ХАЕС: ЛАСКАВИЙ І НІЖНИЙ — ЗВІР?!

Поділитися
15 грудня ледь реанімовану Чорнобильську АЕС «вирубили» остаточно, і вже через кілька днів про неї...

15 грудня ледь реанімовану Чорнобильську АЕС «вирубили» остаточно, і вже через кілька днів про неї забула преса, хоча момент закриття ЧАЕС був врочистим, заважали обриси двох майбутніх блоків: шифровка «Х-2/Р-4» ні для кого не таємниця і звучала як код до міжнародних валютних коштів, кредитів і допомог. При цьому учасники зацікавленого обговорення ядерно-енергетичних проблем нижче міжнародно-столичного рівня не спускались. А десь там внизу ледь мріли в поліській глухомані Нетішин і Кузнецовськ — «супутники» Хмельницької та Рівненської АЕС, сучасні міста з пересічним минулим і невизначеним майбутнім. Утім, обриси цього майбутнього окреслюються нині «нагорі» — сумами кредитів, термінами будівництва, визначенням підрядників тощо. Тим часом самі АЕС залишаються віч-на-віч з сьогочасними проблемами, в яких, наче в краплі води, акумулюються проблеми всієї української атомної енергетики. Закриття ЧАЕС ні на йоту їх не зменшило — швидше навпаки...

Час розкидати каміння

Якщо піддатися моді «зелених» порівнювати «атомки» з багатоголовими драконами, то Хмельницька АЕС нині — в опоетизованому («Мені тринадцятий минало») віці дракончика-тінейджера з зумисною патологією: лише одна діюча голова і три недорозвинуті.

Хмельницька АЕС (спочатку її будівельний майданчик мав назву «Західноукраїнська №2») проектувалась як чотириблокова. Перший енергоблок був введений в дію вже після Чорнобильської катастрофи, і хоча й не уник долі всіх радянських новобудов (його «прийняли» акурат під Новий рік — ЗІ грудня 1987 року), та вважався зразком технічної досконалості та безпечності. 1989-го він вийшов на повну потужність, а ще через рік, 1 серпня 1990 року, під неймовірним тиском могутнього громадського руху проти розвитку атомної енергетики Верховна Рада України оголосила п’ятирічний мораторій на будівництво нових АЕС та блоків. Для ХАЕС це означало законсервування 4-го (15% готовності), 3-го (20%) і 2-го (за різними експертними оцінками, 85-95% готовності) блоків. На час ухвалення мораторію залишалося вкласти в будівництво 14 мільйонів радянських рублів — і другий блок, пуск якого планувався саме на цей рік, почав би діяти. Натомість, як невесело жартують у Нетішині, у 1990-му закопали не стільки «ядерну сокиру», скільки «золото Полуботка» — 360 млн. рублів, уже вкладених на той час у спорудження другого блоку.

Проте це вже сьогодні так сприймаються події десятирічної давнини. Тоді ж панувала всенародна радість з приводу здобутої перемоги. Під зверненням про згортання будівництва ХАЕС на Хмельниччині підписувались цілими селами й районами: жахлива правда про Чорнобиль, яка тільки почала відкриватись, затопила хвилями страху будь-які контраргументи й докази спеціалістів. Північні райони, в яких «посадили» ХАЕС, були особливо протестними. Адже вони опинились у буквальному розумінні між двох вогнів: Хмельницьку АЕС та Рівненську, на якій працювали три і в 70-відсотковій готовності перебував четвертий блок, відділяють усього 240 км (до речі, це при тому, що будмайданчик під ХАЕС вибирався з
50 (!) запропонованих варіантів). АЕС дружби, орієнтовані насамперед на енергетичне спонсорство країн соціалістичної співдружності — членів РЕВ, наче знаменували занепад СРСР, перетворившись на початку 90-х в об’єкт ненависті цілого регіону.

Біг на місці

Першими від мораторного шоку отямились верхи і вже в 1993 році відмінили мораторій на добудову АЕС.

На тлі тогочасного розвалу промисловості атомна енергетика і справді виглядала виграшно. В усякому разі, на Хмельниччині вона була поза конкуренцією.

Кожен наступний рік, хоч і ставав менш благополучним порівняно з попередніми, та все ж ХАЕС перетворилась на єдиного донора області — в буквальному значенні цього слова (позаторік, скажімо, вартість виробленої нею електроенергії склала 517,5 млн. грн., що становило 32% від обсягів промислового виробництва краю). Роки бартерного розгулу буквально ощасливили область, дозволивши використовувати можливості ХАЕС «на всі сто». Прикрими перешкодами в обміні-торгівлі «дармовою» енергією ставали тільки дедалі частіші планові-непланові-аварійні зупинки станції. Власне, вони взагалі ставили промисловість Хмельниччини в ступор: показники летіли коту під хвіст і, при бажанні верхів, цілком могли слугувати серйозною причиною відставки губернатора, як це й сталося два роки тому (тодішній прем’єр В.Пустовойтенко, знаючи, що ХАЕС уже три місяці планово ремонтується, пояснював поважному і дуже поінформованому обласному зібранню, що Є.Гусельникова звільнено з посади голови облдержадміністрації за найвищі в Україні темпи падіння промислового виробництва в області).

Втім, основним доказом необхідності добудови ХАЕС була зовсім не її головна роль в економіці краю. Хоч як парадоксально це звучить, більше цьому сприяли все частіші й довші «віяльні» відключення електроенергії, що занурювали в темряву навколоаесівську зону так само, як і інші території області. Це було поза межами здорового глузду: ядерний блок, який, використовуючи природні ресурси краю, щорічно виробляє 5,7—6 мільярдів кіловатів електроенергії — і села в суцільному мороці навкруги. Це було тим більше неймовірно, що ХАЕС, споруджувана для експорту електроенергії, була переорієнтована на внутрішній енергоринок, а вироблена нею електроенергія з надлишком перекриває потреби самої Хмельниччини. Отже, підсвідомо плекалася думка: національна енергетика все ж відчуває брак потужностей і новий блок їй просто-таки необхідний.

Був ще один важіль впливу на психіку громадськості: перспективи міста — супутника ХАЕС. Нетішин, цей парвеню серед подільських міст, зумів так природно, без чванства, увійти в їхню співдружність, що швидко завоював прихильність старших за віком, і вони теж перейнялися майбутнім міста-супутника. А його без другого блоку ХАЕС уявити важко. Одноблочні АЕС у світі існують, але вони й проектувались такими (наприклад, в Іспанії). Зарубіжні АЕС, як правило, «садяться» у відлюдних місцевостях і обслуговуються вахтовиками. Вони максимально використовують існуючі структури навколишніх населених пунктів, не створюючи тотожних підрозділів. Союз же з його «економікою соціалізму», тобто галузевою, відомчою, практикував створення «держав у державі», і атомна енергетика була фантастично багатою галуззю, яка могла дозволити собі паралельно з АЕС зводити міста — на порожньому, що називається, місці.

Так загублене в поліських лісах сільце Нетішин стало сучасним містом з 37-ма тисячами населення, в якому абсолютно все «зав’язане» на ХАЕС. Шоста частина городян працює на станції, інші — обслуговують їхні потреби. Третина нетішинців — діти. У них повинно бути майбутнє, але чи буде воно пов’язане з рідним містом, сьогодні не скаже ніхто. Адже плановий робочий ресурс блоку — 30 років (можливо, 10—20 після реконструкції). А потім? За нинішніх умов говорити про створення тут іншого виробництва, здатного зайняти тисячі робочих рук, просто несерйозно. Але так само наївно вважати, що місто, перспективи якого обмежені гнітючими рамками двох, максимум чотирьох, десятиліть, може протягом цього часу працювати й жити в режимі психологічної стабільності. Отже, діючий другий блок це — майбутнє міста. І саме це було основним аргументом для депутатів Хмельницької облради, котрі кілька років тому дали згоду на добудову другого блоку.

Рішення ухвалювались, документи підшивались, а справа не рухалась. Хоча, здавалося, раз дозвіл є — за чим же діло стало? З’ясувалося — за кредитами. Блок, який на час мораторію перебував у стані «майжеготовності», виявився далеко не готовим до швидкого завершення. Зате найпізніший термін введення в експлуатацію другого блоку ХАЕС посадовими особами всіх рівнів — від директора АЕС до Президента держави — називався один: грудень 2000 року. Він не змінився й тоді, коли натомість кредитів ввели в тариф за електроенергію з січня 1998 року додатково 0,3 цента за кожен кіловат, які мали акумулюватися в «Енергоатомі» і йти винятково на добудову ХАЕС-2/РАЕС-4. На розвиток «мирної» енергетики змусили працювати всю державу, і таким чином інвестором добудови двох ядерних блоків став кожен громадянин України.

