Енергетична ірраціократія - Економіка - dt.ua

Енергетична ірраціократія

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Постреволюційний синдром «до основанья, а затем», схоже, став камертоном у діях нинішнього енергетичного блоку уряду...

Постреволюційний синдром «до основанья, а затем», схоже, став камертоном у діях нинішнього енергетичного блоку уряду. Проте алогічність дій, викликана революційною необхідністю побудови нової демократичної держави, не завжди приносить користь, особливо якщо йдеться про такі тонкі матерії, як нафтогазовий і електроенергетичний комплекси. Проблема в тому, що логіка розвитку українського паливно-енергетичного комплексу потребує не тільки серйозних програм і проектів на перспективу до 2010—2030 років і далі, а й збереження існуючих ефективних схем, продиктованих, як і всі процеси у вітчизняній енергетиці, політекономічною доцільністю.

Хоч би як хотілося новій владі створити гарну модель функціонування енергетики, об’єктивні реалії існуючих договірних зобов’язань усе-таки мають бути враховані. Найяскравішим прикладом може служити розрив контракту з експорту української електроенергії до Росії, який пройшов під гаслом «соціально-промислової справедливості». Із погляду нашої політичної відповіді Чемберлену за «стыренный газ» — цілком справедливо. А от економічний резон враховано явно слабенько. Робити міждержавний гешефт за принципом «нехай будуть дорожчі, тому що гроші дуже потрібні», м’яко кажучи, не дуже прозорливо. Особливо в умовах, коли наші поставки електроенергії не є критичними для російської електроенергетики, не перевищуючи 1% від вироблюваної РАТ «ЕЭС России» електроенергії.

Будучи дещо знайомим із процесом укладання контракту з російським контрагентом, автор цілком відповідально готовий заявити: фінансова складова на момент його підписання не викликала жодних нарікань. Попри старорежимні умови публічності держкомпаній, велися досить запеклі дискусії на тему експортної ціни електроенергії. Сьогодні, в епоху цілковитої відкритості, чомусь скромно замовчують, що ціну для Росії було встановлено на рівні 7,4 коп. за кВт.год., що було економічно цілком обгрунтованим із кількох причин.

По-перше, середня ціна атомного кіловата на федеральному ринку Росії становить за різними оцінками від 2,1 до 2,4 цента. Перерахунок ціни за новим курсом НБУ дасть цифру близько 2 центів вартості за кіловат експортної української електроенергії. Запропонований НКРЕ тариф у 12,24 копійки за один кіловат як варіант ринкової ціни навряд чи надихне російського покупця, оскільки не просто нівелює різницю між ціною електроенергії власного виробництва й імпортованої з України, а ще й перевищує її максимальне значення на 0,02 цента. Питання про те, що отримала держава, крім відчуття причетності, яке з’явилося в уряду, до процесу торгівлі електроенергією, є риторичним.

Дуже важлива також і інвестиційна складова, що закладена в ціні й за умови збільшення експорту з 500 до 800 млн. кВт.год. на місяць могла б стати хорошою фінансовою підмогою для відновлення енергетичного господарства.

За оцінками деяких експертів, можливих джерел грошей у генерації, яка перебуває в державній власності, лише три: залучення сторонніх інвесторів, підвищення тарифів і внутрішні резерви. Що стосується резервів, то їх енергетики уже використали. Рівень оплати їхньої продукції вийшов на 100%. Проте цих коштів вистачає лише на підтримку енергогосподарства, а не на його розвиток.

Більше того, за словами першого віце-прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха, уряд не планує зараз підвищувати ціни як на електроенергію, так і на газ. За його словами, ціни на електроенергію не підвищуватимуться, аби не створити ще гіршу ситуацію через несприятливу кон’юнктуру на зовнішніх ринках для традиційного українського експорту енергоємного виробництва, передусім хімії та металургії.

Іншим можливим джерелом коштів можуть стати приватні інвестиції. Проте їхньому залученню заважають низький рівень тарифів на електроенергію й відсутність вільного доступу до електричних мереж. Поки що закордонні бізнесмени справно відвідують інвестиційні «тусівки», вивчають список заходів для «поліпшення інвестиційного клімату в Україні», але аж ніяк не поспішають вкладати гроші в енергетику.

Фахівці галузі зауважують: експорт атомної електроенергії до Росії був цілком ринковим і економічно обгрунтованим способом залучення коштів на модернізацію атомної енергетики. Відповідно до контрактних зобов’язань, ДП НАЕК «Енергоатом» планувало поставити споживачу в Росію з липня по грудень 2005 року 3 000 млн. кВт.год. електроенергії (по 500 млн. кВт.год. на місяць). Цей обсяг включений у баланс відпускання. Загальний відпуск у другому півріччі має становити 45 350 млн. кВт.год. із урахуванням електроенергії, виробленої для експорту, на частку якої припадає 6,62%.

У разі відсутності експорту компанія скоротить відпуск товарної продукції в Об’єднаний ринок електроенергії на суму 207,3 млн. грн. при тарифі 6,91 коп./кВт.год. Для компенсації операційних, інвестиційних витрат, фінансових і податкових зобов’язань, закладених у плановий відпуск товарної продукції в ОРЕ, необхідно буде збільшити тариф на 0,49 коп./ кВт.год., або на 7%, і довести його до 7,4 коп./кВт.год. Це викликає збільшення оптової ціни електроенергії ОРЕ більш як на 3%.

Із іншого боку, для виробництва 3 000 млн. кВт.год. електроенергії енергоблок ВВЕР-1000 має працювати на номінальному рівні потужності протягом 3190 годин, або 133 доби. Припинення (призупинення) експорту на місяць еквівалентно зупинці блока на 22 дня та втраті товарної продукції на 34,5 млн. грн. (по 1,57 млн. грн. на день).

Так, за станом на 30 травня через диспетчерські обмеження ДП НАЕК «Енергоатом» не змогло відпустити в мережу електроенергію в кількості 2,4 млрд. кВт.год., на суму 165 млн. грн., що можна порівняти зі здійсненим за цей період експортом. А, приміром, блок №6 Запорізької АЕС з цієї самої причини протягом цілого місяця перебував у режимі вимушеної «напівгарячої» зупинки. Витрати ж на його утримання прописані в тарифі. Тобто в згаданих 165 млн. грн., які не було одержано, оскільки продукція не надійшла на ринок.

Іншими словами, відбувається досить дивна підміна понять: при перегляді міждержавних контрактів, як таких, що не відповідають новим стратегічним завданням української енергетики, зберігається стара схема формування тарифу. У результаті посередник отримує більші дивіденди, ніж виробник, власник базових потужностей, котрому тариф в одноособовому порядку встановлює НКРЕ, а замовлення на виробництво також в одноособовому порядку видає «Енергоринок». Фахівці відзначають: основні суперечності між стратегічними й тактичними цілями полягають у тому, що, одночасно створюючи ринкову інфраструктуру, держава в особі НКРЕ і ДП «Енергоринок» виступає проти ринкового механізму формування цін.

Дуже схоже, що електроенергетику спіткала доля інших секторів вітчизняного ПЕК, які стали заручниками політичного протистояння між двома країнами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №46, 30 листопада-6 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво