ГЗКОР: в очікуванні «правильного інвестора», або Never-ending story - Економіка - dt.ua

ГЗКОР: в очікуванні «правильного інвестора», або Never-ending story

7 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 7 квітня-14 квітня

Що не робиться швидко, або не робиться ніколи, або робиться «ну дуже повільно». Історія спорудження Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР) повністю підтвердила цю аксіому...

Що не робиться швидко, або не робиться ніколи, або робиться «ну дуже повільно». Історія спорудження Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР) повністю підтвердила цю аксіому. Розпочавши в середині 80-х років минулого століття міжнародне будівництво і за двадцять років витративши понад мільярд доларів, учасники проекту одержали величезні майже готові виробничі корпуси та безперервний головний біль.

Тривалий час комбінат був узагалі нікому не потрібний і в парламенті ледь не пройшов проект продажу його лише за одну гривню. За останні два роки ситуація помітно поліпшилася й у нескінченного будівництва з’явилися нарешті шанси розпочати роботу...

Спочатку Криворізький комбінат збиралися продати ще торік. У липні 2005-го Кабінет міністрів України розпорядженням №285 затвердив план-графік підготовки ГЗК до продажу. До 1 вересня мали підписати відповідні зміни й доповнення до міжнародних протоколів із Румунією і Словаччиною як із країнами — учасницями будівництва ГЗК. До 14 вересня уряд повинен був вивчити умови конкурсу та сформулювати вимоги до інвесторів, а до кінця осені продати пакет. Відверто кажучи, плани виглядали надто оптимістичними — особливо в частині швидкого узгодження умов з іноземними партнерами.

Реально процес сильно затягнувся. Переговори, що відбулися наприкінці осені, були складними й не дуже успішними. Пропозицію нашої країни про продаж української частки окремо, із подальшим узгодженням ціни з іншими учасниками, не сприйняли партнери, особливо Румунія.

Бухарест узагалі запропонував три варіанти вирішення проблеми: повернути гроші, поставити в рахунок витрачених на будівництво коштів котуни або взагалі віддати їм комбінат в управління (така пропозиція висувалася Румунією навесні минулого року). Крім того, румуни пропонували, щоб активи комбінату попередньо оцінив міжнародний оцінювач.

У грудні в Мінпромполітики України відбулися переговори з представниками міністерства промисловості Румунії про долю румунської частки в КГЗКОР. При цьому румуни заявили, що можуть продати 28-відсоткову частку підприємства на окремому конкурсі. Що, м’яко кажучи, не дуже надихало наших чиновників. Вони наполягали, що пріоритетне право на придбання румунської частки має одержати майбутній покупець української частки КГЗКОР у розмірі 56,4%.

У листопаді до процесу підключився і президент України, доручивши Фонду держмайна України до 1 березня 2006 року підготувати до продажу державну частку в майні комбінату. Проте вже в січні стало зрозуміло, що процес затягується, і терміни почали коригувати. Позначився і різний підхід міністерств і відомств до вирішення цього питання. Між Мінпромполітики і Рахунковою палатою взагалі відбулася сварка через різну оцінку вартості виконаних на комбінаті робіт. Процес знову загальмувався.

Проте на початку весни ситуація навколо КГЗКОР різко пожвавилася: до Кабміну надійшла пропозиція російської компанії «Металоінвест» (Алішер Усманов і Василь Анісімов) та її українського партнера «Смарт-груп» (Вадим Новинський) створити на базі комбінату спільне підприємство. На виїзному засіданні Кабінету міністрів України під головуванням прем’єр-міністра Юрія Єханурова, яке відбулося 20 березня на базі КГЗКОР, виконавчий директор «Металоінвесту» Дмитро Тарасов презентував спільну зі «Смарт-груп» концепцію та інвестиційну програму зі введення в експлуатацію і з подальшого розвитку Криворізького комбінату.

Програмою передбачене створення спільного підприємства на паритетних засадах. При цьому Кабмін внесе свою частку в КГЗКОР, а «Металоінвест» і «Смарт-груп» інвестують близько 400 млн. дол., необхідних для запуску першої черги підприємства. Надалі СП добуватиме руду, продаватиме її на внутрішньому і зовнішніх ринках, а отриманий прибуток ділитиме відповідно до частки в статутному фонді.