Однак грудень-2000 ознаменувався тільки закриттям ЧАЕС. Другий блок Хмельницької АЕС залишився в планах, кредити — в обіцянках, доплата — в тарифах. А прогнозована дата введення ХАЕС-2 в експлуатацію останнім часом просто перестала згадуватись.

Для народу —
без народу

Ще менше хто звертав увагу на те, як ставиться до факту добудови другого блоку ХАЕС та сама широка громадськість, яка свого часу це будівництво призупинила. Рух проти нарощування ядерних потужностей, на переломі 90-х очолюваний у краї рухівцями, молодими політиками, письменниками та журналістами, протягом десятиріччя буквально зійшов на нуль. Практично жоден з тих, хто свого часу пишався особистим внеском у прийняття мораторію, за останні роки не підтвердив позицію непримиренного борця з «мирним» атомом — ні словом, ні дією.

Голос громадськості протягом десятиріччя прорвався лише раз, у листопаді 1998 року, коли вихований у європейському дусі ЄБРР перед ухваленням рішення про надання кредиту зажадав його, цей голос, почути. Українська сторона згодилася на цей крок «через не хочу», усвідомлюючи, що нічого доброго для себе вона не почує. Громадські слухання в Нетішині, на які зібралися представники трьох навколишніх районів — Славутського, Ізяславського, Шепетівського плюс громадські активісти з обласного центру, — були наскрізь пронизані відчуттям фальші. Столичні гості — представники «Енергоатому» — майже не приховували ставлення до слухань як до звичайної формальності, а до їхніх учасників — як до неминучої прикрості, яку треба пережити. І люди теж розуміли: їх слухають, але не чують.

А між тим на слуханнях викристалізувалися чіткі вимоги мешканців 30-кілометрової зони (хоч сама ця зона, як сказав тоді один столичний посадовець, вигадка і самозванка: вона існує і дає якісь пільги своїм мешканцям тільки навколо Чорнобиля). Усвідомлюючи, що другий блок буде добудовуватися, хоч би вони ґвалт кричали, люди запропонували хоча б розробити систему компенсацій за вимушену необхідність миритися з небезпечним сусідством. А саме: припинити відключення електроенергії в зоні ХАЕС; за її рахунок поліпшити соціальну ситуацію, побутові умови, медичне обслуговування, запровадити обов’язкове пільгове страхування здоров’я і життя громадян, що проживають на прилеглій території. Але єдина пільга, яка розповсюджувалась на ці райони і тоді, і тепер — зменшення на 25% оплати за електрику. Та й ця «пільга» відшкодовується за рахунок інших енергоспоживачів.

Голос громадськості так і залишився гласом волаючого у пустелі... Було щонайменше дивно спостерігати роздратування в.о. гендиректора ХАЕС В.Софіюка з приводу запитання котрогось з учасників недавнього депутатського дня Хмельницької облради про думку громадськості щодо другого блоку: «На каждый роток не накинешь платок». Хоча чи варто дивуватися, коли чи не єдиним проявом громадської уваги і занепокоєності цими проблемами протягом двох останніх років й був цей депутатський день на ХАЕС, офіційно проведений у листопаді 2000 року?

«Думайте про людей, а не про блоки!» — цей зболений вигук, який можна було назвати лейтмотивом слухань 1998 року, в країні не почув ніхто...

Маємо те, що...
Що маємо?

А хто, власне, мав реагувати на вимоги міжнародної громадськості, коли згадані два роки були, без перебільшення, найнапруженішими в історії ХАЕС?! Громадськість «внутрішня», тобто трудовий колектив, ця еліта з еліт у промисловості будь-якої держави, опинилася в ролі роботяг без зарплати: бартер і взаємозаліки знекровили галузь. Не дочекавшись зарплати за кілька місяців, на початку 1999 року атомники оголосили передстрайкову готовність. У Нетішині просто неба розгорнулося наметове містечко, в якому після роботи несли вахту інженери, механіки, програмісти. «Голодний оператор АЕС небезпечніший, ніж п’яний водій за кермом!» — це гасло найповніше відображало і момент, і настрій.

Фінансові проблеми лихоманили галузь два роки. За цей час спробу хоч якось упорядкувати ситуацію зробив тільки В.Куратченко, але швидка його відставка знову повернула все на круги своя.

Атомникам було що втрачати: середня зарплата на ХАЕС складала на той час 480 грн. і входила в трійку найвищих у країні. Не викликало жодних сумнівів, що кваліфіковані працівники-атомники і повинні заробляти великі гроші. Та на той час у галузі практично незмінною залишилась радянська система оплати праці... Та й оподаткування доконувало: згідно з чинним законодавством, податки знімались негайно за кожен вироблений кіловат, який ні на склад не покладеш, ні під полою не сховаєш.

Порядок з оплатою праці на АЕС більш-менш налагодився тільки з наданням повноважень куратора ПЕК Ю.Тимошенко. Хоча й нинішня ситуація далека від справжнього ринку, та принаймні обмежено сваволю в галузі. 10 листопада минулого року з хмельницькими атомниками нарешті розрахувалися по зарплатах. Однак фінансові роздраї свою чорну справу вже зробили. Крім боргових ям, з яких нескоро виберуться «атомки», у галузі розширились кадрові «чорні діри».

Кадри для АЕС — взагалі тема окремого дослідження. Кількома словами її охарактеризує голова профкому ХАЕС Б.Діордієв: «Щоб підготувати справді кваліфікованого спеціаліста, потрібно 5—10 років післявузівської практичної роботи на блоці. Та й вуз повинен давати повноцінну теоретичну базу. Сьогодні в Україні залишився єдиний вуз, де готують фахівців для АЕС, — Київський політех. Сам я закінчував Одеський політехнічний, і то була добра школа; та зараз його випускники не можуть пройти навіть вхідний контроль. Професія ж вимагає ще й постійного підвищення кваліфікації і безперервності освіти. У нас же поширилось таке наплювательське ставлення до спеціалістів: піде — невелика втрата, на його місце черга. От і порозходились: на атомні в Росію, Іран, Китай. Часом виїзд і одного-єдиного фахівця стає непоправною втратою — а їх виїхали сотні».

В цьому контексті доречно згадати ще про одну обставину, що аж ніяк не сприяла стабілізації ситуації на станціях — нескінченна заміна директорів. Кадрова чехарда в управлінських структурах, яка знімає будь-яку відповідальність, породжує уседозволеність і, на жаль, майже неминуче знижує планку професіоналізму й вимогливості до кожного наступного утримувача керівного портфеля, — на Хмельницькій атомній проілюстрована наочно. І хоч багаторічний директор ХАЕС В.Сапронов був ще того гарту чоловік, та, відчувши повну волю, він перетворився на диктатора, який став для персоналу станції не те що вищим, а єдиним уособленням влади. Над собою ж такого всеосяжного контролю він, схоже, не відчував зовсім. Наслідки не забарилися: перевищення службових повноважень, відверті зловживання призвели до порушення проти генерального кількох кримінальних справ. Сапронов кинувся в біги, тобто, простіше кажучи, перебрався на постійне місце проживання в рідну Росію, звідки його ніхто й не намагався дістати.

М.Дудченко, делегований з ВР на місце «втікача» Сапронова, за керівництва свого попередника вважався його опонентом — можливо, саме це й посприяло депутатству Миколи Петровича. Однак і його демократичні манери на директорському посту чомусь не спрацьовували. Втім вже через рік його призначили головою НАЕК «Енергоатом». Нове призначення дозволило йому залишити на ХАЕС «свою людину» — саме так сприймався на станції Юрій Недашковський — заступник директора з економіки (працював на ХАЕС з 1983 року з перервою на комерційну діяльність). Проте директорський стаж Недашковського ледве сягнув за рік — він також посів президентське крісло в «Енергоатомі» (щоправда, після В.Броннікова).

Два вищеназвані директори запам’яталися хіба що визначеннями, які засвідчували їхні пріоритети: «політик» і «фінансист». Відколи фактичним керівником галузі став «Енергоатом», директори АЕС втратили не стільки вагу, скільки самостійність. Однак вважати, що вся повнота влади зосереджена в руках президента «Енергоатому», мабуть, безпідставно, хоча б тому, що за нетривалий час на цю посаду призначались люди з революційно коротким стажем директорства на найменшій в Україні АЕС.

Насправді увесь цей час ХАЕС керував її головний інженер — В.Софіюк, який має репутацію непоганого фахівця, але суто «технаря». У Новий 2001 рік він увійшов уже без обридлого додатку «в.о.», ставши черговим гендиректором ХАЕС.

Ми будували, будуємо...
і будемо будувати

Другий енергоблок Хмельницької АЕС почали споруджувати у жовтні 1984 року і мали здати до кінця 1990 року. Мораторій випередив цю подію на неповних півроку. Логічно було б вважати, що після зняття мораторію в жовтні І993 року добудова потребуватиме не набагато більше часу й коштів. Однак кілька років, що минули в очікуванні закордонних кредитів, під уже звичний акомпанемент політичного галасу про неймовірну шкідливість мораторію, повільно руйнували не лише сам блок, але й структури, що його будували...

Зарубіжні позики все не надходили, і Кабмін видав постанову про підвищення з 1 січня 1998 року тарифів на електроенергію «шляхом встановлення цільової надбавки до загального тарифу для НАЕК «Енергоатом» у розмірі, достатньому для добудови енергоблоків №2 Хмельницької та №4 Рівненської АЕС згідно з графіками будівництва». Ця ж постанова зобов’язувала «Енергоатом» «забезпечити цільове використання коштів і цінних паперів для виконання робіт, закупівлі обладнання і комплектуючих, необхідних для добудови зазначених енергоблоків».

Через рік, перевіряючи цільове використання коштів. Рахункова палата зазначить: «На добудову енергоблоку №2 Хмельницької АЕС в 1998 році планувалося спрямувати 242600 тис. грн... Фактично... було виділено 77669 тис. грн., в тому числі взаємозаліками — 64596 тис. грн., з яких 55166 тис. грн. за рахунок цільової надбавки...» Далі в акті значаться, зокрема, восьмизначні суми дебіторської заборгованості, яка на час перевірки так і не була сплачена.

Перевірка Рахунковою палатою використання «Енергоатомом» коштів на добудову блоків АЕС висвітлила зовсім не цільове їх застосування. Так що витрати ХАЕС здійснювалися у цілком загальноприйнятому руслі...

Непосвяченій людині важко зрозуміти витрати такої велетенської будови, як енергоблок АЕС. Проте зрозуміло — необхідні значні кошти. Та де ж їх знайти, тим більше, що у чергових розрахунках вказувалось конкретно, скільки грошей треба для завершення будівництва і монтажу другого енергоблоку ХАЕС, проте цифра кожен раз була іншою...

Події не можна випереджати — адже їх ніхто не підганяє. Та хоч трохи спостережливій людині абсолютно ясно: ніхто не зацікавлений у тому, щоб енергоблоки якнайшвидше увійшли в дію. Інакше другий блок ХАЕС, до пуску якого в 1990 році залишалося п’ять місяців (а до цього він будувався п’ять з половиною років), не мурижився б у невідомості сім літ після зняття мораторію. «Немає грошей», — це відмовка про людське око. Кожному, хто хоч раз у своєму житті хоч щось будував, відомо: якщо кошти обмежені, то спрямовувати їх слід тільки на будову, а не розпорошувати будь на що. Це безпосередньо стосується АЕС: адже тут на першому місці — безпека, отож усі матеріали повинні бути якнайвищої якості, від десятикратно перевірених постачальників.

Мені б дуже хотілося, щоб наші читачі розв’язали нескладну задачку: порахували, скільки грошей вклала їхня сім’я за три останні роки в спорудження двох українських атомних блоків, віддаючи на цю воістину всенародну будову в обов’язковому порядку 0,3 цента за кожен використаний кіловат.

А я тим часом погортаю деякі документи, різні: укладені керівництвом ХАЕС угоди на придбання обладнання, акт перевірки ХАЕС держподатковою адміністрацією у Хмельницькій області від 26 травня 2000 року і т.п., з яких дуже добре видно, як ці копійки, відірвані буквально від серця неімущими стариками, багатодітними родинами, малозабезпеченими й інвалідами, та й просто нормальними і цілком благополучними сім’ями, перетворюються у мільйони, об’єднуються з бюджетними коштами, доходами АЕС — і витрачаються...

«Звертає увагу планування витрат, — наголошують податківці, — зокрема на 1999 рік заплановані витрати на виробництво І кВт/год. електроенергії 3,886 коп., тоді як фактичні витрати 1998 року — 2,507 коп., отже, заплановані витрати перевищили базовий рівень 1998 року в 1,5 раза». І далі: «У 1999 році матеріальні витрати зросли в порівнянні з 1997 роком у 1,3 раза, амортизаційні — в 2 рази, хоч за останні 3 роки переоцінка основних фондів не проводилася...

Фактичні витрати на утримання обладнання зросли вдвічі, хоч технологічні норми не змінилися. Проведений вибірковий аналіз придбання обладнання, запасних частин, ТМЦ, надання різного роду послуг у розрахунках за електроенергію у формі взаємозаліків і вексельного обігу за участю посередницьких структур, де в окремих випадках має місце завищення цін у порівнянні із звичайними на період придбання, або різного роду винагороди, що враховані в ціні».

«Основними посередниками в постачанні обладнання, запасних частин, оргтехніки, ТМЦ є посередницькі структури, хоч на підприємстві є служба постачання, яка забезпечувала виробництво протягом усього існування атомної станції». І перераховуються посередники — найбільші дебітори: київські підприємства ЗАТ «Променергоекспорт» — 11,5 млн. грн., ЗАТ «Сталь» — 9,1 млн. грн., ТОВ «Дельта» — 9,6 млн. грн., ТОВ «ОЛЄ» — 6,7 млн. грн., ТОВ І.С.К. «Норд» — 5,1 млн. грн.; рівненські — МПП «Макс» — 8,3 млн. грн., «Стаго» — 4,0 млн. грн., МП «Дубас і син» — 4,5 млн. грн., ТОВ «Мотет» — 1,4 млн. грн.; нетішинські — «Сузір’я» — 7,9 млн. грн., МПП «Ішим» — 1,3 млн. грн., ЗАТ «Антей» — 1,8 млн. грн., МП «Спектр» — 715 тис. грн.; житомирське ПП «Надія» — 10,3 млн. грн.

З акту випливає, що дебіторська заборгованість по посередницьких структурах виникла в результаті передачі векселів авансом у рахунок поточних розрахунків, передачі права вимоги боргу (починаючи з 1997 року), посередницьких послуг у проведенні взаєморозрахунків.

Робота з дебіторами малоефективна, більшість проведених співставлень актів дебіторами не підтверджена. За позовами до суду на суму 26,8 млн. грн. визнані боргові зобов’язання лише на 9,8 млн. грн. (36,7%). Хоча й самі позови — формальність, оскільки в жодній з проаналізованих угод відсутня будь-яка майнова застава. 1999-го ХАЕС списано на збитки суми безнадійної дебіторської заборгованості, що виникли в 1995—1996 роках, на суму 772,6 тис. грн. У 2000 році закінчувався термін позовної давності до дебіторів на суму 57,2 млн. грн., з якої, на думку податківців, очікувалося списати на збитки 26,1 млн. грн. (і 15,4 млн. грн. на валові витрати). Це стосується заборгованості з операцій, проведених з 1 липня 1997 року. Як наслідок, прогнозували перевіряючі, після 1 липня 2000 року бюджет недоотримає 4,6 млн. грн.

«Грошей у нас мало, тому й проблем багато», — скрушно зітхав півтора року тому головний інженер ХАЕС В.Софіюк. А тодішній гендиректор ХАЕС Ю.Недашковський, виступаючи восени 1999 року на засіданні обласної організації Спілки підприємців і промисловців України, розвинув цю тезу: «Сьогодні вартість добудови другого блоку — 663,3 млн. грн. Дуже висока пусконалагоджувальна готовність блоку. Але за час простою багато технологічних систем стали фізично непридатними, морально застарілими, особливо автоматичні системи управління технологічними процесами. Їх сьогодні треба закупляти тільки на Заході — ні в нас, ні в СНД вони не виробляються. За рахунок цільової надбавки ми можемо повністю виконати пусконалагоджувальні роботи, монтаж технологічних систем і довести енергоблок до програмного пуску 1-го і 4-го насосів. Далі потрібні кошти на закупівлю імпортного обладнання...»

Сутужність з фінансами майже фізично відчувається у словах високих посадовців.

Але в уже згадуваному акті читаємо про тогочасні витрати: «За даними інвентаризації станом на 01.10.99 р. звернули на себе увагу парогенератори-1000пг, яких на складі ХАЕС 4 штуки виробництва «Атоммаш» Волгодонськ, Росія, із значними розбіжностями в цінах, з них 2 поставлені виробником у 1993—94 роках за цінами відповідно 4,7 тис. грн. і 52,6 тис. грн. У 1997 році при наявності на складі двох парогенераторів, за участю українсько-російської спільної фірми «Інек» ...поставлено ще 2 аналогічних парогенератори за ціною 8,8 млн. грн. на суму 17,6 млн. грн., що в 167 разів перевищує ціну 1994 року, а в доларах США в 30 разів. Із загальної суми поставки накладні витрати, або винагорода, складають 5,4 млн. грн. (44,3%), у той час як витрати по доставці і митні процедури складають 805 тис. грн. З наведеного прикладу роботи на склад (згадаймо нарікання тодішнього директора на фізичне й моральне старіння обладнання. — Авт.) з високим відсотком винагороди можна зробити висновок, що основна мета — це забезпечення коштами посередницьких структур шляхом комісійної винагороди за надання посередницьких послуг, у той час як тоді мала місце заборгованість по заробітній платі перед працівниками підприємства та перед бюджетом».

І наступний абзац: «У 1999 році придбано обладнання на суму 38,9 млн. грн., з нього здано в монтаж тільки на суму 8,4 млн. грн., або 21,6%, знаходиться на складах його основна сума 30,5 млн. грн.».

Мільйон туди, мільйон сюди — це така дрібниця для ХАЕС, яка щодня виробляє електроенергії на мільйон гривень! Тож не дивно, що й цільова надбавка використовувалась аналогічно.

«Із суми 265 млн. грн. реалізованої в рахунок цільової надбавки електроенергії оплачено в 1999 році 63,8 млн. грн., або тільки 24,2% товарної продукції 1999 року і 15,1% з урахуванням заборгованості за 1998 рік (158,7 млн. грн.)... Реалізація електроенергії в рахунок цільової надбавки проводилась по договорах ДХ-2 (добудова ХАЕС блоку 2) також за участю посередницьких структур (додаток на 3-х аркушах), які значаться в переліку дебіторів станом на 01.01.2000 р. у значних сумах, а саме МП «Ішим» м.Нетішин (1,3 млн. грн.), ТОВ «Дельта» м.Київ (9,6 млн. грн.), ТОВ І.К.С.«Норд» (5,І млн. грн.). Умови розрахунків аналогічні, як і в цілому по ХАЕС. У договорах ДХ-2 також передбачені винагороди — це вищенаведені приклади: ТОВ «Прикарпатінвест» м.Коломия, ТОВ «Агробудтехніка» м.Хмельницький, ТОВ «Нафтоенерготранс» м.Запоріжжя, де передбачена винагорода на рівні фактично виконаного грошового зобов’язання, або 50% суми погашеної заборгованості».

Подібні приклади можна нанизувати нескінченно. Бо хіба щось змінилося після згадуваної перевірки — утім, як і після інших численних? Навіть після того, як у галузь пішли «живі» кошти? Навіть після липня минулого року, коли постановою Кабміну на добудову ХАЕС-2/РАЕС-4 щодня почали виділяти 2,1 млн. грн.? Навіть після чергової зміни директорів? Аналогічні угоди, посередники, оплата, винагорода... За угодою з ТОВ «Кассом» (Київ) укладеною в серпні минулого року, за деталі трубопроводу ХАЕС тільки у серпні-вересні 2000-го перераховує майже 3 млн. грн. Виробник деталей — російське ВАТ «Беленергомаш», яке поставляло свою продукцію на ХАЕС ще за радянських часів. Прямі — без посередників — поставки обійшлися б дешевше. Але кого це хвилює? Є кошти — треба їх витрачати, з користю... Для кого?

Пам’ятаєте, на скільки відсотків був готовий 2-й блок у І990? А через 7,8,9 років? Згадайте процитований виступ Ю.Недашковського. Порівняйте з висновком перевірки у травні 2000-го: «У 1999 році використано капітальних вкладень за рахунок цільової надбавки 63,2 млн. грн., що становить 23,7% до плану фінансування капітальних вкладень на 1999 рік. У той час фактичне виконання по об’єктах виробничого призначення 34,4 млн. грн. при плані капвкладень 202 млн. грн., що становить 17%, і житлових об’єктах 10,8 млн. грн. при плані 11,9 млн. грн., або 90,8%. Отже, щодо використання цільових коштів у 1999 році, то в питомій вазі до плану фінансування більше використано на соціальну інфраструктуру, а не на виробничу». І ви зробите висновок, що кошти, які надходять на добудову, просто не освоюються.

Голова правління ВАТ «Управління будівництва ХАЕС» І.Шевцов це підтвердить: «Ми повинні освоювати будівельно-монтажних робіт на 15—18 млн. грн., а робимо на 4—5». І далі поскаржиться на недостатнє фінансування і на те, як управління ріже без ножа податкова, вилучаючи майно, без якого обійтися неможливо. Але скромно промовчить про те, що очолюване ним будуправління фактично вже не має де освоювати кошти, бо другий блок... збудований. Залишилися монтажні і налагоджувальні роботи, а з суто будівництвом — майже дрібниці.

Але кошти виділяються на добудову — от і продовжують створювати ілюзію великого будівництва.

Сьогодні ж найактуальніше — саме закупівля обладнання. І — гарантії його якості. І тут неминуче ми повертаємося до сучасної практики ХАЕС — працювати через посередників. Яких гарантій придбаної втридорога продукції можна чекати від того ж «Кассома» — підприємства (заснованого двома особами), зареєстрованого на одній з київських квартир, яке до операції з ХАЕС взагалі не діяло! І хто гарантуватиме якість гермоклапанів, куплених у ТОВ «Материк», зареєстрованого в селі Олешин Хмельницької області?

Десятки подібних запитань перетворяться на одне величезне: про рівень безпеки атомної станції. І, незважаючи на оптимістичні запевнення спеціалістів, цей рівень не викликатиме ніякої довіри.

Блажен,
хто вірує

Закриття Чорнобильської АЕС і програма будівництва двох енергоблоків спричинили чимало публікацій про атомну енергетику і потреби в ній України. У фахівців — свої міркування. Однак вони, як насамперед поводирі народу, повинні керуватись національними інтересами. А ці інтереси вимагають з’ясувати, на що витрачається електроенергія в країні, де практично «лежить» виробництво? Малесенький приклад: на Хмельницькій кондитерській фабриці впровадження енергозберігаючих технологій дозволило зекономити 30% енергоспоживання.

При цьому над усім все одно — фатум добудови двох енергоблоків АЕС. Як неминучість: не уникнути, не обійти — мусить статися, хоч би там що. Захід та уряд України наголошували на необхідності кредитів. Заходу напевне це вигідно: кредитуватиме закупівлю обладнання, а Україна однаково за це розраховуватиметься. Кабмін, можливо, сподівається, що використання наданих кредитів Захід таки проконтролює, а отже, енергоблоки все ж будуть добудовані й відповідатимуть сучасним стандартам безпеки.

Чимало людей, причетних до добудови вітчизняних енергоблоків на АЕС, не у захваті від надання кредитів: мовляв, Захід сам у себе купить, а решту — розкрадуть ще в столиці. В той же час оголошення нового терміну здачі другого блоку ХАЕС в експлуатацію — 2004 рік — у фахівців викликає скепсис. Довелось почути і про те, що енергоблоки взагалі невідомо коли стануть до ладу, якщо взагалі будуть збудовані: зацікавлені переймаються не результатом, а самим процесом, що дозволяє їм... жити безбідно.

2004-й з багатьох причин — найвигідніший термін: усі будуть зайняті президентськими виборами, не виключена можливість «зміни еліт», а, можливо, новій не завадить невичерпне джерело «доходів» — з бюджету, від народу, міжнародних організацій і т.п., яким залишатимуться все ще недобудовані енергоблоки українських АЕС.

Як не сумно, але й така думка логічна: реальність змушує вірити навіть у це. Бо все, що нині відбувається в атомній енергетиці України (та, напевне, і взагалі в енергетиці), аж ніяк не схоже на глибоко продуману і чітко сплановану систему дій, справді спрямовану на захист національних інтересів. Тому українська атомна енергетика все більше уподібнюється колись комфортному автомобілю, в якому надзвичайно зручно й приємно їхати, якщо все в порядку. Але коли запчастини губляться по дорозі, і невідомо де автомайстерня (за кермом, може, й непоганий водій, та він — не механік і, тим паче, не конструктор, а всі конструктори взагалі повиїжджали) та й автомобілів такої марки вже давно ніхто не виробляв... І дороги — боронь Боже, і правил ніхто не дотримується...

Та поки авто рухається — ми їдемо. Бо ж існує інерційний рух. А потім?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі