Грім вдарив, а чиновник не перехрестився. Міністерства й відомства проігнорували дозвільну реформу

З 5 жовтня набрав чинності в повному обсязі Закон України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності». І, зокрема, його четверта стаття, відповідно до якої видача дозволів для підприємницької діяльності регламентується виключно законами й кодексами. Коли ж дозвільні документи законами не передбачені, то вони вважаються нелегітимними, і вимоги їх одержання можуть бути оскаржені в суді. Проте вся ця строгість не вельми спантеличила вітчизняних чиновників...

Ще 28 серпня, отримавши доручення першого віце-прем’єра Миколи Азарова, центральні органи виконавчої влади не привели свої нормативно-правові акти у відповідність із нормами «дозвільного» закону. Проігнорували вони й попередження голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Андрія Дашкевича, котрий застеріг, що у разі невпорядкування своєї дозвільної діяльності держструктури можуть загрузнути в судовій тяганині. Керівник відомства знав, про що говорив. За місяць до часу «Ч» у законах були посилання на 186 із кількох сотень документів дозвільного характеру, і лише три законопроекти з понад п’ятдесяти, які потрібно було приводити у відповідність із новими нормами, надійшли на узгодження у Держкомпідприємництва.

Причому про дозволи, що згадувалися в законах, але не відповідали вимогам уже згаданої четвертої статті, не йшлося. На думку Ксенії Ляпіної, голови ради підприємців при Кабінеті міністрів, їх просто слід вважати необов’язковими. Вона переконана, що вплинути на центральні органи виконавчої влади, які ігнорують необхідність упорядкування дозвільної системи, можна, лише скасувавши ці документи.

Не менше проблем із паперовою люстрацією й на місцях. Органи самоврядування протягом багатьох років наплодили безліч різноманітних дозволів, керуючись Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». З 5 жовтня більшість із них потрапляють у розряд нелегітимних. Швидше за все, вийти з цієї правової колізії без втручання Міністерства юстиції не вдасться.

На терміновому вирішенні питань стосовно нормативно-правового забезпечення Закону «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» наполягає Кабінет міністрів. Він занепокоєний невисокими темпами економічного розвитку. Підприємницькій діяльності тут належить особлива роль. Адже активні бізнес-структури, які фінансово стабільні й регулярно сплачують податки, пенсійні та страхові внески, займаються інноваційно-інвестиційною діяльністю, є основою виробничого потенціалу.

Саме з метою усунення перешкод, які заважають прискореному економічному й соціальному розвитку, уряд схвалив постанову від 3 жовтня №1376. У ній ідеться про термінове розв’язання проблеми, що виникла навколо «дозвільного» закону. Адже чималу кількість документів продовжують видавати на підставі підзаконних актів. Явним лідером досі є санітарно-епідеміологічна служба (СЕС). За даними досліджень, проведених Міжнародною фінансовою корпорацією, 2006 року кожне третє підприємство в Україні одержувало дозвіл від СЕС. Більше того: санепідемслужба досі не затвердила в Кабінеті міністрів порядок видачі дозвільних документів, а Мінздоров’я, у чийому віданні перебуває ця структура, не впровадило декларативний принцип. До речі, це вже давно зробили в МНС стосовно дозволів пожежної служби.

До першого грудня уряд дає час центральним органам виконавчої влади завершити приведення законодавчих актів у відповідність із Законом «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності». Щодо місцевих органів виконавчої влади, то вони повинні належним чином організувати роботу дозвільних центрів й істотно спростити процедури, які досі залишаються досить складними для підприємців. Це передусім стосується чиновників Вінницької, Київської та Хмельницької областей.

Свої рекомендації з подальшого реформування дозвільної системи дають і фахівці Міжнародної фінансової корпорації, котрі впроваджують проект «Розвиток підприємництва в Україні». Зокрема, вони радять офіційно опублікувати перелік передбачених законом документів дозвільного характеру. Розіслати їх в офіси адміністраторів і організації в центрі та на місцях, що видають ці папери. Через засоби масової інформації зробити надбанням гласності перелік легітимних документів. Для впровадження декларативного принципу якнайшвидше розробити нормативно-правовий акт, передбачивши уніфіковану й дуже просту форму декларації і таку саму нескладну процедуру декларування. Розробити зміни до законів і кодексів, де врахувати як самі документи дозвільного характеру, так і терміни прийняття рішень з їх видачі або відмови з переліком причин, з яких це може статися. Там же слід встановити тарифи за послуги або визначити їх як безплатні.