Енергоприватизація. Раунд перший - Новини економіки. Огляди економічної ситуації в Україні та світі. - dt.ua

Енергоприватизація. Раунд перший

25 листопада, 2011, 15:30 Роздрукувати Випуск №43, 25 листопада-2 грудня

У запланованому мирному продажу держпакетів акцій «Західенерго» і «Київенерго» громадянинові України Рінату Леонідо­вичу Ахметову раптом виникли деякі складнощі.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Цього тижня країна могла спостерігати за маленьким приватизаційним шоу. У запланованому мирному продажу держпакетів акцій «Західенерго» і «Київенерго» громадянинові України Рінату Леонідо­вичу Ахметову (на конкурсі його представляє «Донецька паливно-енергетична компанія», ДПЕК) раптом виникли деякі складнощі. У конкурсі щодо «Київенерго» несподівано намалювався конкурент, що викликало мало не істеричну реакцію та призвело до негайного перенесення конкурсу на півмісяця.

Почалося з того, що минулого тижня разом з очікуваною заявкою від ДПЕК з’явилася ще одна: від «Полтаваобленерго» (належить Костянтину Григоришину й Ігорю Коломойському).

М’яко кажучи, її не дуже-то й чекали. Слід зазначити, що сама ДПЕК стримано привітала конкурента, заявивши, що її «тішить наявність конкуренції в конкурсі на купівлю «Київенерго». Й одразу уточнила: сподівається, що Фонд держмайна України зможе забезпечити «абсолютну прозорість і легітимність конкурсу», бо «поки ми не знаємо, хто наш реальний суперник».

Остання фраза, на жаль, відповідає дійсності, хоча «Полтаваобленерго» — не найменша компанія на ринку, а за якістю управління традиційно краща за те ж «Київенерго». Однак гендиректор ДПЕК Максим Тимченко правий — досі не дуже зрозуміло, хто з основних власників полтавської енергокомпанії прийняв рішення іти на конкурс. Зокрема, у Коломойського від цього стримано відхрещуються, киваючи на Григоришина. Виникло й резонне запитання: а чого вони хочуть?

ДПЕК давно й ретельно концентрувала акції та саме напередодні конкурсу довела свою частку в «Київенерго» до 46,8%. У цю цифру входять і 12,73% акцій, «оприходуваних» 2009 року молодою командою Черновецького у міської громади.

Автор свідомо не вживає слова «украдених», бо це визначення може застосовувати виключно мудрий і незалежний український суд. Щоправда, наприкінці травня Київрада прийняла рішення звернутися до Генпрокура­ту­ри для перевірки законності відчуження комунальних акцій «Київенерго». Тоді за це проголосували 83 депутати, тобто і частина провладних.

Офіційна ж точка зору мерії більш стримана: «Пакет акцій у розмірі 12,7%, що належав Києву, за рішенням Київради було внесено до статутного фонду ЗАТ «Компанія «Київенергохолдинг» понад чотири роки тому. Потім пакет передали до статутного фонду ТОВ «Київські енергосистеми», після чого акції кілька разів перепродувалися. Усі угоди законні за формою та змістом, хоча ми вважаємо помилковими рішення про відчуження цього пакета акцій з комунальної власності».

Утім, імовірність повернення місту втрачених акцій експерти оцінюють як «надто малу».

У цих умовах максимум, що світить «Полтаваобленерго», — це блокуючий пакет. Утім, враховуючи багаторічний досвід його власників у корпоративних вій­нах (зокрема одне з одним), це аж ніяк не мало і може завдати пану Ахметову купу складнощів.

Правда, це ж автоматично передбачає складнощі й для міста. Корпоративний конфлікт (зі створенням блокуючого пакета групою Василя Хмельницького) в «Київенерго» вже був і нічим хорошим не запам’ятався. Два ведмеді в одному барлогу — це не надто добре, особливо якщо обоє пройшли українську школу ведення бізнесу.

Класичний приклад — у тому ж «Полтаваобленерго» через різне бачення власниками бізнес-процесів постійно зриваються плани модернізації Кременчуць­кої ТЕЦ.

Ігор Валерійович узагалі славиться бажанням максимально мінімізувати витрати і виводити на сторону доходи. По суті, йдеться про спробу влізти в чужу схему за безцінь і купити актив, а потім дорого його перепродати або розміняти на щось цінне. Питання в тому, наскільки готовий той же Коломойський сваритися з Ахметовим. Позиції Ріната Леонідовича, звісно, розмивають «зграї товаришів» на Банковій, але він цілком впливовий. А Ігоря Валерійовича набагато більше цікавить не «Київ­енерго», а розташований на Полтавщині Кременчуцький нафтопереробний завод.

Якщо ж це проект суто Григоришина, то знову виникає запитання, хто за ним стоїть? Оскільки з Ахметовим Костянтин Іванович перебуває в трохи різних вагових категоріях.

Запитання, як виявилося, не пусте. Спочатку нового претендента бадьоро відсіяли з допомогою нашого героїчного Антимоно­поль­ного комітету, який заявив, що компанія «Полтаваобленерго» не дотрималася всіх потрібних процедур щодо надання інформації про її кінцевих власників. Це справді чистісінька правда — у документах замість імен громадянина Росії Костянтина Григо­ришина і Ігоря Коломойського, який має змішане громадянство, з товаришами представлено купку офшорів та їхніх зіцголів.

Власне, багато хто вважав, що цим справа й закінчиться, «Полтаваобленерго» стане неналежним учасником конкурсу. Правда, це могло спровокувати серію позовів (про один уже відомо) і перевести конкурс у ступор. Тим більше що досвід уже є. У самому «Полтаваобленерго» в 2008—2010 роках болісно довго продавався 25-відсотковий держпакет. Спочатку держава хотіла одержати за нього 642 млн. грн., через рік погоджувалася на 308 млн. А в результаті продала торік за 168 млн. грн., тобто майже вчетверо дешевше від початкової суми.

Так чи інакше, конкурс різко загальмував. Було заявлено, що «Полтаваобленерго» може надати потрібні дані. Ну, а Фонд держмайна займеться «додатковим вивченням документів» поданих на конкурс заявок. Оскільки ДПЕК він навряд чи відсіє, вивчатимуть другого претендента.

Об’єктивно пауза корисна й місту. Представники ДПЕК періодично порушують питання про термінове укладання багаторічного договору концесії. Аргумен­тується така необхідність просто: «Київенерго» не володіє комунальним майном, а орендує його до 2017 року. За таких умов немає впевненості в доцільності інвестицій у модернізацію комунальних тепломереж, бо немає гарантій повернення вкладених коштів.

Проблема в тому, що міське майно компанія збирається взяти практично задарма. Торік депутатам Київради роздали презентацію бачення менеджментом «Київенерго» умов концесії. Зокрема, дві дуже великі ТЕЦ потужністю 1200 МВт, за мудрою оцінкою фінансистів компанії, коштують аж… 16,6 млн. дол. ТЕЦ поблизу Південного мосту, яка забезпечує півміста, оцінили в… 9,5 дол. за кіловат установленої потужності. А все комунальне майно (включаючи ТЕЦ, кабельне господарство, десятки потужних підстанцій, тисячі кілометрів труб) — в еквівалент 116 млн. дол.

Цікаво, що тепер концесія потрібна, щоб мати актив, «на підставі якого банки готові давати довгі кредити». Але достатнього обсягу кредитів у заставу майна, оціненого в сотню мільйонів, не дадуть. Нацбанк не повинен дозволити. А якщо це майно насправді коштує набагато більше, то мимоволі виникає запитання: а навіщо його комусь дарувати?

Річ у тому, що якщо в компанії «Київенерго» забрати цей «брухт» (французька EdF оцінювала 1999 року електричну частину бізнесу «Київенерго» в 1 млрд. дол.), то вона автоматично перетвориться на середнього розміру підприємство (приблизно як «Полтаваобленерго») з великими проблемами. Так, кияни при компактно розташованих комунікаціях примудряються мати більші комерційні втрати електро­енергії, ніж полтавчани у своїх полях і лісах.

Ще цікавіше те, що, пропонуючи торік умови концесії, компанія взагалі не збиралася вкладати в неї ресурси — всі передбачені спочатку інвестиції мали вже на наступний рік з’явитися в тарифі. Тепер, правда, позицію підкоригували. Презентацію концесії визнали такою, що не існувала, а якщо хтось її бачив, то це була пропозиція не від ДПЕК, а від державного «Київенерго».

А от дончани тепер пропонують розв’язувати проблему «не за рахунок підвищення тарифів у п’ять-шість разів, а за рахунок залучення коштів на 10—15 років і плавного виходу на економічно обгрунтований тариф». Відверто кажучи, райдужна перспектива п’ятикратного зростання цін у доступному для огляду періоді як мінімум гідна широкого обговорення. Однак поки що колотнеча йде під килимом.

Відкрито обстоювати свою позицію місту складно (враховуючи політичну обстановку), а погоджуватися на запропоновані умови — страшно. Адже якщо приватизація «Київенерго» — це за фактом банальне юридичне оформлення статус-кво (компанія й так уже кілька років контролюється Ахметовим), то взяття на себе зобов’язань щодо різкого нарощування тарифів для населення напередодні виборів — це зовсім інша пісня.

І нинішня пауза в приватизації дає чудовий шанс перенести це рішення на поствиборний період. Утім, це вже окрема тема.

Отже, в п’ятницю, 25 листопада, Рінат Леонідович купив тільки 45% «Західенерго» (за 1,932 млрд. грн.), із чим ми його й вітаємо. Тим паче що на тлі інших він, безсумнівно, найкращий інвестор енергетики в Україні. Звичайно, у світі є інвестори більш потужні, а держава могла б продати активи дорожче та розумніше. Але в цьому випадку пріоритетність питань економіки була далеко не на першому плані.

Додавши свіжокуплений пакет до вже наявних у нього 25%, Р.Ахметов одержує повний контроль над компанією. До речі, формування блокуючого пакета було завершено нещодавно. Для цього компанія спочатку визволила із застави в Bank of New York приблизно 7% акцій (які перебували в забезпеченні за раніше випущені депозитарні розписки). Оскільки оперативний конт­роль над «Західенерго» давно й міцно пов’язують із донецькими бізнесменами, питання, кому їх могли перепродати далі, було риторичним. Приблизно в той самий час 6-відсотковий пакет акцій було куплено на вторинному ринку. За іронією долі, продавцем став одвічний футбольний опонент Ріната Леоні­довича Григорій Суркіс.

Отже, до конкурсу по «Західенерго» позиції ДПЕК були стабільними. І те, що ніхто сторонній туди не вклиниться, було цілком зрозуміло ще навесні, коли у Фонді держмайна прямо казали, що включать в умови квоту на поставки українського вугілля. Що й зробили. Потенційний покупець має забезпечувати ге­неруючу компанію на 70% вугіллям українського видобутку. Враховую­чи, що вугілля газової групи, яке спалює «Західенерго», уже на 60% контролюється структурами ДПЕК, конкурсу можна було б і не проводити.

Далі можна не читати. Благо, що інвестиційна програма досить скромна. Буде відремонтовано блоки, трохи підвищать їхню мобільність і відповідність євронормам. Узагалі, здійснюватиметься все те саме, що вже робиться на «Східенерго», — маловитратна модернізація. Там існуючі 17 блоків збираються привести в порядок до 2018 року, непевно обіцяючи побудувати аж один новий блок (за сприятливої кон’юнкту­ри).

Це, безсумнівно, потрібно і правильно, але є одне невелике зауваження. Блокам уже не один десяток років — давно потрібні нові. При цьому на «Західенерго» вони в іще гіршому стані.

А нових немає й не передбачається. У жовтні М.Тимченко дав інтерв’ю «Инвестиционной газете», пообіцявши відновлювати на «Західенерго» два-три блоки на рік. За його оцінками, це обходитиметься в суму близько мільярда гривень щороку, що схоже на правду, і додасть «100—150 МВт при відносно невеликих інвестиціях».

А от щодо нових блоків було туманно сказано, що «з наступного року розпочнемо проектування нових блоків на існуючих активах». Пам’ятаємо, що стосовно «Східенерго» про це кажуть уже років п’ять, але все якось не складається.

З вільними грошима в групи не надто добре. Саме напередодні конкурсу вона підписала угоду з Russian Commercial Bank (Cyprus) Limited (входить до групи «Внешторгбанка», що належить російській державі) про відкриття кредитної лінії в розмірі 10 млрд. руб. (2,6 млрд. грн.) терміном на п’ять років. При цьому кошти планується використати в тому числі й на «фінансування програми придбання активів відповідно до прийнятої концепції довгострокового розвитку групи».

Власне, дуже симптоматично, що в умовах конкурсу був відсутній один невеликий пункт — обмеження на подальший перепродаж. Отже, навряд чи Рінат Леонідович буде останнім власником усіх активів, які придбає найближчим часом. Щось збереже, природно, але через кілька років у ряду компаній і/або станцій можуть з’явитися інші власники. Такого обсягу інвестицій він просто не потягне.

Хоча очевидно, що їх продаватимуть за зовсім іншими цінами.

Ну а поки що Ахметов збирає активи. 17 листопада оголошено про початок конкурсу з продажу 25-відсоткового пакета «Дніпро­енерго» (відбудеться 11 січня наступного року). Ціну встановлено на рівні 1,17 млрд. грн.

Пріоритетний покупець — та сама ДПЕК, яка вже скупила (чи одержала за допемісією) майже всі наявні у вільному обігу акції. Нині у неї 47,6% генеруючої компанії. В іншому конкурс цілком нагадує продаж «Західенерго». Жодних особливих зобов’язань. Вимога не змінювати встановленої потужності ТЕС не тягне навіть на анекдот — це вже років п’ятнадцять як абсолютно абстрактний показник.

Узагалі енергокомпанії продаються приблизно за ціною брухту. Нещодавно аналітики інвестиційної групи «Сократ» проаналізували, що якщо перерахувати ціну в одиницях установленої потужності компаній, то вона перебуває на рівні 116 дол. за кіловат для «Західенерго» і 180 дол. — для «Київенерго».

У Росії аналогічний показник для енергетичних компаній становив до кризи приблизно 600—800 дол., на мінімумі падав до 160 дол. за кіловат. А в країнах, що розвиваються, за даними «Сократа», генеруючі компанії коштували в середньому 284 дол. за кіловат, у розвинених — 516 дол. Отже, до африканських і латиноамериканських цін нам ще тягнутися і тягнутися.

Задля справедливості слід сказати, що нинішні приватизаційні ціни все-таки перевищують котирування рахітичного українського фондового ринку. З іншого боку, це показує реальну оцінку фондовиками нинішнього дійства. Оскільки приватизація адресна (покупець відомий заздалегідь), її початок не привів до зростання ціни акцій (як це зазвичай відбувається). Після оголошення конкурсу вона так само монотонно валилася.

От як пояснюють настільки низьку ціну білявладні експерти. Наприклад, член спеціальної комісії Верховної Ради з питань приватизації Василь Кисельов компетентно заявив, що борги виставлених на приватизацію енергокомпаній втричі вищі за їхню вартість: «На нинішній момент заборгованість виставлених на приватизацію енергокомпаній перевищує 11 млрд. грн., які інвесторові треба буде додати до ціни купівлі».

ФДМ тактовно додав, що «Донецькобленерго» має борг в 4,3 млрд. грн., «Київенерго» — 3,2 млрд., «Західенерго» — 2,7 млрд.

Вимагати від депутатів, щоб вони читали умови конкурсу, напевно, неправильно. Тому просто для інформації — покупець жодних особливих витрат із погашення боргів нести не збирається. Так, його зобов’язали (у межах купленого пакета) погасити частину боргів перед держбюджетом, Пенсійним фондом, соціальними та іншими фондами, а також перед працівниками та не допускати утворення нових. Це зовсім інші суми, на порядок менші.

У «Київенерго» усе ще крутіше — там заборгованість перед «Енергоринком» збираються погасити за рахунок… «цільових надбавок до тарифів». Інакше кажучи, населення та бізнес спробують змусити заплатити ще раз!

До речі, цього разу не стали давати паузу і на скорочення персоналу. Покупець одразу може розпочати звільнення. Перші три роки заборонено лише «скорочувати кількість працівників компанії більш як на 5% на рік». Напевно, охочі можуть звернутися по коментар до штатної захисниці робітників, яких пригноблюють власники «Кри­во­ріж­сталі», — пані Семенюк-Самсоненко.

У січні ж на продаж буде виставлено й 40% акцій «Донецьк­обленерго». Оскільки 30-відсотковий пакет компанії вже сконцентрований у Ріната Леонідо­вича, то будь-яких несподіванок ніхто не очікує.

Утім, ДПЕК уже заявила, що «ми звикли перемагати в чесній конкурентній боротьбі». Поди­вив­шись на нинішній конкурс, охоче віриш. Зрештою, не вона ж його умови сформулювала. Як мінімум формально.

Цього тижня також стали відомі умови приватизації ще кількох компаній. Зокрема, було затверджено стартову ціну 50% «Закарпаттяобленерго» — 135 млн. грн.

Крім того, за словами голови ФДМ Олександра Рябченка, Кабмін уже прийняв рішення (нині воно на візуванні в прем’єра) щодо «Чернівці­обленерго» і «Вінницяобленерго». Далі на черзі — третя група енергокомпаній.

І взагалі, як мудро зазначив О.Рябченко, «ми чекаємо будь-яких інвесторів, незалежно від географії. Якщо вони готові розбудовувати українську енергетику — для них немає бар’єрів». От із чим-чим, а із почуттям гумору в Олександра Володимировича завжди було добре.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво