Франкфуртська конференція та іноземні інвестиції в Україну - Економіка - dt.ua

Франкфуртська конференція та іноземні інвестиції в Україну

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

28 квітня ц.р. у Франкфурті відбулася перша в континентальній Європі велика неурядова конференція на тему німецьких і європейських інвестицій в Україну...

28 квітня ц.р. у Франкфурті відбулася перша в континентальній Європі велика неурядова конференція на тему німецьких і європейських інвестицій в Україну. Високий рівень дебатів, безпосередні контакти між учасниками й експертиза організаторів забезпечили успіх цього заходу. Це дуже важлива конференція. Вона свідчить, з одного боку, про те, що економічна інтеграція України в Європу здійснюватиметься приватним сектором, а з іншого, — що підприємець усе ще залишається живим серцем ринкової економіки.

Помаранчева революція вже нікого не цікавить. І ліричні промови, адресовані іноземним парламентам, або слогани для виборів-2006 не справляють враження ні на європейських підприємців, ані на їхніх українських колег. Кілька років зростання економіки у поєднанні з недавніми демократичними змінами привернули до України увагу інвесторів. Далекі від того, щоб дивитися на неї крізь помаранчеві окуляри, кандидати в інвестори хочуть спілкуватися із представниками уряду. До них потрібно донести ясну й чітку, прогнозовану на тривалий термін політику у сфері інвестицій, що спирається на стабільну правову базу. Як наголошує українська компанія CFC Consulting, що успішно виступила разом із PricewaterhouseCooper організатором конференції, одне з головних завдань — «встановлювати особистий контакт із представниками іноземних інвесторів та українських відповідальних працівників, котрі пишуть закони, у такий спосіб, аби кожен зміг показати свої очікування і роз’яснити фундаментальні принципи своєї політики».

У цьому сенсі Франкфурт стане лише етапом, оскільки, хоча чотири чиновники вищої ланки і кілька керівників українських підприємств і представили країну, влада не надіслала жодного офіційного представника. Проте хочеться думати, що уряд врешті-решт візьме на себе зобов’язання підтримувати приватні ініціативи, які сприяють іноземним інвестиціям в Україну. Зокрема коли йдеться про те, щоб знайти «у них» підприємства, що візьмуться за впровадження їх «тут».

Незалежно від нової економічної політики країни Україна, безперечно, залучатиме дедалі більше іноземних інвестицій. У світовому контексті вона залишається дешевим ринком. Із теперішніх 25 членів Європейського Союзу три чверті мають менш як 10 млн. жителів, і зі своїми 48 млн. населення Україна є найбільшим іще доступним європейським ринком. Коли йдеться про економічний потенціал для іноземних капіталів, виробів і послуг, країна пропонує удвічі більший ринок збуту, ніж Румунія, ушестеро більший, ніж Болгарія, у 10 разів більший, ніж Хорватія, або в 120 разів більший, ніж Мальта! Не кажучи вже про можливості виготовляти продукцію у 10—15 разів дешевшу, ніж у Європейському Союзі, або одержувати набагато вищу, ніж у ЄС, маржу — особливо у фінансовому та банківському секторі.

Однак потрібно провести межу між міфами, надіями і реальністю того, чим стануть іноземні інвестиції. І якщо ніщо й ніхто не може спрогнозувати їх обсяги або темпи, то досвід інших країн у цій сфері, зокрема китайський, буде корисним для аналізу й об’єктивної оцінки їхньої ролі.

Донедавна китайська діаспора забезпечувала 70—80% усіх іноземних інвестицій, вкладених у Китаї. Вони походять переважно з Гонконгу, Тайваню і Сінгапуру. Саме там китайські підприємці створюють компанії, а потім інвестують кошти в Китайську Народну Республіку. Згідно з даними Міжнародної фінансової корпорації, «грошової руки» Світового банку для приватних інвестицій, Китай, де норма заощаджень наближається до 40% ВВП, отримує вигоду від рециркуляції своїх внутрішніх капіталів. Коли захоплюєшся експортними можливостями Китаю, потрібно чітко відрізняти експортні поставки, що здійснюються з іноземних підприємств, заснованих у Китаї, від експортних поставок власне китайських підприємств. Оскільки, згідно з офіційними даними, половина китайських виробів, експортованих за кордон, виготовляється філіями (дочірніми підприємствами) іноземних транснаціональних корпорацій.

2002 року потоки іноземних інвестицій зросли приблизно до 50 млрд. дол., і половину цієї суми становило повернення в китайську економіку раніше вивезених капіталів. Причому почасти вони розміщувалися у тому чи іншому «податковому раю». 2003 року Китай використав 53 млрд. інвестиційних доларів, а за останні 20 років загальна сума прямих іноземних інвестицій перевищила 600 млрд. дол. 2004 року в Китай було інвестовано вже 60 млрд. дол. з-за кордону.

Водночас, згідно зі статистикою, наданою Конференцією Організації Об’єднаних Націй із торгівлі та розвитку, 2003 року Франція із 36,6 млрд. євро перебувала на другій позиції у списку країн, найпривабливіших для іноземних інвестицій. США, яких було відсунуто на третє місце, скотилися до 29 млрд., і це їхній найнижчий рівень за десять років. Іноземні інвестиції становлять половину у Сполученому Королівстві і третину — в Німеччині.

Дехто в Києві говорить про 10 млрд. 2005 року, інші — про необхідність залучити 60 млрд. за кілька років. 2004 року Україна прийняла 1,9 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій, а на перше січня 2005-го їх загальний обсяг сягнув 8,3 млрд. Показник перетворення на реальні проекти — приблизно 50%. У Франкфурті доповідачі оцінили, що в найближчі п’ять років інвестиції могли б зрости до 5 млрд. на рік і викликати зростання ВВП приблизно на 8—10%.

Статистичні дані за 2004 рік свідчать, що офшорні фонди, Кіпр і Віргінські острови, які надають 20% загальної суми прямих іноземних інвестицій, є найголовнішим інвестором в Україні. Можливо, доцільно було б доповнити цю цифру 5% інвестицій, що надходять із Швейцарії. Якщо спробувати застосувати китайський досвід, то експортовані, а потім репатрійовані українські капітали справді роблять погоду в інвестиціях. Сполучені Штати Америки фактично опиняються на другому місці з їхніми 13,8%, німці — на четвертому з 7,6%, а росіяни офіційно посідають лише п’яте місце з 5,5%.

Європейські уряди, особливо Німеччини, Франції або Італії, мають потребу в Україні, тому що їхні компанії приходять у нові, щойно народжені країни, аби знайти кілька маленьких додаткових пунктів економічного зростання, необхідних для підтримки власного бюджету. Оскільки німецькі, французькі або італійські підприємства повертають назад, у країну походження, частину прибутків, отриманих за кордоном, у вигляді податків, це передбачає нескінченне розширення на нові території, зокрема в Україну.

І якщо керівники-німці мріють включити виробництво фірми «Антонов» у європейське літакобудування на чолі з Аirbus, або якщо керівники їхніх банків хочуть бачити німецький банк на кожному розі, від Львова до Києва і до Донецька, через Полтаву, — то вони обов’язково діятимуть за цією логікою.

Із 2000 року європейські підприємства відчули проблему, що називається євро. Його курс було на 25—40% завищено стосовно долара, переважно через структурну неефективність Європейського центрального банку. Тому європейська продукція коштує занадто дорого. Вона погано продається як на внутрішньому ринку, так і на світовому. У результаті 2004 року в Німеччині офіційно зафіксовано економічний спад. Її ВВП зменшувався протягом двох кварталів поспіль. В Італії національні галузі промисловості повністю розвалюються. Французька економіка ослаблена, та вона опирається трохи краще, оскільки Париж вирішив жити в кредит, за рахунок майбутніх поколінь. Він нарощує національний борг, який перевищив на сьогодні 1 трлн. євро.

Отже, європейська економіка має нагальну потребу, з одного боку, приходити і розміщувати виробництво з низькою собівартістю в Україні, а з іншого — продавати свої товари та послуги новим українським споживачам. Оскільки іноземні інвестори або вже є на місці, або хочуть там улаштуватися, немає жодних підстав стверджувати, що Україні за будь-яку ціну необхідно стати членом СОТ або Європейського Союзу, аби інвестиції приймати.

На думку одного з експертів, який виступав у Франкфурті, найважливішим для іноземного інвестора є юридична підтримка і бездоганно підготовлена юридична документація. Інакше кажучи, щоб гарантувати іноземні інтереси в Україні, досить мати гарних адвокатів...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво