ЕНЕРГОІНСУЛЬТ ЦІЛКОМ РЕАЛЬНО ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ

Після публікації статті «Поки не запалені свічки» («ДТ», № 18 від 5 травня 2001 року) мені довелося вислухати безліч відгуків і побажань. Думки висловлювалися різні, але суть більшості з них зводилася до двох зауважень: чому не названо імена тих, хто довів енергетичну галузь до нинішнього жалюгідного стану і чому не розписано конкретний шлях виправлення ситуації?

Не в моїй, гадаю, компетенції відповідати на запитання: хто винний? Тим більше, що «вичислити» цих діячів бажаючі можуть і без моєї допомоги. Друге класичне запитання — що робити? — мене, зізнаюся, здивувало і стривожило. Невже перевелися вже енергетики, котрі «знають усе, а про інше здогадуються»? Утім, з огляду на позицію багатьох компетентних фахівців — вичікувати і мовчати, спробую цілком конкретно показати найгостріші проблеми енергетики і можливі шляхи їхнього розв’язання.

Глибоко помиляються ті, хто судить про стан української енергетики по ситуації в «Київенерго». Річ у тім, що ця компанія давно перебуває в особливому становищі. Свого часу, виконуючи команду директивних органів, у її системі створили багаторазові запаси надійності за всіма параметрами, аби навіть за можливого ядерного удару енергозабезпечення продовжувало функціонувати. Коли я працював у «Київенерго», мені чітко роз’яснили, де знаходиться лампочка, яка, у разі неминучого припинення подачі електроенергії, має погаснути останньою... Знають це, природно, і нинішні керівники «Київенерго». Але між столицею і регіонами відмінностей є чимало.

Якщо коротко охарактеризувати сьогоднішній стан енергетичного господарства країни, то насамперед варто відзначити такі моменти. Технічно неприпустимі коливання частоти електричного струму за хронічного дефіциту палива викликають часті та масштабні відключення споживачів. Основне енергетичне устаткування в середньому на 80% відпрацювало свій розрахунковий ресурс і вимагає термінової модернізації. Через незадовільний рівень експлуатації енергоустаткування значно збільшилася питома витрата палива на виробництво кіловат-години електроенергії, а втрати в електромережах зросли в півтора-два рази. При цьому істотно знизилася надійність енергоблоків, а ремонтні роботи на них і іншому устаткуванні не проводяться взагалі, або, у кращому випадку, виконуються в недостатніх обсягах. Наймогутніші промислові підприємства, такі, як «Турбоатом», «Електроважмаш», трансформаторні заводи, підприємства з випуску електротехнічних приладів і комутаційного устаткування, доведені, що називається, до ручки через відсутність замовлень і непродуману технічну політику. Будівельно-монтажні комплекси заодно з пусконалагоджувальними організаціями також виявилися на грані повного розвалу, практично не вводяться в дію нові генеруючі потужності, будівництво електромереж скорочено з 15—20 тис. км до 2—3 тис. км на рік, а що системотворні ЛЕП-750 кВ узагалі відключено. По суті втрачено експорт електроенергії.

Можна зробити невтішний висновок, що за основними техніко-економічними показниками (обсяг виробництва електроенергії, питома витрата палива, втрати в електромережах) енергетика України сьогодні знаходиться на рівні кінця 50-х років.

Уже наведений перелік пороків в енергетичній галузі (хоч він далеко не повний) свідчить: існуюча адміністративно-командна форма управління енергетикою вичерпала себе. Вона неспроможна в плані ефективного господарювання, вона не здатна забезпечити досягнення головної мети — підвищення ефективності енергетичного комплексу. Назріла також гостра необхідність змінити механізм функціонування «Енергоринку». Якщо він не створює конкурентне середовище, не стимулює зниження собівартості енергетичного продукту, не забезпечує стабілізацію тарифів і підвищення ефективності енерговиробництва, то це зовсім ніякий не ринок. А просто збирати кошти вміли і без нього...

Не можу не зачепити ще одну тривожну тему. Користуючись критичною ситуацією в енергетиці, знову підняли голову апологети атомних справ, розвиваючи думку про підвищення надійності АЕС, про їхню економічність і екологічну бездоганність. Але ми все це вже чули в набагато переконливішому виконанні від визнаних авторитетів — тричі героїв Соцпраці академіків Александрова і Славського, а також від інших високопоставлених учених. Проте це було ДО Чорнобиля, а ПІСЛЯ його катастрофи ми знаємо, що все сказане — неправда! Так чи припустимо сьогодні вірити тому, хто твердить, що він зможе підвищити надійність реактора на порядок?

Між іншим, зарубіжні вчені й інженери інакше оцінюють перспективу атомної енергетики. Вони донесли до своїх урядів тривогу з приводу надзвичайної небезпеки експлуатації реакторів чорнобильського типу. Аж ніяк не через беззавітну любов до українців, а саме через цю постійну небезпеку західні країни погодилися розщедритися на мільярди доларів, аби закрити ЧАЕС.

Заради справедливості треба визнати, що й у нас багато вчених і фахівців розуміють ступінь цієї небезпеки. Приміром, Борис Євгенович Патон відразу після вибуху реактора наполягав на тому, щоб станцію більше не вводити в дію.

Якщо ж говорити про принципово іншу реалістичну концепцію безпеки атомних реакторів, яка передбачає підвищення їхньої надійності в тисячу або десять тисяч разів, тоді потрібно приймати абсолютно інші проектні рішення, а в кошторисах витрат фігуруватимуть зовсім інші суми. Бо за все треба платити!

Повернімося до основної теми розмови. Проведені в останні роки перетворення в енергетичній галузі — приватизація, створення «Енергоринку» тощо — привели до результатів, діаметрально протилежних від очікуваних. Та й як могла виправдатися наївна віра в приватизацію як в основний стимул підвищення ефективності виробництва, якщо проведена Фондом держмайна політика розпродажу стратегічних об’єктів має, схоже, одну головну мету — якомога швидше залатати бюджетні дірки! А хто при цьому проаналізував наслідки, оцінив, якою буде ситуація хоча б через кілька років? Очевидно, якщо все залишиться без змін, то через три-чотири роки деструктивні процеси в енергетиці набудуть необоротного характеру. А це згубно для всієї економіки, адже знеструмлене виробництво — чи то вуглевидобуток, виплавка сталі, складання машин, випічка хліба тощо — функціонувати не може.

Чи є вихід з цієї неблагополучної з усіх боків ситуації? Передусім необхідно зібрати воєдино весь збережений науково-виробничий потенціал, який працює на енергетику. Здається, на нинішньому етапі це найдоцільніше зробити шляхом створення державної акціонерної компанії. Умовно назвемо її «Укренергопром». Ця структура покликана взяти на себе повну відповідальність за забезпечення ефективного і надійного енергопостачання всієї України, а також за планомірний розвиток енерговиробництва та раціональне енергоспоживання в усіх регіонах країни.

Без концентрації інвестиційних можливостей у жодній області потужну сучасну станцію не побудуєш. А за нас цього ніхто не зробить — із солодкими мріями про доброго стратегічного інвестора час уже розпрощатися.

Прообразом «Укренергопрому» можуть бути відомі західні компанії рівня «Електрисіті де Франс», «Дженерал Електрик», «Сіменс». Щоб показати реальність ідеї створення в Україні потужної енергетичної компанії, наведу за можливістю докладний перелік підприємств, які могли б увійти до її складу.

До «Укренергопрому» доцільно включити «Укренерго», усі генеруючі компанії країни, низку підприємств і організацій, розташованих у столичному регіоні: «Київенерго», «Укрінтеренерго», «Енергоринок», «Центроенерго», «Енергоатом», «Енергобанк», «Дніпрогідроенерго» (Вишгород), завод «Укркабель», Білоцерківський завод ЗБК.

Чимало важливих для компанії виробництв зосереджено в Донбасі — Донецький завод високовольтних опор, Слов’янський завод високовольтних ізоляторів, арматурно-ізоляторний завод «Енергія» (Слов’янськ), Авдіївський завод металевих конструкцій, Костянтинівський завод високовольтної апаратури.

Великий потенціал, необхідний для компанії, має і Харків: «Харківобленерго», «Турбоатом», «Південенергомонтажізоляція», «Котлоенергопром», «Електроважмаш», Харківський електроапаратний завод, Харківський завод ізоляційних і азбестоцементних матеріалів, АТ «Опора» (Мерефа).

Низка підприємств, яку варто додати до цього списку, розташована й у інших регіонах. Це — Запорізький завод високовольтної апаратури, Запорізький кабельний завод, Запорізький алюмінієвий комбінат і його Придніпровське виробниче управління у Світловодську, «Південвітроенергомаш» (Дніпропетровськ), Рівненський завод високовольтної апаратури, Сумське машинобудівне об’єднання імені Фрунзе, виробниче об’єднання «Сейм» (Сумської області), «Будіндустрія» (Суми), конструкторське бюро радіозв’язку «Стріла» (Тернопіль), «Одескабель», жмеринський завод «Сектор» (Вінницька область), АТ «Лтава» (Полтава), «Сігма-кабель» (Полтава), а також збережені наукові, проектні і будівельно-монтажні організації енергетичного профілю. До складу компанії пропонується включити два обленерго, які мають потужні генеруючі джерела, інші підлягають приватизації.

У наведеному переліку є вже приватизовані підприємства. Зрозуміло, до них має бути особливий підхід із врахуванням інтересів власника й ухвалено спеціальне узгоджене з усіма зацікавленими сторонами рішення.

У запропонованій схемі засновником компанії виступає держава в особі Кабінету міністрів України, не менш як 51% акцій, які випускають на розмір статутного фонду, залишаються в держвласності. Для того, аби компанія швидше почала функціонувати, доцільно оперативно провести реструктуризацію бюджетної заборгованості підприємств, які входять до її складу, а щодо заборгованості між ними дозволити проведення заліків, а також передати в повне господарське ведення «Укренергопрому» все майно, що належало і колишньому Міненергетики України.

Переконаний, лише такій потужній і досить по-господарськи самостійній енергокомпанії буде під силу відновити надійне енергозабезпечення країни і відродити експортний потенціал галузі, який у колишні часи приносив державі істотний прибуток.

Цілком очевидно, рішення подібного масштабу може бути ухвалене тільки вищою державною інстанцією. Позаяк у нас на сьогодні важелі управління країною в руках лише однієї гілки влади, то, звісно, доля енергетики знаходиться в руках Президента. Від нього залежить, чи приймуть щодо неї таке саме відповідальне рішення, як щодо закриття ЧАЕС. Зволікання чревате енергетичним паралічем, який, на жаль, неможливо локалізувати в межах однієї і навіть кількох галузей. Отож рішучий і відповідальний крок необхідний сьогодні — завтра буде пізно.