ГЛОБАЛІСТИ, АНТИГЛОБАЛІСТИ…НЕ ВИКЛЮЧЕНО, ЩО РУХ ПРОТИВНИКІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Є НАСЛІДКОМ НЕДОСТАТНЬОЇ ДІЄВОСТІ СОТ ТА ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТИТУЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ — БІЗНЕСОВИХ КІЛ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН ТА СУСПІЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ СВІТОВОЇ СПІЛЬНО

Міжнародні конференції та форуми з питань лібералізації торгівлі та глобалізації економіки в рамках Світової організації торгівлі (СОТ), а також із проблем фінансів, захисту довкілля, прав людини, які проводяться урядами розвинених країн Заходу, все частіше супроводжуються демонстраціями протесту, спрямованими на їх зрив. Цікаво, що участь у цих демонстраціях беруть здебільшого звичайні громадяни найбільш промислово розвинених та просунутих інтелектуально держав. Ще декілька років тому на Заході такі виступи ігнорувалися або сприймалися істеблішментом як прояви хуліганства та вандалізму асоціальної молоді. Нині ставлення до цього явища змінилося, воно стало предметом уважного вивчення й аналізу, робляться спроби спрогнозувати його подальший розвиток. Наприклад, Федеральний департамент юстиції уряду Швейцарської Конфедерації присвятив цій проблемі дослідження з висновками та пропозиціями щодо того, як запобігти негативним сценаріям розвитку.

Приводами для широкомасштабних демонстрацій протесту стали конференції СОТ у Женеві (1998) та Сіетлі (1999), останні зустрічі в рамках щорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі, зборів МВФ та Світового банку в Празі (вересень 2000), самітів у Ніцці, Неаполі, Квебеку, Генуї (грудень 2000 — червень 2001).

За даними експертів Федерального департаменту юстиції уряду Швейцарії, організаторами цих демонстрацій є прихильники так званого руху противників глобалізації, для якого такі форуми є приводом та ареною для відповідних маніфестацій.

Кількість організацій та чисельність прихильників руху має тенденцію до зростання. За останні два роки до нього увійшли принаймні 200 нових неурядових міжнародних організацій. У період проведення цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі (Швейцарія) противниками глобалізації в бразильському місті Порто-Алегро створено та вперше проведено альтернативний Всесвітній соціальний форум, який за авторитетом учасників одразу набув рівня давоського.

Напередодні чергової конференції з питань лібералізації торгівлі в рамках СОТ, проведення якої заплановане в м.Доха (Катар) 9–13 листопада ц.р., важливо ще раз з’ясувати причини цього протистояння й усвідомити пов’язані з ним проблеми.

Вважається, що першим організованим виступом противників глобалізації були демонстрації в Мексиці з приводу набуття чинності угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі 1 січня 1994 року. Наступним імпульсом для розгортання руху стало опублікування в 1997-му результатів багаторічних переговорів у рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з багатосторонньої угоди із захисту іноземних інвестицій: численні міжнародні організації з питань захисту довкілля, підтримки країн, що розвиваються, об’єднання споживачів та професійні спілки сприйняли їх як неприйнятні поступки країн — членів ОЕСР транснаціональним компаніям (ТНК), що вимагають полегшити доступ капіталу на ринки третіх країн та визнати такий стан речей пріоритетом у світовому правопорядку.

У той час розпочалося теоретичне осмислення негативних аспектів гарантованого забезпечення доступу капіталу ТНК до ринків країн, що розвиваються. Економічна криза в Азії 1997—1998 років, призвівши до значних економічних збитків та соціальних потрясінь у багатьох азіатських країнах, поглибила критичний погляд на процеси лібералізації торгівлі та глобалізації економіки. В таких умовах уперше було порушене питання, чи є корисним для окремого індивідуума (окремої суспільної системи) процес економічної та політичної глобалізації, авангардом якого є СОТ, чи сприяє цей процес підвищенню загального добробуту та допомагає менш розвиненим країнам у забезпеченні сталого економічного розвитку і соціальної стабільності. Чи, може, навпаки — що швидші та взаємопов’язаніші ринкові процеси, то глибшими стають розбіжності між окремими людьми, суспільствами та державами?

На сьогодні під терміном «глобалізація» її противники розуміють такий розвиток заснованої на конкуренції та максималізації прибутку капіталістичної системи, за якого вплив великих концернів набуває наддержавного характеру. Негативним у цьому процесі, на думку противників глобалізації, є те, що необмежена концентрація економічної влади та прибутків призводить до прямого протистояння ТНК і соціально-економічних інтересів окремих держав, принципів соціальної справедливості.

За оцінкою західних політологів, значна частина антиглобалістського руху є сучасною формою активного в 70-х роках руху лівих радикалів та неомарксистів, для яких глобалізація капіталу є новим етапом розвитку капіталістичної системи, що, як і завжди, діє в інтересах приватного присвоєння створеного суспільною працею багатства, ігноруючи інтереси працівників. На думку противників глобалізації, клас, що збагачується, зацікавлений у збереженні та розвитку цієї системи, задля чого й реалізується концепція глобалізації. Таким чином, сам процес глобалізації та економічного тоталітаризму розглядається як нова форма імперіалізму — з тією різницею, що тепер експлуатовані — це не тільки робітничий клас у, даруйте за тавтологію, класичному розумінні, а й жінки, діти, країни, що розвиваються, сільське господарство, етнічні, мовні, релігійні меншини, дисиденти, навіть тварини та природа загалом.

Наднаціональні організації, такі як міжнародні конференції та концерни, а також окремі носії рішень та інституції на державному рівні, на думку противників глобалізації, стали інструментами керівної капіталістичної еліти та нею контролюються. Тому в практичній площині сучасні акції противників глобалізації спрямовані проти:

— міжнародних організацій у сфері фінансів та економіки (СОТ, МВФ, Світовий банк, ЄС, меншою мірою — ООН);

— міжнародних конференцій («велика вісімка», Всесвітній економічний форум);

— транснаціональних (у першу чергу — американських) економічних концернів (банківских, промислових, харчових, комп’ютерних тощо).

Крім того, для значної частини учасників руху процес глобалізації означає знищення місцевих компаній більш фінансово могутнішими концернами або організаціями, які контролюються в першу чергу США, наслідком чого є загальна американізація суспільних відносин на економічному, соціальному та культурному рівнях. Відповідно важливою рисою руху антиглобалістів став антиамериканізм.

Водночас під глобалізацією розуміють експлуатацію природи та науки з метою забезпечення прибутків (генна технологія, дослідження на тваринах), тому іншою важливою складовою руху в рамках лівоорієнтованої системної критики є напрям, спрямований на захист довкілля.

Крім того, рух підтримують традиційні анархістські групи та праві консерватори, які в глобалізації вбачають загрозу знищення національної самобутності та державного суверенітету, демократії, культурних особливостей, традицій, місцевих економіки та сільського господарства.

Широкомасштабне об’єднання різноманітних угруповань вперше відбулося під час масових акцій протесту проти конференції СОТ у Сіетлі в листопаді 1999 року, коли до угруповань системних критиків приєдналося багато людей, які не мали жодного уявлення про цілі та завдання СОТ. Усіх об’єднало гасло боротьби проти глобалізації як зла всесвітнього масштабу, що призводить до злиднів, голоду, експлуатації дитячої праці, генетичних маніпуляцій, руйнування довкілля, зниження заробітної платні, гегемонії капіталу. Багатьма учасниками акції керувало відчуття невизначеності, небезпеки для кожної пересічної людини та й просто негативне сприйняття життя як такого. У заході взяло участь багато агресивно налаштованої молоді, то ж демонстрації загрожували вилитись у сутички та масові заворушення.

Стратегія руху противників глобалізації зводиться до кількох цілей:

1. У короткостроковій перспективі — зрив конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організації чи концернів. Цілеспрямоване завдання збитків окремим підприємствам через бойкот, пошкодження майна, шляхом хакерських атак на системи управління.

2. У середньостроковій перспективі — анулювання або реорганізація та демократизація нинішніх наднаціональних організацій та конференцій СОТ, МВФ, Світового банку.

3. У довгостроковій перспективі — розробка альтернативних механізмів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей у державах та на міждержавному рівні.

Організаційно антиглобалісти функціонують на кшталт «змішаної тимчасової робочої групи», створеної за мінімальним консенсусом, зміст якого полягає в неприйнятності для всіх членів руху існуючого процесу світової політичної та економічної глобалізації. Відповідно до цього консенсусу в широкому спектрі руху представлені такі категорії громадських організацій та верстви населення:

— організації, які займаються проблематикою відносин північ–південь (відносини між індустріально розвиненими країни та країнами, що розвиваються), висловлюють солідарність і з боротьбою народів Близького Сходу, Латинської Америки;

— об’єднання безробітних, представники руху за права жінок;

— захисники тварин та довкілля;

— представники лівоорієнтованих, антифашистських кіл, для яких насильство є ідеологічно визнаним засобом досягнення поставлених цілей;

— представники анархо-синдикалістських кіл;

— представники кіл «чистих антиглобалістів», яких турбують виключно наслідки нинішніх процесів.

Слід зазначити, що методи боротьби більшості противників глобалізації мають мирний, легітимний характер. Радикалів, для яких насильство є ідеологічно визнаним засобом досягнення поставлених цілей, серед учасників руху не більше 10% відсотків.

Рух поступово набирає сили, привертає до себе увагу політиків та міжнародних організацій, набуває значення фактора соціально-політичного життя в розвинених країнах світу. За таких умов варто порушити питання: а яке значення для громадськості України мають ці тенденції? Чи потрібно нам реагувати на ці процеси, принаймні враховувати їх у процесі формування нового демократичного суспільства та економічної системи, побудованої на принципах ринкової економіки? Чи не краще зайняти нейтральну позицію та орієнтуватися на офіційне ставлення до розвитку подій адміністрації США та ЄС? Особливо нині, коли Україна в рамках інтеграції до світової економіки прагне прискорити вступ до Світової організації торгівлі, яка напередодні чергової конференції СОТ на рівні міністрів є основним об’єктом критики противників глобалізації, а з іншого боку, вступ до неї без підтримки розвинених країн, насамперед США, майже неможливий?

Справді, на сучасному етапі Світова організація торгівлі (СОТ) стала провідним фактором міжнародно-правової архітектури, що забезпечує стабільний розвиток міжнародної торгівлі та світової економіки загалом. Уявити собі нинішню систему світової економіки без договірно-правової бази СОТ практично неможливо. Саме від СОТ, її міцності та нового раунду переговорів залежить, як далі відбуватиметься процес розвитку світової спільности, на яких засадах.

Однак, починаючи новий раунд переговорів, варто було поставити питання —що ми чекаємо від нього, яке світове суспільство бажаємо отримати в результаті? Чи потрібне нам економічно розвинене суспільство, де смислом життя є тільки гонитва за прибутками і де принципи гуманності, духовність та захист гідності населення втрачають сенс? Чи є прийнятною для світового суспільства спрощена концепція, за якою незбалансоване економічне зростання є пріоритетнішим за соціальну справедливість та суспільну злагоду? Чи потрібне нам суспільство на кшталт резервацій, де система цінностей базується на двох десятках назв торгових марок, що їх з такою наснагою захищають уряди деяких розвинених країн?

Не хотілося б, аби система СОТ стала форумом захисту інтересів прихильників ТНК, яких цікавить тільки максималізація прибутків за будь-яку ціну. Світ значно складніший за 28 угод Уругвайського раунду. Неможливо нав’язати всім одні й ті самі формули регулювання економіки без урахування національних, регіональних, суспільних, культурних особливостей країн світу — адже це розмаїття і є найбільшою цінністю планети Земля. Завданням майбутнього раунду переговорів в рамках СОТ має стати недопущення таких сценаріїв розвитку світового суспільства, за якими під гаслами вільної торгівлі та лібералізації доступу до ринків товарів та послуг здійснюється процес економічної колонізації.

Саме тому неможливо ігнорувати факт формування в розвинених країнах Заходу нового світогляду, за яким економічна розвиненість не є цінністю суспільства, вищого за демократію, суспільну злагоду, культуру, духовність, бережливе ставлення до тваринного та рослинного світу, за яким комерціалізація та гонитва за прибутками ТНК — це шлях неприйнятного спрощення суспільних відносин до рівня, що загрожує новими всесвітніми катаклізмами та катастрофами. Саме тому не слід ігнорувати рух противників глобалізації, складовою якого є ідеологія гуманізму планетарного масштабу. Не виключено, що саме цей рух і є наслідком недостатньої дієвості СОТ та інших міжнародних інституцій у забезпеченні балансу між інтересами бізнесових кіл у розвинених країнах і суспільними та соціально-економічними інтересами світової спільноти.

У системі світового економічного правопорядку СОТ стала провідним фактором забезпечення економічної безпеки, і це накладає на неї та уряди країн-членів дедалі більшу відповідальність за підготовку та прийняття таких рішень, які б сприяли подоланню суперечностей між тенденціями до економічної експансії ТНК розвинених країн та прагненням забезпечити соціально-економічний добробут країн, що розвиваються.

Новий раунд переговорів у рамках СОТ, безумовно, потрібен світовому суспільству, а Україні бажано було б стати його учасником. Однак хочеться сподіватися, що обговорення проблем забезпечення збалансованого економічного розвитку та конструктивний діалог із цих питань із рухом противників глобалізації стануть невід’ємною складовою подальшого процесу лібералізації світової торгівлі.