Перша реакція представників Кабміну була досить позитивною. За словами заступника міністра промислової політики України Володимира Грановського, така пропозиція, «можливо, одна з найцікавіших, тому що ця схема дає змогу, не чекаючи остаточного завершення переговорного процесу (із Румунією і Словаччиною), приступити до добудування цього об’єкта».

Досить оптимістично відреагував на українсько-російський проект і прем’єр. За підсумками проведеної на комбінаті наради з питань його добудови, Юрій Єхануров дійшов висновку, що висока зацікавленість інвесторів в участі в завершенні будівництва КГЗКОР дозволяє прогнозувати запуск його першої черги в середині 2007 року. «Для цього необхідно близько 400 млн. дол. Ці кошти для таких потужностей абсолютно реальні», — зазначив він. І додав, що пропозиція «Металоінвесту» передбачає одержання більш високого рівня вмісту заліза в продукції комбінату, що дасть змогу скоротити терміни окупності проекту. Водночас прем’єр наголосив, що в будь-якому разі інвестор проекту відбиратиметься на конкурсній основі. У квітні уряд розгляне можливі варіанти організації добудови КГЗКОР, аби потім прийняти остаточне рішення.

За словами прем’єра, існують два варіанти. Перший — продаж української частки інвестору з тим, щоб він самостійно домовлявся з іншими учасниками будівництва — Румунією і Словаччиною. Другий варіант — створення спільного підприємства, яке вже й вирішуватиме всі питання з іншими учасниками будівництва. Як підкреслив Юрій Єхануров, обидва варіанти заслуговують на увагу. За його дорученням Міністерство економіки, Міністерство промислової політики і Фонд держмайна до 20 квітня підготують свої висновки по кожному з варіантів.

Нині стали відомі додаткові деталі пропозиції «Металоінвесту» і «Смарт-груп». Йдеться про два етапи запуску виробництва на КГЗКОР. Після створення на базі комбінату спільного підприємства (із контрольним пакетом у руках держави) спочатку, впродовж двох років, буде добудовано першу чергу виробництва котунів (потужністю 13,5 млн. тонн на рік). На першому етапі вони вироблятимуться з привізного концентрату Інгулецького ГЗК («Смарт-груп», Вадим Новинський). Участь у цьому проекті дасть йому можливість збільшити глибину переробки продукції. Нині ІнГЗК — єдиний гірничо-збагачувальний комбінат країни, який не має другої переробки.

Цікаво, що на нараді обговорювався варіант транспортування інгулецького концентрату по трубі завдовжки близько 45 км, яку можна прокласти між ІнГЗК і КГЗКОР. Вірогідно її вартість може становити 10 млн. дол. Рентабельність проекту оцінюється приблизно в 11%, тому термін його окупності сягає 11 років. Розглядається і варіант часткового використання на КГЗКОР залізорудного напівфабрикату з Михайлівського ГЗК («Металоінвест», Алішер Усманов).

На другому етапі проекту запускається комплекс дроблення і збагачення окислених руд на ГЗК Кривбасу, і виробництво котунів виходить на проектну потужність — 10 млн. тонн на рік. Прибуток від запуску першого етапу реінвестуватиметься в реалізацію другого.

Перевагою запропонованого проекту є збереження впливу держави на процес добудови комбінату без залучення додаткових інвестицій із бюджету. Крім того, реалізація спільного українсько-російського проекту дасть змогу Румунії та Словаччині одержати борги, паралельно забезпечивши гарантовані поставки котунів на свої металургійні підприємства впродовж десяти років після запуску КГЗКОР. Як зазначалося раніше, Україна (або інвестор, який викупить її частку) впродовж десяти років після завершення будівництва КГЗКОР має поставити до Словаччини 17 млн. тонн котунів і ще 30 млн. тонн — до Румунії.

Щоправда, очевидні й проблеми цього проекту. Приміром, відвали з окисленими рудами розмішуються на території приватних комбінатів тієї ж «Криворіжсталі» (Лакшмі Міттал) і Південного ГЗК. Утім, останнім «Смарт-груп» володіє на паритетних засадах із «Приватом», що значно спростить вирішення всіх можливих питань.

Організація спільного підприємства дозволить ліквідувати соціальну напруженість у депресивному регіоні як за рахунок створення нових робочих місць, так і за рахунок поповнення бюджетів усіх рівнів. Ще на березневій нараді на КГЗКОР місцева влада заявила, що приватизація довгобуду має враховувати інтереси Кіровоградської області й, зокрема, Долинського району. За словами губернатора, керівництво області наполягатиме на перерахуванні до місцевих бюджетів 2% коштів, отриманих після продажу комбінату, та юридичної «прописки» комбінату в області.

Цікаво, що пропозиція «Металоінвесту» і «Смарт-груп» виявилася зовсім несподіваною для інших претендентів на КГЗКОР. Раптово з’ясувалося, що жодних інших реальних пропозицій уряду України щодо добудови КГЗКОР не існує. Зокрема, найбільша металургійна корпорація світу Mittal Steel, роками ведучи переговори про долю українського комбінату, так і не сформулювала ніякої оферти з цього приводу.

Щоправда, наприкінці березня, уже після наради на КГЗКОР, у діловій пресі з’явилися повідомлення про нібито передані до Мінпромполітики в терміновому порядку пропозиції Mittal Steel. Відповідно до цієї інформації, Mittal також розглядає варіант створення спільного підприємства для добудови КГЗКОР і подальшого управління ним. При цьому він готовий внести до статутного фонду СП не тільки власні кошти, а й румунську частку комбінату (28%). Теоретично це дасть змогу консолідувати в СП 84,4% активів ГЗК. Проте ступінь участі в проекті української сторони буде помітно скромнішим. Зокрема, як стверджувалося в пресі, «частка України та Mittal Steel у майбутньому СП буде поділена в пропорції 40 на 60. При цьому Mittal Steel внесе до статутного фонду румунську частку в ГЗКОР та інвестиції на загальну суму 160 млн. дол.». Іншими словами, буде внесений необхідний мінімум для запуску першої черги заводу.

На жаль, поява цієї інформації викликала набагато більше запитань, аніж надала відповідей. Зокрема, представники Mittal Steel продовжують стверджувати, що наразі не передавали ніяких офіційних пропозицій українській стороні щодо КГЗКОР. Крім того, стало відомо, що Румунія поки що не поступалася нікому своєю часткою в українському довгобуді. Нібито наприкінці минулого року представники офіційного Бухареста лише заявили про «принципову згоду» продати Mittal Steel румунську частку КГЗКОР.

Безсумнівно, український комбінат цікавить Mittal. Румунський уряд навіть записав в умовах приватизації свого металургійного комбінату Sidex у Галаці його новому власнику Лакшмі Мітталу як безумовну вимогу таке: після того, як КГЗКОР введуть в експлуатацію, комбінат Sidex зобов’язаний упродовж десяти років споживати його продукцію і розраховуватися за поставлені котуни із бюджетом Румунії.

Наскільки цей варіант прийнятний для України — питання складне. У будь-якому разі, якщо на пропозицію Усманова—Новинського реакція була відносно спокійною, то перспективи посилення позицій Mittal Steel у вітчизняному гірничо-металургійному комплексі завжди викликали набагато різкішу реакцію. Ще перед березневою нарадою щодо КГЗКОР голова Криворізького міськкому профспілки металургів і гірників України Анатолій Макаренко заявляв, що у разі придбання Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд Mittal Steel не використовуватиме свої відвали, а спрямує на переробку руду, що добувається в шахтах і кар’єрах ВАТ «Міттал Стіл — Кривий Ріг». Цікаво, що в планах останнього заявлено про збільшення випуску металу на 10%, тоді як видобуток сировини в шахтоуправлінні та гірничо-збагачувальному комплексі — на 100%. Для реалізації цього пункту навіть запланована закупівля потужних шведських машин, здатних істотно збільшити видобуток руди.

У результаті КГЗКОР використовуватиметься індусами виключно як підприємство з виробництва котунів із сировини, видобутої в кар’єрах і шахтах комбінату. А сировина, відповідно, піде для підприємств, розміщених в інших країнах. «Це неприпустимо, він (КГЗКОР. — А.Л.) від початку створювався для того, щоб переробити сотні мільйонів тонн руди, які лежать на околиці Кривого Рогу. Я не вірю, що транснаціональна компанія це робитиме», — переконаний Анатолій Макаренко.

З урахуванням того, що можливості держави впливати на подібний варіант розвитку подій помітно скромніші, ніж у варіанті, запропонованому «Металоінвестом» і «Смарт-груп» (він передбачає контрольний пакет держави в СП), такі побоювання поділяють й інші фахівці. Бо якщо українсько-російський консорціум у разі потреби можна буде змусити виконати свої зобов’язання в повному обсязі, то впливати на групу, яка виробляє сталі більше, ніж уся Україна разом узята, буде помітно складніше (що, до речі, вже видно на прикладі «Криворіжсталі»).

Не менш скептично налаштовані вітчизняні фахівці і з приводу здатності Mittal Steel домовитися з іншими учасниками проекту будівництва КГЗКОР. За словами віце-президента «Індустріальної групи» (управляє металургійними активами корпорації «ІСД» ) Віктора Пантелеєнка, нинішні розмови про те, що Румунія чи Словаччина готова продати свою частку, — це тільки розмови.

Однак Mittal Steel налаштована по-бойовому й досить жорстко коментує пропозицію конкурентів. Зокрема, член ради директорів ВАТ «Міттал Стіл — Кривий Ріг» Франк Паннір запропонував врахувати як мінімум два аспекти. Перший — чи можливо взагалі реалізувати схему, запропоновану «Металоінвестом»? Друге — чи «правильний» це партнер?

Сама постановка питання про «правильність» більшою мірою риторична. Тому що жодних критеріїв правильності Mittal Steel не пропонує. Як, утім, і якогось чіткого механізму добудови КГЗКОР.

Що ж до критеріїв відбору партнерів, то вони для України справді важливі. І тут головне не тільки кількість грошей, яку покупець готовий заплатити за об’єкт. У випадку з КГЗКОР наша країна має, нарешті, визначитися, чи варто їй зміцнювати в одній з головних експортно-орієнтованих галузей монополію потужної транснаціональної компанії, яка вже придбала «перлину» української металургії. Чи все-таки потрібно подумати про збереження конкурентності та керованості галузі. У цьому разі йдеться не тільки про вирішення долі окремо взятого об’єкта, а й про майбутню роль України в розвитку світової металургії. Отже, ціна питання істотна й державі є над чим подумати. А заодно й визначитися з конкретними пропозиціями щодо долі КГЗКОР, які надійшли від усіх «правильних» і «неправильних» партнерів.

КГЗКОР розпочатий як будівництво РЕВ у 1985 році. Після розпаду СРСР його правонаступником стала Україна, частка якої в проекті становить 56,4%, частка Румунії — 28%, решта належить Словаччині.

Загальні витрати учасників проекту оцінюються в суму понад 1,6 млрд. дол. Нині його загальна будівельна готовність — близько 66%.

Рівень готовності першої черги комбінату — збагачувальна фабрика й фабрика згрудкування — оцінюється в 81—85%. Їх будували румунська та словацька сторони.

Після прийняття КГЗКОР у власність України, впродовж 1992—2005 років за рішеннями Верховної Ради та уряду на його фінансування витрачено 62 млн. грн., із яких на будівельні роботи — 33 млн. грн.

У грудні комітет Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва разом із Міністерством промислової політики поширили спільну заяву, в якій назвали суму інвестицій у КГЗКОР, необхідну для початку його роботи, — 800 млн. грн. (160 млн. дол.).

При цьому обсяг інвестицій, необхідний для запуску комбінату на повну потужність, оцінюється в 3,75 млрд. грн. (750 млн. дол.).

При роботі на окислених рудах сировиною для роботи КГЗКОР стануть відвали Південного і Новокриворізького гірничо-збагачувальних комбінатів, а також Валявківське родовище з запасами 800 млн. тонн руди з високим вмістом окислених руд.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво