ЄС має говорити одним голосом і координувати свої зусилля на світових енергетичних ринках

7 вересня 2011 року Європейська комісія оприлюднила своє повідомлення (комунікацію) стосовно безпеки енергопостачання та міжнародної співпраці «Енергетична політика ЄС: взаємодіючи з партнерами за межами наших кордонів»

Це повідомлення є зверненням Європейської комісії до головних органів ЄС - Європарламенту, Ради ЄС, Економічного та соціального комітету, Комітету регіонів - із викладенням офіційної позиції Єврокомісії з актуальних питань. Попереднє повідомлення стосовно зовнішньої енергетичної політики було оприлюднено Єврокомісією у 2006 році.

У своєму документі від 7 вересня 2011 року Єврокомісія зазначає глобальне зростання попиту на енергію на 40% до 2030 року та наголошує на необхідності для Євросоюзу «займати сильну, ефективну та адекватну позицію на міжнародній арені… водночас просуваючи вільні та транспарентні енергетичні ринки і сприяючи більшій безпеці і сталому розвитку у виробництві та використанні енергії». Глобальною метою є також скорочення викидів парникових газів.

Іншим ключовим пріоритетом ЄС на найближчі роки визнано посилення зовнішнього виміру Європейської енергетичної політики.

«ЄС має поширити досягнення свого великого внутрішнього енергетичного ринку поза свої межі», - прокоментував публікацію єврокомісар з енергетики Гюнтер Оттінгер. Пропозиції Єврокомісії націлені на «поліпшення внутрішньої координації», щоб «ЄС та його держави-члени діяли разом і говорили одним голосом» на зовнішній енергетичній арені.

Один із акцентів документа - необхідність прозорості відносин держав ЄС із зовнішніми постачальниками. «Держави - члени ЄС мають ділитися між собою інформацією про свої енергетичні міжнародні угоди з країнами з-поза меж ЄС», зокрема про «угоди, що перебувають на стадії переговорів», йдеться у документі. Єврокомісія також наголошує, що має право «дати свої висновки щодо відповідності цих угод законодавству ЄС та меті безпеки поставок».

Європейська комісія визнала, що енергетичний ринок ЄС залежить від вільних і прозорих енергоринків сусідніх держав, за відсутності яких Євросоюз стає вразливим до політичної та цінової нестабільності. У зв’язку з цим ЄК висловила готовність надати конкретну допомогу для реформування енергетичних ринків сусідніх із ЄС держав.

У повідомленні Єврокомісії визначається важлива роль україн­ської ГТС. Зокрема, наголошується, що близько 20% усіх газових поставок до країн ЄС здійснюється через Україну. Євросоюз буде підтримувати зусилля щодо реконструкції газотранспортної системи України з одночасним підвищенням рівня прозорості та поліпшенням правового поля в Україні. Єврокомісія наголошує на важливості швидкої інтеграції України до Європейського Енергетичного співтовариства.

Європейська комісія визнає необхідність створення тристороннього механізму співробітництва на політичному та адміністративному рівнях між ЄС, Україною та Росією з метою забезпечення стабільних і безперервних поставок газу через східний коридор. Це є практичним визнанням необхідності взаємодії, співпраці, а також рівноправності всіх трьох ланок у енергетичному ланцюжку «виробник - транзитер - споживач» для забезпечення європейської енергетичної безпеки.

У повідомленні зазначається й необхідність «нової і сильної правової бази» у сфері енергетичного спів­робітництва між ЄС та Росі­єю. Також наголошується на необхідності вжити заходів з метою підтримати у Росії ринкові реформи та поліпшити інвестиційний клімат для європейських енергетичних компаній.

Враховуючи важливість вищеописаного енергодокумента Європейського Союзу для України, DT.UA звернулося по коментар до директора енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайла ГОНЧАРА:

- Важливість цього документа Європейської комісії для України очевидна не тільки в сенсі констатації її значущості як енергокомунікаційної ланки для ЄС. Україна має унікальну можливість як для просування своїх інтересів, так і для європеїзації свого енергетичного ринку завдяки членству в Договорі Енергетичного співтовариства (ДЕС). У прийнятому документі цьому договору надається ключове значення у відносинах зі Східною Європою. Це створює унікальну перспективу стати частиною ЄС в енергетичному плані, не будучи її членом у політичному сенсі.

Однак, звісно, насправді не все так просто, як на папері. Якщо стосовно Західних Балкан у ЄС існує більш-менш чітке уявлення про ці країни як про майбутніх членів ЄС - кого раніше (Хорватія), кого пізніше (Македонія), кого значно пізніше (Сербія), але все одно приймуть, то щодо Східної Європи такого бачення немає. Україна, Молдова й Грузія навіть не ідентифікуються повною мірою як європейські країни. Варто нагадати, що в Євросоюзі не насмілилися назвати програму партнерства із шістьма пострадянськими країнами як Східно-ЄВРОПЕЙСЬКЕ партнерство, обмежившись розпливчастим - Східне партнерство. Таким чином, країни Західних Балкан мають, на відміну від країн Східної Європи (у цьому разі йдеться про Україну й Молдову як членів ДЕС і про Грузію як спостерігача в договорі), досить сильний стимул для імплементації Договору Енергетичного співтовариства як елемента секторальної інтеграції в ЄС до одержання повного членства.

Автоматичне розширення ДЕС на Східну Європу без одночасного вирішення питання про європерспективу цих країн створює серйозні проблеми у поширенні європейських правил гри в енергетичному секторі. Річ у тім, що, на відміну від Західних Балкан, де існує тільки європейська інтеграційна модель, на Сході є альтернативна модель інтеграції - російська. Власне, її складно назвати інтеграційною, швидше, це модель реінтеграції пострадянського простору з домінуючою роллю Росії та одночасно з глибокою десуверенізацією країн-сателітів. Ця модель нагадує скоріше «аншлюс» і, звісно, неприйнятна для політичних і економічних еліт країн Східної Європи. Але, наприклад, у випадку з Білоруссю ці еліти вже нічого не можуть зробити, процес «аншлюсу» цієї країни пройшов точку неповернення. І як ви пам’ятаєте, ключову роль у цьому відіграли енергетичні фактори.

Одним з головних векторів реінтеграції пострадянського простору Росією є саме енергетика. У цьому сенсі Росія кинула виклик Європейському Союзу, прагнучи не тільки не допустити розширення європейських правил гри на пострадянський простір, а й вплинути на ЄС з метою перегляду Брюсселем окремих ключових положень європейського енергетичного законодавства, наприклад Третього енергопакета.

Водночас Євросоюз, поставши перед вибором - просування європейських принципів функціонування енергетичних ринків або відносини з Росією, віддає перевагу другому. Звичайно, більшою мірою це стосується не стільки ЄС загалом, скільки окремих країн-членів, традиційно орієнтованих на РФ не лише у сфері енергетики, а й політично. Тим самим девальвується цінність принципів ЄС, що дає можливість урядам у східноєвропейських країнах олігархократії ігнорувати або як мінімум зволікати з їхньою імплементацією, як це яскраво видно на прикладі України.

Верховна Рада України в липні 2010 року ухвалила закон про внутрішній ринок газу, який, власне, і є національним варіантом Другої газової директиви ЄС. Але сам по собі закон без відповідних нормативно-правових актів недостатній. Біль як рік по тому закон так і залишається на папері. З 1 лютого 2011 року Україна - член Енергетичного співтовариства. І знову нічого не відбувається. Згідно з Протоколом про приєднання України до ДЕС, дедлайн цілої низки важливих позицій - 1 січня 2012 року. Але тільки 3 серпня 2011 року, тобто через півроку після приєднання до Договору Енергетичного співтовариства, і більш як через рік після ухвалення закону про внутрішній ринок газу, і за півроку до дедлайну з’являється розпорядження Кабінету міністрів №733 «Про затвердження плану заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках ДЕС».

Чому так відбувалося? Та тому що українське керівництво перебувало в полоні ілюзій, що якщо вдалося домовитися з Росією за цінами на газ у квітні 2010 року, то вдасться й переглянути газові контракти від 19 січня 2009 року. Треба тільки не дратувати Росію європейськими амбіціями та риторикою. Але, як бачимо, це не спрацювало, оскільки це було ілюзорне уявлення владної команди про російську енергетичну політику.

Будемо сподіватися, що влада розпрощалася з ілюзіями і діятиме тепер, не озираючись на Росію. Прийнятий у ЄС документ сприятиме цьому.