеджні містечка буде сприйнято інвесторами «на ура». А також тими, хто чесно заробив гроші, із яких сплачено податки, і хоче облаштувати на них комфортне житло серед недоторканої природи.

Самій області така політика принесе надходження більші, аніж стихійна «шанхайська» забудова. І більші, аніж будь-яка кампанія з реприватизації землі. Заінтересованість будівників котеджних містечок у максимальному збереженні природного середовища також на руку державі — це дозволить уникнути характерних для «шанхаїв» екологічних проблем і зберегти ліси навколо міста. Не кажучи вже про те, що котеджні містечка, подібні до «Соснового Бору» чи «Золотих Воріт», тільки прикрасять передмістя (на відміну від тих же «нагромаджень особняків») і можуть стати гордістю області, її візитною карткою.

Потяг громадян жити серед природи не зупинити. І якщо Україна справді прагне в Європу, то сьогодні саме час зайнятися вирішенням цього питання «по-європейськи».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво