ГОЛОВА КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ПЕК АНДРІЙ КЛЮЄВ: ПРО ШИРОКУ ЛОПАТУ, ЗЕМЛЯКІВ-ІНВЕСТОРІВ ТА АКЦІЇ ПРОТЕСТУ

Андрія Клюєва не треба агітувати за те, щоб очолюваний ним комітет Верховної Ради тримав під пильною увагою ситуацію у вугільній промисловості й оперативно реагував на зміни, від яких залежить її нормальне існування. Сам за фахом гірничий інженер, кандидат технічних наук, він чудово знає, які життя й робота під землею та в що може вилитися непрофесійне й безвідповідальне до них ставлення. Працюючи заступником губернатора Донецької області й курируючи питання, пов’язані з економікою області та вільних економічних зон, він міг навіч спостерігати, як можна розв’язувати проблеми галузі за наявності достатнього фінансування. Буваючи на шахтах, де траплялися аварії, бачив, до чого можуть призвести людська халатність і відсутність коштів для нормальної, безпечної праці гірників.

Але, як-то мовиться, точка зору залежить від місця сидіння. Тому після того, як Андрій Клюєв став депутатом ВР і очолив комітет із питань паливно-енергетичного комплексу, є сенс поцікавитися в нього, як житимуть ті, хто видобуває під землею українське чорне «золото», і що їм можуть запропонувати депутати — слуги народу…

— Ви очолили комітет, який, хочете того чи ні, мусить займатися питаннями вугільної промисловості. Але до вашого приходу на цю посаду її обіймав такий самий народний депутат і чотири роки працював у тому самому напрямі. Яка «спадщина» дісталася нинішньому складу комітету, і що з напрацювань попередників ви продовжуватимете втілювати в життя, що пригальмуєте, а що доведеться переробляти наново?

— Я не революціонер, що діє за принципом: дощенту зруйнувати фундамент минулого, а потім будувати щось нове. Це крайності. А вони, як відомо, ні до чого хорошого не ведуть. Має бути наступність. Спадщину, яка мені дісталася, кажучи мовою класиків, необхідно творчо переробити. І ставлення до неї має визначатися не моєю особистою позицією, а актуальністю й економічною доцільністю завдань, що стоять перед комітетом зараз.

Сьогодні ми розглядаємо законопроекти, над якими працював комітет попереднього скликання. І це нормально. Серед них багато необхідних. І законопроект про зміни до Кримінально-процесуального кодексу, пов’язані з недопущенням розкрадань електроенергії, і питання ратифікації угоди між країнами СНД про паралельну роботу енергосистем і транзит електроенергії, доповнення до закону про фізичний захист ядерних об’єктів та джерел радіоактивного випромінювання тощо. Водночас є й такі закони, ухвалені Верховною Радою попереднього скликання, які, на мою думку, потребують коригування. Це Гірничий закон, закони «Про електроенергетику», «Про нафту та газ» та низка інших.

У вересні на розгляд ВР будуть винесені зміни до закону про банкрутство, які повинні вплинути на ситуацію у вугільній промисловості. Цю роботу розпочинав ще мій попередник, а я завершую, паралельно працюючи над новими законопроектами. Сім із них уже готові, але я поки що їх не «рекламую».

— Боїтеся наврочити?

— Ні, просто вважаю, що говорити про них можна тоді, коли кожен пункт цих законопроектів буде вивірено до останньої коми. Лише після цього є сенс виносити їх на публічне обговорення.

— На виїзному засіданні Кабміну, на якому розглядалися питання, пов’язані з виконанням урядової програми «Вугілля України», серед ваших колег можна було побачити людей, котрі якщо й чули слово «шахтар», то асоціюється воно в них із VIP-ложею стадіону «Шахтар», куди їх запрошує президент клуба Рінат Ахметов. Як вони можуть розв’язувати проблеми галузі, не розуміючи, про що йдеться?

— Можу вас заспокоїти. У комітеті ВР із питань паливно-енергетичного комплексу, який безпосередньо займається проблемами вугільної галузі, працюють люди, які знають і розуміють її проблеми. Вам досить ознайомитися з персональним складом комітету, аби переконатися в цьому. А на виїзне засідання Кабміну в Брянці запросили не лише членів комітету з питань ПЕК, а й депутатів, що представляють шахтарські регіони. Вони працюють в інших комітетах, та оскільки представляють, як я вже сказав, шахтарські регіони, повинні бути в темі. Людям, за великим рахунком, однаково, в якому комітеті працює обраний ними депутат. Вони хочуть почути відповіді на запитання, що їх цікавлять.

Стосовно депутатів не вугільних областей, то я не бачу ніяких проблем у тому, щоб зустрічатися з ними й пояснювати позицію з тієї чи тієї проблеми вугільної галузі. І переважно всі вони налаштовані на позитивні рішення. Оскільки чітко усвідомлюють, що без працюючої вугільної промисловості не варто й говорити про енергетичну безпеку України.

— Перш ніж стати народним депутатом, ви курирували в Донецькій облдержадміністрації питання, пов’язані з ВЕЗ. У тому, що вони досягли певних успіхів, є й ваша заслуга. Чи реально перенести вже наявний досвід на підприємства вугільної промисловості? І взагалі, чи може якась абстрактна українська шахта отримати можливість працювати в рамках ВЕЗ або ТПР?

— У рамках закону про ВЕЗ у Донецькій області працюють і вугільні підприємства. І працюють дуже успішно. Є позитивні приклади. Це шахти «Червоноармійська — Західна №1», «Комсомолець Донбасу», «Краснолиманська». До речі, «Краснолиманська» завдяки закону про ВЕЗ, по суті, вдруге народилася. Використовуючи надані за законом податкові преференції, підприємство інвестувало у свій розвиток понад 100 млн. доларів. Проте застосування механізму ВЕЗ і ТПР має свої особливості. Так, підприємство повинно міститися на території, передбаченій законодавством про створення зони, не мати боргів. Ось із цим у багатьох вугільних підприємств проблеми. Щоб зробити його інвестиційно привабливим, необхідно провести комплексну санацію, а вже потім використовувати механізм ВЕЗ і ТПР.

Досвід минулих років показує: мінімальна сума інвестицій в 1 млн. доларів досить висока, особливо для малого й середнього бізнесу. З 2003 року її буде знижено до 250 тис. доларів. А це означає, що потенційний інвестор зможе вкладати кошти не лише у вугільне виробництво, а й у розвиток інфраструктури територій, на яких містяться шахти. Це додаткові робочі місця, платежі до бюджету. Адже шахта не вічна, і з її закриттям місто чи селище не повинне вмирати. Вони повинні жити й мати перспективи в майбутньому.

— Відома донецька фірма «АРС» і корпорація «ІСД» уже тривалий час вкладають свої гроші в розвиток окремих підприємств вугільної промисловості. Тієї ж таки державної холдингової компанії «Краснодонвугілля», приміром. Але весь цей час вони висловлюють стурбованість із приводу того, що їхні права інвесторів ніяк законодавчо не захищено. Ви плануєте подати землякам руку допомоги для вирішення цього питання?

— Захищати потрібно не лише земляків, а й кожного інвестора. Ми повинні шанувати його за те, що свої капітали, сили, інтелект він вкладає в нашу економіку. А якщо ми штучно поділятимемо інвесторів на своїх і чужих, то навряд чи Україна від цього виграє. Я не відкрию Америки, сказавши: ПЕК сьогодні задихається від браку інвестицій. Сучасний стан, приміром, шахтного фонду в Донбасі не витримує жодної критики. Понад 90 відсотків шахт здано в експлуатацію понад 50 років тому, 75 відсотків діють без реконструкції понад 25 років. Держава не в змозі забезпечити потрібного рівня інвестицій за рахунок бюджетних асигнувань. Тому покладаємо надії на інвесторів. І завдання нашого комітету — законодавчо створювати сприятливі умови для припливу інвестицій і захистити вже працюючого інвестора.

Я знаю про наміри багатьох серйозних фірм, зокрема з Німеччини й Великобританії, вкладати гроші в розвиток вугільної промисловості. Але вони хочуть одержати гарантію захисту вкладених коштів.

— Партія регіонів, яку ви представляєте в парламенті, заявила, що не підтримає проект державного бюджету на наступний рік, якщо в ньому не передбачатиметься виділення необхідних коштів для функціонування вугільної галузі. Як ви плануєте домовлятися з урядом щодо вирішення цього питання? Адже потрібну суму він навряд чи виділить ...

— Ми, звісно, не плекаємо особливих ілюзій щодо того, що галузь одержить стільки, скільки справді потрібно. Але боротимемося. У проект бюджету на 2003 рік необхідно закласти кошти не лише на покриття видатків підприємств, а й на соціальний захист гірників, впровадження нових виробничих потужностей для створення нових робочих місць, екологію, техніку безпеки. Не менш важливе для нас і питання парламентського контролю над витратами на утримання галузі.

Міністр фінансів Ігор Юшко — сам виходець із Донбасу і про те, що потрібно для нормальної роботи гірників, знає не з чуток. На жаль, розвиток ситуації залежить не лише від нього. Є сума грошей, яка надходить у бюджет держави і яку необхідно правильно й грамотно розподілити. Наші пропозиції з фінансування на наступний рік аналогічні тим, які закладені в програму «Вугілля України».

— Але ж ви чудово розумієте: таких грошей вугільній промисловості ніхто не виділить. Ви не боїтеся, що вас можуть звинуватити в популізмі?

— Є програма, ухвалена Кабінетом міністрів. Записані в ній цифри, на момент її появи на світ, було всебічно обраховано. Якщо програма не виконується, то треба знати, за якими параметрами й на яку суму. І, володіючи цією інформацією, визначити, на яке конкретне підприємство підуть кошти, що дадуть змогу ввести в дію нові лави, на які — ні, і як це взагалі позначиться на ситуації в галузі та на державній енергетичній безпеці.

— Міністерство палива й енергетики очолює Віталій Гайдук — такий самий виходець зі стін Донецької облдержадміністрації, як і ви. Крім цієї територіальної схожості, вас із ним поєднує й те, що, обіймаючи посади заступників губернатора, і він, і ви впливали на роботу двох структур, які посідають не останнє місце в донецькій бізнес-ієрархії. Йдеться про дві корпорації — «Укрпідшипник» та «ІСД». Кожна з них завжди хотіла бути трохи кращою за конкурента. Які зараз стосунки в комітету, очолюваного вами, з міністерством, очолюваним паном Гайдуком? У чому ваші позиції збігаються, і на які моменти розвитку вугільної галузі України погляд різний?

— З Віталієм Анатолійовичем Гайдуком ми знайомі не один рік, і про нього можу сказати, що це професіонал і сильний керівник. Стосунки комітету з міністерством нормальні й ділові. Ми розмовляємо однією мовою. Стратегічних розбіжностей у поглядах на розвиток вугільної промисловості немає. Ми можемо сперечатися з якихось окремих питань. Але це робочі моменти. Зрештою — у суперечці народжується істина.

— У передвиборних виступах ви неодноразово підкреслювали свій безпосередній зв’язок із шахтарями. Ваш батько працював під землею, та й ви колись розповідали, що гроші на свої перші джинси заробили з допомогою лопати у вибої. Багато води відтоді спливло, і тепер Андрій Клюєв належить до не найбідніших людей Донбасу. Це тому, що у вас лопата була така широка, чи ви джинси ощадливо носили?..

— Це тому, що я дуже хотів чогось домогтися в житті. Ось ви пригадали батька. Він справді для мене приклад. Добре пам’ятаю його слова: чоловік — головний годувальник у родині. З цим і йду по житті.

— Останні аварії на українських шахтах показали, що видобуток вугілля, як і раніше, є справою не лише важкою, а й найчастіше смертельно небезпечною. На вашу думку, чи все зробив законодавчий орган країни для того, щоб гірники могли безпечно працювати, вигідно продавати видобуту продукцію й відчувати впевненість у завтрашньому дні?

— Напевно, якби зробили все можливе, то життя в наших вуглярів було б трохи інакшим. Але парламент — зріз нашого суспільства. На жаль, об’єднуємося ми лише тоді, коли в наш дім приходить лихо. Але минає час, біль втрат вщухає і триває чергова серія політичного бестселера під назвою «Пристрасті у Верховній Раді». А тут, даруйте, уже не до шахтарів, точніше — не до їхніх проблем. І парламент, і уряд у великому боргу перед гірниками. І борги ці треба віддавати спільно.

— В акціях протесту, запланованих опозицією на початок осені, напевно знайдеться місце і колонам шахтарів, які можуть вийти на вулиці, підтримуючи рішення тієї або тієї профспілки. Їхні керівники — ваші колеги по сесійній залі, і вам, напевно, доведеться з ними вирішувати всі питання, пов’язані з проведенням цього заходу. Комітет зуміє так провести роботу, щоб ситуація була під контролем?

— Наше завдання полягає не в тому, щоб контролювати перебіг шахтарських акцій, а в тому, щоб створити законодавче поле, в якому люди змогли б нормально працювати, своєчасно одержувати гідну зарплату, трудитися в безпечних умовах. А якщо виникне потреба, я готовий разом із керівниками профспілок Михайлом Волинцем та Віктором Турмановим зустрічатися і брати участь в обговоренні будь-яких проблем. Тим більше що обидва вони — члени комітету з питань ПЕК. А використання шахтарів окремими політичними силами у власних цілях — заняття безперспективне.